Висновки до розділу 3
Особи, яким закон надає право на використання об’єкта інтелектуальної власності, що належить іншій особі, можуть захищати своє право на використання. У таких випадках вони виступають як самостійні суб’єкти права на захист.
Окрему групу суб’єктів права на захист складають особи як фізичні, так і юридичні, які почали використання об’єкта права інтелектуальної власності після спливу строку його правової охорони.
Якщо ЦК України строк правової охорони винаходу встановлено в 20 років (ч. 3 ст. 465 ЦК України), то зі спливом цього строку припиняють свою чинність усі майнові права – виключні й невиключні. Про це і слід було сказати чітко і однозначно в ст. 467 ЦК України.
Разом з тим, захисту підлягає тільки чинне право. Право, що втратило чинність уже не право. Воно не захищається. Відповідно, на законодавчому рівні державу Україна необхідно визнати суб’єктом права інтелектуальної власності і у випадках припинення цього права достроково в інших суб’єктів, і у випадках спливу строку його правової охорони.
Стосовно об’єктів промислової власності потребує уточнення поняття реальних збитків. Це поняття в такому разі має тлумачитися значно ширше, ніж знищення чи пошкодження майна. Збитки у сфері права інтелектуальної власності можуть бути завдані й іншими діями: піратство, плагіат, ввезення чи вивезення з митної території України контрафактних примірників творів, виготовлення продукції за неправомірного використання об’єктів промислової власності тощо.
Однією з причин низької ефективності захисту права інтелектуальної власності є відсутність чіткого визначення поняття його порушення. В ЦК України та інших законах про інтелектуальну власність по-різному визначають це поняття і різними термінами. Ст. 15 ЦК України підставами цивільно-правової відповідальності визнає порушення, невизнання або оспорювання цивільних прав. Ст. 431 ЦК України підставами відповідальності визнає порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього.
Порушенням права інтелектуальної власності є будь-яке заподіяння моральної (немайнової) шкоди і (або) майнових збитків суб’єкту (носію, володільцю власнику) цього права протиправними діями. Де протиправними є дії, вчинені без дозволу уповноваженої особи або у супереч закону.
Посягання є одним із видів порушення права інтелектуальної власності і представляє собою спробу, підготовку, замах на вчинення цивільного правопорушення. Втім, якщо зазначене посягання, підготовка, замах або інші подібні дії не завдали моральної і (або) майнової шкоди, то вони не повинні визнаватися порушенням цивільного права, в тому числі і права інтелектуальної власності.
Сучасні технічні та інші засоби відтворення, тиражування та неправомірного використання об’єктів права інтелектуальної власності, на практиці, дають можливість надійно приховати доходи та інший корисний ефект їх використання порушником права. Носій права творчої, інтелектуальної власності не може зафіксувати (і відповідно, потім довести відповідним чином) факт порушення його права. В таких випадках пропонується на рівні закону закріпити низку превентивних мір, спрямованих на недопущення таких ситуацій.
Посилення цивільно-правової відповідальності в Україні, на нашу думку, можна було б здійснити шляхом заміни компенсаційного принципу так званим кратним принципом. Кратний принцип полягає в тому, що майнова відповідальність збільшується у два і більше разів від розміру завданих збитків.
Ділова репутація – це сукупність якостей і оцінок, з якими їх носій асоціюється в очах своїх контрагентів, клієнтів, споживачів, колег по роботі, прихильників, виборців і персоніфікується серед інших суб’єктів в цій сфері. Під діловою репутацією необхідно розуміти і ті асоціації, що викликає діяльність суб’єктів права інтелектуальної діяльності у широкої громадськості, в інших осіб у даній державі та за її межами. Поняття „честь”, „гідність” не можуть застосовуватись до юридичних осіб. Юридичній особі властиві ділові відносини, тому їй може належати тільки ділова репутація.
Під конфіскацією необхідно розуміти вилучення майна в державну скарбницю – тобто примусове і безоплатне вилучення у власність держави будь-якого майна, яке є власністю фізичної або юридичної особи. Вилучення ж це примусове позбавлення власника певного майна, предметів, які можуть мати істотне значення для справи.
Цивільно-правові засади захисту права інтелектуальної власності в сучасних умовах не здатні в повній мірі забезпечити її захист. Компенсаційний принцип захисту цивільних прав стосовно права інтелектуальної власності потребує заміни на більш ефективний. Таким замінником може стати кратний принцип відповідальності за порушення права інтелектуальної власності, за яким розмір майнової відповідальності збільшується у два і більше разів в залежності від розміру та інших факторів, що мають істотне значення для обсягу відповідальності за принципом: чим більший розмір завданих збитків, тим більш сувора відповідальність.