<<
>>

Форми і методи державного управління промисловою власністю

Термін «форма» означає вид, будь-який зовнішній вияв певного змісту. Якщо функції управління розкривають основні напрями цілеспрямованого впливу суб’єктів управління, то форми управління - це шляхи здійснення такого цілеспрямованого впливу, тобто форми управління показують, як практично здійснюється управлінська діяльність [103, с.

132].

Відтак, державного управління, переважний обсяг якого втілено в діяльності органів виконавчої влади, виражається у певних формах. Саме через форми державного управління управлінської діяльності відбувається реалізація компетенції органів. По формах можна судити про те, що як і робиться в державних органах відповідно до їх компетенції [104, с. 272].

В повній мірі це стосується й державного управління об’єктами промислової власності.

У спеціальній літературі існують різні підходи до розуміння форм державного управління. Так, Г. В. Атаманчук форми управлінської діяльності як зовнішні, постійно та типізовано фіксовані вираження (прояви) практичної активності державних органів щодо формування та реалізації управлінських цілей та функцій, а також забезпечення власної життєдіяльності. Він виділяє дві основні форми управлінської діяльності:

1) правові, за допомогою яких фіксуються управлінські рішення і дії, що мають юридичний сенс (встановлення та застосування правових норм);

2) організаційні, які пов’язані із здійсненням певних колективних або індивідуальних дій (оперативно-організаційних та матеріально-технічних операцій [149, с. 132].

В свою чергу Т. О. Коломоєць, П. С. Лютіков, О. Ю. Меліхова під формами діяльності суб’єктів публічної адміністрації розуміють зовнішньо виражену дію, волевиявлення суб’єкта публічної адміністрації (посадової особи), здійснене у рамках режиму законності та його компетенції для досягнення мети адміністрування - вираження у зовнішньому вигляді конкретних дій суб’єкта публічної адміністрації, які здійснюються у процесі їхньої діяльності й спрямовані на реалізацію функцій адміністрування.

Вони виділяють правові та не правові форми діяльності.

Правові форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації - форми діяльності, які безпосередньо викликають правові наслідки, пов’язані із встановленням або застосуванням норм права.

Серед них виділяють:

1) видання правових актів адміністрування (адміністративна нормотворчість);

2) прийняття адміністративних актів;

3) укладання адміністративних договорів;

4) здійснення інших юридично значущих дій.

Не правові форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації - форми діяльності безпосередньо не пов’язані із правовими наслідками.

До не правових форм діяльності належать:

1) організаційні дії (проведення нарад, зборів, обговорень, перевірок, розробка прогнозів, програм, здійснення бухгалтерського, статистичного, податкового обліку, проведення конференцій тощо);

2) матеріально-технічні операції (діловодство, складання доповідей, звітів, видання юридичних актів тощо).

Правові і неправові форми доповнюють одна одну в процесі реалізації функцій діяльності суб’єктів публічної адміністрації [95, с. 136-139].

С. В. Ківалов під формами державного управління розуміє зовнішній прояв конкретних дій, що здійснюються органами державного управління для реалізації поставлених перед ними завдань. Він пропонує виділити такі основні

форми державного управління:

1) видання нормативних актів управління;

2) видання індивідуальних актів управління;

3) укладання адміністративних договорів;

4) здійснення юридично-значимих дій (державна реєстрація, ліцензування тощо);

5) проведення організаційних заходів;

6) здійснення матеріально-технічних операцій.

Перші чотири форми вчений відносить до правових, тому що тягнуть правові наслідки, дві останні - не правові, тому що не обумовлюють виникнення правових наслідків [150, с. 176-179].

Заслуговує на окрему увагу позиція Ю. І. Крегула, який під формами державного управління розуміє відмінні за своїм характером та наслідками способами зовнішнього вираження діяльності органів виконавчої влади.

На його думку форми управлінської діяльності відзначається помітною універсальністю щодо конкретних сфер і галузей державного управління. Через це одні й ті самі форми успішно застосовуються і в економіці, і в адміністративно-політичній діяльності, а також при вирішенні внутрішньо організаційних питань. Тому такого великого значення набуває вміння вільно орієнтуватись у всій різноманітності форм, здатність здійснити обґрунтований вибір найефективніших серед них, а за необхідності - вдосконалювати існуючі форми.

Ю. І. Крегул до основних правових форм управління відносить:

1) видання правових актів управління (нормативного й індивідуального характеру);

2) укладання адміністративних договорів (угод);

3) вчинення (здійснення) інших юридично значущих дій.

До неправових форм такі дії, як організація та проведення нарад, обговорень, перевірок, розробка проектів, планів, прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення заходів щодо підвищення якості та

ефективності управлінської праці і т. ін. [151, с. 273-274].

Проаналізувавши наявні в адміністративно-правовій науці поняття та форми державного управління, слід виходити із того, що форми управлінської діяльності органами виконавчої влади (їх посадових осіб) здійснюються у правовій (зумовлюють юридичні наслідки) і не правовій формі (не зумовлюють настання юридичних наслідків), які складаються в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності.

З огляду на значну кількість суб’єктів державного управління промисловою власністю, їх функціональне призначення та різноманіття форм управління, вбачаємо доцільним здійснити класифікацію форм управлінської діяльності у досліджуваній сфері, взявши за основу вищенаведені основні форми управління, здійснимо їх класифікацію на прикладі діяльності Державної служби інтелектуальної власності України, яка входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері промислової власності.

На думку Н. О. Можаровської, «надання правової охорони та забезпечення захисту суб’єктивних прав у сфері промислової власності в широкому розумінні цього поняття, можна розглядати як основну функцію Державної служби інтелектуальної власності.

Всі інші функції та напрями діяльності можна розглядати як додаткові, але направленні на забезпечення головної мети, їх можна класифікувати на 5 основних груп за їх змістом: захист інтересів держави як у середині країни, так і за кордоном, охорона та захист інтересів суб’єктів промислової власності; розробка відповідної сучасним вимогам та суспільним інтересам нормативної бази в сфері промислової власності; підготовці кадрів; створення структури органів, необхідних для функціонування єдиної патентної системи в Україні» [152, с. 230].

Взявши за основу запропоновані Ю. І. Крегулом основні правові форми управління:

1) видання правових актів управління;

2) укладання адміністративних договорів (надання адміністративних

послуг);

3) вчинення інших юридично значущих дій [151, с. 274].

Вищезазначені Ю. І. Крегулом основні правові форми управління в певній мірі мають практичне значення в управлінській діяльності ДСІВ. На прикладі ДСІВ розглянемо ці правові форми управління.

1. Провідною формою управлінської діяльності ДСІВ є прийняття рішень у вигляді правових актів управління. Видання правових актів управління слушно розглядається як провідна форма реалізації завдань, функцій та компетенції органів виконавчої влади [151, с. 276].

В адміністративно-правовій науці акт державного управління визначають як офіційний припис, що заснований на законі, прийнятий суб’єктом управління на будь-якому рівні державної ієрархії в порядку одностороннього виявлення і в межах його компетенції з додержанням встановленої процедури та форми і спричиняє певні юридичні наслідки [103, с. 138; 153, с. 147].

За суб’єктами права видання актів їх класифікують на акти, які видають Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади. На підставі чинного законодавства можна виділити такі основні форм актів виконавчої влади: укази, постанови, розпорядження, рішення, накази, інструкції.

Прийняті акти управління ДСІВ мають юридичну природу і є обов’язковими для тих кому вони адресованими.

Такими актами управління ДСІВ є накази. Наприклад, наказ ДСІВ «Про продовження дослідних випробувань системи електронного подання заявок на об’єкти права інтелектуальної власності» № 51-Н від 31січня 2012 р. та «Про оприлюднення рішень Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України» № 122-Н від 1 вересня 2015 р. [154, 155].

Ці накази видані головою ДСІВ і є найкатегоричнішою регламентуючою формою передачі рішення та зобов’язує підлеглих точно виконувати передане рішення. Накази, залежно від характеру питань, що ними регулюються, можуть бути як нормативними, так і індивідуальними. Так, індивідуальним є наказ «Про затвердження Плану заходів щодо попередження та профілактики корупційних правопорушень в Державній службі інтелектуальної власності України на 2015 рік» № 31-Н, від 24 лютого 2015 р. на виконання завдань, передбачених Планом заходів, зобов’язує начальнику фінансово- організаційного відділу Карасевича О. В. забезпечити ознайомлення з цим наказом керівників структурних підрозділів ДСІВ та керівників державних підприємств, організації, що належать до сфери управління ДСІВ, а головного спеціаліста сектора європейської інтеграції та міжнародного співробітництва Шанчука О. А. забезпечити оприлюднення цього наказу на офіційному веб- порталі ДСІВ [156].

2. Укладання адміністративних договорів в системі державного управління застосовують у різних сферах діяльності держави. Юридична природа адміністративного договору полягає в тому, що він є актом застосування норм права, в результаті чого реалізуються функції виконавчої влади за деякими винятками.

Водночас, як зазначають науковці, адміністративний договір, базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права: цивільного, фінансового, екологічного, трудового. Адміністративний договір є різновидом публічно -правового договору. В системі правових зв’язків він посідає проміжне місце між адміністративним актом (одностороннє волевиявлення державного органу влади) й договором приватноправового характеру [103, с.

154].

За сучасних умов розвитку юридичної науки охорона та захист суб’єктивних прав у сфері промислової власності гарантується і охороняється нормами як приватного, так і публічного права.

Визначення поняття адміністративний договір надається в ст. 3 КАС, відповідно до якого - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди [157].

Якщо ми звернемося до офіційного веб-портал ДСІВ ми знайдемо, що розділ «Адміністративні послуги» [47]. Так, «Укрпатентом» надаються послуги фізичним та юридичним особам пов’язаними з набуттям, здійсненням та захистом прав на об’єкти промислової власності, що відповідає новій ідеології адміністративного права.

Дефініція «послуги» акцентує увагу на виконанні саме обов’язків держави перед приватними особами, спрямованих на забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Таке розуміння повніше відповідає новій ідеології «служіння держави» інтересам людини. Адже «служіння» з боку виконавчої влади - це і є багато в чому надання її органами і службовцями різноманітних послуг [104, с.10].

Інший приклад, це укладання угоди між Державною службою інтелектуальної власності України та Міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 27 листопада 2015 р., в частині виконання Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» функцій Міжнародного пошукового органу та Органу міжнародної попередньої експертизи відповідно до Договору про патентну кооперацію [158]. Підписання цієї угоди є надзвичайно важливою подією як для всієї державної системи охорони інтелектуальної власності, так і для нашої країни в цілому, й безумовно буде сприятиме підвищенню міжнародного іміджу України.

Водночас об’єкти права інтелектуальної власності мають свою специфічність, що може позначатися на умовах договору, на що й звертається увагу в листі Державної митної служби України № 12/2-12.1/4994-ЕП від 17 грудня 2012 р. [159]. Суть цього листа полягає в тому, що відповідно до частини третьої та частини четвертої ст. 18 Закону України «Про адміністративні послуги» обов’язковою умовою договору про створення об’єкта права інтелектуальної власності на замовлення суб’єкта надання адміністративної послуги є повне набуття цим суб’єктом майнових прав інтелектуальної власності на створений на його замовлення об’єкт; суб’єкт надання адміністративної послуги не може укладати договори про створення об’єкта права інтелектуальної власності на замовлення, якщо умовами такого договору не передбачається повне передання майнових прав інтелектуальної власності на такий об’єкт суб’єкту надання адміністративної послуги.

3. Що ж до вчинення (здійснення) інших юридично значущих дій, то до такої форми належать насамперед різні реєстраційні дії, які мають важливе значення у сфері промислової власності. Наприклад, при реєстрації об’єктів промислової власності. Відповідно до чинного законодавства права на створені об’єкти промислової власності можуть бути визнані лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органом, державної реєстрації і видачі охоронного документа. Державна кваліфікація здійснюється «Укрпатентом», що входить до складу ДСІВ, на підставі проведення спеціальних експертиз, які здійснюються відповідно до спеціальних законів і відомчих нормативних актів.

Особливо важливе значення реєстрація об’єктів промислової власності має на митному кордоні України. Так, в розділі XIV «Сприяння захисту прав інтелектуальної власності» (ст. ст. 397-403) Митного кодексу України [80], висвітлюються питання, що регулюють процедуру внесення об’єктів промислової власності до митного реєстру. Зокрема, правовласник, який має підстави вважати, що під час переміщення товарів через митний кордон України порушуються чи можуть бути порушені його права на об’єкт права інтелектуальної власності, має право подати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, заяву про сприяння захисту належних йому майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності шляхом внесення відповідних відомостей до митного реєстру об’єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону.

Порядок реєстрації у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, включаючи форму заяви, перелік інформації та документів, які додаються до заяви, порядок подання і розгляду заяви та ведення реєстру визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів (частина друга, третя ст. 398 МК).

Що ж стосується не правових форм, то до них належать форми, які безпосередньо юридичного значення не мають, тобто не спричиняють виникнення конкретного юридичного результату. Найчастіше неправовими формами визначаються різноманітні організаційні дії службовців органів виконавчої влади на різних етапах підготовки і виконання управлінських рішень. Це такі дії, як організація та проведення нарад, обговорень, перевірок, розробка проектів планів, прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення заходів щодо підвищення якості та ефективності управлінської праці і т. ін. Дані форми можуть як безпосередньо «супроводжувати» правові форми, так і мати певне самостійне значення [151, с. 274].

Так, 21 травня 2015 р. у ДСІВ відбувся круглий стіл тему: «Напрями удосконалення діяльності державної системи правової охорони інтелектуальної власності», під час якого фахівці ДСІВ та експерти «Укрпатенту» отримали від юристів, адвокатів, патентних повірених та науковців низку пропозицій, які допоможуть удосконалити роботу закладу експертизи та впевнено продовжити розвиток законодавчої бази у сфері промислової власності для формування конкурентної економіки. Інший приклад, 19 листопада 2015 р. у ДСІВ експертами ЄС було обговорено методологію оцінки рівня піратства із представниками ДСІВ та «Укрпатенту» [160].

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, є носієм владно-управлінського характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Тому, органи державної виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції - предметах відання, правах, обов’язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу [103, с. 70].

Не менш важливим елементом організаційно -правового механізму промислової власності є методи державного управління. Правильне розуміння

методів можливе на підставі та в зв’язку з функціями управління.

В адміністративно-правовій літературі існує різноманіття дефініцій поняття «методу управління». На це звертає увагу Г. В. Атаманчук, який зазначає, що в науковій літературі по-різному трактуються методи управлінської діяльності, але узагальнюючи їх можна визначити як способи та прийоми аналізу та оцінки управлінської ситуації, використання правових та не правових форм, вплив на свідомість та поведінку людей в управлінні суспільними процесами, відносинами та зв’язками [149, с. 248].

На думку Р. А. Калюжного методами державного управління слід вважати певні способи практичного здійснення органами виконавчої влади та іншими суб’єктами державного управління владно-організуючого впливу на керовані об’єкти, що відповідають характеру й обсягу наданих цим суб’єктом функцій та повноважень (компетенції), а також особливостями керованих об’єктів [161, с. 295]. Т. О. Коломоєць, П. С. Лютіков, О. Ю. Меліхова під методами розуміють сукупність засобів, способів здійснення функцій суб’єкта публічної адміністрації, впливу суб’єктів публічної адміністрації на об’єкт публічної діяльності [95, с. 141]. В. А. Ліпкан під методом управління розуміє науково обґрунтований, дозволений законом спосіб дії на об’єкт управління для найбільш правильного оперативного розв’язання управлінських завдань та досягнення максимальної ефективності управління [162, с. 276].

Аналіз різних наукових визначень дає підстави вважати, що категорія методу управління в концентрованій формі відображає взаємозв’язок керуючих і керованих підсистем, де керуючий суб’єкт управління здійснює управлінський вплив на керований об’єкт. Крім того, внаслідок значного різноманіття суб’єктів виконавчої влади й об’єктів, що перебувають під їх впливом, методи управління теж є різноманітними. У такому розумінні для методів управління промисловою власністю характерними є такі риси:

1) здійснюється в межах повноважень суб’єкта державного управління. Зокрема, повноваження ДСІВ закріпленні у «Положенні про Державну службу інтелектуальної власності України», згідно з яким ДСІВ організовує в установленому порядку проведення експертизи заявок на об’єкти права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об’єкти права інтелектуальної власності; здійснює державну реєстрацію об’єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів; визначає уповноважені заклади для проведення експертизи заявок на об’єкти права інтелектуальної власності та доручає їм проведення такої експертизи тощо;

2) використовуються суб’єктами державного управління як засоби реалізації закріпленої за ними компетенції і безпосередньо виражають повноваження державно-владного характеру;

3) виражають управлінський вплив органів виконавчої влади та інших суб’єктів державного управління на відповідні керовані об’єкти. Наприклад, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Державну службу інтелектуальної власності України, або Державною службою інтелектуальної власності України та ДП «Український інститут промислової власності»;

4) здійснюються у взаємозв’язках між суб’єктами і об’єктами державного управління (між Державною службою інтелектуальної власності України та ДП «Український інститут промислової власності»);

5) завжди мають своїм адресатам відповідні керовані об’єкти (індивідуальні або колективні). На керованість індивідуальних об’єктів ми уже звертали свою увагу, що стосується колективних об’єктів, слід звернути увагу на той факт, що у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності важливу роль відіграють організації колективного управління. Зокрема такими, є: ВГО «Автор»; ПО «Організація колективного управління авторськими і суміжними правами»; ВОСАСП «Оберіг» тощо. Проте, ці колективні об’єднання захищають суб’єктивні майнові права пов’язані із авторськими і суміжними правами;

6) забезпечують порядок в державному управлінні;

7) залежать від особливостей організаційно-правового статусу суб’єктів виконавчої влади (Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; Державної служби інтелектуальної власності України тощо), а й насамперед від особливостей керованого об’єкта, індивідуального або колективного.

Будучи правильно поєднані, ці та інші методи створюють взаємопов’язану систему способів впливу, за допомогою яких суб’єкт виконавчої влади у сфері промислової власності здійснює управлінський вплив на об’єкт шляхом використання адміністративно-правових форм управління.

