2.4. Суб’єкти експертизи заявок на об’єкти промислової власності
Суб’єкти правових відносин, що складаються у процесі проведення експертизи заявок на об’єкти промислової власності, як і будь-яких інших правовідносин, поділяються на дві сторони – замовники й виконавці [160, c.
120]. Інколи між ними може діяти патентний повірений [48, с. 25], якого в цьому відношенні не можна визнати стороною.Замовниками експертизи заявок на об’єкти промислової власності передусім виступають заявники. «Замовники» – «заявники» в даному разі поняття тотожні. Заявником може бути будь-яка особа (за умови її дієздатності). Стаття 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» проголошує: «Особа, яка бажає одержати патент (деклараційний патент) і має на це право, подає до Установи заявку». Якщо особа, яка бажає отримати патент і має на це право, недієздатна, від її імені заявку подають її законні представники.
Право на одержання патенту має винахідник, якщо інше не передбачено чинним законодавством (ст. 8 цього закону). Право на одержання патенту передусім належить винахіднику. Проте, розділ ІІІ Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та відповідні розділи інших патентних законів України передбачають випадки, коли право на одержання патенту належить й іншим особам, крім винахідника. До цих інших чинне законодавство відносить роботодавців, правонаступників і заявника, який подав заявку раніше.
Отже, право на подання заявки й відповідно право на одержання патенту мають винахідники і їх правонаступники, у тому числі спадкоємці. До правонаступників належать особи, яким винахідник передасть своє право на одержання патенту. Це може бути фізична і юридична особа, незалежно від громадянства, місця проживання тощо. Спадкоємці мають право на одержання патенту в порядку правонаступництва відповідно до чинного цивільного законодавства. Право на подання заявки винахідник може передати будь-якій особі.
За чинним патентним законодавством України роботодавці наділені окремим, незалежним від винахідника правом на подання заявки, а відтак, на одержання патенту. До зазначеного Закону останньою редакцією внесено уточнення, що корегує відносини при експертизі заявки. Відповідно до ст. 9 цього закону (подібні уточнення будуть внесені й до інших законів про об’єкти промислової власності) роботодавець має право прийняти рішення про збереження службового винаходу чи корисної моделі як конфіденційної інформації, строк збереження якої не повинен перевищувати чотирьох років.
Це значне обмеження прав винахідника й суспільства взагалі. З будь-яких міркувань, яких закон не визначає, роботодавець має право приховати від суспільства, держави цінний винахід, що приніс би користь людям, якби його вчасно почали використовувати. Без будь-яких пояснень закон надає право на чотири роки загальмувати винахід. Така норма необґрунтована й недоцільна. Значення цієї норми стає зрозумілим, якщо врахувати, що до 90 відсотків заявок подається саме на службові винаходи [216, с. 19], [187].
Особливість цієї норми полягає ще й у тому, що конфіденційною інформацією оголошується не винахід, а лише заявка на нього. Але ж такий підхід можна розцінювати як штучне гальмування науково-технічного прогресу. Винахідник не знає перспективи свого дітища, суспільство в такий спосіб також може бути позбавлене цінного внеску в прогрес. Дана норма викликає критичне ставлення до неї ще й тому, що в разі визнання заявки винаходом, який роботодавець має намір оголосити конфіденційною інформацією, він може цього досягти іншими способами як патентовласник, який має виключне право на використання й розпорядження винаходом [114, с. 10].
Роботодавець-заявник може відмовитися від свого права на подання заявки і права бути замовником експертизи.
Отже, з боку замовника експертизи заявки на об’єкти промислової власності, тобто заявника, можуть виступати самі винахідники, їх правонаступники, роботодавці та їх правонаступники.
Виконавцем експертизи заявок на об’єкти промислової власності може виступати тільки Установа й ніяка інша організація.
Державну експертизу заявок на об’єкти промислової власності в Україні за чинним законодавством доручено проводити єдиному державному органу управління – Державному департаменту інтелектуальної власності в особі його Державного підприємства «Інститут промислової власності» [157, ст. 1060].Виконавцем експертизи заявок на об’єкти промислової власності є заклад експертизи – уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду й проведення експертизи заявок.
Отже, експертиза заявок на об’єкти промислової власності проводить спеціалізований державний орган (підприємство, організація), що входить у державну систему правової охорони інтелектуальної власності – Установа й сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.
Наведені визначення внесені до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» від 21 грудня 2000 р. [71, ст. 163]. Проте зазначені новели все ж породжують запитання, чи може Установа для проведення експертизи заявок на об’єкти промислової власності залучати провідних фахівців, організації, установи й підприємства, які не входять до сфери управління Установи. На це запитання зазначений закон відповіді не містить.
Проте Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997 [157, ст. 1060] в п. 5, передбачає право цього департаменту залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції. Питанням, що належить до компетенції департаменту, і є питання експертизи заявок на об’єкти промислової власності.
Із цього положення можна зробити висновок, що в разі необхідності Установа (Державний департамент інтелектуальної власності) може залучати як окремих фахівців, так і підприємства, організації та установи для дачі своїх висновків з певних питань, що виникають у процесі проведення експертизи заявок, а також і для проведення самої експертизи.
Адже, яким би не був потужним Інститут промислової власності, він не може охопити кваліфікованою експертизою всі заявки, що надходять до нього. Інколи доводиться вдаватися до послуг окремих фахівців, особливо з вузьких спеціальних питань науки й техніки.Таким чином, суб’єктом експертного процесу може бути не тільки Установа в точному значенні цього слова. Експертами можуть виступати позаштатні окремі фахівці, а також підприємства, організації і установи, що не входять до сфери управління Установи. Такий висновок підтверджуються й нормою, що міститься в ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Він проголошує: «Заклад експертизи – уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи». Наведена норма не обмежує заклад експертизи тільки тими підприємствами й організаціями, що входять до сфери управління Установи.
Зазначені експерти дають свої експертні висновки від свого власного імені. Але при цьому слід мати на увазі, що висновок закладу експертизи набуває чинності лише після їх затвердження Установою, яка може не погодитися з експертним висновком позаштатного експерта, хто б ним не був – фізична чи юридична особа. Установа має право направити ту ж саму заявку на експертизу іншій особі.