2.4. Виникнення суб’єктивних прав інтелектуальної власності на твори науки, літератури і мистецтва та на об’єкти суміжних прав

Суб’єктивне авторське право на твори науки, літератури і мистецтва за загальним правилом виникає з моменту їх створення, яким прийнято вважати надання твору оречевленої форми. Твір може бути створений, але його автор ще не надав тому об’єктивної форми, він поки що не придатний ні для сприйняття іншими особами, ні для відтворення.

Отже, суб’єктивне авторське право на твір виникає лише з моменту надання йому об’єктивної форми. Постає запитання: а що таке об’єктивна форма твору. Спеціальна література і чинне законодавство про авторське право не містять визначення об’єктивної форми твору. Між тим це питання має як теоретичне, так і практичне значення. Адже саме з часу надання твору об’єктивної форми він стає об’єктом правової охорони.

Об’єктивна форма твору науки, літератури і мистецтва може бути будь-якою, що дозволяє сприймати його на слух чи зір і відтворювати останній. Це може бути рукопис, ноти, доведення до відома невизначеного кола осіб будь-яким іншим способом, у тому числі й усно. Тому результати творчої діяльності одержують охорону авторським правом з того моменту, коли вони відділяться від автора і будуть виражені у будь-якій об’єктивній формі. Поки творчий результат існує лише у свідомості автора, твір не вважається створеним. Зазначений результат не одержить правової охорони, навіть, тоді, коли автор вважає його цілком завершеним і треба лише оформити - записати, проголосити, виконати [51, c.8].

Для надання твору правової охорони автору не потрібно виконувати будь-які формальності. Факт створення твору є моментом виникнення на нього права. Пункт 2 ст. 11 цього Закону проголошує: авторське право на твір виникає внаслідок його створення (див., напр.: ст.

Проте суб’єкт авторського права за своїм бажанням для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору (ч. 2 ст. 437). Знак охорони Законом України про авторське право введений вперше. Це - своєрідна новела, зумовлена міжнародними угодами.

Закон надає автору та його правонаступникам і роботодавцям можливість скористатися цим знаком, але не зобов’язує. Зазначена новела доцільна і сумніву не викликає, якщо мова йде про літературні твори, видані друкарським чи іншим подібним способом. Але ж об’єктами авторського права є усні твори, твори в Інтернеті та інші, які не видаються. Як позначати такі твори знаком охорони? Закон на дане запитання відповіді не містить. Між тим на практиці воно виникає.

Суб’єктивні права автора виникають на будь-який твір, як тільки він буде втілений у певну об’єктивну форму незалежно від того: оприлюднений він чи ні, завершений чи не завершений і незалежно від призначення, жанру, обсягу, мети.

Закон про авторське право підкреслює, що він захищає тільки форму вираження твору. За межами правової охорони залишаються ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, способи, концепції, навіть, якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Зазначені результати творчості взагалі залишаються без правової охорони, що навряд чи можна визнати виправданим. Деякі з наведених результатів можуть бути досягнуті важкою копіткою і тривалою творчою працею і не одного, а декількох авторів. Що це результат творчої праці, ні у кого сумніву не викликає. Сумнів викликає доцільність позбавлення правової охорони зазначених результатів інтелектуальної діяльності. Адже наукові теорії, математичні методи та інші методи позбавлені також патентної охорони [112]. А це можуть бути дуже цінні результати інтелектуальної діяльності.

Проте ці питання швидше стосуються об’єктів правової охорони, аніж моменту виникнення суб’єктивного авторського права на твір. Разом з тим даний момент тісно пов’язаний з часом визнання результату літературної діяльності об’єктом авторського права. Закон про авторське право зазначає, що суб’єктивне авторське право виникає і на частину твору, але за умови, що остання може використовуватися як окремий об’єкт.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» не містить інших вимог, за наявності яких твір стає об’єктом правової охорони і за відсутності котрих правова охорона такому твору не надається. Проте у спеціальній літературі давно висловлюється думка, що твір, безперечно, має бути результатом творчої праці. Вказана вимога настільки очевидна, що Законом не передбачається. Якщо твір є простим повторенням уже відомого твору, то він не може бути об’єктом правової охорони [322, c.35].

Фахівцями з авторського права давно висувається пропозиція визнавати об’єктом авторського права лише нові, оригінальні твори [57, c.83]. Не всі з них з даною пропозицією погоджувалися [300, c.179-180]. Не вдаючись у глибоку дискусію з цього приводу, зазначимо лише наступне. Об’єктом авторського права не може бути твір не новий, не оригінальний. Якщо він є точним повторенням уже відомої форми такого ж твору, в ньому не буде творчого елементу і, отже, даний твір не може бути визнаний об’єктом правової охорони. На нього не виникають суб’єктивні авторські права [153, c.27].

