2.1. Роль і значення суб’єктивних прав у системі охорони права інтелектуальної власності

Відразу слід підкреслити, що йдеться про суб’єктивні права суб’єктів інтелектуальної власності. Суб’єктом права інтелектуальної власності визнається той, хто це право уже має, тобто після визнання заявленої пропозиції об’єктом права інтелектуальної власності в установленому законом порядку.

Коло суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності також досить широке. Дослідженню будуть піддані особисті немайнові права і майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності, а також права, що пов’язані з майновими. При цьому виходимо з того, що у своїй переважній більшості люди вдаються до творчої діяльності з метою таким чином поліпшити власне життя і життя своїх близьких. Безперечно, творчою діяльністю займаються люди, які мають до цього певний хист, здібність тощо. Але разом з тим підкреслюємо: до творчої діяльності придатні всі люди, хто у більшій мірі, хто у меншій. Творчою діяльністю займаються, за загальним правилом, ті, які без неї обійтися не можуть, - своєрідні фанати.

Але у переважній більшості люди, які мають здатність до творчої діяльності, створюють різноманітні об’єкти інтелектуальної діяльності з метою забезпечити собі і своїм близьким гідний рівень добробуту. Письменник створює твір для того, щоб його продати і одержати за нього відповідну винагороду. Винахідник створює винахід з тією ж метою. При цьому не виключається, що багато творів та інших досягнень створюються за ради власного задоволення. Відомо не мало фактів, коли знані діячі (державні, політичні, наукові тощо) своє дозвілля заповнюють живописом чи іншими видами творчості. Є неймовірні факти, коли людина творить, аби довести, собі і людям, що вона може це зробити [222].

Творчість, безперечно, є одним з видів суспільно-корисної діяльності, у результаті якої з’являються досить цінні витвори, що приносять велику користь суспільству.

Будь-яка виробнича діяльність уже зумовлюється і ще у більшій мірі зумовлюватиметься у майбутньому рівнем розвитку науки, техніки, культури, іншими словами, рівнем інтелектуальної діяльності. Ці ж фактори будуть визначати рівень будь-якої іншої суспільно-корисної діяльності. Отже, оскільки результати інтелектуальної діяльності, - інтелектуальна власність - стають вирішальними і визначальними у соціально-економічному прогресі країни, то з цього випливає неспростовний висновок. Для забезпечення належного розвитку країни необхідно, передусім, створити найсприятливіші умови для розвитку зазначених форм діяльності – у сукупності інтелектуальної діяльності.

Якщо від рівня інтелектуальної діяльності та її ефективності залежить так багато передумов успішного розвитку економіки, виробництва у тому числі, соціальних умов життя суспільства і, врешті-решт, результати життя та добробуту народу, то державна політика має бути спрямована, передусім, на всебічний розвиток цієї діяльності, її стимулювання і заохочення. Підтримка інтелектуальної діяльності з боку держави може проявлятися в найрізноманітніших формах, але всі вони мають фокусуватися на фігурі Творця результатів інтелектуальної діяльності – інтелектуальної власності.

Між тим у передумовах економічного зростання України, передбачених Посланням Президента до Верховної Ради України, така передумова як інтенсифікація інтелектуальної діяльності взагалі не згадується [278, c.9-10]. В умовах конкурсу „Людина року” є багато номінацій, за якими він відбувається, але там немає номінації у сфері науково-технічної діяльності. Представників інтелектуальної діяльності у цих конкурсах дуже мало. Водночас ні у кого не викликає сумніву, що інтелектуальна власність – найцінніший капітал людства.

Напис на куполі штаб-квартири ВОІВ у Женеві проголошує: „Людський геній є джерелом усіх витворів та винаходів. Ці твори є гарантією життя, гідного людини. Обов’язок держави – забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтв і винаходів” [45, c.2]. ХХІ ст. ООН проголосила ерою інтелектуальної власності [370, c.3].

Це - не мода, а гостра необхідність. Якщо у минулому суспільні потреби людей визначали зміст і рівень виробництва, напрями наукової і науково-технічної діяльності (творча діяльність у гуманітарній сфері до уваги взагалі не бралася), то в сучасних умовах акцент змістився саме на інтелектуальну діяльність. Саме її досягнення уже визначають і ще у більшій мірі визначатимуть в цьому столітті науково-технічний рівень і зміст виробництва та іншої суспільно-корисної діяльності. Як слушно зазначається у спеціальній літературі, джерелом багатства суспільства виступають здібності творчих особистостей, що складають суспільство. Всебічний розвиток творчих здібностей людини стає тотожним розвитку суспільства в цілому [130, c.27].

Проте активність і ефективність інтелектуальної діяльності сама по собі не буде зростати. Інтелектуальна діяльність набуває пріоритетності у тих країнах, де усвідомлюють її необхідність.

