ДОДАТКИ

принципи

тлумачення

Конвенції

2. Суд нагадав, що він не повинен прагнути підмінити своїм рішенням рішення національних органів, які можуть краще оцінити та відповісти на потреби суспільства.

3. Державна влада має в своєму розпорядженні широку свободу розсуду при визначенні питання про необхідність передачі дитини під опіку.

4. Свобода розсуду, якою користуються держави в оцінці того, чи виправдовують різне поводження відмінності в ситуаціях, які в іншому залишаються подібними, і якщо так, то наскільки, є, як правило, широкою, коли йдеться про вжиття загальних заходів економічної чи соціальної стратегії.

5. У разі, якщо предметом розгляду за статтею 14 є питання дискримінації за ознаками статі або сексуальної орієнтації, межі розсуду держави є вузькими.

6. Там де мова йде про особливо важливий аспект існування людини і її особистості (в таких питаннях, як прийняття рішення про те, чи ставати генетичними батьками), свобода власного розсуду, яка визнається за державою, в більшості випадків обмежена. Тим не менш, якщо мова йде про питання, за якими між державами-членами Ради Європи відсутній консенсус, тобто у питаннях, що торкаються порівняної важливості відповідного інтересу, або щодо найкращих засобів його захисту - зокрема, якщо справа порушує делікатні морально-етичні питання - межі розсуду держави при вирішенні таких питань будуть ширшими.

7. Як правило, існуватиме широка свобода розсуду тоді, коли держава зобов’язана забезпечити баланс між конкуруючими приватними і суспільними інтересами або правами за Конвенцією.

8. В принципі держави повинні мати значну можливість розсуду не лише щодо рішення дозволяти чи ні такий спосіб розмноження (сурогатне материнство), але й щодо того, визнавати чи ні зв’язок спорідненості між дітьми, законно народженими за кордоном

2. B. and L. v United Kingdom від 13 вересня 2005, § 36.

3. Johansen v. Norway від 07 серпня 1996, § 64.

4. Schalk and Kopf від 24 червня 2010, § 97.

5. Karner v. Austria від 24 липня 2003, § 41; Kozak v. Poland від 2 березня 2010, § 92.

6. S. H. v. Austria від 3 листопада 2011, § 94; A, B and C v. Ireland від 16 грудня 2010, § 232.

7. Evans v. UK від 10 квітня 2007 року, § 77; Dickson v. UK від 4 грудня 2007, § 78.

8. Mennesson v. France від 26 червня 2014, §79, 80.

9. S. H. v. Austria від 3 листопада 2011, § 100.

9. Незважаючи на значну свободу розсуду, що надається державам-учасницям, чинне нормативне регулювання повинне бути узгодженим і достатньо враховувати різні законні інтереси у такій делікатній галузі, як штучне зачаття.

10. Держави-учасниці на власний розсуд можуть встановлювати додаткові умови вступу у шлюб транссексуалів, наприклад, надання відповідної інформації іншому з подружжя, однак повне обмеження цього права не належить до їх повноважень.

11. Регулювання наслідків зміни статі в контексті шлюбу підпадає в значній мірі, хоча й не повністю, під свободу розсуду держави.

12. Держави, які забезпечили юридичне визнання одностатевих пар, поки що не становлять більшість [...]. Держава повинна мати свободу розсуду для визначення того, коли запроваджувати відповідні зміни до законодавства.

13. Відсилаючи до національного законодавства ст. 9 Хартії покладає вирішення питання про те, чи дозволяти одностатеві шлюби, на держави. Дослівно у коментарі до Хартії зазначено: «...підставно вважати, що немає перешкод для визнання одностатевих відносин у контексті укладення шлюбу. Однак немає прямої вимоги про те, що держави повинні сприяти таким шлюбам».

14. Держава, що прийняла рішення надати одностатевим парам альтернативний засіб для визнання їхніх відносин, користується певною свободою розсуду щодо визначення точного статусу, наданого цим парам.

15. Держави мають підстави, що залежать від безпеки юридичних і сімейних відносин, щоб застосовувати загальну презумпцію, відповідно до якої одружений чоловік вважається батьком дітей своєї дружини.

11. Schalk and Kopf від 24 червня 2010, § 53.

12. Schalk and Kopf від 24 червня 2010, § 105.

13. Schalk and Kopf від 24 червня 2010, § 60.

14. Schalk and Kopf від 24 червня 2010, § 108.

15. Nylund v. Finland від 29 червня 1999.

17. Лише винятково важливі обставини можуть виправдати різницю у ставленні держави до батьків дітей, народжених у шлюбі, з одного боку, й до батьків дітей, народжених поза шлюбом, з іншого.

18. Підтримка та заохочення традиційної сім’ї самі по собі є законними і навіть гідними всілякої похвали. Однак, прагнучи до досягнення цієї мети не слід вдаватися до застосування засобів, результатом яких є нанесення шкоди сім’ям з «незаконними» дітьми; члени таких сімей володіють гарантіями, передбаченими статтею 8, в тому ж обсязі, що й члени традиційних сімей.

17. Sommerfeld v. Germany від 8 липня 2003, § 93.

18. Marckx v. Belgium від 13 червня 1979, § 40.

19. Karner v. Austria від 24 липня 2003, § 37.

20. Х. v. Austria від 19 лютого 2013, § 99.

20. Відмінності, що обґрунтовуються виключно посиланнями на сексуальну орієнтацію, недопустимі за Конвенцією.

21. Суд не бачить жодних підстав для проведення відмінностей між тими заявниками, які спільно проживали, і тими з них, які з професійних чи соціальних причин не проживали спільно, оскільки факт відсутності спільного проживання не позбавляє відповідні пари ознак стійкості, яка доправляє їх до сфери сімейного життя у розумінні статті 8.

22. Заборона дискримінації, закріплена в статті 14, діє не лише стосовно користування правами та свободами, гарантувати які зобов’язує кожну державу Конвенція і протоколи до неї. Вона поширюється також і на ті додаткові права в межах загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, забезпечувати які держава вирішила добровільно. Хоча стаття 8 не гарантує права на усиновлення, Суд визнавав - у справі, в якій йшлося про усиновлення дитини гомосексуальною особою, яка не перебуває у шлюбі - що держава, яка створює право, що виходить за рамки її зобов’язань за статтею 8 Конвенції, не може застосовувати таке право у спосіб, який є дискримінаційним у значенні статті 14.

23. Одностатеві пари, так само як і різностатеві пари, можуть вступати у стійкі шлюбні відносини. Відповідно, вони перебувають у відносно подібній ситуації з різностатевою парою щодо потреби у юридичному визнанні і захисті їхніх відносин.

22. Х. v. Austria від 19 лютого 2013, § 135; Е.В. v. France від 22 січня 2008, § 49.

23. Vallianatos and others v. Creece від 7 листопада 2013, § 78.

пропорційності

25. У разі, коли контакти з батьками ризикують посягнути на інтереси дитини і права, які за нею визнає стаття 8 Конвенції, національні органи повинні стежити за справедливою рівновагою між ними.

26. Інтерес дитини, відповідно до своєї природи і важливості, може узяти гору над інтересом батька. Зокрема, стаття 8 Конвенції не дозволяє батькові вжити заходів, що завдають шкоди здоров’ю і розвитку дитини.

27. Поняття «необхідності» передбачає втручання, засноване на вищих суспільних потребах і, зокрема, пропорційне щодо переслідуваної законної мети.

28. Забезпечення балансу між інтересами захисту сім’ї, в її традиційному розумінні, та захисту передбачених Конвенцією прав сексуальних меншин є, за своїм характером, важким і делікатним завданням, яке може вимагати від держави примирення суперечливих поглядів та інтересів, які сприймаються зацікавленими сторонами як

25. Nuutinen v. Finland від 27 червня 2000, § 128.

26. Elsholz v. Germany від 13 липня 2000, § 50.

27. Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg від 28 червня 2007, § 124; Negrepontis- Giannisis v. Greece від 5 грудня 2013, § 61.

28. Kozak v. Poland від 2 березня 2010, § 99.

29. Karner v. Austria від 24 липня 2003, § 41; Kozak v. Poland від 2

29. У випадках, коли межі розсуду держави є вузькими - як це має місце у разі, коли відмінність у ставленні ґрунтується на ознаці статі або сексуальної орієнтації - принцип пропорційності вимагає не лише того, щоб засіб, обраний для досягнення поставленої мети, був загалом придатним для цього. Має бути продемонстровано, що для досягнення цієї мети необхідно було виключити певні категорії людей (у даному випадку - осіб, які перебувають в одностатевих стосунках) зі сфери застосування відповідних положень.

динамічного

тлумачення

Х. v. Austria від 19 лютого 2013, § 139.

32. Обставини, що вимагають взяття дитини під державне піклування та здійснення такого рішення настільки різноманітні, що навряд чи можливий закон, який передбачає усі випадки. Якби у своєму праві діяти влада була обмежена випадками конкретного заподіяння шкоди, це безпідставно б знизило ефективність необхідного дитині захисту.

32. Olsson v. Sweden від 24 березня 1988, n.

1,

§ 62.

конкретизують ціль нормативних положень статті 8 ЄКПЛ

34. Стаття 8 встановлює позитивні обов’язки, що повинні забезпечити «повагу» до сімейного життя. Однак межі між позитивними і негативними зобов’язаннями, що випливають з цієї статті, важко точно визначити. В обох випадках необхідний справедливий баланс між конкуруючими інтересами окремої особи, з одного боку, і суспільства - з іншого.

35. Гарантуючи право на повагу до сімейного життя, стаття 8 передбачає наявність сім’ї.

34. Gul v.

Switzerland від 19 лютого 1996, § 38; Ciliz v. Netherlands від 11 липня 2000, § 61.

35. 3. Marckx v. Belgium від 13 червня 1979, § 31.

37. Повага до сімейного життя вимагає, щоб біологічна і соціальна реальність превалювала над законною презумпцією, яка стосується як встановлених фактів, так і бажань осіб, про яких йде мова [...].

37. Kroon and Others v. Netherlands від 27 жовтня 1994, § 40.

38. Emonet and

39. «Повага» до сімейного життя, що розуміється таким чином, накладає на державу зобов’язання сприяти нормальному розвитку зв’язків між найближчими родичами.

39. Marckx v. Belgium від 13 червня 1979, § 45.

ивна

сфера

сімейного

життя

між

біологічни

ми

батьками та дітьми

41. Природні сімейні відносини не припиняються з огляду на те, що дитину взято під державне піклування.

41. 2. Olsson v. Sweden від 24 березня 1988, n. 1, § 59; Eriksson v. Sweden від 12 квітня 2012, § 58; Keegan v. Ireland від 18 липня 2006, § 50.

між

усиновлено

ю

дитиною та її усиновител ями

43. На відміну від індивідуального усиновлення або спільного усиновлення, спрямованого, як правило, на створення зв’язку з дитиною і усиновлювачем, між якими раніше не було будь-яких відносин, внутрішньо- сімейне усиновлення партнером одного з батьків дитини покликане наділити усиновлювача відповідними правами щодо дитини.

44. Стаття 8 Конвенції не зобов’язує Договірні держави поширювати право на внутрішньо-сімейне усиновлення також на неодружені пари.

43. Wagner і J.M.W.L. v. Luxembourg від 28 червня 2007, § 119.

44. Emonet and Others v. Switzerland від 13 грудня 2007, §§ 79-88.

народилась

за

допомогою

репродуктив

них

технологій

46. Відмова у забезпеченні умов для здійснення штучного запліднення стосувалась приватного і сімейного життя заявників, яке включало право на повагу до їхнього рішення стати генетичними батьками.

47. Право подружніх пар на зачаття дитини і на застосування медичних практик з цією метою знаходиться під гарантією статті 8, оскільки подібний вибір є формою вираження сімейного і приватного життя.

46. Dickson v. UK від 4 грудня 2007, § 66.

47. 3. S.H. v. Austria від 3 листопада 2011, § 82.

49. Стаття 8 не вимагає, щоб дитина мала право на спадкову частку в майні своїх батьків або інших найближчих родичів; в тому, що стосується майнових спадкових прав, стаття 8 в принципі залишає за державами-учасницями право вибору необхідних засобів, які дозволили б кожному вести нормальне сімейне життя. Свобода розпоряджатися своїм майном не є абсолютно необхідною для нормального сімейного життя.

50. Надання матеріальної допомоги сім’ї «дозволяє державі виявити свою повагу до сімейного життя».

49. Marckx v. Belgium від 13 червня 1979, § 53, 61.

50. Fawsie v. Greece від 28 жовтня 2010, § 28.

між

батьками

та

дітьми

59. Сімейне життя охоплює широке коло батьківських прав і обов’язків у сфері догляду за неповнолітніми дітьми [...]. Здійснення батьківських прав є основним елементом сімейного життя.

60. Стаття 8 [...] повинна поширюватися, коли цього вимагають обставини, на відносини, які могли б розвинутися між позашлюбною дитиною та її батьком. В цьому аспекті, факторами, які треба взяти до уваги, є природа відносин між батьками позашлюбних дітей, а також інтерес і прихильність, що виявляються батьком до дитини до і після її народження.

61. Просте біологічне споріднення, не підкріплене якими-небудь правовими або фактичними елементами, що вказують на існування тісних особистих зв’язків між батьком і дитиною, не може вважатися достатнім, для того щоб на нього поширювалася дія гарантій статті 8.

59. Nielsen v. Denmark від 28 листопада 1988, § 61.

60. Nylund

v. Finland від 29 червня 1999.

61. Lebbink v. Netherlands від 1 червня 2004.

63. Відносини між двома дорослими сестрами або між тіткою та її племінником не підпадають, у принципі, під поняття «сімейне життя» за змістом статті 8 Конвенції. І навіть якщо підпадали б, характер відносин між двома сестрами, які проживають спільно, є якісно відмінним від характеру відносин між партнерами у парі, у тому числі в одностатевій.

64. 3. Можливість для ув’язненого спілкуватись з близькими родичами усно рідною мовою шляхом телефонних переговорів є, без сумніву, особливою частиною його права на повагу до кореспонденції, але перш за все - його права на повагу до сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

63. Burden v UK від 12 грудня 2005, § 62.

64. 3. Nusret Kaya and others v. Turkey від 22 квітня 2014, § 49.

66. З 2001 року, коли було прийнято рішення у справі Mata Estevez, у багатьох державах-членах Ради Європи відбулася швидка еволюція соціальних поглядів щодо одностатевих пар [...]. З огляду на цю еволюцію Суд вважає, що було б штучним відстоювати позицію, що, на відміну від різностатевої пари, одностатева пара не може здійснювати «сімейне життя» у розумінні ст. 8 Конвенції. Відповідно, відносини одностатевої пари, яка спільно проживає і перебуває у стійких фактичних партнерських відносинах входять до поняття «сімейне життя», так само як до цього поняття входили би відносини різностатевої пари у такій ситуації.

67. Емоційні та статеві відносини між співмешканцями в одностатевій парі, які перебувають у де-факто існуючих постійних стосунках - так само як і відносини в різностатевій парі в такій самій ситуації - підпадають під визначення сімейного життя

68. «Приватне життя» включає право на повагу до рішень про те, щоб стати батьком, і про те, щоб ним не стати.

69. Відмова у забезпеченні умов для здійснення штучного запліднення стосувалась приватного і сімейного життя заявників, яке включало право на повагу до їхнього рішення стати генетичними батьками.

70. Право подружніх пар на зачаття дитини і на застосування медичних практик з цією метою знаходиться під охороною статті 8, оскільки «подібний вибір є формою вираження сімейного і приватного життя».

66. Schalk and Kopf від 24 червня 2010, § 91, 94.

67. Vallianatos and others v. Creece, § 73

68. Evans v. UK від 10 квітня 2007, § 28.

69. Dickson v. UK від 4 грудня 2007, § 66.

70. S.H. v. Austria від 3 листопада 2011, § 82.

72. Там, де існування сімейних зв’язків з дитиною є очевидним, держава повинна діяти так, щоб ці зв’язки розвивалися, і створити законні гарантії, які б дозволили дитині влитися в сім’ю з самого її народження.

73. Стаття 8 передбачає право батьків на заходи, здатні об’єднати їх з дитиною, і обов’язок національних властей їх вжити.

74. Суд вважає, що позитивні зобов’язання, які стаття 8 Конвенції покладає на Держави-учасниці в питанні об’єднання батьків з дітьми, повинні тлумачитися в світлі Гаазької конвенції від 25 жовтня 1980 р..

75. Коли Держава в рамках своєї внутрішньої правової системи визначає режим деяких сімейних відносин, як, наприклад, відносин між незаміжньою матір’ю та її дитиною, то вона мусить діяти так, щоб зацікавлені особи могли вести нормальне сімейне життя. На думку Суду, декларована в статті 8 необхідність поваги до сімейного життя передбачає, зокрема, наявність у внутрішньому законодавстві правових гарантій, які

72. Х, Y and Z v. the UK від 22 квітня 1997, § 43.

