<<
>>

Правові засади адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності

Як свідчить досвід США, Канади, Південної Кореї, Японії, Німеччини, Великої Британії та інших розвинених країн світу, досягнення економічного розвитку багато в чому залежить від стану охорони прав інтелектуальної власності, складовою якої є об’єкти промислової власності.

Економічне піднесення, а отже і соціальний рівень життя громадян, їх добробут залежить від стану охорони та захистом об’єктів промислової власності. Нашій державі необхідно забезпечити охорону об’єктів промислової власності на рівні розвинених країн, і це питання наразі залишається для нашої держави одним із пріоритетних. При цьому слід відзначити, що важливу роль у цьому питанні відіграють норми адміністративного права.

Нормативно-правове регулювання охорони прав на об’єкти промислової власності має цілу низку питань, що потребує свого роз’яснення. Зокрема, це: підвищення рівня адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності, вдосконалення національного законодавства, гармонізація його до міжнародних та європейських норм.

Утім, існування цих та поява нових проблемних аспектів у чинному законодавстві про охорону промислової власності загострює необхідність звернення до нормативно-правової охорони цієї сфери суспільних відносин. Суспільні відносини, що опосередковують вказані процеси вимагають відповідного правового регулювання. Не остання роль у цьому питанні відіграє й національне законодавство. В Україні відбувається постійний процес удосконалення національного законодавства у сфері охорони і захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності, у тому числі й прав на промислової власності. Нами уже наголошувалось, що національне законодавство у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності молоде. Його становлення почалося на початку дев’яностих років минулого століття. Сьогодні питання охорони промислової власності в Україні регламентується національними законами та міжнародними угодами.

Наявність такої охорони має велике значення для України, як держави яка має значний науковий та інтелектуальний потенціал.

В патентних законах передбачаються різноманітні процедури, стосовно подання та розгляду заявок на отримання охоронних документів на об’єкти промислової власності, їх експертизи, видання охоронних документів, публікації щодо видання, розгляду патентних спорів, уступка права як на самі об’єкти промислової власності так і на їх використання та інші аспекти патентного права, діючій в даній країні [63, с.102].

У рамках поставленої мети, слід звернути увагу, що адміністративно- правова охорона об’єктів промислової власності неможлива без розробки дієвих правових механізмів та удосконалення законодавства, що дасть можливість забезпечити як належну охорону та захист власників таких об’єктів, так і зростання науково-технічного потенціалу України.

Як зазначається «Програмою розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010 - 2014 роки», основними напрямами удосконалення чинного законодавства у сфері стимулювання розвитку ринку об’єктів промислової власності повинні стати його зміни, спрямовані на:

1) внесення змін до чинних нормативно-правових актів;

2) розробки нових нормативно-правових актів;

3) приєднання до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

Метою внесення змін до чинних нормативно-правових актів та розробки нових нормативно-правових актів також є законодавче врегулювання питань, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, правовідносини щодо яких не врегульовані або недостатньо врегульовані спеціальним законодавством [64].

На удосконалення законодавства України у сфері інтелектуальної власності з урахуванням набутого досвіду, у тому числі й іншими країнами, а також останніх змін і сучасних тенденцій в окресленій сфері, з метою створення максимально сприятливих правових, організаційних та економічних умов для юридичних і фізичних осіб щодо набуття, здійснення та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, звертається увагу в «Програмі співробітництва між Державною службою інтелектуальної власності України та Всесвітньою організацією інтелектуальної власності на 2014 - 2016 роки» [65].

Наведене свідчить про проблемність питань нормативно-правового регулювання інтелектуальною власністю. І на сьогодні, національне законодавство у сфері промислової власності містить у собі як положення, закріплені у конвенціях з охорони об’єктів промислової власності, так і положення, закріплені у директивах ЄС. Водночас складність об’єктів права інтелектуальної власності породжує низку проблемних питань у правозастосовній та практичній діяльності, не останнє місце серед яких займає проблема визначення законодавчого акта, який необхідно застосовувати в регулюванні відносин пов’язаних із охороною об’єктів промислової власності.

Незважаючи на те, що в правовому регулюванні в цій сфері суспільної діяльності задіяна численна кількість нормативно-правових актів (більше 130), різної галузевої належності, існує чимало проблемних питань, які необхідно вирішувати.

У правовій системі проявляється багатогранність її структури, що пов’язано, зокрема із застосуванням певних методів і принципів правового регулювання. Саме тому слід підтримувати думки, що все частіше оприлюднюються в юридичній літературі, стосовно необхідності обговорення проблеми забезпечення балансу приватних та публічних інтересів, як однієї з основних задач права на сучасному етапі. Для сфери інтелектуальної власності це є, безперечно актуальним, оскільки так чи інакше сера творчої діяльності характеризується перетинанням приватних та публічних інтересів.

У цільному праві проявляються засади як приватного, так і публічного права. Якщо виходити з того, що приватне та публічне право утворюють єдину загальну систему права, то з огляду на їх сутність можна визначити їхнє значення для регулювання тих чи інших відносин за участі приватних осіб, держави, державних органів тощо. І залежно від того, яка група відносин аналізується, слід робити висновок щодо превалювання приватних або публічних елементів в їх регулюванні. Тобто, відносини, залежно від їх конкретного змісту, підлягають регулюванню на засадах приватного або публічного права [62, с.

5-6]. У даному випадку мова йде про так звану конкуренцію законів [66, с. 90].

Законодавство в сфері промислової власності має свої характерні засоби і інструменти регулювання, які виявляються при визначенні об’єктів промислової власності, відповідності кожного конкретного об’єкта нормативно закріпленим критеріям, статусу суб’єктів, формування правовідносин, способах визначення їх змісту.

У той же час в системі охорони прав на об’єкти права промислової власності значну частину займають норми адміністративного права. Це стосується перш за все норм, які регулюють повноваження державних органів на видачу охоронних документів. Вони використовують адміністративні методи:

1) нормативний порядок отримання правової охорони;

2) при визначенні категорій відносності до об’єктів промислової власності юридично значимих творінь.

Слід зазначити, що норми, які визначають існування промислової власності підлягають кодифікації за предметною ознакою і поділяються на види:

1) адміністративні і цивільні (за методом правового регулювання);

2) регулятивні і охоронні (за підставами виникнення);

3) абсолютні і відносні (за колом зобов’язаних осіб) [67, с. 122 -123].

Особливе місце в регулюванні відносин у сфері охорони промислової

власності займає спеціальне законодавство. Норми Законів України: «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» [27]; «Про охорону прав на промислові зразки» [28]; «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [29]; «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [40]; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [68] не містять визначення терміну «промислова власність». На відміну від норм вищезазначених законів, ст. 35 «Правопорушення у сфері наукової і науково -технічної експертизи» Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» - містить пряму вказівку на об’єкти промислової власності [26].

Як наголошують О. Д. Святоцький і В. Л. Петров «промислова власність» послуговуються й для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів.

На їх думку використання цього терміну може і не стосуватися безпосередньо промисловості [69, с. 3].

На відміну від указаних науковців, А. В. Чукаєва під об’єктом промислової власності розуміє результати творчої діяльності людини в будь- якій галузі корисної діяльності, що є промислово придатними, відповідають суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі, а також умовам патентоздатності [9, с. 35].

Не вдаючись до наукових підходів щодо визначення дефініції поняття «промислова власність», слід погодитися з думкою О. Д. Святоцького та В. Л. Петрова, що термін «промислова власність» досить умовний і застосовується щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, географічних зазначень походження товарів, раціоналізаторських пропозицій тощо, які, на відміну від результатів матеріального виробництва, втілено в описах, розрахунках, кресленнях, послугах тощо і може бути тиражовано та передано в промислове виробництво [69, с. 3].

Правовою основною охорони об’єктів промислової власності є нормативно-правові акти, які регулюють цю сферу суспільних відносин.

Законодавчу основу для прийняття актів, які регулюють питання охорони та захисту об’єктів промислової власності, є Конституція України. Базовою основою охорони об’єктів промислової власності є спеціальне законодавство. У першу чергу, це Закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем». Крім указаних законів важливу роль в правовій охороні та захисті об’єктів промислової власності відіграють норми цивільного, господарського, адміністративного, митного та кримінального Кодексів України тощо.