Раціональне використання результатів інтелектуальної діяльності в сучасних умовах приносить найбільші прибутки. Інвестування цієї діяльності стає найбільш привабливим [151, c.14]. Тому людство у другій половині минулого століття і у ХХІ ст. все більше надає перевагу розвитку саме інтелектуальної діяльності. Для цього створюються необхідні економічні, політичні, ідеологічні, фінансово-матеріальні, правові тощо передумови. Серед них одним із найважливіших факторів є освіта суспільства, адже вона - генератор творчого натхнення і діяльності.

Середня і вища освіта в Україні за своїм науково-методичним рівнем не поступається розвинутим країнам. Проте за кількісним рівнем Україна явно відстає від них. Якщо у Японії 70 із 100 випускників середніх шкіл стають студентами вищих навчальних закладів, у США – 60, у Німеччині – 58, у Великій Британії – 53, у Південній Кореї – 80, то в Україні всього 36. І то наведена цифра зросла в останні роки за рахунок комерційних вузів.

Напрями і зміст інтелектуальної діяльності в значній мірі залежать від рівня творчості саме в гуманітарній сфері – художньої літератури, мистецтва і культури в цілому. Адже саме ці фактори зумовлюють і формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті підвалини, які називаємо людськими цінностями і котрі визначають духовний світ людини і суспільства. Вважаємо, що саме ці засади є найбільш важливими у формуванні світогляду суспільства і кожного окремого індивіда. Світогляд суспільства в цілому та його світосприйняття визначають основні напрями науково-технічної діяльності. Проте й науково-технічні досягнення також впливають на розвиток творчості в гуманітарній сфері.

Ефективність і активність інтелектуальної діяльності залежать від багатьох факторів – економічних, матеріально-технічних, фінансових тощо. Проте чи не найголовнішим є створення правової системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Нині чинне законодавство України про інтелектуальну власність в цілому відповідає світовим стандартам або наближається до них. Проте воно не позбавлене істотних недоліків, прогалин, суперечливих положень, неузгодженостей тощо. Але його суттєвий недолік, на нашу думку, полягає у тому, що творець об’єктів інтелектуальної власності наділений недостатніми правами й пільгами, які заохочували б його до активної творчої діяльності. При цьому слід мати на увазі, що в даному разі під терміном „творець” потрібно розуміти і будь-які творчі колективи, які працюють над розробленням об’єктів інтелектуальної власності (науково-дослідні і проектно-конструкторські інститути, навчальні заклади та інші творчі організації).

Певними правами й пільгами мають наділятися не тільки індивідуальні творці і творчі колективи, а ті організації, підприємства й установи, які використовують досягнення інтелектуальної діяльності у практичній роботі, впроваджують нову техніку, створену на досягненнях науково-технічного прогресу в виробництво та іншу суспільно корисну діяльність.

Повинна бути створена мережа організацій, які мали б за обов’язок пропагувати, рекламувати досягнення інтелектуальної діяльності, а також впроваджувати зразки нової техніки у виробництво та іншу суспільно-корисну діяльність. Нині в Україні таких організацій немає. При цьому значні досягнення інтелектуальної діяльності слід наполегливо проштовхувати і на зовнішній ринок. Адже торгівля ліцензіями одна із найвигідніших її форм. У результаті зазначених та інших заходів, безперечно, зросте попит на досягнення інтелектуальної активності.

Проте чи не найважливішою є проблема істотної активізації і ефективності інтелектуальної діяльності. За радянських часів організації винахідників і раціоналізаторів залучали до своїх лав майже всіх працівників. І це давало вагомі результати. Четверта частина заявок на винаходи надходила з України, а це, приблизно, складало понад 80 тис. заявок за рік. Такої активності Україна нині не має [217, c.264]. Між тим Україна має достатній і потужний науково-технічний потенціал, який треба привести у дію: під лежачий камінь вода не тече.

Для цього необхідно виробити нові підходи до концептуальних положень законодавства України про інтелектуальну власність. Тенденція розвитку сучасного законодавства про інтелектуальну власність в Україні зводиться до максимального наближення до міжнародних стандартів (міжнародних договорів, угод тощо). Між тим зазначені міжнародні акти в сфері інтелектуальної власності встановлюють лише мінімальні вимоги чи стандарти, яким має відповідати національне законодавство про інтелектуальну власність. Це не означає, що Україна повинна обов’язково дотримуватися вказаного мінімального рівня. Вона може і повинна у національному законодавстві підняти цей мінімальний рівень. Іншими словами, створити для творців ще кращі правові умови.

Другою тенденцією розвитку національного законодавства України про інтелектуальну власність є те, що воно визначає лише межі правової охорони інтелектуальної власності. Між тим зазначену охорону, на наш погляд, слід розуміти значно ширше. Принаймні, її змістом мають бути норми (розділи, глави), які передбачали б низку інших параметрів, необхідних для істотної активізації і підняття рівня ефективності інтелектуальної діяльності і, отже, її результатів - інтелектуальної власності.