В адміністративному праві загальновизнано, що метод і форма управління є взаємопов’язаними сторонами процесу управління. Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управлінського впливу. Форма ж управління дає життя методам, а через них - і функціям управління [163, с. 159-160].

Отже, термін «метод» у загальноприйнятому розумінні означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь, засіб досягнення поставленої мети. Методи виявляються у формах управління, через взаємодію суб’єктів і об’єктів управління, зв’язки, що між ними склалися у сфері промислової власності. В методах державного управління промисловою власністю реалізується воля держави, через уповноважені нею органи (їх посадових осіб), які наділені повноваження з метою забезпечити певний порядок в управлінні і мають організуючий вплив.

За сучасних умов розвитку ринкових відносин і корінних змін в механізмі державного управління та організаційно-правовому статусі суб’єктів управління, різноманітність конкретно використаних в управлінській діяльності методів реалізації завдань і функцій державних органів роблять актуальною класифікацію видів адміністративно-правових методів.

Аналіз наукових праць свідчить про розмаїття підходів вчених- адміністративістів до класифікацію види (групи) управлінських методів.

О. І. Остапенко, З. Р. Кісіль, М. В. Ковалів, аналізуючи стадії управлінського процесу виділяють чотири загальні групи методів до яких відносять: підготовку, прийняття, організацію й контроль за виконанням управлінських рішень; за характером впливу на виконавців розрізняють чотири основні типи методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі, правові й соціально-психологічні. Вчені виділяють методи прямого (безпосереднього) та непрямого (опосередкованого) впливу: адміністративні, моральні, матеріального стимулювання; за масштабом застосування виділяють загальні та спеціальні методи [164, с. 195].

Г. Г. Забарний, Р. А. Калюжний, О. В. Терещук, В. К. Шкарупа зазначають, що управлінські методи реалізуються шляхом: адміністративної нормотворчості, адміністративного розпорядництва, загального керівництва, безпосередньої організації та односторонньо-владного вирішення поточних питань, нагляду та контролю, застосування роз’яснювальних заходів, застосування опосередкованих організаційно-правових заходів, у тому числі комплексу заходів економічного впливу, застосування адміністративного примусу тощо [102, с. 85].

Найбільш розгалужену класифікацію управлінських методів пропонують Т. О. Коломоєць, П. С. Лютіков, О. Ю. Меліхова поділяють методи на: наукові та ненаукові; демократичні й диктаторські; державні й суспільні (громадські); творчі й шаблонні; адміністративні й економічні; прямого й непрямого впливу; загальні й спеціальні. Найпоширенішою є класифікація методів на загальні й спеціальні. До загальних методів діяльності суб’єктів адміністрування відносять:

1) контроль і нагляд;

2) метод прямого та непрямого (опосередкованого) впливу;

3) адміністративні й економічні методи;

4) регулювання, керівництво, управління;

5) переконання й примус. При цьому вони виділяють три групи

адміністративних методів: регламентаційні, розпорядчі, нормативні

[95, с. 141-146].

Як зазначає Р. А. Калюжний класифікація методів державного управління охоплює розмежування методів економічних, адміністративних (або

організаційно-розпорядчих, що розглядаються часто як синонім

адміністративних), правових, соціальних (соціально-психологічних), політико- виховних. Розрізняють також методи одноосібні (єдиноначальні) і колегіальні. Найбільш поширене розмежування таких універсальних видів методів, як методи переконання і примусу, а також методи прямого та непрямого (опосередкованого) впливу. При цьому дві останні групи методів збігаються в цілому з широковідомими визначеннями адміністративних і економічних методів управління [161, с. 296].

На думку Є. В. Юркової, вибір форми управлінських дій підпорядкований певним правилам: вони повинні відповідати компетенції публічної адміністрації призначенням, функціям, правовим методам адміністративної діяльності, особливостям об’єкта права інтелектуальної власності; можуть поширюватися лише на ті об’єкти, які знаходяться в межах ведення відповідної компетенції суб’єкта публічної адміністрації [165, с. 107].

Не наводячи більше наукових підходів до класифікацію методів державного управління та взявши за основу види методів управлінської діяльності запропоновані Р. А. Калюжним щодо адміністративних та економічних методів [161, с. 297], які вчений виділяє при розгляді державного управління у сфері економіки, є характерними й для управління промисловою власністю.

Адміністративні методи - це вплив на об’єкт адміністрування шляхом встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спирається на систему підпорядкування, владні повноваження. Це односторонній вибір суб’єктом адміністрації способу вирішення завдання чи конкретного варіанта поведінки об’єкта адміністрування [95, с. 143].

Отже, адміністративний метод управління виражає прямий вплив на керований об’єкт з метою вирішення відповідного питання (ситуації) і має обов’язкову силу для виконавця, оскільки базується на застосуванні нормативно-правових актів (постанов, розпоряджень, наказів органів виконавчої влади). При використанні адміністративного методу суб’єкт

управління прямо вказує керованому об’єкту, що він повинен робити.

Прикладом адміністративного методу управління промисловою власністю є розпорядження Кабінету Міністрів України №856-р від 18 червня 2008 р. «Про визначення компетентного органу з виконання Угоди між Україною та Грузією про взаємну правову охорону географічних зазначень для вин, спиртних напоїв та мінеральних вод», згідно з яким таким компетентним органом визначено Державну службу інтелектуальної власності України [166]. Інший приклад, пов’язаний об’єктом промислової власності, у зв’язку з чим був виданий наказ «Про виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС» № 02-н від 4 січня 2016 р., згідно з яким на директора ДП «Укрпатент» покладено обов’язок забезпечити реєстрацію місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень [167].

Отже, адміністративні методи досить різноманітні, вони пов’язані із видачою різноманітних дозволів, здійснення реєстраційних дій у сфері промислової власності тощо, і без них неможливо обійтися. Для кожного об’єкта промислової власності існують свої критерії обороноздатності, що визначені у відповідних законах України. Наприклад, для оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки необхідно подати відповідним чином оформлену заявку до Державного підприємства «Український інститут промислової власності», де заявка проходить відповідну експертизу. У разі позитивного висновку, одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту ДСІВ здійснює державну реєстрацію патенту, для чого вносить до реєстру відповідні дані.

Проте, як зазначають науковці, реформування економіки України потребує здійснення переходу від переважно адміністративних до економічних методів адміністрування на всіх рівнях та активізації людського фактора.

Економічні методи діяльності суб’єктів публічної адміністрації - це система прийомів і засобів прямої дії суб’єктів господарювання шляхом прийняття законів з фінансово-економічних питань, формування грошово- кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів [95, с. 145].

Загалом же адміністративні та економічні методи управління є вираженням свідомого використання державою об’єктивних законів і мають єдині економічні цілі. У цьому значенні економічні методи, як і адміністративні, є методами централізованого управління економікою.

Співвідношення адміністративних і економічних методів характеризується тим, що:

- ці методи використовуються з єдиною кінцевою метою - реалізації управлінського впливу суб’єкта управління на поведінку керованого об’єкта;

- ці методи практично використовуються одними й тими самими, а не різними суб’єктами управління;

- вони застосовуються щодо одних і тих самих керованих об’єктів; практично немає таких об’єктів, до яких застосовувався б будь-який один метод впливу;

- для реалізації і тих, й інших методів потрібна, як правило правова форма [161, с. 299].

Згідно із словником української мови співвідношення - це взаємне відношення, взаємний зв’язок, взаємна залежність різних величин, предметів, явищ [168, с. 516].

Прикладом взаємних зв’язків адміністративних і економічних методів є наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 327 від 6 червня 1997 р. [169], яким з 1 січня 1998 р. в дію введено державний стандарт: ДСТУ 3574-97 «Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення». Цей стандарт установлює основні положення, порядок складання та оформлення патентного формуляра - офіційного інформаційного документа, який засвідчує стан об’єкта господарської діяльності як товару щодо порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об’єкти промислової власності. Застосовується для забезпечення використання об’єкта господарської діяльності у державі та за кордоном без порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об’єкти промислової власності. Для полегшення складання та оформлення патентного формуляра розроблено посібник «Виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об’єкти промислової власності. Порядок складання та оформлення патентного формуляра. Методичні рекомендації», в якому детально роз’яснюється як правильно заповнювати кожний розділ патентного формуляра з урахуванням чинних законодавчих актів України, а також норм міжнародного права у сфері правової охороні інтелектуальної власності. Та державний стандарт ДСТУ 3575-97 «Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення». Цей стандарт установлює основні положення, порядок проведення та форму звіту про патентні дослідження. Стандарт застосовується в усіх галузях господарської діяльності на етапах створення і використання об’єкта господарської діяльності. Суттю проведення патентних досліджень є визначення патентоспроможності об’єктів господарської діяльності, ситуації щодо використання прав на об’єкти промислової власності, а також виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та прав заявників на об’єкти промислової власності. У стандарті знайшли відображення правові відносини на всіх етапах життєвого циклу об’єкта господарської діяльності, здійснена гармонізація термінів та визначень з тими, що використовуються у чинному законодавстві України.

Оскільки державне управління так чи інакше спирається на владу, то воно в необхідних випадках не може бути реалізоване без застосування примусу. Тому переконання і примус посідають центральне місце серед видів методів управління [104, с. 296].