За допомогою вказаних та інших нормативно-правових актів здійснюється охорона та захист особистих немайнових прав і майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності на належні їм об’єкти промислової власності.

Держава здійснює правову охорону вказаних об’єктів шляхом її реєстрації в ДСІВ. Проаналізуємо об’єкти промислової власності в адміністративно-правовому аспекті.

Охорона всіх форм власності розглядається КУпАП як одне із основних завдань законодавства про адміністративні правопорушення [70], що узгоджується із нормами Конституції України, згідно з якими держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 13). Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (ст. 54) [71].

Із завданням охорони та захисту прав на об’єкти промислової власності тісно пов’язані норми спеціального законодавства. Це завдання конкретизоване у низці статей спеціального законодавства. Пункт 1 і 2 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визначає, що порушення прав власника свідоцтва, є будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах знаків та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону. Крім того, в пункті 1 ст. 25 зазначено, що охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно з статтею 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності та цим Законом на підставі визнання знака добре відомим Апеляційною палатою або судом. Знак може бути визнаний добре відомим незалежно від реєстрації його в Україні.

Стаття 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлює права, що випливають із свідоцтва. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл

(видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України (частина перша ст. 20 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Що стосується правової охорони прав на знак для товарів і послуг, у правозастосовній діяльності при складанні протоколу про адміністративне правопорушення і направлення його до суду, слід звернути увагу на те, що суб’єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг, згідно із Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» є фізичні та юридичні особи.

Частина перша ст. 21 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», передбачає тимчасову правову охорону винаходів у разі їх опублікування згідно з частиною шістнадцятою статті 16 цього Закону відомості про заявку на патент на винахід надають заявнику тимчасову правову охорону в обсязі формули винаходу, з урахуванням якої вони опубліковані. Частина перша ст. 34 того ж Закону визначає, що будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України, ст. 35 передбачає способи захисту прав.

Варто звернути увагу на той факт, що питання охорони прав на винаходи і корисні моделі регулюється й іншим нормативно-правовим актом, це стосується винаходу (корисної моделі), який є секретним. Зокрема, Законом

України від 1 червня 2000 р. до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», були внесені зміни, які на сьогодні регулюють порядок правової охорони секретних винаходів і корисних моделей [27]. Так, на законодавчому рівні була закріплена патентна форма охорони секретних винаходів і корисних моделей. На відміну від вказаних об’єктів, правова охорона промислових зразків в режимі секретності Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» [28] не передбачена.

Окремо зупинимося на секретному винаході (корисній моделі). Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», секретний винахід (секретна корисна модель) - це винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці.

Крім указаного закону, правове регулювання відносин, що виникають з охороною прав на секретні винаходи і корисні моделі регулюється Законом України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. [72]. Закон визначає державну таємницю (секретна інформація) як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою.

Важливо зазначити, що правове регулювання секретних винаходів у провідних країнах (США, Велика Британія, Німеччина, Франція) здійснюється не за допомогою окремих спеціально розроблених з цією метою законодавчих актів, а в рамках єдиних національних законів, що регулюють правову охорону винаходів. У Франції таким законом є Кодекс інтелектуальної власності [ 73].

У рамках національних законів існують деякі загальні підходи в сфері правового регулювання секретних об’єктів промислової власності. Так, поняття секретного винаходу відображає інтереси захисту безпеки держави та суспільства як одне з найважливіших завдань будь-якої держави. Для вирішення цих завдань держава контролює на своїй території діяльність фізичних і юридичних осіб, що торкається інтересів національної безпеки. Як секретні об’єкти промислової власності охороняються тільки винаходи. Тому, як зазначають науковці, якщо в Законі залишити тільки один секретний винахід, то необхідно передбачити норми, які, в разі необхідності, дозволять засекречувати відомості, котрі містяться в заявці на корисну модель [62, с. 18—19, с. 23].

Як наголошує В. Є. Макода на практиці виникають питання про відмінність винаходів від корисної моделі, а також про доцільність виділення останньою як самостійного об’єкта правової охорони. Він зазначає, що корисна модель є новим для законодавства України об’єктом, дуже привабливим для винахідників зважаючи на простоту і економічність оформлення та отримання повноцінного патентного захисту. Згідно зі ст. 460 ЦК України, корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до Закону, є новою і придатною для промислового використання. Для патентоспроможності корисних моделей не вимагається наявності критерію винахідницького рівня, необхідного для винаходів. За цією ознакою корисні моделі в законодавстві низки країн називають «малими винаходами» [49, с. 107-108].

Однак, слід звернути увагу на той факт, що на відміну від Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», в ст. 39 Закону «Про державну таємницю» вказується, що за порушення законодавства посадові особи та громадяни несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Що стосується охорони прав на інші об’єкти промислової власності, слід звернути увагу, що майже тотожні визначення охорони та способи захисту прав визначені в Законах України: «Про охорону прав на промислові зразки» (ст. ст. 26, 27); «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (ст. ст. 21, 22); «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (ст. ст. 23, 25).

Оскільки будь-яка правозастосовна діяльність є складним процесом і проходить ряд послідовних стадій (ст. 213 КУпАП), проаналізуємо окремі аспекти правової охорони указаних об’єктів.

Сьогодні юридичний аспект адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки, думку О. Ш. Чомахашвілі, на жаль, залишається без структурного, логічного аналізу як на доктринальному, так і нормативному рівні. Складність адміністративно -правового регулювання у зазначеній сфері полягає в тому, що існує значна кількість нормативно - правових актів, які містять норми, що відносяться до різних галузей законодавства, превалюють у більшості своїй підзаконні акти, що ускладнює систематизацію внаслідок їх великої кількості, відсутня визначена правова термінологія [74, с. 31].

З цією метою проаналізуємо нормативно-правові акти. Відповідно до ст. 1 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Згідно із пунктом 2 ст. 5 Закону об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. При цьому слід звернути увагу, що об’єктом охорони промислового зразка є не вироби чи продукти, а зображення, яке застосовується або втілюється в таких виробах чи продуктах.

Відповідно до ст. 461 ЦК України промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим. Об’єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.

Прийнята Європейським Парламентом та Радою Європейського Союзу Директива 98/71 ЄС від 13 жовтня 1998 р. про правову охорону промислових зразків визначає «промисловий зразок» як зовнішній вигляд продукту в цілому або частини, який є результатом особливостей, зокрема, ліній, контурів, кольорів, форми текстури та/або матеріалів самого продукту та/або його

орнаменту (ст. 1 (а)) [75, с. 15-19].

На теперішній час у світі не існує єдиної точки зору щодо правової охорони промислових зразків, що відрізняє їх від інших об’єктів права інтелектуальної власності (патентного та авторського права, права товарних знаків). Проблема правової охорони промислових зразків обумовлена подвійністю їх природи. Поєднуючи елементи мистецтва і промисловості, промисловий зразок знаходиться під впливом двох правових режимів: авторсько-правового та права промислової власності. З одного боку, виходячи з естетичної суті промислових зразків, доцільна їх охорона нормами авторського права як художніх виробів. З іншого - необхідність реалізації в промисловому серійному виробництві потребує надійнішої правової охорони, заснованої на принципах права промислової власності [62, с. 40].

Проблемність правової охорони прав на промислові зразки є настільки гострою, що навіть при проведенні формальної експертизи промислових зразків, з’ясовано, що при проведенні 34 експертиз промислових зразків проведених експертами Українського інституту промислової власності, експерти припустилися низки помилок, які у свій час стали глибинними причинами спорів між сторонами судових процесів, зокрема мова йде про наступне.

За результатами експертизи надана правова охорона 6% об’єктів, які не відносяться до тих, яким надається така охорона відповідно до Закону України «Про охорону прав на промислові зразки». У 67% випадках виявлена невідповідність сукупності суттєвих ознак в описах промислових зразків їх опублікованим зображенням.

