Правова аргументація як форма вираження правової позиції.
Види правових позицій Європейського суду з прав людини. Як уже
зазначалось, результати здійсненої Судом правової оцінки доказів, обставин справ містяться в мотивувальній частині рішення [410, с.
141]. При цьому правова аргументація Суду є складовою його правової позиції, розглядуваної у широкому розумінні.У загальній теорії права терміно-поняттям «правовий аргумент» прийнято позначати істинне, достовірне, юридично значиме судження, що формулюється для підтвердження або спростування певної правової позиції [356, с. 77; 410, с. 9798].
Розрізняють кілька видів правових аргументів. Так, наприклад, П. М. Рабінович пропонує виокремлювати за стадією юридичного регулювання - правотворчі, правотлумачні, правозастосувальні аргументи; за темпоральним показником стосовно предмета правової аргументації - попередні, проміжні, остаточні аргументи [129, с. 22]; виокремлюються також інші види аргументів: дедуктивні, системні, методологічні [68, с. 56-57].
У своїй практиці ЄСПЛ використовує аргументи різного виду, що дозволяє класифікувати правові позиції Суду залежно від змісту використовуваних аргументів на: а) формально-юридичні, б) фактологічні (соціологічні, економічні, психологічні, політичні) та в) ціннісні (ціннісно-оцінювальні).
Аби визначити межу між соціологічними, політичними, економічними аргументами, з одного боку, та ціннісними (морально-ціннісними, морально- правовими) аргументами, з іншого, слід розрізняти твердження про факти і оцінювальні судження (Д. Г’юм). З огляду на це можна говорити про ціннісно- нейтральні (фактологічні) і ціннісно-оцінювальні форми правового пізнання. Наведене дозволяє відрізнити, з одного боку, аргументи, в яких відображається реальний стан суспільних відносин, реальна соціальна практика й, з іншого боку, судження, які виражають ціннісне ставлення Суду до певних ситуацій, практик чи тверджень.
Інтерпретуючи положення Конвенції, ЄСПЛ нерідко вдається до соціологічних та ціннісних аргументів, що мають особливе значення для обґрунтування правових позицій Суду по ст.
8 Конвенції. Серед використовуваних Судом соціологічних аргументів можемо виокремити універсальні та контекстуальні правові аргументи, залежно від аудиторії, на яку поширюється аргументація [68, с. 105], а також аргументи «зі знаку» та «з наслідків» [55, с. 91-92]. Із усіх контекстуальних аргументів найбільш вагомим вважається аргумент щодо традиції [68, с. 106-107], який є доволі поширеним у практиці Суду. Наведемо деякі приклади: «Суд погоджується, що захист сім’ї, в її традиційному розумінні, є в принципі вагомою і легітимною підставою для існування відмінності у ставленні» (Х. v. Austria, § 138 [322]), «мета захисту сім’ї у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів» (Karner v. Austria, § 41 [225], Kozak v. Poland, § 98 [233]), «стаття 12 прямо передбачає регулювання шлюбу національним законодавством. Вона втілює традиційну концепцію шлюбу як союзу між чоловіком і жінкою» (Rees v. United Kingdom, § 49 [287]), «Суд вважає, що володіння заявницею будинком-фургоном є невід’ємною частиною її етнічної самобутності як циганки, що відображає давню традицію даної меншини, яка випливає із мандрівного способу життя [...]. Заходи, що стосуються розміщення будинку-фургона заявниці [...], зачіпають її спроможність підтримувати свою самобутність як циганки, а також вести особисте і сімейне життя відповідно до даної традиції» (Chapman v. United Kingdom, §73 [173]).Аналіз практики ЄСПЛ при застосуванні положень статті 8 ЄКПЛ (проаналізовано 201 рішення Суду, в тому числі 43 рішення та 12 ухвал щодо прийнятності у справах щодо України [372-386]) дозволяє виокремити основні види ціннісних аргументів:
1) за суб’єктами цінностей - ті, що спрямовані на охорону та захист цінностей усього суспільства або окремих його груп, та ті, що спрямовані на охорону і захист цінностей приватних;
2) за спрямованістю діяльності учасників справ і ЄСПЛ - ті, які мають на меті охорону задіяних у справі конвенційних «цінностей-цілей», та ті, які мають на меті охорону конвенційних «цінностей-засобів»;
3) за значущістю оцінюваних об’єктів - ті, що виражають позитивну ціннісну оцінку, та ті, що обґрунтовують негативну ціннісну оцінку у рішеннях Суду.
Що ж надає правовому аргументові аксіологічної сили? Чимале значення у здійснюваних ЄСПЛ оцінках мають ті аксіологічні орієнтації, на які здебільшого неявно опираються судді під час обґрунтування рішення, оскільки вони, так чи інакше, змушені «апелювати до тих цінностей», які поділяються «аудиторією», «до якої звернений текст» прийнятого рішення [410, с. 143]. Крім того, «деякі норми права можуть бути невизначеними», а іноді «трапляються випадки, для регулювання яких нема встановлених норм», тому «судді іноді відчувають труднощі при тлумаченні статей закону» і змушені вдаватися до оцінок значимості обставин справ, керуючись насамперед власними аксіологічними перевагами та моральними переконаннями, а також панівною правовою традицією [47, с. 60-61].
У світлі усього сказаного видається доречним подати робоче визначення поняття ціннісного аргументу в практиці Суду: таким аргументом надалі вважатимемо окреме твердження або низку взаємопов’язаних тверджень, які викладені у мотивувальній частині рішення ЄСПЛ та обґрунтовують правову позицію Суду у справі з урахуванням аксіологічних уявлень, які превалюють у суспільній свідомості країн-членів Ради Європи [351, с. 410].
Сам ЄСПЛ для позначення найважливіших елементів власних правових позицій нерідко використовує конструкцію «принципи, визначені Судом». З урахуванням цього серед правових позицій Суду можна виокремити ті, що уточнюють зміст окремих правоінтерпретаційних і правозастосовчих принципів ЄСПЛ (див.: додаток Б):
1) забезпечення певної свободи розсуду держави («державна влада користується широкою свободою розсуду при визначенні питання про необхідність передачі дитини під опіку» (Johansen v. Norway, § 64 [221]), «там де йдеться про особливо важливий аспект існування людини і її особистості (в таких питаннях, як прийняття рішення про те, чи ставати генетичними батьками), свобода власного розсуду, яка визнається за державою, в більшості випадків обмежена» (A, B and C v. Ireland, § 232 [143]));
2) рівності та недискримінації («винятково важливі обставини можуть виправдати відмінність у ставленні держави до батьків дітей, народжених у шлюбі, й до батьків дітей, народжених поза шлюбом» (Sommerfeld v. Germany, § 93 [306]));
3) пропорційності («інтерес дитини, відповідно до своєї природи і значущості, може узяти гору над інтересом батька» (Elsholz v.
Germany, § 50[191]));
4) динамічного тлумачення ЄКПЛ («Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення» (Х. v. Austria, § 139 [322], Selmouni v. France, § 101 [300])).
У контексті пропонованого дослідження доцільно уточнити визначення понять формально-юридичної, фактологічної та морально-оцінювальної позиції ЄСПЛ, а також їхніх підвидів.
Отже, під формально-юридичними розумітимемо різновид правових позицій Суду, правова аргументація яких ґрунтується на положеннях ЄКПЛ («аргумент зі встановленої норми») і попередній прецедентній практиці Суду («аргумент з прецеденту») [55, с. 91]. Позиції такого роду містяться у рішеннях ЄСПЛ, в яких використовуються прямі посилання на Конвенцію («гарантуючи право на повагу до сімейного життя, ст. 8 передбачає наявність сім’ї» (Marckx v. Belgium, § 31 [249])) або ж на власну прецедентну практику («Суд вкотре повторює свою практику, згідно з якою ст. 8 Конвенції не може тлумачитись як така, що встановлює зобов’язання на Договірні держави щодо надання одностатевим парам доступу до шлюбу» (Schalk and Kopf v. Austria, § 101 [297], Hamalainen v. Finland, § 71 [211])) тощо.
Фактологічна правова позиція ЄСПЛ виражається у формі тверджень про психологічні, соціальні, економічні, політичні та інші факти. Так, прикладом психолого-правових позицій у рішеннях ЄСПЛ може слугувати, зокрема, справа K. and T. v. Finland, де Суд постановив, що «існування або відсутність «сімейного життя» по суті є питанням факту, в основі якого лежать існуючі на практиці тісні особисті зв’язки» (§ 150) [223]. Використання правових позицій цього типу простежується й у практиці ЄСПЛ щодо одностатевих союзів (напр., Mata Estevez v. Spain [371], Schalk and Kopf v. Austria, § 94 [297], Vallianatos and others v. Creece, § 73 [315]).
Формулювання соціолого-правових позицій у рішеннях Суду має місце при врахуванні конкретних соціальних фактів, констатації певних суспільних явищ, ситуацій соціальної реальності тощо: «вибір формулювання у ст.