Передусім, слід чітко визначитися із системою і змістом законодавства про інтелектуальну власність. Прийняття законів по кожному виду інтелектуальної діяльності, як це прийнято в Україні, виявило свою недоцільність: занадто багато повторів. Отже, слід подумати про структуру законодавства України про інтелектуальну власність. Це може бути кодифікований акт про інтелектуальну власність. Такі пропозиції уже висуваються у спеціальній літературі, є й досвід зарубіжних країн (Франція та інші). Можна піти шляхом укрупнення законодавчих актів про інтелектуальну власність (наприклад, прийняти розгорнутий закон про авторське право і суміжні права). В ньому дати всі основні положення про охорону прав на окремі об’єкти авторського права, які до нині поки що цього не мають (наприклад, твори архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва, комп’ютерні програми тощо). Закон України „Про авторське право і суміжні права” має стати своєрідним кодексом авторського права, в якому повинні бути норми про фінансування інтелектуальної діяльності у гуманітарній сфері, про оподаткування, стимулювання та заохочення тощо.

Такий окремий повноцінний закон має бути прийнятий і про промислову власність, який повинен увібрати всі чинні закони України про неї та інші об’єкти творчої діяльності, на котрі поширюється патентна форма їх охорони, у тому числі і у формі свідоцтв.

Слід мати на увазі, що інтелектуальна діяльність стрімко розгортається, з’являються нові об’єкти, які потребують правової охорони, що, у свою чергу, зумовлює розростання законодавства про інтелектуальну власність. При цьому до вказаного законодавства мають бути включені норми про допоміжне забезпечення інтелектуальної діяльності: фінансування, оподаткування, матеріально-технічне забезпечення, стимулювання та заохочення тощо. Про це прямо йдеться у Посланні Президента до Верховної Ради України [280, c.54-55]. Інтелектуальна власність - найцінніший капітал, який потребує шанобливого ставлення до себе [35, c.31].

Законодавство України про інтелектуальну власність, у якій би формі воно не існувало, має охоплювати всі правові норми, що забезпечують охорону (у найширшому значенні цього слова) весь процес від зародження ідеї до її оречевлення і впровадження у суспільно-корисну діяльність. Адже перед тим, як надати правову охорону, треба мати об’єкт останньої. Він може бути створений в результаті інтелектуальної діяльності, яку всіляко необхідно розгортати. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність повинно бути зорієнтовано, передусім, на всебічне стимулювання розвитку активності і ефективності інтелектуальної діяльності.

Має бути упорядкована і система законодавства про інтелектуальну власність. З окремих об’єктів інтелектуальної власності взагалі поки що немає законодавчих актів (біотехнології та багато інших), деякі об’єкти лише згадуються у законодавстві (твори архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва), інші охороняються декількома законодавчими актами. В системі законодавства України про інтелектуальну власність відсутня внутрішня логіка і спрямованість окремих законодавчих актів. Наприклад, нещодавно прийнята нова редакція Закону України „Про охорону прав на сорти рослин” [116]. В цілому - потрібний Закон. Але поряд з ним існують закони України „Про захист рослин” [105], „Про рослинний світ” [121]. Виникає сумнів у доцільності здійснення правової охорони одного і того ж об’єкта трьома і більше законодавчими актами.

Прийнятий Закон України „Про племінне тваринництво” [119], згодом Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про племінне тваринництво” [99]. І хоча у цих законодавчих актах у преамбулі йдеться ніби то й про правові основи, насправді, зазначені акти не містять останніх. Вони не передбачають відповідних охоронних документів на селекційні досягнення у сфері племінного тваринництва і не визначають правил правової охорони самих селекційних досягнень. Те ж саме варто сказати про Закон України „Про архітектурну діяльність” [97].

У сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності мають бути розроблені і прийняті на державному рівні концептуальні засади законотворчої політики. Повинно бути чітко визначено, які закони потрібні у цій сфері, на яких принципових засадах вони мають бути побудовані, їх соціальна спрямованість тощо. Очевидно, слід виходити з того: якщо добробут народу, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес суспільства в цілому зумовлюються рівнем інтелектуальної діяльності та ефективності її результатів – інтелектуальної власності, то спрямованість законодавства України про інтелектуальну власність повинна бути націлена на творця.

У державі мають бути створені такі правові, матеріально-технічні, фінансові, заохочувальні та інші умови, які викликали б бажання брати участь у творчій роботі кожного члена суспільства. Зрозуміло, не кожний створюватиме варте уваги. Але серед них будуть і справжні, талановиті творці. Їх треба вишукувати і опікати з дитячих років. Суспільство має глибоко усвідомити, без творців будь-який його прогрес неможливий. Адже недаремно Бога називають Творцем.

Проте, як уже зазначалося, охорона прав інтелектуальної власності в широкому розумінні не повинна обмежуватися лише охороною прав й інтересів суб’єктів інтелектуальної власності. Насамперед, творці - учасники творчого процесу чи інтелектуальної діяльності повинні бути наділені таким колом прав, пільг та інших умов, які найкращим чином сприяли б розвитку інтелектуальної діяльності та створенню інтелектуальної власності. Для створення такої атмосфери необхідно розв’язати низку важливих правових проблем, які мають як теоретичне, так і практичне значення.