1.5. Підстави для проведення наукової і науково-технічної експертизи

Відповідно до Закону України «Про наукову й науково-технічну експертизу» підставами для її проведення є рішення органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.

Найчастіше наукова й науково-технічна експертиза проводиться на підставі договорів замовника з виконавцем експертизи – експертною організацією або з організатором експертизи. Це цивільно–правовий договір підрядного типу. З приводу юридичної природи зазначених договорів у спеціальній літературі існує кілька різних поглядів, докладно аналізувати які немає потреби. У даному дослідженні слід виходити з того, що це цивільно-правові договори підрядного типу.

Договір на проведення наукової і науково технічної експертизи визначає права й обов’язки сторін у ньому, що є його основним змістом. Права й обов’язки сторін за цим договором визначені розділом ІІІ Закону України «Права та обов’язки суб’єктів наукової і науково-технічної експертизи».

Зазначені договори є консенсуальними, двосторонніми (багатосторонніми) і оплатними. Виникають вони на підставі досягнення згоди (консенсусу), права й обов’язки розподіляються між обома сторонами. Виконана робота (експертиза) підлягає оплаті. Це договір підрядного типу, за яким одна сторона бере на себе зобов’язання виконати певну роботу, а друга - оплатити отриманий результат.

Договір на проведення наукової і науково-технічної експертизи є основним юридичним документом, що регламентує відносини між замовником і організатором даної експертизи [83, с. 31], і визначає основні параметри правових експертних відносин між замовником і організатором експертизи. Договором передбачається дві групи умов.

Першу групу складають умови змісту договору, другу – умови, пов’язані зі спливом терміну чинності договору. До першої групи умов договору належать визначення сторін договору, його предмет і об’єкт експертизи, умови проведення експертизи, права й обов’язки сторін, термін проведення експертизи й термін чинності договору [207, с. 276].

До другої групи умов належать визначення терміну чинності висновків експертизи, порядок розрахунків, умови зміни або припинення договору, відповідальність сторін за порушення умов договору, відповідальність за достовірність висновку експертизи, термін дії такої відповідальності. Договором може передбачатись визначення конкретних осіб, на яких покладається відповідальність за підготовку окремих розділів або висновків у цілому.

У договорі можуть бути й інші суттєві умови, що випливають із специфіки об’єкта експертизи [196, с. 466].

Визначення конкретного терміну проведення наукової і науково-технічної експертизи є однією із основних умов договору, що передбачається угодою сторін, виходячи із характеру й складності об’єкта експертизи, а основним його змістом на проведення наукової і науково-технічної експертизи є визначення прав і обов’язків сторін, загальні права й обов’язки яких визначаються законом. Конкретизуються вони в договорі між замовником і організатором експертизи й експертами.

У договорі має бути визначений порядок розв’язання переддоговірних спорів.

У цілому викладені умови договорів на проведення наукової і науково-технічної експертизи відповідають загальноприйнятим вимогам до цивільно-правових договорів [204, с. 336]. Проте є окремі зауваження. Зокрема, щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору й відповідальності за достовірність висновку експертизи.

Специфіка договорів на наукову й науково-технічну експертизу не зумовлює спеціальних термінів чинності цивільно-правової відповідальності.

Спірним є положення закону про можливість покладення відповідальності за достовірність висновків експертизи на конкретних експертів, які виконували частину експертизи, або окремий її розділ. Спірним воно є тому, що не відповідає загальним засадам цивільно-правової відповідальності. Експерт може нести відповідальність за якість і наукову достовірність експертизи безпосередньо перед замовником лише в тому разі, коли експерт пов’язаний із замовником договором про проведення експертизи. Якщо такого договору між замовником і експертом не було, то експерт несе відповідальність лише перед своїм роботодавцем [126, с. 173]. При цьому слід мати на увазі, що замовник експертизи може укласти договір безпосередньо з експертом або групою експертів. Адже відповідно до ст. 4 ч. 6 експертизу можуть проводити окремі експерти, групи експертів і експертні ради. Отже, якщо замовник уклав договір про проведення експертизи безпосередньо з окремим експертом або групою експертів, то в такому разі вони несуть відповідальність безпосередньо перед замовником. Якщо договір укладено з групою експертів, у ньому може бути передбачено покладення відповідальності на окремого експерта за достовірність тієї частини експертного висновку, яку він виконував.