Методи переконання і примусу використовуються в усіх сферах та на всіх рівнях адміністрування, багато в чому визначаючи зміст та конкретний прояв інших методів. Наприклад, економічні та адміністративні методи адміністрування засновані на методі переконання [95, с. 146].

На думку С. Г. Стеценка, переконання - це метод державного управління, що полягає в застосуванні способів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз’яснювальних і виховних заходів із метою дотримання вимог чинного законодавства. До основних способів переконання вчений відносить: роз’яснення завдань і функцій державного управління, виховання, навчання, агітацію за підвищення рівня правової свідомості та правової культури, пропаганда дотримання вимог чинного законодавства та правової поведінки в цілому, обмін передовим досвідом [86, с. 173].

Основними формами переконання, що застосовуються у публічному адмініструванні, є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо); виховання (економічне, правове, моральне, тощо); особистий приклад; роз’яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж осіб підпорядкованого апарату і громад кості з питань найбільш успішного виконання поставлених завдань; заохочення (моральне - подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання; матеріальне - грошові премії, путівки тощо); критика роботи і поведінки окремих осіб; організація певних заходів тощо [95, с. 146].

Наведене вище свідчить, що в державному управління, в тому числі й управлінні промисловою власністю метод переконання відіграє важливу роль. Пріоритет прав людини, охорона та захист суб’єктивних прав у сфері промислової власності вимагають від суб’єктів управління всіх рівнів вживати різноманітні заходи спрямовані на зміцнення правосвідомості громадян, виховання у них громадського обов’язку, підвищення дисципліни і організованості тощо. Наприклад, «Український центр інноватики та патентно- інформаційних послуг», що є філією Державного підприємства «Український інститут промислової власності» проводить конференції, виставки, конкурси пов’язані з об’єктами промислової власності, здійснює консультації з питань охорони, використання та захисту прав на об’єкти промислової власності [170].

ДСІВ як орган державного управління застосовуючи метод переконання вживає різноманітні заходи спрямовані на вирішення конкретних завдань правового і неправого характеру: здійснює моніторинг стану охорони та захисту об’єктів промислової власності; здійснює випуск журналів: «Теорія і практика інтелектуальної власності» та «Інтелектуальна власність в Україні» для широкого загалу громадськості, науковців, спеціалістів, на сторінках яких здійснюється роз’яснювання нормативно-правових актів, узагальнення правозастосовної та судової діяльності тощо.

Метод переконання використовується патентними повіреними, які приймають участь у роботі з опрацювання проектів нормативно -правових документів державної системи інтелектуальної власності та у громадській раді при ДСІВ, ведуть роз’яснювальну роботу що охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності серед населення

Таким чином, метод переконання в управлінській діяльності промисловою власністю використовується як система заходів правового і не правового характеру, які здійснюють органи управління промисловою власністю та громадські організації, що виявляється в здійсненні виховних, роз’яснювальних і заохочувальних методів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності виконання нормативно-правових актів з метою охорони та захисту об’єктів промислової власності.

Опора на методи переконання у здійсненні державного управління промисловою власністю не виключає того, що переконання має поєднуватися з методом державного примусу, який традиційно розглядають з позицій охорони та захисту сформованих державою правовідносин і забезпечення неухильного й точного виконання юридичних норм у сфері промислової власності, коли в цьому виникає необхідність. На думку Л. В. Коваль, державний примус у його формах - фізичній, майновій та психічній (спонукання) - явище вельми розгалужене, бо охоплює всі відомі види юридичної відповідальності (кримінальну, за адміністративні проступки, цивільну, дисциплінарну, матеріальну та відповідальність за завдавання моральної шкоди); судову (процесуальну) відповідальність, що є наслідком неправильної поведінки у судовому засіданні; заходи адміністративно-примусового впливу у вигляді адміністративного попередження та припинення; примусові заходи медичного, медико-педагогічного характеру; заходи виховного впливу, спрямовані на поведінку та особу неповнолітніх, економічно-фінансові санкції, що не належать до форм юридичної відповідальності [171, с. 4].

Як зазначає М. Г. Шульга, адміністративний примус є одним із видів державного примусу. Йому, як і державному примусу в цілому, притаманні риси, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об’єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей [163, с. 163].

Разом із тим адміністративний примус має низку характерних особливостей, він завжди відрізнявся серед інших видів державного примусу питомою вагою, високою мобільністю і здатністю адаптуватися до потреб держави та права, що й зумовлювало підвищену зацікавленість вчених - адміністративістів до поглибленого вивчення цього методу. Так, в ХІХ ст.

І. Т. Тарасов та І. В. Андріївський трактували його як крайній захід, наданий виконавчій владі для застосування його у своїй діяльності [172, с. 94].

На початку 70-х років минулого століття радянський вчений Л. Л. Попов та А. П. Шергін визначали його як метод державного впливу суспільства або держави на свідомість і поведінку особи, яка вчинила адміністративний проступок [173, с. 40-49].

Вітчизняні вчені визначають адміністративний примус як систему заходів, в яких виявляється керуючий вплив держави з метою забезпечення бажаної і необхідної для неї поведінки об’єктів управління [174, с. 151], як метод вольового забезпечення відповідно правовій нормі поведінки громадян, посадових та юридичних осіб за допомогою застосування заходів впливу, врегульованих адміністративно-правовими нормами, з метою досягнення відповідного порядку [175, с. 68].

В контексті наведеного важливою є думка А. Т. Комзюка, який звертає увагу на тому, що у розв’язанні питання про підстави застосування державного примусу необхідно виходити з того, який це вид (форма) державного примусу. Якщо йдеться про кримінальний примус (судову форму), то, безперечно, підставою його застосування може бути тільки суспільно небезпечне діяння, тобто злочин. Що ж стосується адміністративного (позасудового) примусу, то необхідно враховувати кілька моментів, серед яких найбільш важливим є те, що адміністративний примус має свої особливості, з якими пов’язане визначення його сутності, а саме: застосування адміністративного примусу завжди поєднане з широким використанням багатогранних виховних засобів, із активним формуванням правосвідомості, нетерпимого ставлення до антигромадських учинків; адміністративний примус використовується в державному управлінні з метою охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності [176, с. 261].

Викладене дає можливість визначити, що адміністративний примус застосовується у державному управління промисловою власністю як психологічний або фізичний вплив уповноваженими державними органами (їх посадовими особами) з метою виконувати приписи правових норм пов’язаних із охорони прав на об’єкти промислової власності.

Примусові засоби адміністративного характеру застосовують органи державної виконавчої влади (їх посадові особи), суди (судді) для припинення порушення прав на об’єкти промислової власності та притягнення правопорушників до відповідальності.

В адміністративній науці існують різні класифікації заходів адміністративного примусу, проте, найбільш життєдіяльними, як на нашу думку є заходи адміністративного: запобігання; припинення; стягнення [95, с. 164; 163, с. 163; 177, с. 75].

Як зазначають В. К. Колпаков і О. В. Кузьменко, заходи адміністративного попередження (запобігання, профілактики) порушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; а по-друге, в усуненні причин, що сприяють вчиненню правопорушень і утворенню умов, які виключають

протиправну поведінку [97, с. 194].

На нашу думку, запобігання порушень не обов’язково може здійснюватися щодо конкретних осіб, а також осіб, які схильні до такої поведінки, у той же час, це може виражатися у вигляді певних обмежень і заборон. Так, відповідно до Порядку реєстрації у митному реєстрі об’єктів права інтелектуальної власності [178], які охороняються відповідно до спеціального законодавства у сфері промислової власності, митний реєстр ведеться з метою сприяння захисту майнових прав на об’єкти промислової власності час митного контролю та митного оформлення товарів, що містять такі об’єкти, на підставі заяв правовласників, і містить інформацію, яка використовується з метою запобігання переміщення через митний кордон України товарів з порушення прав інтелектуальної власності.

Найтиповішими заходами адміністративного запобігання у сфері промислової власності, за певних обставин може бути: перевірка патенту, свідоцтва на право власності на певний об’єкт промислової власності; перевірка інших документів, наприклад, ліцензії на використання об’єкта промислової власності; призупинення митного оформлення об’єктів промислової власності тощо.

На відміну від заходів запобігання (попередження) заходи адміністративного припинення спрямовані на припинення (переривання) відповідної ситуації (поведінки), встановлення особи порушника, забезпечення у подальшому з’ясування всіх обставин справи й застосування до порушника адміністративного стягнення. Вони не мають своєю метою покарати порушника [179, с. 70].

Підставами застосування заходів адміністративного припинення у сфері порушення прав на об’єкти промислової власності є сукупність обставин, необхідних і для того, щоб їх застосування було визнано законним. Зокрема, для припинення порушень прав на об’єкти промислової власності, уповноважені на те посадові особи органів виконавчої влади, можуть здійснювати адміністративне; огляд документів і речей, їх вилучення тощо.

Здійснений аналіз поняття та ознак адміністративного примусу дає підстави зробити висновки, що цей різновид державно-правового примусу визначений нормами адміністративного права, які застосовують уповноважені державні органи (їх посадові особи), носить комплексний правовий характер, поєднує профілактичні та припиняючи заходи з метою забезпечення належної охорони прав на об’єкти промислової власності.

<< | >>
Источник: ГАРБУЗ ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Еще по теме Форми і методи державного управління промисловою власністю:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -