<<
>>

2.6. Проблеми припинення і визнання недійсними суб’єктивних прав інтелектуальної власності на об’єкти інтелектуальної власності

Припинення суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності може здійснюватися різноманітними способами. Передусім, право інтелектуальної власності припиняється, коли єдиний матеріальний носій об’єкта правової охорони фізично гине, припиняє фізичне існування.

Це один з найприкріших випадків припинення права інтелектуальної власності. Єдиний примірник будь-якого твору загинув, згорів у пожежі, затонув у морі тощо. Припинення права власності на об’єкт може мати місце лише тоді, коли загинув єдиний примірник твору і відновити його немає ніякої можливості. Це стосується тільки творів науки, літератури і мистецтва, а також зафіксованих виконань, фонограм і відеограм та програм мовлення.

Що стосується об’єктів промислової власності, то важко уявити його фізичну загибель. Адже, щоб стати об’єктом промислової власності, він має пройти державну атестацію і реєстрацію. У разі загибелі оригіналу все ж десь залишаться його зафіксовані копії, за якими останній легко буде відновити. Проте винаходи, об’єктами яких є живі організми, можуть загинути.

Суб’єктивне право на об’єкт інтелектуальної власності не припиняється у разі смерті його носія - фізичної особи чи припинення існування юридичної особи. У таких випадках суб’єктивне право інтелектуальної власності переходить до правонаступників - спадкоємців фізичної особи чи правонаступників юридичної особи.

Чинні закони України про інтелектуальну власність передбачають можливість спадкування інтелектуальної власності. У такому разі суб’єктивне право інтелектуальної власності припиняється для померлої фізичної особи, але виникає для її правонаступників.

При цьому слід мати на увазі, що у спеціальній літературі давно дискутується питання про те, які суб’єктивні права переходять у спадщину - майнові чи й особисті немайнові. Щодо майнових, то всі одностайні у тому, що вони можуть переходити за спадкуванням до спадкоємців, тобто майнові права суб’єктів інтелектуальної власності входять у спадкову масу.

Щодо особистих немайнових прав, то одні вважають, що вони можуть переходити у спадщину, інші - дотримуються протилежної позиції. На нашу думку, це питання чітко й однозначно розв’язано чинним законодавством України. За Законом України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 29 міститься припис, за яким майнові права авторів та інших осіб, котрі мають виключне авторське право, переходять у спадщину. В цій же статті є ще одна норма: не переходять у спадщину особисті немайнові права.

Проте цей Закон наділяє спадкоємців правом захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій його зміні, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Отже, особисті немайнові права автора та інших осіб, які мають авторське право, у спадщину не переходять, але спадкоємці наділені Законом правом захищати авторство на твір та його недоторканність.

Патентні закони України про промислову власність не містять такої чіткої норми про перехід майнових прав власника патенту до його спадкоємців у разі смерті. Проте п. 6 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» надає власнику патенту право передавати на підставі договору право власності на винахід чи корисну модель будь-якій особі, яка стає його правонаступником. З цієї норми можна зробити наступний висновок. Якщо власник винаходу може передавати його за договором, то він може його передавати і за заповітом. Але мова йде лише про майнові права патентовласника і за умови підтримання чинності патенту.

Отже, майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності є об’єктом спадкування. Це правило, звичайно, не стосується засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту (юридичних осіб).

Патентні закони України не завжди виділяють окремо особисті немайнові права і тому норм про їх перехід у спадщину не містять. Особисті немайнові права на об’єкти промислової власності, безперечно, існують, деякі з них можуть переходити у спадщину.

Наприклад, право на подання заявки на об’єкт промислової власності, право одержання правоохоронного документа на цей же об’єкт та деякі інші.

Найпоширенішим способом припинення суб’єктивних майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності є передача останніх будь-якій іншій особі за волевиявленням суб’єкта цього права. Всі закони України про інтелектуальну власність передбачають можливість передачі майнових прав іншим особам. Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 31 надає можливість автору чи іншій особі, яка має авторське право, передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю або частково. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в п. 6 ст. 28 також передбачає можливість передачі майнових прав патентовласника іншим особам. Аналогічні норми містяться й у інших патентних законах України.

Суб’єктивне право інтелектуальної власності може припинитися і проти волі його суб’єкта. Майнові права суб’єктів інтелектуальної власності припиняються також із спливом строку їх правової охорони. У такому разі об’єкт інтелектуальної власності стає надбанням суспільства.

Чинне законодавство України передбачає й інші випадки припинення суб’єктивних майнових прав суб’єкта промислової власності. Так, ст. 30 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлює можливість примусового відчуження прав на винахід чи корисну модель у випадках, передбачених цим Законом. Таку ж можливість встановлює ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», а також Закон України «Про охорону прав на промислові зразки».

Але найбільш проблемним є скасування правової охорони об’єктів промислової власності шляхом визнання правоохоронного документа недійсним.

Правоохоронний документ на об’єкт промислової власності може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку. Так, наприклад, Господарський суд м. Києва розглянув справу про визнання патенту недійсним за позовом ВАТ „Катіон” до Державного департаменту інтелектуальної власності.

