<<
>>

1.2. Грошова система Франції

O?aie aoei aaaaaii a ia?a cai?nou e?a?o o ?ane Aaeeei? o?aioocnuei ї буржуазної революціїї 6 травня 1789 р. Та офіційною одиницею він став з 1803 р.

У Х1Х ст. у Франції панував біметалізм.

Згідно закону 1803 р. золото та срібло підлягало вільному карбуванню, а монети з обох металів мали необмежену силу законного платіжного засобу. З 1 кг золота карбували 3100 франків, а з 1 кг срібла – 200 франків., тобто законне співвідношення між сріблом та золотом становило 1:15,5. Фактичне співвідношення цих металів на ринку відхилялося то в один, то в інший бік, внаслідок чого в грошому обігу в один час переважало золото, а в інший – срібло.

В 1865 р. Франція очолила Латинський монетний союз, валютне угрупування, до якого увійшли країни, що намагалися зберегти біметалізм за допомогю міжнародної угоди. У 1873 р. Франція відмінила вільне карбування срібла, воно зберігалося лише за золотом. Це означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму, однак за раніше накарбованними п’ятифранковими срібними монетами зберігалася необмежена платіжна сила.

У перші ж дні першої світової війни золотий монометалізм потерпів крах. 5 серпня 1914 р. було прийнято закон про припинення Банком Франції розміну банкнот на золото. З фактичною відміною золотого стандарту у країні почалася інфляція, бо емісія нерозмінних на золото банкнот використовувалася для фінансування військових витрат держави.

За роки війни кількість банкнот в обігу збільшилась майже в 6 разів, а індекс оптових цін зріс в 3,4 рази. Інфляція тривала у Франції довше, ніж в інших промислово розвинутих країнах. Це пояснюється тим, що перемога у війні дісталася Франції ціною величезних витрат. Фінансування розбудови зруйнованої економіки, субсідії монополіям під видом відшкодування збитків призвели до великого бюджетного дефіциту, а для його покриття використовувалася емісія нерозмінних банкнот.

Зростання дефіциту державного бюджету супроводжувалося зростанням внутрішнього та зовнішнього боргу країни.

Невідповідність грошової маси потребам товарного обігу посилювалася скороченням виробництва, рівень якого за роки війни знизився до 58%. Надмірне зростання грошової маси викликало знецінення франку та підвищення оптових та роздрібних цін.

Інфляція у Франції продовжувалася до 1926 року, коли купівельна сила франку порівняно із довоєнним рівнем зменшилася у 9,5 разів. Після збалансування державного бюджету за допомогою збільшення податків та проведення дефляційної політики грошова маса дещо знизилася, а в 1928 р. було проведено грошову реформу, внаслідок якої країна повернулася до золотого стандарту методом прихованї девальвації. Золотий вміст франку було знижено у 5 разів (з 0,290323 г до 0, 05895 г щирого золота.. Це означало конфіскацію 4\\5 всіх грошових збережень.

Франція, так саме як і Великобританія, внаслідок грошової реформи перейшла до золотого стандарту у зливковій формі.(До цього з 1926 р. була золотодевізна система). Мінімальна сума банкнот для обміну на золото становила 215 тис. фр., що дорівнювало 12,5 кг золота. Це була недосяжна сума для дрібних власників банкнот. Золотозливкова система у Франції проіснувала до 1936 р.

Франція довше за інші країни зберігла золотий монометалізм. Це було пов’язано із тим , що світова економічна криза 1929-1933 років охопила Францію пізніше ніж інші країни. У цей період Франція посиленно обмінювала фунти стерлінгів та долари на золото. Золоті резерви Банку Франції збільшилися у період 1929-1932 рр. з 29 млрд. до 83 млрд. фр. Емісійна система в цей час базувалася на 35 відсотковому забезпеченні емісії золотом.

Спираючись на великі золоті резерви, Франція виступила ініціатором створення «золотого блоку» (1933-1936 рр.) у цілях збереження золотого стандарту (Бельгія, Голандія, Швейцарія та Італія).

Франції , на відміну від інших країн, вдалося підчас світової економічної кризи зберегти золотозливковий стандарт, що пов’язано із тим, що криза охопила Францію пізніше за інші країни, бо народне господарство на початку кризи ще мало внутрішні потенційні можливості для свого розвитку внаслідок того, що Франція пізніше інших країн розбудувала свою економіку після першої світової війни.

Крім того, із поновленням золотого стандарту французська буржуазія почала інтенсивно повертати капітали із зарубіжних країн, почався інтенсивний приплив іноземних капіталів до країни.

Економічна криза, хоча із деяким запізненням, все ж охопила і Францію. Погіршення економічного та фінансового стану викликало відлив золота з країни. Фінансова олігархія свідомо вивозила капітали за кордон, щоб підірвати довіру до уряду Народного фронту.

Курс валюти з золотим стандартом завжди є завищеним, а експортні можливості такої країни знижуються, проте французський фінансовий капітал як міжнародний лихвар був зацікавлений у золотій валюті.Крім того, уряд побоювався незадоволення з боку середньої та малої буржуазії в разі відміни золотого стандарту та нового знецінення франку.

В середині 30-х років економічне та фінансове становище Франції погіршилося. Індекс її промисловового виробництва знизився у період 1933-1935 рр. на 12%, бюджетний дефіцит збільшився з 4,6 млрд.фр. в 1932 р. до 16,9 млрд.фр. в 1936 р., за той же час золотий запас Банка Франції знизився з 83 до 50 млрд.фр. В жовтні 1936 р. уряд на чолі із правим соціалістом Блюмом девальвував франк на 25% та припинив розмін банкнот на золото. Було створено Стабілізаційний фонд.

Внаслідок трьох девальвацій за період 1936-1938 рр. франк втратив 58% того золотого вмісту, який було встановлено при проведенні грошової реформи 1928 р. Ці девальвації означали крах золотого стандарту та подальше знецінення франку. В цілому ж внаслідок ряду девальвацій у міжвоєнний період франк втратив 91,5% золотого вмісту, який він мав напередодні першої світової війни, тобто Франція вступила у другу світову війну із сильно знеціненою валютою.

До другої світової війни франк був вільно конвертованою валютою, тобто вільно обмінювався на валюту інших країн. З початком війни всі країни запровадили валютні обмеження, франк став неконвертованою валютою.

Особливість військової інфляції у Франції визначалася тим, що країна у числі інших була пограбована Німеччиною.

Загальна сума окупаційних витрат Франції (контрибуції, заборгованність Німеччині за клірингом, позика Італії та інш.) становила біля 1 трлн. франків. Фінансування цих витрат здійснювалось за рахунок позик, податків, кредитів Банку Франції.

Інфляція поглиблювалася збитками від війни. Промислове виробництво скоротилося на 70%, сільське господарство удвічі. Все це призвело до дефіциту державного бюджету, який у післявоєнні роки носив хронічний характер, що було обумовлено великими військовими витратами, а також витратами, пов»язаними з державним регулюванням економіки та здійсненням «політики зростання».

Тимчасовий уряд Шарля де Голя провів грошову реформу у 1945 р. Грошова маса була зменшена на 37%, але потім знову почала зростати. До 1959 р. у Франції розвивалася інфляція. За період 1945-1958 рр. у Франції було проведено 7 прихованих девальвацій. За цей період курс франку знизився з 1 дол. США =37,5 фр. до 1 дол. США = 493, 7 фр. Ці девальвації були малоефективними, бо здійснювалися в умовах незбалансованості державного бюджету, пасивності платіжного балансу, зменшення офіційних золотовалютних резервів, сильної інфляції. За період 1913-1958 рр. масштаб цін зменшився у 161 раз, з 0,3 г до 0,0018 г золота.

Відносна валютна стабілізація настала у Франції у 1959-67 рр. Її об єктивною основою було зростання виробництва на базі оновлення основного капіталу.

Щоб збільшити масштаб цін уряд Франції у 1960 р. провів деномінацію, тобто укрупнення масштабу цін у 100 разів. Новий франк дорівнював 100 старим, він мав золотий вміст 0,18 г золота, а курс долара в нових франкав складав 4,937 фр. Із заміною масштабу цін було перераховано заробітню платню, ціни та інш.

Девальвація 1958 р. стимулювала експорт французських товарів на світовий ринок. У період 1959-1967 рр. платіжний баланс країни зводився із активним сальдо, золотовалютні резерви збільшились у 6 разів, зовнішній державний борг зменшився у 8 разів. Уповільнився темп зростання цін. Внаслідок цього валютні позиції Франції укріпилися.

Спираючись на великі золотовалютні резерви, уряд Франції у 1967 р.

повністю відмінив валютні обмеження за поточними операціями та дозволив вільний ввіз та вивіз золота з країни. Але у 60-70 рр. стан французської економіки дещо погіршився.

Криза охопила Францію у 1969 р. та була здійснена чергова девальвація франку. Уряд проголосив про зниження його золотого вмісту з 0,18 до 0,16 г золота, тобто на 11.5%, а курс франка по відношенню до долара впав з 4,937 фр. до 5,554 фр. за 1 дол. Економічній кризі передувала гостра соціальна криза (травень 1968 р.), події весни 1969 – уход уряду де Голя у відставку.

У вересні 1969 р. уряд Франції оприлюднив «план оздоровлення», який включав скорочення внутрішнього споживання, зменшення бюджетного дефіциту та зростання експорту. Було прийнято міри кредитної рестрикції (облікова ставка Банку Франції була підвищена з 6 до 8%, обмежено банковський та споживчий кредит), підвищені податки.

Однак девальвація франку в 1969 р. та подальші міроприємства не ліквідували причин інфляції. Три світових економічних спада у 70 і роки, а також енергетична криза погіршили становище Франції. Посилилася інфляція, за темпами якої Франція часто випереджає інші країни. Так, якщо за 1961-70 рр. індекс споживчих цін зріс на 50%, то за 1971-80 рр. – на 151,6%

У 1973 р. Франція відмовилася від підтримки курсу франка до долара у межах офіційно встановлених крапок коливань +- 2,25% та перейшла до режиму вільно плаваючих курсів. З 1979 р. Франція – член Європейської валютної системи, а з 1 січня 1999 року вона увійшла до числа країн, які ввели спільну європейську валюту – євро- у безготівковий оборот.

Франція очолює зону франка, яка виникла у 1939 р. Особливістю її у зрівняння із стерлінговою зоною було юридичне оформлення міждержавними угодами та наявність централізованого керівного органу – Валютного комітету зони франку. З початку її існування до зони входили колонії та залежні теріторії. З розпадом колоніальної системи зона франку втратила свою колоніальну базу. Окремі країни покинули зону. Основа сучасної зони франку – незалежні африканські держави. Щоб послабити центробіжні тенденції, які породжуються національно-визвольним рухом, Франція постійно поновлює валютно-фінансовий механізм зони франку.

<< | >>
Источник: ШАМОВА ІРИНА ВІКТОРІВНА. ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. 2000

Еще по теме 1.2. Грошова система Франції:

  1. 2.1.ГРОШОВА СИСТЕМА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ.
  2. 1.2.2.Грошова система США
  3. 1.2. Грошова система Франції
  4. 1.2. Грошова система Німеччини
  5. 1.3.Грошова система Японії
  6. 5.4 КРЕДИТНА СИСТЕМА ФРАНЦІЇ
  7. Тема 6. БАНКОВСКАЯ СИСТЕМА ФРАНЦИИ
  8. 1. Основы организации банковской системы Франции
  9. 3. Второй уровень банковской системы Франции
  10. Тема 6. Денежно -кредитная система Франции
  11. Банковская система Франции
  12. П. Банковая система Франции
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -