5.1. Загальна характеристика системи захисту права інтелектуальної власності

Будь-яке право втрачає свою соціальну сутність, якщо воно не має надійного захисту [341, c.115]. Це загальне правило стосується і права інтелектуальної власності. Правова його охорона в Україні хоча ще досить молода, вона, знаходиться ще у процесі становлення, проте в цілому відповідає світовим стандартам й інтересам творців інтелектуальної власності і держави.

Проте такої оцінки не можна дати системі захисту права інтелектуальної власності. При цьому зауважимо, що правова охорона і захист прав - різнозмістовні поняття. Під охороною прав прийнято розуміти всю систему правового забезпечення тих чи інших відносин, тієї чи іншої діяльності. Це правове регулювання відносин, які складаються у процесі тієї чи іншої діяльності, починаючи від виникнення даних відносин і до їх припинення.

Захист будь-яких суб’єктивних прав є правовим забезпеченням їх недоторканності, непорушності, а у разі порушення - застосування заходів примусового характеру, спрямованих на поновлення цих прав. У даному разі мова йде про захист права інтелектуальної власності. Він здійснюється в судовому або адміністративному порядку [316, c.13-18]. Про систему захисту права інтелектуальної власності як сукупності правових заходів із забезпечення непорушності права інтелектуальної власності як єдиної, цільної, взаємоузгодженої системи говорити не доводиться. Такої системи захисту законодавство України про інтелектуальну власність просто не має. Тому можна сміливо стверджувати, що надійного і ефективного захисту права інтелектуальної власності немає [244, c.6]. Захист інтелектуальної власності в Україні не відповідає сучасним вимогам.

Раціональне використання здобутків інтелектуальної діяльності приносить вагомий прибуток власникам інтелектуальної власності. Державний бюджет США майже на третину наповнюється за рахунок умілого використання об’єктів інтелектуальної власності. Але для раціонального використання названих об’єктів необхідно вкласти також значні кошти. Вагомі доходи, одержувані від використання зазначених об’єктів, приваблюють певну категорію осіб, які бажають його одержати, але без необхідних інвестицій. Їх приваблює лише чистий прибуток - масний шматок. Вони крадуть чужі об’єкти інтелектуальної власності і використовують у своїх інтересах без дозволу їх власників і без виплати їм належної винагороди. Більше того, оскільки це використання тіньове, підпільне, то такі «підприємці» не сплачують державі належних податків [245, c.8].

У той же час одержувані тіньовими підприємцями колосальні прибутки дають їм можливість уникнути серйозної відповідальності за порушення чужих прав інтелектуальної власності. Чинне законодавство України щодо захисту права інтелектуальної власності (складається таке враження) дуже поблажливе до порушників. Воно в більшій мірі захищає останніх, а не суб’єктів права інтелектуальної власності. Хіба можна визнати серйозною кримінально-правовою відповідальністю штраф у розмірі 17 тис. грн., встановлений ст. 176 чинного Кримінального кодексу України [174], порушник одержує від неправомірного використання чужих об’єктів інтелектуальної власності в десятки і сотні разів більше [326, c.62].

Саме цим можна пояснити зростання масштабів порушення прав інтелектуальної власності в Україні і недостатню ефективність захисту прав. Про вказане свідчить застосування до нашої держави економічних санкцій.

Як уже зазначалося, чинне законодавство України не має єдиної і цільної системи захисту права інтелектуальної власності. Кожен закон України про інтелектуальну власність містить окремі розділи норм із захисту відповідних об’єктів названої власності.

Найбільш вдалою, на наш погляд, і найбільш ефективною є система захисту авторських і суміжних прав, передбачена Законом України «Про авторське право і суміжні права». Щодо захисту прав промислової власності, то її не можна визнати задовільною. Зважаючи на реальний стан речей, що склався в сучасних умовах в Україні, система захисту прав інтелектуальної власності потребує радикального і невідкладного перегляду і удосконалення. Не поліпшилась вона і з прийняттям нового Цивільного кодексу України (ст. 432).

Не можна стверджувати, що наша держава у цій сфері бездіяльна. Але ті заходи, які вона вживає, для посилення захисту права інтелектуальної власності, не досягають мети. Принаймні, на сьогодні вони не забезпечують надійного і ефективного захисту вказаного права. Зазначені проблеми потребують ґрунтовного спеціального дослідження. Реалії сучасності зумовлюють необхідність докорінно переглянути усталені підходи до захисту прав інтелектуальної власності, принаймні, цивільно-правовими засобами. Постала потреба переглянути самі засади цивільно-правового захисту прав стосовно інтелектуальної власності.

Проте на сьогодні маємо те, що маємо - систему захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України про інтелектуальну власність та загальними засадами захисту прав цивільно-правовими методами. Вона не відповідає вимогам ринкової економіки в Україні, малоефективна і малонадійна. Масштаби порушення прав інтелектуальної власності зростають з року в рік. Цей неспростовний факт є яскравим свідченням дійсного стану речей у даній сфері.

У законодавстві зарубіжних країн захист прав інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види - юрисдикційний і неюрисдикційний [225, c.307]. Юрисдикційний здійснюється у судовому порядку та іншими уповноваженими на те державними органами [312, c.24]. Юрисдикційний спосіб захисту полягає у тому, що суб’єкт права інтелектуальної власності, право якого порушено, звертається до належного державного органу за захистом, який в разі необхідності і надає останній.

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності характеризується тим, що це позасудовий захист, котрий здійснюється особою, право якої порушено, самостійно, але у межах закону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, право котрої порушено, може відмовитися від виконання певних дій (наприклад, внести певні зміни до твору, які не були передбачені договором, або від виконання договору в цілому).

Новий Цивільний кодекс України передбачає як один з неюрисдикційних способів захисту - самозахист цивільних прав. Стаття 19 ЦК України проголошує: будь-яка особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечить моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту повинні відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідками, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Специфіку має захист права промислової власності, яка полягає у тому, що зазначена система передбачає процедури опротестування видачі патентів чи інших неправомірних дій. Зазначені процедури встановлені законодавством багатьох країн і здійснюються самими патентними відомствами, які розглядають протести і приймають за ними рішення. Такий спосіб часто застосовується саме проти видачі патентів. Безпідставна видача патенту може заподіяти шкоду іншим патентовласникам, може порушувати їх права та інші інтереси патентоволодільців, які й вносять протести проти видачі патентів. Опротестування можливе в деяких державах ще до видачі патенту. Проте є країни, законодавство яких взагалі не допускає опротестування видачі патентів [225, c.158].

Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності зумовило активізацію посилення захисту інтелектуальної власності, в тому числі й авторського права і суміжних прав.

Слабкість і малоефективність національної системи захисту права інтелектуальної власності також сприяє неправомірному відтворенню і використанню її об’єктів [295, c.28-30].

Як уже йшлося, найбільш досконалою, хоча далеко не бездоганною, є система захисту авторського права і суміжних прав. Вона викладена у Законі України «Про авторське право і суміжні права». Ця система далека від зразкової, але вона краща від захисту права промислової власності. Її характерними рисами є відшкодування заподіяної шкоди, в тому числі втраченої вигоди. Вона також передбачає обов’язок порушника відшкодувати витрати на адвоката, чого раніше чинне законодавство України не знало, а також відшкодування моральної шкоди, яке також було невідоме нашому законодавству.

Новим для законодавства України про авторське право є положення, за яким автор чи інша особа, що має авторське право, щодо відшкодування заподіяних збитків має право вибору - вимагати від порушника відшкодування заподіяної шкоди, повернення позивачеві одержаної від неправомірного використання твору доходів або грошової компенсації замість відшкодування збитків та повернення доходів.

Ще однією особливістю захисту авторського права і суміжних прав є обов’язок порушника відшкодувати моральну шкоду в розмірі, що визначається судом. Проте дана система захисту не є бездоганною. Вона містить в собі суперечливі положення, нелогічність деяких норм. Однак її повний аналіз буде наведено нижче, коли йтиметься про захист авторського права і суміжних прав.

Система захисту права промислової власності та її оцінка швидше має бути негативною. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» дуже стисло визначає дії, які визнаються порушенням патентних прав, передбачає можливість стягнення з порушника збитків, включаючи неодержані доходи та відшкодування моральної шкоди. При цьому можливість стягнення останньої передбачена цим Законом у редакції від 1 червня 2000 р. У редакції Закону від 15 грудня 1993 р. такої норми не було.

Дещо змінилася ст. 30 Закону (в редакції від 15 грудня 1993 р.), яка була присвячена спорам, що розглядаються судом. До речі, вона завершується нормою, яка проголошує: в судовому порядку розглядаються всі інші спори, пов’язані з правом на винаходи і корисні моделі. У такому разі немає ніякої необхідності наводити перелік спорів, які розглядаються судом.

Проте ст. 35 Закону (в редакції від 1 червня 2000 р.) цей перелік зберегла і доповнила новими видами спорів. За новою редакцією суду підлягають всі спори з приводу визнання патенту недійсним, а також надання примусової ліцензії.

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» повторює норми Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції від 15 грудня 1993 р.) Зміни до Закону про промислові зразки у цій частині не вносилися.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в порівнянні з патентними законами ніякими принциповими особливостями не відзначається. Зміни у цій частині даного Закону також не торкнулися. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [118] у частині захисту прав наближається до Закону України «Про авторське право і суміжні права» [96]. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» [116] у розділі VІ «Про відповідальність за порушення Закону» містить дві статті. Перша (ст. 26) встановлює, яку відповідальність несуть порушники Закону: дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну. Конкретних санкцій за порушення прав Закон не визначає. Друга стаття (ст. 27) містить припис, за яким спори розглядаються в порядку, передбаченому законодавством.

Більш детально викладені норми про захист прав на зазначення походження товарів у Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [113], але він також не визначає санкцій за порушення цих прав.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що кожний закон з охорони промислової власності встановлює власну систему щодо захисту даного об’єкта промислової власності. У наведених законах містяться в основному лише норми, які визначають дії, що визнаються порушенням патентних прав. Більше того, вони занадто у загальній формі визначають ці дії, без належної конкретизації.

Закони про промислову власність наводять лише загальний перелік спорів, що розглядаються в судовому порядку [316, c.13-18]. Проте він завершується нормою: будь-які інші спори з приводу порушення того чи іншого патентного закону можуть розглядатися в судовому порядку. Як конкретні санкції деякі патентні закони визначають загальні цивільно-правові санкції за те чи інше порушення: відшкодування заподіяної шкоди та припинення порушення, інколи поновлення порушених прав. Деякі патентні закони взагалі відсилають до норм цивільного права про відповідальність.

Таким чином, система захисту права промислової власності складається з окремих неузгоджених між собою, суперечливих, не конкретних і малоефективних норм, які не становлять єдиної і цілісної системи захисту права промислової власності і не можуть складати. Таке розмаїття не може бути виправдане якимись специфічними особливостями того чи іншого об’єкта промислової власності, хоча такі особливості, безперечно, є і вони враховуються.

Чинне законодавство України про промислову власність, не зважаючи на його назву, так і не створило цілісної взаємоузгодженої системи норм про захист прав на її об’єкти. Найбільш істотним недоліком системи захисту інтелектуальної власності в цілому є її надто низька ефективність. Вона не здатна припинити неправомірне використання чужих об’єктів. Відповідальність за чинним законодавством за порушення права інтелектуальної власності не може стримати масштаби правопорушень у цій сфері. Майнова відповідальність порушників настільки незначна в порівнянні з одержаними доходами, що не може применшити зазіхання порушників права інтелектуальної власності. Інколи доходи від неправомірного використання чужого об’єкта інтелектуальної власності перевищують встановлені санкції в сотні разів і, як кажуть, з лихвою перекривають понесені втрати [10, c.48-52].

В умовах переходу до ринкової економіки, коли неправомірне використання чужих творів та об’єктів промислової власності набирає транснаціональних масштабів, необхідна більш жорстка система захисту інтелектуальної власності, метою якої має бути настільки суворе майнове покарання порушника, яке було б здатне відбити бажання користуватися чужим таким об’єктом назавжди. Не зважаючи на наслідки застосування названої відповідальності, навіть, якщо порушник залишиться без копійки.

Очевидно, слід визнати: істотним недоліком є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду спорів у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності [11, c.20]. Ефективність судового захисту права інтелектуальної власності істотно знижується численними випадками невиконання уже прийнятих судових рішень з таких спорів, які інколи не виконуються роками. Позивач іншого впливу на небажання відповідача виконати судове рішення не має. Нахабність порушників інколи просто не знає меж. Вони заявляють: «Ми тебе затягаємо по судах» [325]. Таким чином, демократичність правосуддя інколи перетворюється у свою протилежність.

Захист права інтелектуальної власності може захищатися загальними цивільно-правовими нормами, що передбачені Цивільним кодексом України, і спеціальними, встановленими чинними законами України про інтелектуальну власність. Загальними цивільно-правовими способами захисту прав, які поширюються також і на об’єкти інтелектуальної власності, є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дій, які порушують право; поновлення становища, що існувало до порушення; примусове виконання обов’язків боржником у натурі; зміна правовідносин; припинення правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування.

Наведені способи захисту цивільних прав, у тому числі права інтелектуальної власності, здійснюються тільки судом, до якого має право звернутися за захистом своїх прав будь-яка особа.

Крім суду, захист цивільних прав може здійснюватися відповідними державними органами або органами місцевого самоврядування, які здійснюють захист цивільних прав шляхом скасування актів державних органів чи органів місцевого самоврядування нижчого рівня, а також іншими способами, визначеними чинним законодавством.

Цивільний кодекс України передбачає самозахист цивільних прав. За його статтею 19 будь-який суб’єкт цивільного права має право на самозахист своїх прав від порушень та інших протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, не заборонених законом та котрі не суперечать моральним засадам суспільства. Характер самозахисту повинен відповідати змістові порушеного права, та характерові дій, якими ці права порушені. Дії самозахисту не можуть суперечити вимогам закону. Такі дії самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами або договором.

Ефективним способом судового захисту цивільних прав є відшкодування заподіяних збитків, що були вчинені протиправними діями порушника [191, c.37]. Будь-яка особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільних прав, за загальним правилом, має право на їх відшкодування. Збитками визнаються:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням майна, а також витрати, котрі вона зробила або повинна зробити для поновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі [192, c.51].

Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому певні доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються потерпілій особі у зв’язку з неодержанням нею доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник права.

Відшкодування заподіяних збитків є одним з найефективнішіх способів захисту, але водночас і найбільш складним. Адже суб’єкт права повинен довести реальність заподіяних збитків, які, безперечно, буде оспорювати порушник. Інколи довести розмір збитків буває досить важко [176, c.37-43].

Цивільний кодекс України передбачає компенсацію моральної шкоди (п. 9 ст.15). Будь-яка особа має право на компенсацію моральної шкоди у випадках, передбачених законом або договором [373, c.49-52].

Компенсація моральної шкоди - новий інститут у чинному законодавстві України. Він ще чітко не визначений, не усталений. Новий цей інститут і для права інтелектуальної власності. Спочатку він був передбачений тільки у Законі України «Про авторське право і суміжні права». Пізніше - включений і до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». У інших законах України норм про компенсацію моральної шкоди поки що не міститься. Постає запитання: моральної шкоди зазнають лише суб’єкти авторського права і суміжних прав, власники патентів на винаходи і корисні моделі, а власники патентів на інші об’єкти промислової власності такої шкоди не зазнають? Чи у законодавця ще не дійшла черга до інших законів про промислову власність. Цивільний кодекс передбачає відшкодування моральної (немайнової) шкоди в усіх випадках порушення цивільних прав (ст. 16).