1. 1. Поняття, форми й види наукової і науково-технічної експертизи

Поняття «експертиза» сприймається як визначення відповідності якісних і кількісних характеристик об’єкта встановленим нормам, бажаному рівню. Об’єкт, що піддається експертизі, перевіряють на відповідність його встановленим чи бажаним параметрам.

Експерт /лат. – expertus/ - компетентна людина, фахівець, який запрошується для своєї оцінки того чи іншого об’єкта, явища, дії або події [181, с. 1551]. За іншими джерелами експертиза – дослідження спеціалістом /фахівцем/ питань, що потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва тощо [221, с. 769].

Таким чином, експертиза – це не тільки визначення певної відповідності предмета перевірки тим чи іншим критеріям, а й оцінка виявлених (одержаних) результатів, їх вплив на ті чи інші процеси, явища, дії, події тощо [220, с. 669].

У сучасних умовах необхідність проведення експертизи постає в різних напрямах і ланках людської діяльності. Ці фактори зумовлюють різноманітність експертиз, що здійснюються в будь-якій галузі суспільної діяльності. Наприклад, консиліум є спеціальним видом експертизи. Часто до допомоги експертів вдається суд та інші правоохоронні органи. Перерахувати всі види експертиз, що можуть мати місце в діяльності людини, неможливо. Навіть серед найбільш поширених експертиз – автотранспортної, судової, бухгалтерської, економічної медичної і багатьох інших – важко визначити критерії, за якими їх розрізняють. Адже саме мета визначає напрям і характер тієї чи іншої експертизи. Експертиза можлива в будь-якій суспільній діяльності, у тому числі правомірній і неправомірній [29, c. 21].

Дисертаційне дослідження обмежується науковою і науково-технічною експертизою, об'єктами якої є наукові й науково-технічні розробки. Слід зазначити, що в суспільному житті й діяльності наукова й науково-технічна експертизи найбільш вагомі для суспільства, оскільки мова йде про такі важливі для суспільства фактори, як рівень науки й науково-технічної діяльності.

Тенденції соціально-економічного розвитку країн із розвинутою ринковою економікою свідчать, що добробут того чи іншого народу визначатиме рівень науки, культури й техніки. Саме цими факторами зумовлюється роль, вагомість, значення наукової й науково-технічної експертизи в житті України. Зазначена експертиза регулюється Законом України «Про наукову та науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 року зі змінами й доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до закону України «Про наукову й науково-технічну експертизу» від 21 вересня 1999 року № 1069 – ХІV та іншими нормативними актами [69, ст. 56].

Назва й зміст цього закону обмежують дану експертизу лише сферою наукової і науково-технічної діяльності, вона здійснюється лише в галузі науки й науково-технічного прогресу. Однак соціально-економічний розвиток будь-якої країни зумовлюється не тільки рівнем науки й техніки, але й культурою в найширшому значенні цього слова. Культура будь-якої країни, у тому числі й України, – це передусім освіта, література, мистецтво в різних його виявах (аудіо– і відеотвори, образотворче мистецтво, музика, виконавська майстерність, радіо– і відеомовлення інші напрями художньої творчості), що залишаються за межами цього Закону, а іншого, який би регулював експертизу у сфері художньої творчості України, немає.

Постає питання щодо необхідності експертизи в цій сфері. Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури свідчить, що таке запитання недоречне. Саме у сфері художньої творчості (літературної, мистецької, виконавської, відео- і радіомовлення) сьогодні найбільше підробок, зловживань іншого характеру, що прийнято називати «піратством», причому як внутрішнього так і зовнішнього [226, с. 150].

Так, США через зростання «піратства» в Україні ввели торговельні санкції проти українського імпорту внаслідок неспроможності уряду нашої країни вжити відповідних заходів щодо припинення незаконного виробництва аудіо – і СD дисків.