На стадії формальної експертизи, експерти, які її проводили, у 9% досліджень не змогли відрізнити технічний опис виробу від ознак, які характеризують промислові зразки як об’єкт творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Виявлено, що у 3% досліджених промислових зразків наявна невідповідність їх вимозі єдності [76, с. 22-23].

У цьому питанні ми підтримуємо думку авторів монографічного дослідження за редакцією О. П. Орлюк, про доцільність більш ретельно використовувати норми цих документів, насамперед це стосується чіткого визначення об’єктів, яким надається правова охорона промисловим зразкам в Україні. Необхідно врахувати досвід європейського законодавства відповідно до якого охороняється як промисловий зразок - невід’ємні частини виробів, що не демонтується. Ця особливість європейського законодавства істотно розширює можливості зовнішнього вигляду виробів [62, с. 62].

Наведене свідчить, що законодавча неврегулюваність охорони прав на промислові зразки, у порівнянні із законодавством Європейського Союзу, куди ми прагнемо, є менш дієвим і неспроможне в повній мірі захисти права власників промислових зразків, що призводить до правових конфліктів і відображається на правовідносинах між власниками прав на промислові зразки і суб’єктами господарювання і негативно позначається на правозастосовну діяльність.

Що стосується правової охорони топографії інтегральних мікросхем, як об’єкта промислової власності, на сьогодні одна інтегральна мікросхема здатна замінити складну електричну схему, для реалізації якої ще недавно потрібно було використовувати сотні і тисячі громіздких елементів. Інтегральні мікросхеми виготовляються за дуже точними кресленнями, або проектами топографії. Існує постійна необхідність у розробці нових конструкцій, за допомогою яких можна зменшити розміри інтегральних схем і одночасно збільшити кількість функцій, що ними виконуються. Інтегральні схеми використовуються в багатьох виробах, включаючи як речі повсякденного користування, наприклад годинники, телевізори, пральні машини, автомобілі, так і дуже складні пристрої для обробки інформації [77 с. 344].

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» обсяг прав на топографію IMC визначається зображенням топографії IMC на матеріальному носії. Топографія IMC відповідає умовам охороноздатності, якщо вона є оригінальною. Вона визнається оригінальною, якщо вона не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії IMC, має відмінності, що надають їй нові властивості, і не була відомою у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати її першого використання. Топографія IMC визнається оригінальною доти, доки не доведено протилежне.

Згідно із пунктом 2 ст. 4 цього ж Закону не охороняються права на ідеї, способи, системи, технології або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографію IMC. Також слід звернути увагу, на особливості охорони прав на топографії IMC, які віднесені до державної таємниці, визначаються Законом України «Про державну таємницю».

Стаття 1 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» визначає топографія IMC як зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними. У питанні правової охорони цього об’єкта європейський законодавець розширює межи його охорони за рахунок функції напівпровідникових виробів, які у великій мірі залежать від топографії напівпровідників. Згідно пункту 2 ст. 2 Директива Ради 87/54/ЄЕС від 16 грудня 1986 р. топографія напівпровідникового виробу повинна охоронятися настільки, наскільки вона задовольняє умови, які заключаються в тому, що ця топографія має бути результатом інтелектуальної праці творця та не становити собою звичайну загальновідому річ в напівпровідниковій промисловості. Якщо технологія напівпровідникового виробу складається з елементів, що є загальновідомими в напівпровідниковій промисловості, вона повинна охоронятися тільки у мірі, до якої комбінація цих елементів, взята як єдине ціле, відповідає вищезазначеним умовам [78].

Наведене свідчить, що обсяг охорони, який надається законодавством України виявляється вужчим, ніж обсяг, що надається Директивою Ради 87/54/ЄЕС. Оскільки ефективність правової охорони топографії IMC, у значній мірі залежить від формування умов патентоздатності, та від їх застосування на практиці, а наша країна бажає у майбутньому стати членом ЄС, вбачається доцільним розширити межі охорони прав на топографія IMC шляхом

імплементації указаної директиви в національне законодавство.

Що стосується охорони прав на зазначення походження товарів, цей термін, відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» охоплює (об’єднує) терміни: просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару [40].

З метою дослідження указаних термінів здійснимо аналіз норм цього Закону. Закон, під простим зазначенням походження товару, слід розуміти будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення [40].

