3.4. Майнові права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
Нагадаємо, що до об’єктів промислової власності відносимо, передусім, результати науково-технічної творчості і прирівняні до них. Особливістю суб’єктивних майнових прав на об’єкти промислової власності є те, що вони виникають лише на підставі відповідної кваліфікації об’єктів названої власності.
Об’єкти авторського права та суміжних прав визнаються таким з моменту надання їм об’єктивної форми, яка надає можливість їх сприйняття і відтворення. З цим юридичним фактом пов’язано і виникнення майнових прав на зазначені об’єкти.Майнові права суб’єктів промислової власності виникають не з моменту створення цього об’єкта та надання йому відповідної об’єктивної форми, а лише з часу, коли відповідний уповноважений державний орган визнає в установленому порядку результати науково-технічної й іншої творчої діяльності охороноздатними і на цій підставі видасть відповідний правоохоронний документ* (ст. 462 ЦК України).
Майнові права суб’єктів промислової власності на різні її об’єкти схожі між собою, але водночас між ними є низка істотних відмінностей, які зумовлюються характером та особливостями самих об’єктів промислової власності. Найбільш близькими за своїм змістом є майнові права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Їх і слід розглянути у сукупності.
Права на об’єкти промислової власності часто називають патентними, оскільки вони охороняються у такій правовій формі як патент. При цьому слід мати на увазі, що окремі об’єкти промислової власності охороняються не патентами, а свідоцтвами. Між даними правовими формами охорони різних об’єктів промислової власності принципової різниці немає. Отже, вислів «патентна форма охорони» стосується усіх об’єктів промислової власності. Вказана форма охорони об’єктів промислової власності відома давно, але в колишньому СРСР вона застосовувалася дуже рідко.
Патентна форма охорони промислової власності істотно відрізняється від охорони винаходів та інших об’єктів промислової власності авторськими свідоцтвами у часи колишнього СРСР.
Авторське свідоцтво як правоохоронний документ характеризувалося тим, що видавалося на ім’я автора і засвідчувало визнання пропозиції винаходом, його пріоритет, авторство на цей винахід і виключне право держави на останній [129, c.105]. При цьому заявникові надавалося право на свій вибір обрати правову форму охорони пропозиції - патент чи авторське свідоцтво. У першому випадку заявнику видається патент, який надає йому виключне право на використання винаходу (право власності), пріоритет, авторство і визнання пропозиції винаходом. Авторське свідоцтво визнавало пропозицію винаходом, пріоритет і авторство, але з передачею державі виключних прав на використання (права власності). Виключне право на використання означало право на використання і розпорядження винаходом.Авторське свідоцтво мало чинність без обмеження строку, патент видавався строком на 15 років [269].
Бажаючих одержати патент в колишньому СРСР було мало. Це були в основному іноземні заявники [324, c.58]. Очевидно, вказане пояснюється тим, що патентоволодільці не наділялися тими правами і пільгами, які мали володільці авторських свідоцтв. Крім того, передача виключного права на використання винаходу державі покладала на неї і турботу про організацію його використання. Патентоволоділець сам мав потурбуватися про використання свого винаходу. В умовах колишнього СРСР це було майже неможливо, адже соціалістичне підприємство купити дане право у патентоводільця - громадянина СРСР не могло. Соціалістичні підприємства використовували винаходи безплатно, оскільки ті були державною власністю. Але вони зобов’язані були виплатити винагороду за використання винаходу володільцю авторського свідоцтва, яка була, швидше, символічною. Проте володілець авторського свідоцтва наділявся низкою інших прав і пільг, які були досить істотними і вагомими [269].
Авторське свідоцтво діяло в умовах соціалістичного господарювання тривалий час і виправдало себе. Не можна стверджувати, що це була малоефективна форма правової охорони винаходів та інших об’єктів промислової власності.
Вона була досить вигідна для винахідників. Покладала турботу про використання винаходу на плечі держави, наділяла винахідників низкою прав і пільг, яких не мали і не мають сучасні патентовласники. Серед цих прав було, наприклад, право на позачергове одержання квартири та ще й з додатковою жилплощею, право на фіксовану винагороду за використання винаходу та інші права і пільги [269].Для ринкових відносин більш ефективна патентна форма охорони об’єктів промислової власності. Вона характеризується рядом певних ознак, властивих їй. Передусім, патентна форма охорони об’єктів промислової власності пануюча у світі. Це полегшує адаптацію національного патентного законодавства до системи міжнародної охорони промислової власності. Все більшого визнання набувають регіональні патентні союзи (наприклад, Європейська патентна конвенція). Мова йде про зближення національних систем правової охорони промислової власності. Європейська патентна конвенція є найбільш прогресивною формою патентної кооперації багатьох країн, якій належить майбутнє. Згодом людство прийде до висновку, що необхідний лише один кодекс про інтелектуальну власність принаймні, для певного регіону.
Таким регіоном з метою надання патентної охорони одному і тому ж винаходу у декількох країнах одночасно за одним виданим патентом стала Європа. У м. Мюнхен (ФРН) у 1973 р. підписана Конвенція про видачу європейського патенту (Європейська патентна конвенція - ЄПК). Вона регулює процедуру видачі європейського патенту. Учасниками ЄПК за станом на 1 жовтня 1999 р. є: Австрія, Бельгія, Данія, Німеччина, Греція, Гренландія, Італія, Іспанія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Португалія, Франція, Фінляндія, Швеція, Швейцарія, Великобританія [236, c.28].
Для практичної діяльності ЄПК створено Європейське патентне відомство (ЄПВ).
Європейський патент (ЄП) у кожній державі-учасниці, для якої він виданий, має таку ж дію і регламентується такими ж положеннями, що і національний патент, виданий у цій державі.
Територія дії європейського патенту може бути визначена для однієї, декількох або всіх договірних держав. Термін чинності європейського патенту - 20 років від дати подання заявки.Отже, патент, виданий Європейським патентним відомством, може мати чинність у одній з країн-учасниць Конвенції, у декількох або в усіх. Проте європейський патент не підміняє національний патент, а прирівнюється до нього. Він надає заявнику в кожній договірній державі такі самі права, що йому надавав би виданий у цій державі національний патент. Європейська патентна конвенція за згодою держав поширює чинність європейського патенту і на ті держави, які на цей час не є членами даної Конвенції, але за їх згодою [275, c. 8-10]. За станом на 1 жовтня 1999 р. європейський патент поширює чинність ще на 5 країн - Албанію, Латвію, Литву, Румунію, Словаччину.
Патентна форма охорони промислової власності закріплює за патентовласником виключне право на використання (право власності) того чи іншого об’єкта. Це право суб’єкта промислової власності надає йому реальну можливість вилучати з об’єкта названої власності корисні якості останнього або, іншими словами, одержувати вигоду від його використання. Адже патентовласнику належить монопольне право на використання. Виключний (монопольний) характер прав патентоволодільця полягає у тому, що у межах країни, яка видала йому патент, тільки патентоволоділець має виключне право на використання об’єкта промислової власності. Патент на один і то й же об’єкт промислової власності не може бути виданий у одній державі двом особам, якщо вони не є співавторами. Але на один і той же об’єкт промислової власності може бути видано два патенти у різних країнах, оскільки останній носить територіальний характер [6, c.32].
Територіальний характер патенту полягає у тому, що він має чинність лише у межах тієї держави, патентне відомство якої видало патент. З цього випливає, що об’єкт промислової власності, який використовується у іншій державі, де цей об’єкт патентом не захищений, може там використовуватися без дозволу патентоволодільця і без виплати йому винагороди за використання. Для того, щоб захистити той чи інший об’єкт промислової власності у будь-якій зарубіжній країні, цей об’єкт там необхідно запатентувати [72, c.141]. Паризька конвенція з охорони промислової власності не надає правової охорони у країнах-членах Союзу, а тільки полегшує її.
Патентна форма охорони об’єктів промислової власності носить строковий характер [182, c.37]. Власне кажучи, такий характер має охорона будь-яких об’єктів інтелектуальної власності. Проте охорона об’єктів авторського права і об’єктів суміжних прав набагато триваліша, ніж охорона об’єктів промислової власності.