Висновки до розділу 2

1. У зв’язку зі стабільним зростанням ролі і значення інтелектуальної власності для соціально-економічного розвитку будь-якої країни, в тому числі й України, постає необхідність посилення ефективності правової охорони як самої інтелектуальної діяльності, так й інтелектуальної власності.

2. Виходячи з конституційних засад суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави України, найвищою соціальною цінністю проголошується Людина, якою, передусім, слід визнати Людину-Творця всього того нового, що сприяє швидкому і успішному соціально-економічному прогресу суспільства.

3. Для активізації інтелектуальної діяльності і зростання інтелектуальної власності, як основних факторів успішного соціально-економічного розвитку, потребує істотного поліпшення правова охорона, насамперед, прав й інтересів творця інтелектуальної власності та його правонаступників, чому і присвячена дана робота.

4. Істотні проблеми є у визначенні статусу і кола суб’єктів права інтелектуальної власності. Автор результату інтелектуальної діяльності і суб’єкт права інтелектуальної власності особи не тотожні, їх права і обов’язки не збігаються. Автор-творець - головна фігура у багатозмістовному процесі інтелектуальної діяльності. Все законодавство про інтелектуальну власність має бути спрямовано на створення найбільш оптимальних умов для успішної інтелектуальної, творчої діяльності.

5. Свобода творчості, проголошена ст. 54 Конституції України, повинна мати чітко визначені межі. У певних напрямах розвитку інтелектуальної діяльності уже проявляються межі, далі яких вести творчі пошуки слід обмежити або, навіть, заборонити. Мова йде про визначення таких меж у літературно-художній, науково-технічній творчості. Слід заборонити твори, що пропагують зневагу до людини, насильство, свободу сексу, розбещення, руйнування моральних засад. Такі ж межі мають бути визначені на певних напрямах науково-технічної діяльності.

6. Істотною прогалиною чинного законодавства України про інтелектуальну власність є відсутність або недостатня наявність норм про суб’єкта права інтелектуальної власності - держави Україна. Така прогалина призводить до певних курйозів – винахід чи будь-який інший об’єкт промислової власності втрачає правову охорону, якщо патентовласник відмовився від свого права. Зазначений об’єкт позбавляється власника, він стає нічиїм. А чому не державним?

Твори, на які сплив строк охорони, проголошуються надбанням суспільства. Патентні закони не містять таких правил.

7. Не відповідають вимогам сучасної ринкової економіки положення законодавства України про інтелектуальну власність, про зміст суб’єктивних прав інтелектуальної власності. Наявні істотні розбіжності щодо визначення моменту виникнення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності за різними законами. Такі ж розбіжності і всередині одного і того ж закону про інтелектуальну власність. Без сумніву, це не сприяє однозначному тлумаченню вказаних норм.

8. Суб’єктивне право інтелектуальної власності характеризується такими ознаками:

а) суб’єктивні права інтелектуальної власності виникають лише з моменту визнання результату інтелектуальної, творчої діяльності об’єктом правової охорони;

б) суб’єктами права інтелектуальної власності можуть бути особи, визначені чинним законодавством, передусім, автори результатів творчої діяльності, їх правонаступники, роботодавці і держава;

в) межі суб’єктивних прав інтелектуальної власності визначаються не загальним цивільним законодавством, а спеціальним законодавством України про інтелектуальну власність;

г) є істотні відмінності у засобах і методах захисту права власності та права інтелектуальної власності. Віндикаційний та негаторний позови для захисту права інтелектуальної власності не застосовуються.

Таким чином, суб’єктивне право інтелектуальної власності є видом і мірою можливої (дозволеної) поведінки суб’єкта цього права, які забезпечуються виконанням обов’язків іншими особами і можливістю застосування до них державного примусу в разі їх недотримання.

9. Оформлення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності за чинним законодавством України є досить оптимальним. Суб’єктивні права на твори науки, літератури, мистецтва і суміжні права не потребують спеціального оформлення, вони фіксуються фактом створення твору.

Щодо об’єктів промислової власності, то за чинним законодавством України система видачі правоохоронних документів вдало поєднує переваги заявочної системи і перевірочної.

10. Скасування і припинення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності потребує подальшого удосконалення. Авторські права і суміжні права не можуть бути скасовані, припинені, крім спливу строку їх охорони, якщо авторство твору не викликає сумніву.

Між тим, у авторів не так вже й рідко виникає бажання відмовитися від опублікованого твору. Вважаємо, таке право можна було б надати автору.

Відмова від патентних прав у тій чи іншій формі робить об’єкт промислової власності нічиїм. Викликає великий сумнів доцільність такого положення.

11. Не розв’язане питання про збитки, які завдаються патентовласнику чи ліцензіату (третім особам) при скасуванні патенту, виданого через помилку працівників патентного відомства. Зазначені збитки за чинним законодавством несуть патентовласники, чого не можна визнати слушним.

12. За чинним патентним законодавством України виданий патент на об’єкт промислової власності набуває чинності від дати подання заявки. Фактично патент видається, за загальним правилом, значно пізніше. Проте збір за підтримання чинності патенту справляється за час від дати подання заявки. Збір за підтримання чинності патенту слід справляти від дати набуття ним чинності фактично, тобто від дати видачі патенту.