Якщо договір на виконання наукової або науково-технічної експертизи укладено з експертною організацією, то відповідальність за достовірність і якість експертного висновку перед замовником буде нести сама організація, а не її експерти.

Права й обов’язки замовника наукової і науково-технічної експертизи визначені частиною 1 ст.

Це положення закону має принципове значення, оскільки мова йде про право власності на результати експертизи. Частина 3 ст. 13 цього закону проголошує: «Результати, матеріали й висновки наукової і науково-технічної експертизи представляють собою науково-технічну продукцію, власність на яку належить замовникові» [63, ст. 20]. Якщо замовник повністю фінансував проведення експертизи, то йому мають належати результати, матеріали й висновок наукової і науково-технічної експертизи. Але закон надає сторонам право домовитися про інше розв’язання цього питання.

Замовник має право створювати банки даних про організаторів експертизи. Проте збирання й поширення інформації про експертні організації і окремих експертів може здійснюватися лише за їх згоди. Замовник наукової і науково-технічної експертизи зобов’язаний насамперед подавати на наукову й науково-технічну експертизу відповідні об’єкти й супровідні матеріали до них. Якщо попередня експертиза цього об’єкта вже проводилася, то додаються її висновки. Замовник зобов’язаний сприяти організаторам наукової і науково–технічної експертизи у проведенні всебічного об’єктивного, науково обґрунтованого комплексного аналізу об’єктів експертизи, виробленні незалежної експертної оцінки [58, с. 69]. У визначений договором термін організатором експертизи мають бути подані необхідні матеріали, розрахунки, дані додаткові відомості, що стосуються об’єктів експертизи.

Основним обов’язком замовника є оплата виконаної експертизи. Відповідним правам і обов’язкам замовників кореспондують права й обов’язки організаторів наукової і науково-технічної експертизи. Вони викладені в ст. 20 закону. Організатор має право здійснювати всі необхідні й передбачувані Законом дії, пов’язані з проведенням наукової і науково-технічної експертизи.

Організатори наукової і науково-технічної експертизи передусім зобов’язані виконати на високому науково-теоретичному і якісному практичному рівні експертизу й подати науково обґрунтований експертний висновок замовнику у визначений договором термін. При укладені договору організатор на вимогу замовника зобов’язаний пред’явити свідоцтво або документ, що його замінює.

У ході проведення експертизи можуть створюватися об’єкти інтелектуальної власності. Про їх створення організатор зобов’язаний негайно повідомити замовника. При використанні в процесі проведення наукової і науково-технічної експертизи об’єктів інтелектуальної власності та інших матеріалів, наданих замовником для підготовки експертних висновків, експерти зобов’язані суворо дотримуватися прав інтелектуальної власності. При цьому організатори зобов’язані для належного наукового рівня, повного комплексного аналізу об’єктів експертизи й оцінки об’єктів і результатів експертизи використовувати останні досягнення світової науки й міжнародного науково-технічного співробітництва.

Організатори наукової і науково-технічної експертизи не мають права й не можуть без згоди замовника розголошувати одержані під час проведення експертизи результати й іншу інформацію, що міститься в матеріалах експертизи.

У процесі проведення наукової і науково-технічної експертизи можуть виникати ситуації, що зумовлюють конфлікти, а також зацікавленість експертів у результатах, оцінках та інших висновках експертизи. Зацікавленість може виникнути й у зв’язку з рішеннями, прийнятими на основі експертних висновків, про що організатори зобов’язані повідомити замовника.

Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу» містить. також чітко визначені права й обов’язки експертів (ст. 21). Ці ж права й обов’язки лягають в основу відповідного договору, на підставі якого проводиться експертиза. Законом передбачена можливість включення до договору й інших прав і обов’язків експерта, але за умови, що вони не суперечать самому закону. Серед визначених у ньому прав і обов’язків звертають на себе увагу окремі з них. Так, у ст. 21 передбачається норма, за якою експерт має право обнародувати в засобах масової інформації підготовлені висновки наукової і науково-технічної експертизи, якщо це передбачено дорученням або договором на проведення експертизи.

Ця норма певною мірою суперечить ст. 20, у якій проголошується, що без згоди замовника розголошення інформації, за висновками експертизи, поки вони не будуть затверджені й не оголошені в установленому порядку, не допускається.

Зазначені норми не узгоджуються між собою – в одному випадку йдеться про неможливість розголошення інформації до певного терміну, а в другому – якщо таке розголошення не передбачено договором чи дорученням.

Передбачати в договорі або дорученні можливість розголошення інформації про хід, одержані результати наукової чи науково–механічної експертизи до її затвердження в установленому порядку необачно. Така інформація до її затвердження в установленому порядку може викликати значні негативні наслідки, тому надавати експерту право її розголошення до затвердження небезпечно. Такого права експерт не повинен мати.

Слід визнати позитивним те, що експерту належать особисті немайнові права на результати, матеріали й висновки наукової і науково-технічної експертизи, творчою працею якого вони створені. Це повною мірою узгоджується з правовою політикою у сфері інтелектуальної власності.

Аналіз прав і обов’язків, що визначаються договором (дорученням) на проведення наукової і науково-технічної експертизи, дає підставу зробити певні висновки. Передусім звертає на себе увагу той факт, що в законі (при визначенні прав і обов’язків сторін у договорах (дорученнях) на проведення наукової і науково-технічної експертизи) згадуються не всі договори й не всі суб’єкти договірних відносин у цій сфері.

Закон у ст. 4 ч. 6 визначає суб’єктів проведення наукової і науково-технічної експертизи. Дану експертизу можуть проводити:

- органи виконавчої влади;

- підприємства, установи й організації всіх форм власності;

- тимчасові творчі колективи, що здійснюють наукову й науково-технічну діяльність;

- спеціалізовані експертні організації;

- окремі експерти й групи експертів;

- експертні ради.

Отже, відповідно до цієї норми експертизу можуть проводити 6 груп суб’єктів.

Крім експертів, суб’єктами правових експертних відносин виступають замовники й організатори експертизи, якими також можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Отже, договірні відносини складаються між замовниками й організаторами експертизи; між замовниками й експертами, якими можуть безпосередньо виступати як фізичні, так і юридичні особи; між організаторами й експертами (фізичними і юридичними особами). Таким чином, виникає три групи договорів, що за своїм змістом, тобто правами й обов’язками, співпадають. Є відмінності в договорах замовників з організаторами – фізичними особами й організаторами – юридичними особами. Такі ж відмінності є в договорах замовників з експертами – фізичними особами й експертами – юридичними особами. Вони можуть бути й у договорах організаторів з експертами – фізичними особами й експертами – юридичними особами.

Проте зазначені відмінності не знайшли належного відображення в законі. Між тим ці відмінності можуть бути істотними. Більше того, у законі договірні відносини між організаторами експертизи й експертами (фізичними і юридичними особами) взагалі не знайшли відображення, ніби правових експертних відносин між організаторами експертизи й виконавцями експертизи взагалі не виникає, принаймні із закону не випливає.

Разом із тим закон допускає можливість укладення договорів між замовниками й організаторами експертизи і безпосередньо між замовниками й експертами. Але ж організатори експертизи не завжди є її виконавцями. Вони можуть залучати до проведення наукової і науково-технічної експертизи інших експертів як фізичних осіб (окремих експертів, груп експертів, експертних рад), так і юридичних осіб, зазначених у ч. 6 ст. 4 закону.

Зазначені прогалини закону, чим би вони не були зумовлені –нечіткістю формулювань, суперечливістю норм чи будь-якими іншими причинами - не можуть бути виправдані. Вони потребують невідкладного усунення, оскільки вносять плутанину в організацію експертизи. Звертає на себе увагу обов’язок експерта, що повторюється в законі, про його відповідальність за несвоєчасне, неякісне і протиправне проведення наукової і науково-технічної експертизи, невиконання умов договору на її проведення. Постає запитання, який експерт, перед ким і яку відповідальність несе. Як зазначалось, експертом може виступати як фізична особа, так і юридична. Замовник може укласти договір на проведення експертизи як безпосередньо з експертом, так і з організатором експертизи. Експерт може виконувати експертизу як індивідуально, одноособово, так і в складі групи експертів, у складі ради експертів і у складі спеціалізованих експертних організацій. З урахуванням зазначеного буде різна відповідальність експертів перед організатором чи роботодавцем. Закон також має чітко визначити, яку саме відповідальність несе експерт за порушення умов договору на проведення експертизи.

За положенням закону щодо термінів чинності висновків наукової і науково-технічної експертизи (ст. 26), що визначаються договором чи дорученням. Після спливу визначених договором або дорученням термінів висновки експертизи втрачають чинність. Така категоричність у визначенні терміну чинності висновків експертизи не завжди доцільна. Можуть бути висновки експертизи, що містять у собі об’єктивні закономірності, явища чи властивості матеріального світу, які не можуть бути спростовані будь-якою іншою експертизою. Тому не варто встановлювати термін чинності таких висновків, щодо таких об’єктивних висновків термін чинності не повинен визначатися взагалі.

Термін чинності інших результатів і висновків експертизи потребує конкретного визначення. Якщо висновки не були реалізовані протягом визначеного договором чи дорученням терміну чинності, то вони втрачають своє значення, а об’єкти підлягають повторній науковій і науково-технічній експертизі.

Закон передбачає можливість заперечення (спростування) висновків наукової і науково-технічної експертизи. Зацікавлені в цьому фізичні і юридичні особи мають право оскаржити окремі положення, або в цілому висновок наукової і науково-технічної експертизи. Із відповідною заявою і її обґрунтуванням звертаються до замовника цієї експертизи. Замовник зобов’язаний ретельно розглянути подану заяву і прийняти за нею своє рішення про проведення повторної, додаткової чи контрольної експертизи або про відхилення клопотання про її проведення.

Норма в цілому доцільна, виправдана й потрібна. Але не замовник має вирішувати питання про доцільність чи недоцільність проведення повторної, додаткові або контрольної експертизи за результатами первинної. Замовник у більшості випадків може бути зацікавлений у результатах первинної експертизи й тому буде прагнути не допустити їх спростування. А відтак не можна визнати встановлений порядок спростування результатів первинної експертизи раціональним і об’єктивним. У законі не міститься також відповіді на запитання, за чий рахунок має проводитися повторна, додаткова й контрольна експертиза. Адже заперечувати або спростовувати висновки первинної наукової чи науково-технічної експертизи можна тривалий час. Тому важливо розв’язати питання, за чий кошт мають проводитися зазначені експертизи.

Відповідно до ст. 31 закону проведення державної наукової і науково-технічної експертизи фінансується за рахунок державного бюджету, позабюджетних фондів або коштів замовника. Кошти на проведення державної наукової і науково-технічної експертизи передбачаються в межах асигнувань на виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і виділяються окремим рядком. Експертиза, яку за дорученням державних органів проводить державна установа (організація), що перебуває на державному бюджеті, може фінансуватися за рахунок бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Отже, громадська й інші наукові й науково-технічні експертизи здійснюються за рахунок коштів замовника.