Висновки до третього розділу

1. Вироблені при тлумаченні і застосуванні положень ст. 8 ЄКПЛ правові позиції Суду утворюють концепцію «поваги до сімейного життя». До її основних елементів належать матеріально-правові позиції ЄСПЛ, які:

а) встановлюють мету нормативних приписів ст.

б) визначають сферу їхнього застосування шляхом конкретизації змісту поняття сімейного життя;

в) конкретизують зміст і обсяг права на повагу до сімейного життя, зокрема через формулювання обов’язків держави щодо забезпечення реалізації інтересів і цінностей у сфері спільної життєдіяльності членів сім’ї.

2. Основними засобами формування і розвитку правових позицій Суду щодо права на повагу до сімейного життя є:

1) конкретизація нормативних приписів ст. 8 ЄКПЛ;

2) конкретизація попередніх правових позицій Суду, яка здійснюється в загальних змістових межах попередньої практики ЄСПЛ;

3) змістова трансформація (перегляд попередньої правової позиції), що має наслідком зміни змісту та/або обсягу права на повагу до сімейного життя.

Етапами формування і розвитку концепції «поваги до сімейного життя» в практиці ЄСПЛ є: 1) становлення цієї концепції (1979-1997 рр.); 2) розширення змісту й обсягу права на повагу до сімейного життя (з 1997 р. по теперішній час). Змістова еволюція концепції поваги до сімейного життя стосувалась можливостей використання сучасних репродуктивних технологій й розширення сфери дії положень ст. 8 Конвенції за колом осіб.

Виявом цього стало визнання сімейними відносин за участю трансгендерних людей, можливості усиновлення дітей гомосексуалами, укладення шлюбу між особами однієї статі тощо (рішення ЄСПЛ у справах X., Y. and Z. v. United Kingdom (1997 р.), Dickson v. United Kingdom (2007), Е. В. v. France (2008), Schalk and Kopf v. Austria (2010), S. H. and Others v. Austria (2011), Vallianatos and others v. Creece (2013), Oliari and others v.

3. Загальносоціальні й законодавчі зміни, що відбуваються в європейських державах, дозволяють ставити у теоретичній площині питання про поняття рівноправного сімейного союзу. Це поняття відображає особливу форму реалізації права людини на сімейне життя, визнану суспільством і державою, для якої характерні добровільний спосіб утворення та визнання за його учасниками рівних прав та обов’язків як у відносинах одне з одним, так і у відносинах з державою.

4. У процесі вдосконалення законодавчого регулювання в Україні відносин у сфері використання допоміжних репродуктивних технологій вважаємо доречним врахувати насамперед такі правові позиції ЄСПЛ:

1) «право подружніх пар на зачаття дитини і на застосування медичних практик з цією метою [...] є формою вираження сімейного і приватного життя» (S. H. and Others v. Austria, § 82), «забезпечення умов для здійснення штучного запліднення стосується приватного і сімейного життя» (Dickson v. United Kingdom, § 66);

2) у регулюванні відносин, пов’язаних із штучним заплідненням, «слід серйозно зважати на міркування суспільної моральності та соціальне визнання відповідних технік» (S. H. and Others v. Austria, § 100);

3) при здійсненні штучного запліднення праву жінки «на повагу до рішення стати матір’ю в генетичному розумінні не повинна надаватися більша вага, ніж праву [її колишнього партнера] на повагу до його рішення не мати генетично пов’язану з нею дитину» (Evans v. United Kingdom, § 90).

Врахування наведених правових позицій видається доцільним забезпечити на етапі підготовки проекту Закону про внесення змін до Сімейного кодексу України і «Основ законодавства України про охорону здоров’я».

Водночас розв’язання морально-правових проблем, пов’язаних із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, потребує не лише усунення окремих прогалин у чинних законодавчих нормах, а й розробки і прийняття спеціального нормативно-правового акту, який був би спрямований на визначення правових засад використання згаданих технологій, що дозволить сформувати основні принципи нормативного регулювання цієї сфери.

5. У практиці Суду динаміка змісту права на повагу до сімейного життя пов’язана із а) збільшенням кількості справ, розглянутих Судом. Цей чинник створює передумови для постійної конкретизації положень ст. 8 ЄКПЛ, наслідком чого стає якісне збагачення реальних правових можливостей людини у сфері сімейного життя, та б) змінами, зумовленими технологічним і соціальним розвитком, які відображають виникнення нових потреб людини у сфері поваги до її сімейного життя або ж трансформацію вже існуючих потреб.

6. Аналіз правових позицій ЄСПЛ стосовно права на повагу до сімейного життя засвідчує їхню еволюцію як в аспекті змісту вказаного права (наприклад, захист ЄСПЛ можливості використання штучного запліднення як складової права на сімейне життя), так і в аспекті його обсягу (наприклад, визнання Судом права на одностатеве партнерство). При цьому змістове розширення розглядуваного права відбувається за рахунок можливостей, які належать до прав людини «четвертого покоління».

7. У правових позиціях ЄСПЛ із застосування ст. 8 Конвенції містяться філософсько-правові й формально-юридичні, соціологічні й психологічні аргументи на користь визнання нетрадиційних форм сімейних відносин.

Серед соціологічних аргументів Суд використовує аргументи як універсальні, так і контекстуальні. Найбільш вживаним з останніх є аргумент до традиції. Натомість економічна й суто моральна аргументація при цьому практично не використовується.

Аргументація визнання права на повагу до сімейного життя за одностатевими парами в практиці Суду ґрунтується насамперед на правових цінностях рівності та недискримінації. До «захищених ознак» (індивідуальних характеристик, що не повинні братися до уваги при диференціюванні правових статусів людини) ЄСПЛ відносить, зокрема, стать, гендерну ідентичність і сексуальну орієнтацію. На цій підставі Суд забезпечує захист від державного втручання у сферу сімейного життя одностатевих пар та покладає на державу позитивний обов’язок забезпечувати сприяння реалізації прав цих осіб на повагу до сімейного життя.

8. У питанні офіційного визнання нетрадиційних форм сімейних відносин вельми важливе значення мають конкретно-історичні особливості того чи іншого суспільства. В Україні правова політика у сфері легалізації інституту зареєстрованого цивільного партнерства має здійснюватись з обов’язковим урахуванням громадської думки з цього питання. Засобами такого врахування можуть бути насамперед широкомасштабні соціологічні опитування та всеукраїнський консультативний референдум.