Незважаючи на те, що просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації, згідно із ст. 6 Закону правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання і полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.

На відміну від простого зазначення походження товару, кваліфіковане зазначення походження товару включає:

- назва місця походження товару;

- географічне зазначення походження товару;

Назва місця походження товару - це назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором [40].

Географічне зазначення походження товару - це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару, який має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Таким чином, наведене в Законі «Про охорону прав на зазначення походження товарів» норма, свідчить, на відміну від простого зазначення походження товару, правова охорона кваліфікованим зазначенням походження товарів надається на підставі їх реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації [40].

Ст. 7 Закону висуває вимоги до такої охорони. По-перше, правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони. По-друге, правова охорона надається назві місця походження товару, якщо вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить; вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви; у вказаному цією назвою географічному місці об’єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць; позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором; виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця [40].

Також слід звернути увагу на такий факт, що на відміну від спеціального закону, в якому вживається термін «географічне зазначення походження товару», в ЦК України (ст. ст. 501 - 504) вживається термін «географічне зазначення» [38], тоді як в ст. 229 КК України - «кваліфіковане зазначення походження товару» [79].

Правова охорона надається географічному зазначенню походження

товару, якщо воно: є назвою географічного місця, з якого даний товар походить; вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви; у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик; позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором; хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця [40].

Також, правова охорона може бути надана: однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів; омонімічним зазначенням походження товару за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж; традиційній географічній або негеографічній назві, яка використовується для позначення товару [40].

Слід наголосити, що обрану українським законодавцем термінологію щодо зазначення цього виду права інтелектуальної власності не можна визнати досконалою та обґрунтованою.

Водночас норми спеціального законодавства, що регулюють правовідносини у сфері охорони промислової власності, безпосередньо не пов’язані із адміністративною відповідальністю. Основним джерелом норм, які встановлюють адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення та Митний кодекс України [70, 80]. Вказані кодекси містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкти промислової власності і становлять законодавство про адміністративні правопорушення.

Склади адміністративних правопорушень, що посягають на об’єкти промислової власності, містяться в ст. 51-2 КУпАП. Аналіз норм цієї статті свідчить, що законодавець до незаконного використання об’єкта права інтелектуальної власності включає: (літературний чи художній твір, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерні програми, бази даних, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.

Вказане свідчить про відсутність в нормах адміністративного закону такого об’єкта права інтелектуальної власності як географічне зазначення. Для правильної кваліфікації вчиненого правопорушення обов’язковим є встановлення та правильне визначення об’єкта адміністративного

правопорушення. Точне встановлення об’єкта адміністративного

правопорушення повинне бути обумовлено існуючою системою охорони зазначеного інституту права інтелектуальної власності цивільним (ст. ст. 501— 504), господарським (ст. ст. 160—161) [81] та кримінальним (ст. 229) кодексами України. Наявність такої системи правової охорони визначає необхідність адміністративно-правової охорони географічного зазначення, шляхом включення цього об’єкта до ст. 51—2 КУпАП.

Включення географічного зазначення до ст. 51—2 КУпАП, з одного боку, буде відповідати змісту ст. 92 Конституції Україні, відповідно до якої засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами,

адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, визначаються виключно законами України, а з іншого боку, дозволить усунути прогалини правозастосовної діяльності у системі адміністративної відповідальності. Точне встановлення об’єкта адміністративно-правової охорони повинно бути зумовлено й існуючою системою охорони права на географічне зазначення походження товару законодавством України [82, с. 27].

З метою удосконалення адміністративно-правової охорони прав на географічне зазначення, пропонуємо внести зміни до ст. 51-2 КУпАП, шляхом включення цього об’єкта до норм цієї статті.

З метою удосконалення адміністративного законодавства пропонується ст. 51-2 КУпАП викласти у такій редакції:

Ст. 51-2. «Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності».

Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, географічного зазначення,

раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

<< | >>
Источник: ГАРБУЗ ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Еще по теме Правові засади адміністративно-правової охорони прав на об’єкти промислової власності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -