1.1. Інтелектуальна власність в економічній системі розвитку України

Основною метою соціально-економічної стратегії на даному етапі розвитку України є реальне забезпечення розвитку прав і свобод людей, гідного рівня їх життя [278, c.5]. Правову основу для цього надає Конституція України, яка проголошує право кожної людини на вільний розвиток своєї особистості.

Конституція України в ст. 41 визначає принципові засади охорони права інтелектуальної власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, в тому числі і права інтелектуальної власності.

Стаття 55 Конституції України проголошує право на захист прав і свобод людини. Кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Безперечно, зазначені конституційні принципи поширюються на права і свободи творців інтелектуальної власності [170].

Конституційні засади прав і свобод людини і громадянина лягли в основу чинного законодавства України про інтелектуальну власність і, зокрема, нового Цивільного кодексу України в частині, що стосується права інтелектуальної власності (Книга 4-та Цивільного кодексу України).

Забезпечення належного добробуту народу може бути досягнуто за сприяння багатьох чинників, серед яких одним з основних є розвиток інтелектуальної діяльності і на її основі - інтелектуальної власності.

Сучасні тенденції світового розвитку суспільства, зростання, передусім, економічної потужності будь-якої держави і на її основі рівня життя людей, інших параметрів могутності і незалежності держави визначаються такими факторами як інтелектуальна діяльність та її результатами - інтелектуальною власністю. Стратегія і тактика сучасного соціально-економічного прогресу зумовлюється, перш за все, саме цими факторами. У країнах з більш високим рівнем розвитку науки, культури, техніки і виробництва люди живуть краще. Наведену тезу спростувати неможливо.

Поняття інтелектуальної власності ширше, ніж його правове визначення. Новий Цивільний Кодекс України право інтелектуальної власності визначає як право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом (ст. 418 ЦК) [354]. Воно включає, безперечно, право на твори науки, літератури і мистецтва, суміжні права. Тобто, ті фактори суспільного розвитку, які формують особистість, активного члена того чи іншого суспільства. Адже будь-який прогрес, розвиток зумовлюються інтелектуальним рівнем як конкретного індивіда, так і суспільства в цілому.

Гуманітарний напрям інтелектуальної, творчої діяльності повинен мати основним завданням формування світогляду кожного члена суспільства, який відображав би, передусім, національні інтереси України, патріотизм українця, гордість за свою Батьківщину, повагу до її історії, культури, мови, народних звичаїв та до народу в цілому.

Це формування має опиратися на гуманістичні ідеї – повага до іншої людини, до іншого народу, бережливе ставлення до навколишнього середовища, до матеріальних і духовних здобутків національної і всесвітньої культури, науки, техніки тощо.

Інтелектуальною, творчою діяльністю займаються перш за все високоосвічені люди, професіонали своєї справи, хоч така діяльність може бути властива кожній людині, одній більшою мірою, іншій - меншою. Проте визначні витвори творчої діяльності можуть бути створені, як правило, людьми фундаментальної освіти, широкого світогляду, високих людських цінностей.

Як це не прикро, але у директивних документах нашого часу увага формуванню такої людини приділяється недостатньо [297].

Другим основним напрямом інтелектуальної, творчої діяльності є наукова, науково-технічна творчість. Без цих форм суспільної діяльності успішний розвиток будь-якого суспільства неможливий. Як зазначав Президент України, інтелектуальний потенціал, наука, високі технології справляють визначальний вплив на розвиток сучасної постіндустріальної цивілізації. Саме вони виводять на вершину економічного розвитку не тільки окремі галузі, а й цілі країни, створюють умови для формування у людей високих суспільних цінностей. Україна має адекватно реагувати на дані процеси, ефективніше використовувати свій науково-технічний потенціал та його конкурентні переваги. Цей потенціал може і повинен відіграти головну роль у забезпеченні реального переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, вирішенні соціальних проблем, підвищенні рівня освіти і культури, зміцненні обороноздатності та національної безпеки держави [278, c.64].

Сучасна Україна має ще досить потужний науково-технічний потенціал: створені нові літаки, розроблені і впроваджені нові високопродуктивні технології, що значно підвищують ресурс і надійність роботи деталей та вузлів двигунів. Так, комбінат „Криворіжсталь” освоїв вітчизняну технологію фасонної обробки прокатних валків з відбіленого чавуну високої твердості інструментом з кідориту, що у п’ять разів підвищило продуктивність праці порівняно з процесом, у якому використовується кераміка німецького виробництва.

Україна має безперечні успіхи у наданні космічних послуг. У 32 країни експортується радіолокаційна техніка запорізького КБ „Іскра”.

Розроблено високотехнологічні процеси, впровадження яких у виробництво, могло б принести значний економічний ефект і підвищити конкурентноздатність вітчизняної продукції на світовому ринку. Високо технологічним рівнем відзначаються розробки: спалювання високозольного низькосортного вугілля у циркулюючому киплячому шарі, принципово нова газоспалююча апаратура, ефективні регулятори росту рослин, екологічно чисті електропровідні клейові композиції, унікальні гідроізоляційні полімерні матеріали нового покоління. Україна може запропонувати конкурентноздатні технології електророзрядного впливу на малодебітні свердловини для інтенсифікації видобутку нафти, технології високоефективного виробництва якісних зливків титану та його сплавів із застосуванням електронно-променевих печей. Впровадження зазначених технологій у виробництво могло б дати Україні змогу вийти на світовий рівень за якістю продукції та забезпечити безвідходність і екологічну чистоту виробництва [279, c.76].

Значних успіхів досягла Україна у математичних дослідженнях, які знайшли широке міжнародне визнання (алгебра, геометрія, топологія, теорії функцій, теорії ймовірності, математична статистика). Світовий рівень мають фундаментальні результати досліджень з теорії побудови нових інтелектуальних інформаційних технологій та систем, розроблення принципів розумної поведінки кібернетичних пристроїв, з теорії створення людино-машинних комплексів.

Світове визнання знайшли дослідження українських фізиків з проблем наднизьких температур, ядерного магнетизму, кінетики квантових ефектів, електронних систем, локалізованих надрідким гелієм. Високий рівень фундаментальних досліджень у галузі матеріалознавства. Серед останніх досягнень у цій галузі – відкриття механізму нарощування надчистих великих монокристалів алмазу методом температурного інгредієнта, створення принципово нового методу одержання інтеркаляційних нанокомпозитів на основі нерозчинних електропровідних полімерів та сполук перехідних металів, що мають шарувату структуру [278, c.79].

Світове визнання здобули і дослідження вітчизняних науковців у галузі молекулярної фізіології, а також кріобіології та кріомедицини. На базі наукових установ України створено кафедри ЮНЕСКО з цих проблем.

Певного розвитку досягли комплексні дослідження стану та основних тенденцій розвитку українського суспільства, що охоплюють широкий спектр економічних, соціальних, політико-правових, етнокультурних, світоглядних, релігійних та інших проблем [278, c.75].

Україна має чимало інших науково-технічних досягнень, які могли б успішно конкурувати на світовому ринку. Вони здатні приносити Вітчизні вагомі прибутки при раціональній організації їх використання. Тому Кабінет Міністрів України у Програмі передбачив низку заходів на досягнення цієї мети. Зокрема, політика Уряду буде спрямована на активізацію впровадження інновацій як пріоритетної складової загальної стратегії підвищення конкурентоспроможності країни, захист вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках і підтримку конкуренції з метою забезпечення тісної інтеграції виробництва, фінансів, науки, освіти, сприяння випереджувальному розвитку науково-технологічної сфери.

Основними завданнями Уряду, як це випливає із його програми діяльності є:

- розбудова національної інноваційної системи на засадах оптимального поєднання підприємницького капіталу та державних важелів регулювання;

- підтримка і стимулювання наукових досліджень і розробок та їх впровадження у виробництво;

- створення ефективних схем фінансування інноваційної діяльності.

Уряд України наголошує на необхідності:

- гармонізації національного законодавства з інтелектуальної власності з нормами міжнародного права;

- забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України у сфері авторських і суміжних прав;

- створення механізмів надійного захисту прав інтелектуальної власності.

Наявний науково-технічний і творчий потенціал України надає їй можливість посісти у світі належне місце серед країн з високотехнологічним рівнем. Але це може статися за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають складати інтелектуальна, творча діяльність та її результати – інтелектуальна власність. Отже, основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі, утвердження України як високотехнологічної держави [280, c.19].

Парламент, керівництво держави, органи законодавчої та виконавчої влади повинні створити такі умови, які забезпечували б не лише примноження інтелектуального потенціалу, а, насамперед, максимальну його віддачу. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного процесу, замовником та організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу [280, c.59].