12 Конвенції слід вважати невипадковим [...]. У 1950-их роках шлюб розглядався чітко у традиційному сенсі як союз між партнерами різної статі» (Schalk and Kopf v. Austria, § 55 [297]), «забезпечення балансу між інтересами захисту сім’ї, в її традиційному розумінні, та захисту передбачених Конвенцією прав сексуальних меншин є, за своїм характером, важким і делікатним завданням, яке може вимагати від держави примирення суперечливих поглядів та інтересів, які сприймаються зацікавленими сторонами як принципово антагоністичні» (Kozak v. Poland, § 99 [233]), «Суд... не повинен прагнути підмінити своїм рішенням рішення національних органів, які можуть краще оцінити та відповісти на потреби суспільства» (Schalk and Kopf v. Austria, § 62 [297]). Подібні положення містяться також в рішеннях Суду по справах Christine Goodwin v. United Kingdom, § 75 [176], S. H. v. Austria, §100 [294].Суд використовує також політико-правові позиції, наприклад: «серед держав-учасниць Конвенції існує відмінність у підходах до розуміння пропорційності державного втручання в питання, що стосуються захисту дітей залежно від низки факторів, а саме: традицій щодо ролі сім’ї, ступеня втручання держави у справи сім’ї, наявності засобів для дій держави в цій конкретній сфері» (Johansen v. Norway, § 64 [221]); «у Європі не існує консенсусу ні щодо легальності сурогатного зачаття, ні щодо юридичного визнання зв’язку спорідненості між юридичними батьками і дітьми, легально зачатими у такий спосіб за кордоном» (Mennesson v. France, § 78 [251]); див. також: Marckx v. Belgium, § 52 [249], Petrovic v. Austria, § 38 [280], Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. United Kingdom, §§ 59-60 [147]. У низці випадків ЄСПЛ формулює й економіко- правові позиції («питання спадкування і розпорядження майном у відносинах між найближчими родичами тісно пов’язане з сімейним життям. Воно включає в себе [...] інтереси матеріального плану; [...] питання успадкування майна є складовою частиною сімейного життя» (Marckx v. Belgium, § 52-53 [249])).
Фактологічними правовими позиціями може бути і, зокрема, посилання на інший, ніж Конвенція, міжнародно-правовий договір або документ, який не є формально обов’язковим для Суду, чи національну практику вирішення певних питань [55, с. 92]. Прикладом може слугувати така правова позиція ЄСПЛ: «відсилаючи до національного законодавства, ст. 9 Хартії (йдеться про Хартію основних прав Європейського Союзу (далі - ХОПЄС) [393]) покладає вирішення питання про те, чи дозволяти одностатеві шлюби, на держави» (Schalk and Kopf v. Austria, § 60 [297]).
У морально-оцінювальних позиціях ЄСПЛ відображено оцінку моральної значущості задіяних у справі соціальних інтересів та цінностей. До правових позицій, в яких Суд виражає власну морально-ціннісну оцінку ситуації, висловлюючи оцінювальні судження, можна віднести, наприклад, такі: «повага до сімейного життя вимагає, щоб біологічна і соціальна реальність превалювала над законною презумпцією, яка стосується як встановлених фактів, так і бажань осіб, про яких йдеться [...]» (Kroon and Others v. Netherlands, § 40 [234]); «надання матеріальної допомоги сім’ї дозволяє державі виявити свою повагу до сімейного життя» (Petrovic v. Austria, § 29 [280]); «Суд вважає, що люди, які живуть з ВІЛ, є вразливою групою. Вони традиційно піддаються упередженому ставленню і тавруванню, і державам має бути надана лише вузька свобода розсуду у виборі заходів, якими до цієї групи застосовується відмінне поводження за ознакою їхнього ВІЛ-статусу» (Kiyutin v. Russia, § 64 [229]); «усиновлення означає «забезпечення дитини сім’єю, а не сім’ї - дитиною» і там, де інтереси дитини вступають в протиріччя з інтересами усиновителів, принцип найкращого забезпечення інтересів дитини має бути вирішальним» (Pini and ors. v. Romania, § 155-156 [282]); «цивільні партнерства як офіційно визнана альтернатива шлюбу мають істотну цінність для осіб, які перебувають у становищі заявників, незалежно від правових наслідків, які вони могли б спричинити, та якими б вузькими чи широкими вони не були» (Oliari and others v. Italy, §174 [270]).
1.2.