Істотно зростає кількість судових експертиз у сфері художньої творчості [115, с. 59], але правове забезпечення здійснюється на рівні відомчих інструкцій. Законом вони не регулюються. Виходячи з масштабів зловживань у цій сфері і стрімким зростанням експертиз, відсутність їх законодавчого забезпечення не на користь суспільним інтересам.

Зазначені експертизи можуть бути найрізноманітнішого характеру – встановлення авторства твору тій чи іншій особі, тотожність чи відмінність схожих творів, наявність чи відсутність у творі елементів творчості, оригінальність відео – і фонограм тощо. Із часом зловживання не просто зростають у кількості, а й урізноманітнюються, рівень підробки настільки високий, що навіть фахівцям важко виявити підробку. У таких випадках потрібна висококваліфікована експертиза і її надійне правове забезпечення [89, с. 58].

Ще одна обставина в зазначеному законі звертає на себе увагу. У ньому йдеться про два види експертизи – наукову і науково-технічну, і тут також є певна невизначеність. Закон розрізняє форми й види експертиз, але за іншим критерієм, а не за змістом. Тобто певної класифікації експертиз за змістом закон не визначає.

Отже, у законі йдеться про дві самостійні, незалежні одна від одної експертизи – наукову й науково-технічну. Такий висновок випливає із змісту самого закону, хоча в ньому такого поділу немає, а ці два види експертизи розрізняються за своїми об’єктами – стосовно наукових праць і наукових розробок проводиться наукова експертиза. Якщо ж експертизі й піддається науково-технічна розробка, то проводиться науково-технічна експертиза.

Водночас закон визначає правові, організаційні й фінансові основи експертної діяльності в науково-технічній сфері. У Законі слід чітко визначити межі цієї науково-технічної сфери. Якщо це лише сфера технічної творчості, що може спиратися лише на наукову основу, то й закон слід назвати «Про науково-технічну експертизу», що означатиме й експертизу наукових основ технічної творчості.

Далі мова йде про загальні принципи регулювання суспільних відносин у галузі організації і проведення наукової і науково-технічної експертизи з метою забезпечення наукового обґрунтування структури й змісту пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки, наукових, науково-технічних та інших програм і проектів.

Водночас цей закон викладає загальні основи (правові, організаційні, фінансові) проведення будь-якої експертизи, визначає засади експертної діяльності, правила, що є обов’язковими при проведенні будь-якої експертизи. У ньому містяться основні правила, принципи, засади проведення експертизи. Він є головним законодавчим актом у сфері експертної діяльності. Усі інші закони України, що регулюють експертну діяльність у конкретних сферах, стосовно цього закону, є спеціальними законодавчими актами.

Закон містить визначення поняття наукової і науково-технічної експертизи – діяльності, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз і оцінка науково-технічного рівня об’єктів експертизи й обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів. Із цим визначенням поняття наукової і науково-технічної експертизи можна погоджуватися чи не погоджуватися, але воно легітимне і з ним слід рахуватися.

Експертиза – це один із видів суспільно корисної діяльності. Що стосується змісту даної експертизи, то наведене визначення обмежується лише науково-технічним рівнем об’єкта експертизи, із чим не можна погодитися. Якщо закон визначає загальні засади, принципи, правила проведення експертизи, то він не може обмежуватися лише науково-технічним рівнем того чи іншого об’єкта. Адже в самому законі мова йде про експертизу не тільки науково-технічних розробок, а й наукових програм, що можуть не мати ніякого відношення до техніки.

Це дає підставу для висновку, який важко спростувати, – у даному законі, поряд із загальними засадами, принципами, правилами проведення експертизи, викладаються специфічні правила проведення спеціальних експертиз. Тому видається доцільним розробити і прийняти загальний закон про експертизи в Україні, в якому викласти концептуальні засади, принципи, правила їх проведення. На основі такого загального закону виробляти в разі необхідності спеціальні закони про окремі спеціальні експертизи.

У законі не можна визначати конкретні параметри змісту експертизи, наприклад, оцінка тільки науково-технічного рівня об’єкта. Параметри тієї чи іншої експертизи мають визначатися її метою, завданням тощо. Тим більше, що цей закон містить суперечливі положення. Обмежуючи наукову й науково-технічну експертизу лише науково-технічним рівнем об’єкта, підданого експертизі, закон передбачає експертизу фундаментальних і прикладних досліджень, що можуть не стосуватися техніки. Якщо ж припустити, що даний Закон стосується науково-технічної сфери, то межі його чинності мають бути чітко визначені.

Закон визначає коло науково-технічних розробок і дослідно-конструкторських робіт, що безпосередньо стосується науково-технічної діяльності. Але його чинність поширюється також на фундаментальні прикладні дослідження, у тому числі й на стадії їх практичного застосування: упровадження, використання, результати тощо.

Закон визначає широке коло об’єктів, на які поширюється його чинність. Зазначене коло об’єктів Закон поділяє на дві частини – об’єкти, що підлягають обов’язковій експертизі, і об’єкти, експертиза яких може провадитися за ініціативою фізичних чи юридичних осіб.

Закон України «Про наукову і наукову експертизу» поділяє дані експертизи на такі форми: державна, громадська та інші експертизи.

Зазначені форми розрізняються за суб’єктами проведення експертизи. Якщо експертиза проводиться органами виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності, підприємствами, установами й організаціями, тимчасовими експертними групами, компетентними у відповідній галузі наукової і науково-технічної діяльності, за дорученням державних органів, то така експертиза законом визначається державною.

Закон не підкреслює, яких форм власності мають бути зазначені підприємства, установи й організації. Для визнання експертизи державною достатньо того, що вона проводиться на замовлення державних органів.

Проте наукова й науково-технічна експертиза може проводитися з урахуванням громадської думки або з ініціативи громадських об’єднань громадян, трудових колективів.

Наукову й науково-технічну експертизу можуть проводити також наукові й науково-технічні установи, підприємства й організації різних форм власності й підпорядкування. Для проведення спеціальних експертиз можуть створюватися спеціальні експертні організації, статути яких передбачають проведення ними відповідних експертиз, що здійснюються з ініціативи фізичних і юридичних осіб, зацікавлених в отриманні експертних висновків на підставі цивільно-правових договорів.

Видами наукової і науково-технічної експертизи закон визначає попередні, первинні, повторні, додаткові й контрольні. Як зазначалося, такий поділ на види не можна визнати вдалим, адже це одна й та ж експертиза, що проводиться повторно, додатково чи в порядку контролю. Але зазначені види визначені законом.

За своїм змістом і призначенням виділяються попередня й первинна експертизи. Попередня наукова й науково-технічна експертиза призначається й проводиться з метою встановлення відповідності формальних ознак об’єкта експертизи встановленим нормам і правилам технічної та екологічної безпеки, вимогам стандартів тощо. Зазначена експертиза своїм призначенням нагадує експертизу заявок на винаходи за формальними ознаками (формальну експертизу) [71, ст. 37]. Попередня наукова й науково-технічна експертиза за загальним правилом проводиться самими замовниками силами своїх спеціалізованих підрозділів або шляхом залучення незалежних експертів.

Якщо попередня експертиза здійснюється силами своїх спеціалізованих підрозділів, то це відбувається за дорученням керівництва установи чи організації в порядку виконання службових обов’язків. Якщо ж для виконання цієї експертизи залучаються незалежні експерти, то експертиза проводиться на основі цивільно-правових договорів.

Первинна наукова й науково-технічна експертиза – це експертиза об’єкта по суті. Вона має дати відповідь на поставлені перед нею питання - визначити науковий або науково-технічний рівень об’єкта: чи відповідає він установленим параметрам, яка передбачається ефективність його використання (негативні наслідки цього використання), кількісні і якісні характеристики об’єкта тощо [57, с. 69].

У процесі первинної наукової і науково-технічної експертизи здійснюються необхідні для підготовки обґрунтованого експертного висновку заходи. Первинна наукова й науково-технічна експертиза має своїм завданням підготувати експертний висновок, що передається замовникам, а замовниками передається науковим і науково-технічним експертним організаціям, установам, експертним колективам і окремим експертам на аналіз і оцінку.

Отже, первинна наукова й науково-технічна експертиза проводиться в два етапи: перший - здійснення необхідних заходів у процесі підготовки обґрунтованого висновку щодо об’єктів експертизи і передача одержаних результатів замовникам – зацікавленим фізичним і юридичним особам; другий - передача замовниками одержаного експертного висновку на аналіз і оцінку, з чого починається другий етап наукової і науково-технічної експертизи, яку здійснюють наукові й науково-технічні експертні організації, установи, окремі експерти або колективи експертів.

Зазначені норми, викладені в ст. 15 закону, не визначають, які експертні організації проводять перший етап первинної наукової і науково-технічної експертизи, хто здійснює необхідні заходи у процесі підготовки обґрунтованого експертного висновку об’єкта. Мова йде про результат наукової чи науково-технічної експертизи, обґрунтований експертний висновок, але без відповідного аналізу і оцінки. Постає також питання про доцільність поділяти первинну наукову й науково-технічну експертизу на два етапи, здійснення однієї і тієї ж наукової чи науково-технічної експертизи двома різними експертними організаціями. Адже наукова чи науково-технічна експертна організація, якій надано закріплене законом право проводити зазначені експертизи (ст. 7), може проводити експертизу в повному обсязі. Їх функції не поділяються: одних на проведення лише експертизи, інших - на аналіз і оцінку. Стаття 1 цього закону, даючи визначення поняття наукової і науково-технічної експертизи, не поділяє сам процес на зазначені два етапи, що до того ж проводяться різними експертними організаціями. Наведена норма викликає певне непорозуміння.

Повторна експертиза проводиться на вимогу замовника експертизи чи автора розробки за наявності обґрунтованих претензій до висновку первинної експертизи, а також у разі порушення встановлених вимог і правил під час проведення первинної експертизи. Є також певні зауваження до наведеної норми. Стаття 16 цього закону проголошує, що повторна експертиза може проводитися на вимогу замовника чи автора розробки за наявності обґрунтованих претензій до висновку, але чому тільки до висновку первинної експертизи, якщо претензії можуть виникати не до висновків первинної експертизи, а до аналізу чи оцінок цієї експертизи.

Законом чітко не визначено, хто має проводити повторну, первинну наукову чи науково-технічну експертизу. Якщо ті ж самі експертні організації, що проводили первинну експертизу, то вірогідність повторної може бути поставлена під сумнів. Визначення експертної організації для проведення повторної наукової чи науково-технічної експертизи має важливе значення для визначення її об’єктивності. Тому в законі необхідно передбачити проведення повторної експертизи іншим експертним організаціям на вимогу замовника чи автора розробки.

Додаткова наукова й науково-технічна експертиза може бути проведена в разі виявлення нових наукових і науково-технічних обставин стосовно об’єкта (ст. 17 закону). Наведена стаття також не має чіткості, тому виникають запитання: на чию вимогу чи прохання проводиться додаткова наукова й науково-технічна експертиза; чи є потреба дослідити інші характеристики об’єкта, що не поставлені в першому завданні експертного замовлення. Можуть виникнути й інші причини для повторної експертизи, а не тільки наукові й науково-технічні обставини.

Контрольна наукова й науково-технічна експертиза проводиться з ініціативи замовника або інших зацікавлених у результатах експертизи осіб. Підставами для проведення контрольної експертизи можуть бути потреба в перевірці висновків первинної експертизи або вимога фізичних чи юридичних осіб, зацікавлених у спростуванні окремих положень, частин або в цілому висновків раніше проведених експертиз.

Таким чином, контрольна експертиза буває необхідна не тільки в разі необхідності спростування окремих положень або раніше проведених експертиз, а може бути зумовлена й необхідністю замовника відхилити спроби третіх заінтересованих осіб спростувати експертні висновки. Тому інколи виникає необхідність ще раз підтвердити експертний висновок.