Таким чином, поставлені конкретні і чіткі завдання, виходячи з реальних можливостей інтелектуального, творчого потенціалу України. Наведені переліки проблем, які мають бути розв’язані якомога скоріше, свідчать про значення інтелектуального потенціалу для соціально-економічного розвитку України, для розв’язання соціальних проблем. Керівництво держави чітко усвідомлює, що розв’язання соціально-економічних проблем можливе лише на інноваційній основі, на підґрунті широкого розгортання творчої діяльності на всіх напрямах суспільно-корисної роботи. Результатом цієї творчої діяльності, як відомо, стає інтелектуальна власність. Тільки вона здатна забезпечити необхідні перетворення як у економіці, виробництві, так і у суспільстві в цілому. Отже, висновок лише один - всіляко примножувати і розвивати інтелектуальну діяльність.

Тенденції розвитку науки, культури (в найширокому значенні цього поняття), техніки і виробництва, особливо у другій половині ХХ ст. свідчать, що людство у своєму розвитку дійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати останньої або, за теперішньою термінологією, інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни, в тому числі й України. Уже вбачається, що високий рівень інтелектуальної діяльності тієї чи іншої країни зумовлює високий рівень добробуту її народу. Там, де поважають науку, культуру, техніку, там краще живуть люди.

Рівень інтелектуальної діяльності вищий у тих країнах, де проявляють більше уваги піклуванню, створенню необхідних умов для успішної творчої роботи творцю інтелектуальної власності. Його фігура стає центральною у суспільному розвитку. Отже, успішний розвиток інтелектуальної власності знаходиться у прямій залежності від правового забезпечення інтересів і прав самого творця. Якщо винахідник відмовляється від своїх патентів на винаходи тому, що не спроможний оплачувати їх чинність, то навряд чи таке становище буде стимулювати активізацію його творчої діяльності.

У сучасних постіндустріальних умовах, в умовах переходу України до ринкової економіки роль і значення інтелектуальної власності настільки зростають, що без належного її використання успішний соціально-економічний розвиток не можливий. Активний розвиток інтелектуальної, творчої діяльності та її результатів – інтелектуальної власності є необхідною передумовою соціально-економічного розквіту будь-якого суспільства.

Ні у кого не викликає сумніву науково-теоретична теза, що одним з визначальних зрушень у світовій економіці наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного економічного розвитку – з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу, який дедалі більше перетворюється на основний чинник економічного зростання. Наведене дало підставу для проголошення становлення якісно нового типу економіки – „економіки, що ґрунтується на знаннях”, яку в США у 90 рр. ХХ ст. назвали „новою економікою” [7, c.308].

Суспільно-корисна діяльність будь-яких видів у світі в сучасних умовах все більше стає інтелектуалізованою. Проблеми інтелектуальної власності уже вийшли на перший план і все більше політизуються. За таких умов проблеми стимулювання розвитку та охорони інтелектуальної власності набувають значення одного з найважливіших чинників усього комплексу політико-економічних відносин та економічної безпеки як всередині кожної цивілізованої країни, так і у міжнародних відносинах [8, c.307].

Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тисяч заявок на патентування. У 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти становив 100 млрд. дол., що у 10 разів більше, ніж у 1990 р. [151, c.15]. Стрімко зростає творча діяльність у сфері авторського права і суміжних прав, що породжує також низку проблем, які потребують невідкладного розв’язання і, насамперед, надійного і ефективного правового забезпечення охорони цих прав.

Гостра потреба такої охорони інтелектуальної власності зумовлюється не тільки її охороною як такої, тому що об’єктом правової охорони є не лише інтелектуальна власність як така. Охорона права інтелектуальної власності поняття значно ширше. Це, передусім, охорона державних інтересів, її економічної, політичної та територіальної незалежності. Це - захист інтелектуального потенціалу держави, її здобутків, пріоритету. Нарешті, це - охорона виробничої, економічної, оборонної потужності України. Під поняттям „охорона інтелектуальної власності” слід розуміти широке коло прав й інтересів держави, суспільства і окремих громадян України та інших творців і власників об’єктів інтелектуальної власності.

Законодавство України про інтелектуальну власність створювалося в умовах відсутності належної відповідної науково-теоретичної і законодавчої бази. Україна за часів командно-адміністративного господарювання майже не мала власного законодавства про інтелектуальну власність чи відповідного йому [356, cт.463]. А якщо не було такого законодавства, то не велося й відповідних наукових досліджень.

Тільки за роки незалежності в Україні стало активно розвиватися законодавство про інтелектуальну власність, прийнято 37 законів у галузі охорони інтелектуальної власності і понад 100 підзаконних актів [76, c.5]. Створено потужну законодавчу базу під охорону права інтелектуальної власності. Це законодавство ще недостатньо розвинуте, хоча й створювалося з урахуванням світового досвіду. В ньому чимало прогалин, неузгоджених положень, нечітко сформульованих і декларативних норм, просто суперечливих приписів тощо. Але слід мати на увазі, що й сама інтелектуальна, творча діяльність та її результат – інтелектуальна власність знаходяться у постійній динаміці. Ні законодавство, ні науково-теоретичні дослідження не встигають за бурхливим розвитком названої форми суспільної діяльності.

Все ж це законодавство діє в інтересах України. Держава докладає усіх можливих зусиль для створення надійної і ефективної правової системи охорони інтелектуальної власності. Законодавство України про інтелектуальну власність постійно удосконалюється, розвивається, приводиться у відповідність до міжнародних стандартів. Створюється державна система органів, завданням яких є захист права інтелектуальної власності. В останні роки в Україні сформувалася досить розгалужена організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності. Зазначена структура включає 14 державних інституцій. В Україні створена і діє мережа творчих спілок (письменників, театральних діячів, композиторів, художників тощо). В систему охорони прав інтелектуальної власності варто включити і низку недержавних інституцій, що спеціалізуються у сфері інтелектуальної власності (наприклад, Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності, Українська група Міжнародної асоціації з охорони промислової власності та інші).

Створено спеціалізований науково-дослідний інститут інтелектуальної власності у складі Академії правових наук України. Дослідженнями правових проблем інтелектуальної власності займаються десятки навчальних закладів та науково-дослідних установ. Проте помітних зрушень в удосконаленні охорони прав інтелектуальної власності в Україні поки що не помітно.

Становище з охороною прав інтелектуальної власності залишається таким, що викликає занепокоєння. Істотно зменшилося надходження заявок на об’єкти промислової власності. Якщо у 2000 р. кількість заявок на винаходи складала приблизно менше 6 тисяч [217, c.237,268], то у роки колишнього СРСР в Держкомвинаходів надходило від українських заявників понад однієї четвертини від загальної кількості заявок [151, c.24]. Одна четвертина тоді складала понад 80 тисяч заявок (Вопросы изобретательства, 1987р. № 11, С.2).

Істотно скоротилося число зареєстрованих винахідників і раціоналізаторів, кількість яких в порівнянні з 1991 р. скоротилася більш, ніж у 20 разів. Істотно зменшилося число промислових підприємств, які використовують винаходи та інші об’єкти промислової власності. Кількість підприємств – споживачів винаходів зменшилась майже у вісім разів. Таке ж становище з іншими об’єктами промислової власності.

Зниження науково-технічної творчості можна пояснити багатьма факторами: погіршення матеріально-технічного і фінансового забезпечення у сфері науки і техніки; падіння престижності діяльності у сфері науки і техніки; нерозвиненість нових інститутів науково-технічної діяльності в ринкових умовах; відсутність належної правової основи, що стимулювало б діяльність у цій сфері; зниження рівня освіти в Україні та інші.

Наведені фактори свідчать про досить серйозні недоліки в організаційно-правовому забезпеченні інтелектуальної, творчої діяльності та використанні її результатів – інтелектуальної власності. Вище йшлося, що держава постійно шукає шляхи вдосконалення цих досить складних процесів. Слід підкреслити, що це не одна проблема або якщо її вважати одною, то вона складається з десятків, а може, навіть, сотні інших складових. Це - проблеми матеріально-технічного і фінансового забезпечення інтелектуальної діяльності, надійне стимулювання творчості та використання її результатів, проблеми правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності, це - філософські і психологічні проблеми, проблеми економічного характеру та багато інших. Зазначені проблеми розв’язати не так просто і не так легко.

Проте, на думку автора, серед усіх вказаних проблем слід виділити найголовнішу. Нею є створення організаційно-правових, економічних, матеріально-побутових та інших необхідних умов для розвитку інтелектуальної, творчої діяльності. Необхідно створити для Творця такі умови для творчості, які викликали б бажання брати участь у творчому процесі кожного члена суспільства.