73. Hokkanen v. Finland від 23 вересня 1994, §55.

74. Ignaccolo-Zenide v. Romania від 25 січня 2000, § 95.

75. Marckx v. Belgium від 13 червня 1979, § 31.

76. K. and T. v. Finland від 12 липня 2000, § 166.

76. На державі лежить зобов’язання до застосування опіки провести оцінку впливу запропонованої опіки на заявників і на їхніх дітей, так само як і визначити можливу альтернативу передачі дітей під державну опіку.

77. Рішення про передачу під опіку має розглядатися як тимчасовий захід, що підлягає скасуванню, як тільки обставини дозволять це зробити, і повинне відповідати кінцевій меті - возз’єднанню біологічних батьків і дитини. Позитивне зобов’язання вжити заходів, що сприяють возз’єднанню сім’ї, коли це стане можливим, ляже тягарем на компетентні органи і з моменту початку опіки буде поступово збільшуватися, з одним застереженням - зобов’язання по возз’єднанню сім’ї повинно знаходитися в постійному балансі із зобов’язанням враховувати те, що відповідає інтересам дитини .

78. Обсяг обов’язку Держави допустити на свою територію батьків осіб, що іммігрували залежить від положення зацікавлених осіб і від загального інтересу [...]. У питанні імміграції стаття 8 не повинна тлумачитися як така, що містить загальний обов’язок держави поважати вибір, здійснений подружніми парами, щодо їх загального місця проживання і дозволити об’єднання сім’ї на своїй території.

79. У держави існує позитивне зобов’язання забезпечувати ефективний захист дітей. Тим не менш, вона не може заходити настільки далеко, щоб не надавати батькам можливості зачати дитину, якщо вони цього хочуть.

80. Суд нагадує, що для того, щоб уточнити обов’язки, які стаття 8 покладає на Держави-учасниці в області відвідувань в’язниці, потрібно враховувати нормальні і розумні вимоги тюремного ув’язнення і обсяг свободи розсуду, наданої національним органам, коли вони регулюють спілкування ув’язненого з сім’єю .

81. З огляду на те, що ст.12 Конвенції не встановлює обов’язку для держави надати одностатевим парам можливість укласти шлюб, Суд вважає, що ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 8 - більш загальною нормою з огляду на її мету та сферу дії - також не може тлумачитися як така, що встановлює такий обов’язок.

82. Суд визнав, що межі свободи розсуду держави, враховуючи фундаментальність прав, про які йде мова, вимагають від держави виконання свого позитивного зобов’язання забезпечити доступність спеціальних юридичних положень, які визнавали б та захищали одностатеві союзи.

83. У випадку виявлення між біологічним батьком та дитиною відносин, які належать до сімейного життя, компетентні органи повинні якомога швидше сприяти створенню законного сімейного зв’язку (tie) між цими особами.

78. Ahmut v. Netherlands від 28 листопада 1996, § 67.

79. Dickson v. UK від 4 грудня 2007, § 76.

80. Dikme v. Turkey від 11 липня 2000, §117.

81. Schalk and Kopf від 24 червня 2010, §101.

82. Oliari and others v. Italy від 21 липня 2015, § 185.

83. Kroon and others v. Netherlands від 27 жовтня 1994.

88. Забруднення довкілля може вплинути на добробут осіб та такою мірою перешкоджати їм користуватися своїм житлом, що негативно вплине на їхнє приватне та сімейне життя, при цьому серйозно не загрожуючи їхньому здоров’ю (Dzemyuk v. Ukraine).

113. [...] виробнича діяльність шахти та фабрики (зокрема, їх породні відвали), принаймні певною мірою, сприяли вищезазначеним проблемам протягом багатьох років (Dubetska and Others v. Ukraine).

38. Суд знову заявив, що стаття 8 Конвенції не гарантує особі, яка тримається під вартою, безумовне право на отримання дозволу

57. Щодо фінансових проблем, то роль Суду не полягає в тому, щоб визначати, чи мала сім'я заявників, з огляду на інтереси збереження єдності сім'ї, право на забезпечення їй певного рівня матеріально-побутових умов за державний кошт. Однак це питання потребує обговорення - спочатку на рівні відповідних державних органів, а далі - під час судового розгляду (Saviny v. Ukraine).

81-82. З огляду на похилий вік матері заявника та поганий стан здоров’я, а також відстань до колонії, ускладнену реальним станом української транспортної системи [...] відмова у переведенні заявника органами влади до колонії, розташованої ближче до його дому, була еквівалентна позбавленню його зв’язку з матір’ю (Vintman v. Ukraine).