Вимоги заявлено про визнання патенту недійсним на винахід „Спосіб виготовлення катодної фольги електролітичних конденсаторів” на підставі того, що він не відповідає вимогам охороноспроможності.

Рішенням суду від 04.10.01 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено на тій підставі, що на день подання позову строк дії патенту сплинув. (Архів Господарського суду м. Києва, справа № 12/437/2001/.

На наш погляд у позові відмовлено правильно. Але звертає на себе увагу відсутність в рішенні посилань на відповідні норми закону та вживання термінів, відмінних від законних („охороноспроможність” замість „патентоздатність”).

Найбільш вдало викладено норми про визнання патенту недійсним на винахід або корисну модель. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» патент може бути визнано недійсним повністю або частково за таких підстав: 1) невідповідності запатентованого винаходу чи корисної моделі умовам патентоздатності; 2) наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці; 3) порушення вимог щодо порядку закордонного патентування. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.

Наведені норми викликають серйозні зауваження. Передусім, мова йде про визнання патенту недійсним, який видано на підставі кваліфікаційної експертизи. Зазначену експертизу проводила Установа, і лише вона винна в тому, що патент видано помилково. Отже, Установа повинна взяти на себе негативні наслідки, які породжуються визнанням патенту недійсним повністю або частково. Проте Закон дані наслідки покладає на заявника чи патентовласника. Навряд чи такий підхід можна визнати слушними. За загальним правилом, за помилки працівників юридичної особи відповідальність несе сама юридична особа. В цьому ж разі Закон покладає відповідальність за допущені Установою помилки на заявника чи патентовласника.

Якщо з боку заявника не було неправомірних дій і проведена кваліфікаційна експертиза заявки, а потім з’ясувалося, що пропозиція не відповідає умовам патентоздатності, то хто у цьому може бути винен? Або простіше запитання поставити так: в чому вина заявника, якщо він не припустився будь-яких умисних дій при оформленні заявки, а експерти не виявили при її експертизі невідповідності умовам патентоздатності.

Вважаємо, що за такої ситуації вини заявника чи патентовласника немає. Між тим зазначена ситуація може викликати досить серйозні негативні наслідки. Уявімо собі, що патентовласник вигідно продав ліцензію на запатентований винахід. Ліцензіат вклав солідні кошти на організацію виробництва, заснованого на запатентованому винаході. І раптом йому повідомляють, що патент визнано недійсним з тієї чи іншої причини. Патентовласник ні в чому не винен. Постає резонне питання: хто буде відшкодовувати понесені витрати. Сам заявник також зазнав певних збитків. Йому доведеться повернути ціну проданої ліцензії. Хто йому відшкодує кошти, які заявник витратив на сплату зборів та мита при оформленні своїх суб’єктивних прав на винахід, котрий з вини працівників Установи визнано недійсним.

Такі ж наслідки настають і у випадку визнання патенту недійсним і за другою підставою - виявлення у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці. Не міг же сам заявник внести до формули нові ознаки, адже заявка перебувала в Установі.

Викликає сумнів і третя підстава визнання патенту недійсним. За своїм характером вона є каральною, що взагалі не властиво цивільному праву. Заявник карається за те, що намагався запатентувати свій винахід за кордоном без дозволу Установи. Тим більше, чинне патентне законодавство неоднозначно підходить до розв’язання цієї проблеми.

Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво у сфері охорони промислової власності від 30 червня 1993 р. надає право українському винахідникові патентувати свій винахід в Російській Федерації без попереднього дозволу Установи. Крім того, патент на винахід України надає його власникові право власності. Це означає, що патентовласник відповідно до Конституції України має право володіти, користуватися і розпоряджатися винаходом на свій розсуд. Тому слід визнати, що п. 2 ст. 37 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» суперечить Конституції України.

Стаття 41 Конституції проголошує: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Тому норму п. 2 ст. 37 слід визнати неконституційною. В новій редакції цього Закону зазначений пункт вилучений.

Суб’єктивні майнові права власника патенту можуть припинитися за його волевиявленням. Відповідно до ст. 32 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набуває чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Нова редакція цього Закону внесла до нього новелу щодо відмови від патенту. Не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом.

Проте власник патенту може припинити свої суб’єктивні права, що з нього випливають, значно простіше - без подання заяви до Установи, без публікації тощо. Він просто припиняє сплату в установлений строк річного збору за підтримання його чинності. Річний збір за підтримання чинності патенту сплачується за кожний рік його дії починаючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Установи не пізніше 4-х місяців від дати публікації відомостей про видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік повинен надійти або бути відправленим до Установи до кінця поточного року за умови сплати збору протягом останніх 4-ох місяців. Це останнє застереження про 4 місяці викликає певний подив. Не дуже зрозуміло, про що йдеться. Очевидно, якщо річний збір буде сплачено раніше 4-х місяців, таку сплату приймуть і вона буде дійсною. Якщо малося на увазі 4 місяці до 31 грудня, то це зрозуміло з попередньої фрази, що документ про сплату збору має бути відправлений до Установи до кінця поточного року. Кінцем поточного року завжди є 24 година 31 грудня.

Дія патенту припиняється з 2 січня дня наступного року, за який збір не сплачено. Проте патентовласнику надається можливість відкласти припинення чинності патенту шляхом сплати збору протягом року після закінчення встановленого строку. Фактично патентовласник має право утримати за собою патент ще до 31 грудня року, який настане за роком припинення його чинності. Коротше кажучи, фактично чинність патенту припиняється з 2 січня року, який настає після року, за котрий не сплачено збір, оскільки 1 січня неробочий день.

У цій досить нечітко викладеній нормі помітна певна суперечливість. З одного боку, п. 2 ст. 32 передбачає, що чинність патенту припиняється з 1 січня року, за який не сплачено збір, до кінця минулого року. Потім патентовласнику надається пільга подумати ще цілий рік (12 місяців). Протягом останніх йому надається право сплатити річний збір. При цьому розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору чинність патенту поновлюється - так йдеться у Законі. Але ж вона ще й не припинялася, оскільки інформація про припинення чинності патенту буде опублікована в офіційному бюлетені Установи лише через 12 місяців від фактичної несплати річного збору. То постає резонне запитання: з якого ж моменту припиняється чинність патенту?

Але не в цьому полягає основне зауваження щодо факту припинення чинності патенту за волевиявленням патентовласника. Закон не визначає наслідків припинення чинності патенту. Зрозуміло, чинність припиняється лише на майбутнє. Але ж у разі припинення чинності патенту може скластися та ж ситуація, про яку йшлося вище. Під час дії патенту патентовласник вигідно продав ліцензію на право використання винаходу. Ліцензіат на підставі ліцензії організовує нове виробництво на основі цього запатентованого винаходу, у що вкладає також солідні кошти. Після всього цього патентовласник оголошує про свою відмову від патенту або просто припиняє сплачувати встановлений збір за підтримання його чинності.

Що правда, нова редакція Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у абз. 2 п. 1 ст. 32 проголошує: не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі. Відмова від патенту не допускається також і у разі накладення арешту на майно патентовласника за борги, якщо до його складу входять права, засвідчені патентом.

Отже, за ситуацією, наведеною вище, патентовласник зобов’язаний лише попередити ліцензіата, що він буде відмовлятися від патенту, на який продано ліцензію. У цьому разі постає резонне запитання: що з того, що патентовласник попередить ліцензіата про відмову від патенту, яким захищається винахід, на право використання котрого видано ліцензію. Патентовласник-ліцензіар відповідно до наведеного припису Закону повідомив ліцензіата про відмову від патенту. Але ж така відмова може супроводжуватися значними збитками, заподіяними ліцензіату. Останній вклав значні кошти у налагодження виробництва на підставі винаходу, на який він придбав ліцензію. Закон не містить відповіді на питання: на кого мають падати зазначені збитки, хто буде нести ризик їх настання. А питання не риторичне, а суто практичне. Хто має відшкодувати понесені ліцензіатом витрати на налагодження виробництва на основі запатентованого винаходу.

За загальними правилами цивільно-правової відповідальності, за невиконання умов договору відповідальність має нести сторона, винна в порушенні умов договору, тобто, у наведеному прикладі - патентовласник - ліцензіар - продавець ліцензії. Вважаємо, про це слід було б чітко сказати у Законі, адже далеко не всі патентовласники знають про цивільно-правову відповідальність за невиконання умов договору.

Що ліцензійний договір за своєю юридичною природою є і цивільно-правовим, ні у кого сумніву не викликає.

Скасування чинності патенту визнанням його недійсності і відмова від патенту шляхом подання заяви до Установи чи просто через несплату встановленого збору за підтримання його чинності може супроводжуватися негативними наслідками для Установи, власника патенту і ліцензіата. Останні повинні бути чітко визначені у Законі. Але головне полягає у тому, що ці негативні наслідки мають бути чітко розподілені між зазначеними суб’єктами відповідно до чинного законодавства.

Україна ще не має достатнього досвіду ринку інтелектуальної власності. Але слід сподіватися, що цей ринок набуватиме все більшого значення, масштаби його також будуть зростати. Україна має досить потужний інтелектуальний потенціал, який необхідно раціонально використовувати. При цьому слід виходити з того, що саме інтелектуальна власність визначатиме стратегію і тактику соціально-економічного розвитку України. Наведена ситуація зумовлює необхідність радикального удосконалення правової охорони інтелектуальної власності, у тому числі і ліцензійних договірно-правових відносин. Адже ліцензії у сфері інтелектуальної власності є однією з форм ринку інтелектуальної власності. Наскільки раціонально він буде організований, у значній мірі залежить майбутнє української економіки.

<< | >>
Источник: МЕЛЬНИК ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. ХАРКІВ - 2004. 2004

Еще по теме 2.6. Проблеми припинення і визнання недійсними суб’єктивних прав інтелектуальної власності на об’єкти інтелектуальної власності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -