5.2.2. Цивільно-правовий захист патентних прав
Цивільно-правовий захист патентних прав здійснюється на засадах, визначених Цивільним кодексом України та патентними законами України - «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інші.
Чинне патентне законодавство України про промислову власність, на жаль, не створило надійної і ефективної системи захисту патентних прав. Кожний Закон України про той чи інший об’єкт промислової власності містить окремі норми про захист права саме даний об’єкт вказаної власності. Ці норми часто не узгоджені між собою, містять лише загальні положення або відсилають до чинного законодавства України. Вони не визначають, які конкретні дії визнаються порушеннями патентних прав, які санкції можуть бути застосовані до порушників, тощо.
Так, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [112] визначає: будь-яке посягання на права власника патенту, визнається порушенням прав власника патенту. Таке ж визначення містить і Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» [115]. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» [116] обмежується лише тим, що проголошує норми про відповідальність осіб за порушення цього Закону, яку винні несуть у формі дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної. Спори, пов’язані із застосуванням наведеного Закону, розглядаються у судовому порядку, передбаченому законодавством.
Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [118] також будь-яке посягання на права власника зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми визнає порушенням його прав.
Такі не конкретні, не чіткі формулювання можуть і викликають на практиці певні сумніви: чи є така чи інша дія стосовно об’єкта промислової власності порушенням права на нього. Наприклад, суди не визнають порушенням права на винахід ввезення на митну територію України виробів з використанням запатентованого в Україні винаходу та інші.
Склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, патентні Закони України досить чітко визначають дії, які не визнаються порушенням патентних прав, а, з другого - не містять переліку дій, що визнаються таким порушенням. Це лише один приклад неузгодженості норм про захист за патентними Законами України.
Таке занадто загальне визначення порушення патентних прав на об’єкт промислової власності не можна визнати виправданим. Інколи та чи інша дія викликає сумнів у своїй неправомірності. Взагалі, коли мова йде про відповідальність, той чи інший закон повинен містити чітко визначені дії, які за ним визнаються правопорушеннями. Патентним правом зарубіжних країн, зокрема, Європи та Америки визначається вичерпний перелік підстав для порушення спору в суді. Зазначене законодавство чітко визначає принципи і правила кваліфікації порушень патентних прав, а норми патентного і цивільного права - санкції за їх порушення [207, c.137].
Патентні Закони України містять перелік спорів з приводу порушення прав на об’єкти промислової власності, які розглядаються в судовому порядку. Цей перелік, як правило, закінчується нормою, за якою розгляду в суді підлягають будь-які спори, що випливають із застосування патентних законів. Тому доцільність переліку спорів, що розглядаються в судовому порядку, викликає певний сумнів. Адже всі майнові спори розглядаються в судовому порядку.
Проте основним істотним недоліком чинного законодавства України про промислову власність є відсутність у ньому конкретних санкцій за ті чи інші порушення. За загальним правилом, патентні закони містять норми про відповідальність, які мають надто загальний характер. Так, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції від 21 грудня 2000 р.) містить лише декілька норм загального цивільно-правового характеру: про припинення правопорушення; про стягнення завданих порушенням збитків; відшкодування моральної шкоди, а також вжиття інших, передбачених законодавчими актами заходів, пов’язаних із захистом прав власника патенту.
Зазначені дії взагалі санкціями визначити не можна.Насамперед, постає питання: що це за заходи, пов’язані із захистом прав власника патенту, передбачені законодавчими актами. Вище уже підкреслювалося, що всі санкції, які стосуються захисту патентних прав, мають бути у законі про той чи інший об’єкт промислової власності. Зазначені санкції не можуть бути в інших законодавчих актах. Із формулювання цієї норми невідомо, в якому законодавчому акті міститься та чи інша санкція чи той чи інший захід, пов’язаний із захистом прав власника патенту. Взагалі ст. 34 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» має декларативний характер. Вона не передбачає конкретної цивільно-правової відповідальності за те чи інше порушення патентних прав. Посилання на ст. 28 цього Закону також не вичерпує всіх можливих порушень патентних прав, оскільки у ній йдеться тільки про майнові права. Але ж власник патенту має й особисті немайнові права, передбачені пп. 4 і 5 ст. 8 даного Закону. Про відповідальність за їх порушення у Законі мови не йдеться, є лише норма, що спори з приводу авторства розглядаються в судовому порядку. Які дії визнаються порушенням права авторства на винахід чи корисну модель, протягом якого строку надається захист праву авторства та інші питання у Законі не знайшли належного викладення.
Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» містить такі ж формулювання зазначених норм. Тільки одна відмінність - цей Закон не має норми про відшкодування моральної шкоди. Очевидно, автори промислових зразків не відчувають моральної шкоди.
Тому дивним є розгляд справи Господарським судом м. Києва про відшкодування моральної шкоди. По справі № 12/450/2002/ позивач ТОВ „КСК” звернулося з позовом до ТОВ „Галантерея та мануфактура” про припинення порушення прав власника патенту та відшкодування моральної шкоди. Позивач просив суд заборонити відповідачу здійснювати виготовлення та реалізацію чохлів до мобільних телефонів з використання запатентованих промислових зразків - чохлів „Акваріум”, „Колба”, „Вікно”, стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 135 000 грн., відшкодування збитків в розмірі 25 000 грн.
за неправомірне використання кожного промислового зразка.Рішенням суду від 27. 12. 2002 р. в задоволенні вимог відмовлено. Судом встановлено, що відповідачем здійснюється використання промислових зразків відповідно до ст. 22 Закону України „Про охорону прав на промислові зразки”.
Суд послався на статтю 22 Закону України „Про охорону прав на промислові зразки”, яка передбачає кілька дій, які не визнаються порушенням прав власника патенту, не визначивши конкретну підставу для відмови в позові. Крім того, суд не зазначив що Закон України „Про охорону прав на промислові зразки” не передбачає відшкодування моральної шкоди.
Закон України „Про охорону прав на сорти рослин” та Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» містять більш розгорнуті норми щодо захисту прав на названі об’єкти. За своїм змістом захист прав патентовласників на сорт рослини та володільців свідоцтв на топографії інтегральних мікросхем наближається до захисту авторського права і суміжних прав [241, c.138-144]. Водночас остання редакція цього Закону також не передбачає права на відшкодування моральної шкоди.
На підставі короткого огляду патентних законів України про промислову власність можна зробити наступні висновки. Розмаїття норм про захист прав на об’єкти промислової власності свідчить, що єдиної системи захисту, зокрема, прав на об’єкти промислової власності немає. Немає такої системи і для захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності в цілому. Отже, необхідно розробити єдину і цілісну систему захисту права інтелектуальної власності. Щодо цього всі останньої як об’єкти захисту є однаковими. Звичайно, окремі з них мають особливості, які й можуть бути враховані при розробленні цієї єдиної системи захисту інтелектуальної власності. Існуюча система захисту промислової власності не відповідає сучасним вимогам.
Єдина система захисту інтелектуальної власності повинна передбачати, безперечно, єдину систему санкцій за порушення інтелектуальних прав. При цьому мають бути розроблені більш суворі санкції за порушення інтелектуальної власності [63, c.10-17].
Технічні засоби відтворення, використання та розповсюдження об’єктів інтелектуальної власності надають можливість спритним «підприємцям» безперешкодно використовувати зазначені об’єкти без дозволу власника і без виплати йому належної винагороди. Ці фактори зумовлюють необхідність більш суворішого захисту названого права.Єдина система захисту права інтелектуальної власності має передбачати компенсацію моральної шкоди за порушення права на будь-які її об’єкти, як це встановлено Цивільним кодексом України. Адже всі суб’єкти прав на об’єкти промислової власності зазнають моральну шкоду при порушенні їх прав, і вони повинні мати право на її відшкодування.
Певні особливості має захист права на, так звані, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Захист прав на ці об’єкти здійснюється на підставі Законів України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [114] та «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» від 27 грудня 2000 р. [100] та Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [113]. Закону про охорону прав на фірмові найменування Україна поки що не має.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» порушеннями прав на знаки також визнає будь-яке посягання з боку інших осіб на ці права. Закон встановив: будь-яке таке посягання тягне відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва вказане порушення повинно бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику свідоцтва завдані збитки. Про упущену вигоду, одержану внаслідок порушення доходи у Законі не йдеться. Не передбачає цей Закон і обов’язку порушника відшкодувати моральну шкоду.
Аналіз судової практики з розв’язання спорів у сфері інтелектуальної власності показує, що більшість цих справ пов’язані зі знаками для товарів і послуг. Спори стосовно цієї категорії справ поділяються на такі види за предметом спору, а саме, про:
- визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг;
- дострокове припинення дії міжнародної реєстрації знаку для товарів і послуг;
- визнання недійсним рішення Апеляційної ради (Апеляційної палати);
- відшкодування збитків, завданих незаконним використанням знаку для товарів і послуг.
В основному підставами при заявлені таких позовних вимог є порушення реєструючими органами вимог ст. 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, яким визначено підстави для відмови в наданні правової охорони, а саме – найбільш поширеними є відсутність розрізняльної здатності, загальновживаність як позначення товарів і послуг певного виду, оманливість щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послуги (ч. 2 ст. 6 Закону), тотожність з раніше зареєстрованими чи заявленими до реєстрації (ч. 3 ст. 6).
Позовні вимоги по таких справах складаються з „основної” вимоги – визнати свідоцтво для товарів і послуг недійсним, і „додаткових” – про зобов’язання реєструючого органу виключити особу – власника недійсного свідоцтва – з державного реєстру, а також зобов’язання здійснити відповідну публікацію в офіційному виданні – „Промислова власність”.
Особливістю при розгляді цих справ як і багатьох справ про інтелектуальну власність є те, що при розгляді справи суддя часто робить висновки, використовуючи оціночні категорії – тобто категорії, які не можна чітко визначити, спираючись на конкретні критерії, зазначені в законодавстві, наприклад, наявність чи відсутність розрізняльної здатності, загальновживаність, оманливість, тотожність або подібність до інших знаків.
Інколи предметом спору по деяких справах з питань інтелектуальної власності, в тому числі і знаків для товарів і послуг, які видані на назви, є такі позначення, що можуть кваліфікуватися як географічне найменування. Судова практика по різному ставиться до тлумачення ст. 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” в цій частині. Так, по справі № 20/381 предметом оскарження був знак для товарів і послуг „Шаянська”. Рішенням по справі від 06. 08. 02 р. позовні вимоги задоволено та визнано недійсним свідоцтво на знак для товарів і послуг „Шаянська” з посиланням на п. 3 ст. 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (позначення є тотожнім або схожим настільки, що його можна сплутати з кваліфікованим зазначенням походження товарів), а також на пункт 4.3.2.1 Порядку подання заявки на реєстрацію. Судом встановлено, що Шаянське родовище мінеральних вод розташоване в межах населеного пункту з географічною назвою Шаяни.
В той же час по справі 12/218, де предметом оскарження було виключення з самостійної правової охорони комбінованого позначення словосполучення „Поляна Купель”, суд прийшов до іншого висновку. Суд встановив відсутність висновків про межі географічного місця з такою назвою. При цьому, ліцензія Державного комітету України по геології і використанні надр від 10. 09. 99 р. №1983, в якій зазначена ділянка Поляна Купель родовища, не була прийнята в якості належного доказу (архів Господарського суду м. Києва).
Специфічною особливістю захисту права на знаки для товарів і послуг є обов’язок порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення, схожі з ним настільки, що їх можна сплутати, на вимогу власника свідоцтва підлягають знищенню. Ці специфічні особливості захисту права на знак для товарів і послуг зумовлюються специфікою використання знаків. Проте у Законі нічого не йдеться про те, як бути із зображеннями знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, на вивісках, бланках, в рекламі, будь-якій іншій документації, що супроводжує товар, чи при наданні послуг, на упаковці товару, друкованих виданнях. Знаки для товарів і послуг можуть використовуватися під час демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках, на іншій документації, пов’язаній з введенням зазначених товарів і послуг в цивільний оборот.
Наведені способи використання знаків для товарів і послуг можуть відтворюватися, виготовлятися і використовуватися порушниками. І тому власник свідоцтва повинен мати право вимагати від нього знищення незаконно виготовлених чи відтворених позначень, які використовуються в будь-якій документації, на виставках і ярмарках. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить норм про захист від таких порушень та наслідків їх застосування. Нічого в цьому Законі не йдеться про ввіз на митну територію України чи вивіз з неї товарів з позначеннями знаком для товарів і послуг, пропонування для продажу товарів, позначених незаконно використаним знаком для товарів і послуг. До них варто віднести зберігання чи транспортування таких же товарів тощо. Одним словом, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не містить визначення дій, які можуть бути визнані порушеннями права на знак для товарів і послуг, а також й конкретних санкцій за такі порушення [151, c.229].
Наведений Закон, як і всі інші патентні Закони України, містить перелік спорів, що розглядаються у судовому порядку. Завершується даний перелік традиційною фразою: «Суди розглядають також інші спори, пов’язані з охороною прав, що надаються цим Законом» [211, c.144].
16 червня 1999 р. прийнято Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [114] (зі змінами, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності»). Цими Законами здійснюється захист прав на зазначення походження товарів. Названий Закон містить ґрунтовніші норми про захист прав на зазначення походження товарів. Він визначає порушення права на зазначення походження товару, яким визнається використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить в оману щодо справжнього місця походження товару. Проте і цей Закон далі вже вказує про будь-яке посягання на права власника свідоцтва на використання зареєстрованого зазначення походження товару, яке тягне відповідальність за чинним законодавством.
Позитивною рисою даного Закону є те, що він ширше розкриває зміст поняття порушення права на використання зареєстрованого зазначення походження товару. За Законом цим поняттям охоплюються такі дії:
— використання зареєстрованого географічного зазначення особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
— використання географічного зазначення товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується в перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;
— використання зареєстрованого географічного зазначення або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо дане використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого географічного зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
— використання зареєстрованого географічного зазначення як видової назви.
Цей же Закон наводить перелік дій, які не визнаються порушенням права власника свідоцтва:
— використання зареєстрованого географічного зазначення відповідно до вимог Закону будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим географічним зазначенням у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;
— використання географічного зазначення особою, яка не має свідоцтва про право його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації (право попереднього користування), якщо дана особа протягом 12 місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням права власника свідоцтва.
Позитивним у вказаному Законі є те, що у ньому визначені більш чіткі санкції за порушення права на використання географічного зазначення. Порушення права власника свідоцтва тягне цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
У разі порушення права власник свідоцтва на використання географічного зазначення має право вимагати від порушника:
— припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення;
— вилучення з обігу товару з неправомірним використанням географічного зазначення;
— вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного географічного зазначення, а при неможливості цього — знищення товару;
— відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;
— відшкодування збитків у розмірі не більше, ніж отриманий порушником прибуток;
— вжиття інших, передбачених законами заходів, пов’язаних із захистом прав на географічне зазначення [228, c.12].
Крім цього, власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.
Наведений п. 3 ст. 24 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» викликає певні зауваження. Передусім, важко погодитися з нормою, викладеною у підп. «в» п. 3 цієї даної статті щодо знищення товару, з якого не можна вилучити неправомірно нанесене зазначення походження товару. Адже це може бути досить цінний товар і знищувати його лише через те, що не можна вилучити позначення, видасться, нерозумним. Такий товар можна продати чи іншим чином відчужити, а одержану виручку перерахувати до Державного бюджету України.
Не зрозуміло, про які втрати йде мова в підпункті «г» п. 3 цієї ж статті, — «відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи». Відповідно до чинного цивільного законодавства України будь-які втрати, які поніс власник свідоцтва внаслідок порушення його прав, охоплюються поняттям «збитки». Під ними розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби право власника свідоцтва не було порушено (ст. 22 ЦК).
Оскільки зазначені витрати та ще й разом з неодержаним доходом охоплюються поняттям «збитки», то не було потреби у підп. «г». Адже є ще один підп. «д», в якому йдеться саме про відшкодування збитків. Але цей підпункт цікавий не тільки тим, що за змістом він охоплює підп. «г», ще більш він цікавий тим піклуванням, яке він проявляє про порушника: збитки мають бути стягнені з нього у розмірі не більше, ніж одержаний порушником прибуток (уже не доход). Не приведи Бог, скривдити порушника - він повинен повернути власнику свідоцтва лише те, що вкрав у нього і не більше. Така завидна турбота про порушника викликає подив, якби тільки він не був правопорушником.
Нарешті, про відшкодування доходу чи прибутків йде мова у наведеному п. 3 ст. 24 цього Закону. З контексту ніби випливає, що поняття «доход» і «прибуток» вживаються як однозначні. Проте вони не такі, а якщо неоднозначні, то слід уточнити: що підлягає відшкодуванню - доход чи прибуток.
При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання зазначення походження, він може бути тимчасово затриманий у порядку, визначеному законом [213].
У Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» міститься дещо інший перелік спорів, що розглядаються в судовому порядку. Зазначений перелік відрізняється від подібних, що є у інших патентних законах.
За Законом про зазначення походження товарів у судовому порядку розглядаються спори про:
правомірність реєстрації географічного зазначення;
- незаконне використання географічного зазначення;
- ввезення на митну територію України товарів, неправомірно маркованих зареєстрованим географічним зазначенням.
Суди можуть також приймати рішення про:
- вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесеного зазначення;
- конфіскацію товару, неправомірно маркованого географічним зазначенням;
- вилучення з обігу товару, неправомірно маркованого географічним зазначенням;
- відшкодування шкоди, що завдається особі, яка має право на використання географічного зазначення;
- визнання географічного зазначення видовою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару.
Для захисту права на зазначення походження товару можуть бути використані також і загальні цивільно-правові засоби захисту прав.
Привертають увагу певні неузгодженості, які містяться у статтях 24 і 25 цього Закону. У п.2 ст. 25 йдеться про відшкодування шкоди, яка завдається особі, котра має право на використання географічного зазначення. У п. 3 ст. 24 (підп. «г» і «д») мова йде про відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи або відшкодування збитків. Постає резонне питання: що ж підлягає відшкодуванню - втрати, збитки чи шкода. Така розбіжність у термінах не сприятиме однозначному тлумаченню зазначених норм.
Аналіз цивільно-правового захисту права інтелектуальної власності свідчить про істотні розбіжності норм в чинному законодавстві України. Вони не роблять захист права названої власності більш ефективним, швидше навпаки [253, c.13-27]. Тому зазначені недоліки, безперечно, мають бути усунені. Найкращий спосіб їх усунення - розроблення і прийняття єдиної системи захисту права інтелектуальної власності. Найбільш детально розроблена система захисту авторського права і суміжних прав, яка з відповідними поправками може бути поширена на захист прав на всі об’єкти інтелектуальної власності.
Новий Цивільний кодекс України певною мірою уніфікував цивільно-правові засоби захисту права інтелектуальної власності. Такому захисту присвячена ст. 432 ЦК, поміщена у Загальних положеннях про право інтелектуальної власності. Це свідчить про поширення її чинності на всі об’єкти права названої власності.
Вказана стаття ЦК поширила в основному на всі об’єкти права інтелектуальної власності в основному правові засоби захисту об’єктів авторського права і суміжних прав. Зокрема: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права названої власності; 3) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Новим для системи захисту права інтелектуальної власності є припис про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в оборот з порушенням права вказаної власності. Вважаємо його буде важко реалізувати на практиці. Якщо лазерний диск з фонограмою чи відеограмою виготовлений і введений в оборот з порушенням права вказаної власності, то яким чином його можна вилучити з обороту, якщо той поширений в тисячах примірників серед покупців. Зазначений припис повинен бути конкретизований у законі.
Другим новим приписом є вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності. Наведене також потребує уточнення. З нього випливає, що з цивільного обороту мають бути вилучені всі матеріали та знаряддя, які переважно використовувалися для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності, навіть, ті, котрі для цього не використовувалися. У цьому приписі варто було б зазначити, що вказані матеріали і знаряддя не вилучаються з цивільного обороту, а конфіскуються у осіб, які виготовляли товари з порушенням права інтелектуальної власності.
Третій припис п. 5 ч. 2 ст.432 уточнює форму, що є у Законі України „Про авторське право і суміжні права” (ст. 52). ЦК у п. 5 ч. 2 ст. 432 проголошує: суд може застосувати разове грошове стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.
ЦК уточнив, що грошове стягнення може бути застосоване замість відшкодування збитків, не поділяючи їх на реальну шкоду, упущену вигоду чи не одержані доходи. Проте і цей припис викликає зауваження. У ньому йдеться: розмір стягнення визначається відповідно до закону; але не сказано, до якого. Закон України „Про авторське право і суміжні права” містить норми про визначення розміру такого стягнення. Інші патентні закони таких норм не мають.
З цього випливає, що при порушенні авторського права і (або) суміжних прав дане стягнення можна здійснити. А оскільки патентні закони таких норм не містять, то і стягнення може не бути. Звичайно, це нісенітниця. Очевидно, вказані норми слід включити до всіх законів про інтелектуальну власність, які будуть приводитися у відповідність з новим Цивільним кодексом України.