Висновки до дисертації
1. У ХХІ ст. інтелектуальна діяльність та її результати – інтелектуальна власність набувають не просто пріоритетного значення. Цей вид суспільно-корисної діяльності в Україні зумовлює напрями, зміст і характер усіх інших видів суспільно-корисної діяльності.
Інтелектуальна діяльність і, особливо, інтелектуальна власність будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного прогресу України та напрями суспільно-корисної діяльності будь-яких осіб і в підсумку рівень добробуту народу.
2. Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності для соціально-економічного розвитку України в умовах переходу до ринкової економіки потребують створення такого правового механізму охорони права інтелектуальної власності, який забезпечував би реальну, стабільну, надійну і ефективну охорону цього права.
Охорона права інтелектуальної власності, у тому числі його захисту, мають відповідати сучасним вимогам: бути демократичною, легкодоступною, прозорою, дешевою, оперативною.
3. Виходячи з ролі і значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного прогресу України як однієї з форм суспільно-корисної діяльності, слід на державному рівні офіційно її оголосити пріоритетною і такою, яка зумовлює успішний розвиток всіх інших форм суспільно-корисної діяльності.
4. Визнання інтелектуальної діяльності такою, яка забезпечує успішний розвиток усіх інших форм суспільно-корисної діяльності, зумовлює необхідність зосередити державні можливості (творчий потенціал, матеріальні ресурси, кошти тощо) на всебічному розвитку інтелектуальної діяльності.
Для цього необхідно:
а) на базі наукових, науково-технічних, соціально-економічних та інших прогнозів розробити і прийняти прогноз розвитку цивільного законодавства України, в тому числі законодавства про інтелектуальну власність, хоча б на найближчу перспективу – 10 років;
б) на основі прогнозу розвитку законодавства України про інтелектуальну власність розробити і прийняти модель законодавства України про інтелектуальну власність;
в) чинне законодавство України про інтелектуальну власність потребує постійного і систематичного удосконалення.
Новий Цивільний кодекс України не розв’язав усіх проблем правового забезпечення інтелектуальної діяльності та її результату - інтелектуальної власності. Практика законотворення у сфері інтелектуальної власності свідчить про недоцільність прийняття окремих законів по кожному виду об’єктів інтелектуальної власності;г) зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності та її результату інтелектуальної власності для соціально-економічного розвитку України потребує більш досконалого і ефективного правового механізму її охорони. Таким міг би стати єдиний законодавчий акт про інтелектуальну власність. Це може бути закон про інтелектуальну власність або, краще, Кодекс України про інтелектуальну власність;
д) обов’язковою умовою цього кодексу України повинен стати принцип, який визнавав би у всіх випадках створення об’єкта результатом творчої діяльності суб’єкта права інтелектуальної власності, тільки його творця.
Випадки визнання права інтелектуальної власності за іншими особами, крім творця, мають визначатися лише законом;
е) у визначених законом випадках суб’єктом права інтелектуальної власності повинна бути визнана держава Україна. Слід відмовитися від правил, за якими після спливу строку охорони права інтелектуальної власності (у інших випадках припинення чи скасування даного права) об’єкт визнається нічиїм і його може використовувати будь-хто без будь-якого дозволу і виплати винагороди;
є) визнати об’єктами права інтелектуальної власності біотехнології, репрографії, нову техніку зв’язку, цифрові системи поширення, комерційне використання персонажів. Надати більш розгорнуту охорону правам на комп’ютерні програми, породи тварин, твори архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва та інші;
ж) визначити принципи, засади, межі та інші правила охорони права інтелектуальної власності в Інтернеті;
з) у законодавчому акті про інтелектуальну власність повинна бути розроблена єдина цілісна і ефективна система державного та громадського матеріального і морального стимулювання інтелектуальної, творчої діяльності, яка повинна мати за мету залучення якнайбільшого числа людей до творчої діяльності;
і) звести до мінімуму обмеження права інтелектуальної власності і проголосити її недоторканність. Творець об’єктів права інтелектуальної власності має бути наділений таким обсягом особистих немайнових прав вказаної власності, який може надати держава, виходячи з реальних можливостей.
При цьому слід виходити з того, що рівень активності інтелектуальної діяльності у суспільстві знаходиться у прямій залежності від обсягу та фактичної реальності особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності творця;к) необхідний чіткий, доступний, зрозумілий правовий механізм визначення розміру винагороди за використання об’єктів права інтелектуальної власності. При цьому слід врахувати й те, що в окремих випадках винагорода має сплачуватися лише за створення об’єкта права інтелектуальної власності (наприклад, за замовленням).
5. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність, у тому числі новий Цивільний кодекс України, договірні відносини у сфері інтелектуальної власності регулює на недостатньому рівні (не всі відносини в зазначеній сфері врегульовані договором або врегульовані дуже стисло). Активна інтелектуальна діяльність та масштаби використання її результатів – інтелектуальної власності - потребують більш досконалої і ефективної системи договорів у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності. В законодавчому акті України про інтелектуальну власність повинен бути окремий розділ про договори.
Мають бути розроблені і прийняті типові, зразкові (примірні) договори щодо окремих видів об’єктів права інтелектуальної власності.
6. Потребують удосконалення договірні відносини творця і роботодавця. За сучасних умов роботодавець у порівнянні з творцем-працівником знаходиться в значно кращих умовах. Вказану правову нерівність слід усунути.
Не можна визнати вдалим правове регулювання договірних відносин творця і замовника, за яким суб’єктом майнових прав визнається творець, який продав створений ним об’єкт.
7. Повинні бути уточнені строки чинності прав інтелектуальної власності. У законах України про інтелектуальну власність початок перебігу зазначених строків визначається по-різному стосовно виду об’єкта права інтелектуальної власності. Цивільний кодекс України не вніс чіткості в розв’язання цієї проблеми, поставивши початок перебігу названих строків в залежність від характеру майнових прав – виключних чи не виключних.
За цим поділом можна перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання ще до того, як пропозиція визнана об’єктом правової охорони і патент ще не виданий, що є абсурдом (статті 464 – 465 ЦК).Потребує уточнення і початок перебігу строків чинності майнових прав. Стаття 446 ЦК проголошує: майнові права інтелектуальної власності на твір спливають через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. ЦК вказав на строк чинності майнових прав за життя автора і не зазначив, чому майнові права на твір не діють між днем смерті автора і 1 січня року, що настає за роком його смерті.
У ЦК нічого не йдеться про початок перебігу строків чинності виключних майнових прав на твір. Наведене зауваження стосується й інших об’єктів права інтелектуальної власності, що безпідставно скорочує строк їх чинності.
8. Передбачені чинним законодавством України, у тому числі й новим Цивільним кодексом України та іншим цивільним законодавством, засоби захисту права інтелектуальної власності не відповідають сучасним реаліям в Україні. Вони не можуть забезпечити надійний і ефективний захист права інтелектуальної власності.
В сучасних умовах Україні потрібний новий, ефективніший цивільно-правовий механізм захисту права інтелектуальної власності, який не обмежувався б лише поновленням порушеного права та компенсацією заподіяних збитків. Зазначений механізм повинен передбачати такі майнові санкції (каральні за своїм характером), які назавжди відбили б у порушника бажання порушувати чуже право інтелектуальної власності (і не тільки).