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (п. 5 ст. 11) для засвідчення свого авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати його опублікування чи договорів, які стосуються права автора на твір, автор у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Про реєстрацію авторського права на твір Установа видає свідоцтво.

До моменту виникнення авторського права зазначена реєстрація і свідоцтво жодного відношення не мають.

Виникнення суб’єктивного авторського права пов’язано також ще з двома юридичними фактами. Перший - твір створено. Якщо твір створено у межах України, суб’єктивне авторське право на нього виникає у його творця (роботодавця) з моменту створення твору і надання йому певної об’єктивної форми. Авторське суб’єктивне право виникає і у іноземних громадян чи іноземних юридичних осіб, якщо вони мають постійне місце проживання і постійне місце перебування в Україні. Такі ж права зазначених осіб виникають і на об’єкти суміжних прав.

Дещо інше правило діє щодо творів науки, літератури і мистецтва та (або)суміжних прав, які вперше були оприлюднені за межами України. Суб’єктивне авторське право на зазначені твори виникає за умови, що вони оприлюднені в Україні протягом 30 днів після їх першого оприлюднення. Твори і об’єкти суміжних прав іноземних авторів на території України охороняються також на підставі міжнародних договорів з моменту їх створення [175, c.7].

Якщо твори вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об’єктивній формі на території України, суб’єктивне авторське право виникає з моменту створення твору і надання йому певної об’єктивної форми. При цьому слід мати на увазі, що суб’єктивне авторське право виникає на твір чи об’єкти суміжних прав громадян України та інших осіб, які хоча й не мають громадянства України, але постійно проживають у ній, а юридичні особи мають постійне місцезнаходження на території України, незалежно від того, на якій території були вперше оприлюднені їх твори чи об’єкти суміжних прав [193, c.92].

Суб’єктивне авторське право поширюється на твори, що знаходяться у будь-якій об’єктивній формі на території України незалежно від того, хто є їх авторами, але які постійно проживають чи мають постійне місцезнаходження на території України; на передачі організацій мовлення, що мають місце знаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, які знаходяться на території України [96].

Відповідно до підп. «г» п. 1 ст. 3 Закону України „Про авторське право і суміжні права” суб’єктивне авторське право виникає на твори архітектури і скульптури, які об’єктивно знаходяться на території України. Наведена норма викликає певні зауваження. Відповідно до п. 2 ст. 8 об’єктами авторського права, крім творів архітектури і скульптури, є також твори містобудування і садово-паркового мистецтва. Постає питання: твори містобудування та садово-паркового мистецтва завжди знаходяться на території України, то чи поширюється на них авторське право чи ні. Не дуже зрозуміло, чому в ст. 3 Закон наводить перелік творів, на які поширюється авторське право України, а ст. 8 його ж проголошує об’єктами авторського права значно більший перелік творів, які є об’єктами правової охорони. В чому полягає різниця між переліком, наведеним у п. 1 ст. 3, і у п. 2 ст. 8 цього ж Закону, збагнути важко.

Вказані дві норми не відзначаються чіткістю. У ст. 3 йдеться про сферу дії Закону, тобто у ній мають бути визначені межі чинності Закону за територією, часом і суб’єктами. У ній мова про об’єкти авторського права не йде, отже, не зрозуміло, чому авторське право поширюється тільки на твори архітектури і скульптури, які об’єктивно (?) знаходяться на території України. А як бути у тих випадках, коли твір архітектури реалізований за межами України. Очевидно, такий твір архітектури, автори якого є фізичні особи України і постійно проживають у ній, а сам твір реалізовано за кордоном, під правову охорону Закону України «Про авторське право і суміжні права» не підпадає.

Викликає подив й те, що у підп. «г» п. 1 ст. 3 цього Закону йдеться лише про твори архітектури, а твори містобудування і садово-паркового мистецтва не згадуються. Але ж вони також є об’єктами авторського права. Тим більше, що Закон дає визначення терміна «твір архітектури» - твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо) - ст.

Постає питання і про момент виникнення авторського права роботодавця, хоча цей термін зник з назви статті.

Замість назви ст. 20 «Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом» попередньої редакції Закону нова редакція поновлює давній термін «службові твори». Стаття 16 так і називається «Авторське право на службові твори». ЦК України містить нове формулювання цієї правової ситуації: „Право інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору” (ст. 429). Таким чином, ЦК відмовився від терміна „службовий” твір чи інший об’єкт права інтелектуальної власності.

Щодо виникнення суб’єктивних прав на об’єкти суміжних прав, то момент їх фіксації, визначений Законом України „Про авторське право і суміжні права”, також викликає певні зауваження. Так, п. 2 ст. 37 цього Закону проголошує, що суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Виконання будь-яких формальностей щодо виникнення суміжних прав Закон не вимагає.

Здавалось би, що наведені норми досить чітко визначають момент виникнення суміжних прав на виконання, фонограми, відеограми та програми мовлення. Проте ст. 44 цього Закону, що визначає строк охорони суміжних прав, містить припис, за яким початок правової охорони суміжних прав починає перебіг від дати першого запису виконання, першого опублікування фонограми чи відеограми, якщо вони не були опубліковані протягом зазначеного часу.

Правова охорона програм організацій мовлення починається від дати першого публічного сповіщення передачі.

Передусім, потребує відповіді норма щодо виконання. Стаття 37 проголошує: суміжне право на виконання виникає з моменту здійснення самого виконання. А відповідно до ст. 44 правова охорона виконання починається з моменту першого запису виконання. А якщо перше (друге, третє тощо) виконання не фіксувалося, тобто не записувалося, але документально зафіксоване, то виходить, що таке виконання об’єктом правової охорони не стає. Що це? Неточність формулювання чи якийсь інший підтекст. У будь-якому разі наявна розбіжність у моменті виникнення суміжного права на виконання.

Те ж саме стосується фонограми і відеограми. Стаття 37 також передбачає, що суміжні права на зазначені об’єкти породжуються фактом виробництва фонограми і відеограми. Стаття 44 містить інше правило: правова охорона фонограми і відеограми починається від дати першого опублікування фонограми чи відеограми. Знову розбіжність у моменті визначення виникнення суміжних прав на фонограми і відеограми. Адже факт створення останніх і факт їх першого опублікування за часом не завжди збігаються. Адже опублікування – це випуск у обіг фонограми чи відеограми, а цей випуск часто має місце за часом пізніше після їх виробництва.

Не дуже зрозумілий припис п. 2 ст. 44, за яким охорона права на фонограму і відеограму починається від дати їх першого опублікування або від першого їх звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу (підкреслено автором – О.М.). Опублікування фонограми (відеограми) не може мати місця раніше їх першого звукозапису (відеозапису). Спочатку фонограму чи відеограму треба зробити (виробити), а потім вже можна й публікувати. Тому постає резонне запитання: про який проміжок часу йде мова, коли ще не вироблена фонограма чи відеограма, яка могла бути опублікована. Якщо виконання опубліковане якимось іншим чином, то це ще не фонограма.

Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. Іншими словами, суб’єктивне суміжне право на передачу (програму) мовлення виникає від дати першого публічного сповіщення передачі, оприлюднення передачі організації мовлення.

Але ж перш, ніж сповіщати чи будь-яким чином оприлюднювати передачу організації мовлення (програму), її потрібно створити. Передача організації мовлення чи просто програма – це твір і він може бути оприлюднений лише після того, як набуде певної об’єктивної форми. Отже, якщо ця програма – (ще не передача), яка не була будь-яким чином оприлюднена чи іншим способом сповіщена, але стала відома іншій організації мовлення і нею оприлюднена чи сповіщена, то це не буде порушенням суміжного права організації мовлення, оскільки суміжне право на таку програму не виникло. Так проголошує Закон. Але ж це суперечить загальновизнаним нормам теорії авторського права.

Суб’єктивне право на твір виникає з моменту надання йому об’єктивної форми. Програма (передача) - це, безперечно, твір інколи великого колективу людей, творчістю яких створено програму (передачу). Даному твору надана певна об’єктивна форма, найчастіше письмова або інший матеріальний носій.

Інколи можливі передачі (радіо чи телебачення) без попереднього створення програми, так званий, „прямий ефір”. У такому разі суб’єктивне право на цю передачу дійсно виникає з моменту першого її оприлюднення організацією мовлення.

Закон України „Про авторське право і суміжні права” (як й інші закони України про інтелектуальну власність) вживає вислів: „Особисті немайнові права охороняються безстроково” (п. 1 ст. 44). Зазначений вислів – норма суперечить загальновизнаним положенням цивільного права. За теорією сучасної цивілістики, безсуб’єктивних правовідносин (прав і обов’язків) не буває [70, c.90]. Разом зі смертю фізичної особи припиняється її суб’єктивне право, яке тому й називається суб’єктивним, що належить певному суб’єкту. Немає суб’єкта – немає суб’єктивного права. Проте авторство померлого охороняється і після смерті автора також, як й інші особисті блага^*.

У зв’язку з цим викликають великий сумнів положення ст. 38 цього Закону. Вона передбачає, що виконавці та інші суб’єкти суміжних прав можуть вимагати: визнання свого авторства виконання, щоб зазначалося його ім’я чи псевдонім, забезпечення належної якості виконання та його недоторканності. Важко уявити, як можуть суб’єкти суміжних прав після своєї смерті вимагати здійснення вказаних особистих немайнових прав.

Наведені розбіжності мають бути усунені, адже вони визначають рівень правової культури законодавчого акта.