<<
>>

Висновки до Розділу 3

1) На початку 1990-х років завдяки завершенню радянсько-американського протистояння у "холодній війні" виникла ілюзія, що нарешті Рада Безпеки ООН зможе до кінця реалізувати закладений в ній потенціал мобілізації зусиль світового співтовариства на відсіч агресорові.

Складності з визначенням міжнародно-правової основи для операції "Буря в пустелі" породили нову форму рішення Ради – так звані резолюції-уповноваження (authorization resolutions), якими Рада закликає держав-членів "вжити всіх необхідних заходів" для припинення порушення міжнародного миру і безпеки. Але час показав, що нездолані прагнення великих держав до світової гегемонії чи, принаймні, до збереження своїх непорушних сфер впливу, залишаються гальмом ефективності роботи Ради. Практика резолюцій-уповноважень значно частіше використовувалася для врегулювання внутрішніх гуманітарних криз, ніж у міждержавних конфліктах. Вчені почали звертати увагу на брак заходів контролю за імплементацією цих резолюцій і взагалі - за діяльністю Ради. Так постала ідея обмеження діяльності Ради Безпеки і контроль над нею з боку Міжнародного Суду ООН. В свою чергу, держави – сторони збройних конфліктів (Республіка Боснія і Герцеговина, Союзна Республіка Югославія, Руанда) почали звертатися до Міжнародного Суду в тих випадках, коли вважали, що рішення Ради порушує міжнародне право, або бачили, що Рада неспроможна прийняти рішення. Міжнародний Суд не заперечив можливості ухвалення ним рішення, докорінно відмінного від позиції Ради, але не стверджував також, що його рішення здатне кардинально змінити позицію Ради щодо якогось міжнародного конфлікту. У жодній справі, яка була протягом 90-х років порушена в Суді з приводу незаконного застосування сили, ще немає рішення за суттю.

2) Доповідь Генерального Секретаря ООН Б. Бутроса Галі "Порядок денний для миру", в числі багатьох інших новацій, створила передумови для тіснішої співпраці між ООН та регіональними організаціями з питань безпеки, не роблячи різниці між організаціями, утвореними на основі глави VIII Статуту ООН, і організаціями колективної самооборони, що діють на основі права, підтвердженого ст.

51 Статуту ООН. Найбільше цим зближенням скористалася НАТО. Оголошуючи багатоаспектну реформу, НАТО, проте, ухилилася від внесення змін до власного установчого договору, за яким вона залишається організацією колективної самооборони. Оформлення нових напрямків діяльності НАТО в її стратегічних концепціях не може розглядатися як внесення змін до Північноатлантичного договору шляхом створення нових міжнародно-правових звичаїв, тому що відповідна практика НАТО виступає порушенням зовнішніх обмежень, накладених ст. 52 Статуту ООН і нормами jus cogens сучасного міжнародного права.

3) Після 11 вересня 2001 року в сучасній юридичній науці здобула розповсюдження думка, що масштабні терористичні акти можуть бути прирівняні до збройного нападу на державу і слугувати підставою для реалізації права на самооборону, але потрібно виробити для цього міжнародно-правові критерії. Але такий підхід руйнує всі засади права міжнародної безпеки і міжнародного гуманітарного права, яке склалося у міждержавних відносинах. Діюче міжнародне право в цій галузі передбачає визначеність учасників збройного конфлікту; війна з тероризмом – це самооборона, звернена "в нікуди", проти невизначених або дуже відносно визначених осіб/ угруповань, які володіють величезними матеріальними засобами, легко ховаються, пересуваються, не приймали ніяких міжнародно-правових зобов'язань щодо застосування сили, уникають контролю з боку національних урядів, чи то пак самі контролюють національні уряди. Принаймні їхня ненависть робить їх абсолютно нерозбірливими в засобах. Тому визнання законності боротьби з міжнародним тероризмом військовими засобами, яке відбулося після жахливого потрясіння, викликаного терактами 11 вересня 2001 року, не повинно виключати можливості індивідуальної відповідальності за терористичну діяльність перед Міжнародним Кримінальним Судом.

4) У період 1998-2000 років виникла форма застосування збройної сили, проміжна між запобіжною самообороною і здійсненням резолюцій-уповноважень Ради Безпеки ООН: застосування сили після того, як Рада Безпеки визнає ту чи іншу ситуацію загрозою для міжнародного миру й безпеки (резолюція Ради Безпеки 1199 (1998) оголосила загрозою для міжнародного миру ситуацію в Косово, резолюція 1368 (2001) – терористичні акти). Загроза миру не є тотожньою актові агресії, але така практика виникла саме через те, що держави, налаштовані на військове вирішення проблеми, не мають ніяких шансів домогтися схвалення резолюції, що безпосередньо уповноважує їх на застосування сили – їй перешкодить вето.

5) Міжнародно-правова позиція України щодо всіх зазначених вище змін полягає в додержання норм Статуту ООН та зміцненні авторитету Ради Безпеки, але адаптується відповідно до впливу політичних чинників. Національно-правові акти України з питань безпеки потребують перегляду, конкретизації загроз для національної і міжнародної безпеки та шляхів їх відвернення.

<< | >>
Источник: РЖЕВСЬКА Валентина Сергіївна. ПРАВО ДЕРЖАВИ НА САМООБОРОНУ В СВІТЛІ РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. КИЇВ –2003. 2003

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до Розділу 3:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -