5.2.1. Захист авторського права і суміжних прав

Суб’єктивні права на твори науки, літератури і мистецтва та на об’єкти суміжних прав в Україні захищаються Конституцією України [170], Законом України «Про авторське право і суміжні права» [96], Цивільним кодексом України та законодавчими й іншими нормативними актами.

Закон від 23 грудня 1993 р. містив визначення поняття порушенням авторського права і суміжних прав [96]. Відповідно до нього порушення авторського права і суміжних прав є відтворення, розповсюдження та інше використання, а також завезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право і право на об’єкти суміжних прав, примірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» у новій редакції містить інше визначення порушення авторського права і суміжних прав, яке відрізняється від попереднього більшою регламентацією. Він чітко визначає, які дії визнаються порушенням авторського права і суміжних прав. Стаття 50 цього Закону наводить перелік порушень авторського права і (або) суміжних прав, що дає підставу для судового захисту.

Як вбачається з наведеної ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції від 11 липня 2001 р.) вона вигідно відрізняється від попередньої редакції. Дана стаття наводить конкретні дії, які визнаються порушеннями авторського права і (або) суміжних прав [273, c.16-19].

Достоїнством цієї статті є також зазначення конкретних статей Закону, порушення норм яких визнається порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Такі порушення - як піратство і плагіат - у Законі одержали чітке визначення. Проте привертає на себе увагу така обставина. Кримінальний кодекс України [174] не містить злочину «піратство». Водночас п. 1 ст. 176 КК України наводить визначення злочину „Порушення авторського права і суміжних прав”, текст якого майже повністю співпадає з визначенням „піратства” в п. „б” ст. 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Отже, постає резонне запитання, чим відрізняється визначення піратства за Законом і порушення авторського права і суміжних прав за Кримінальним кодексом України.

З наведеного можна зробити, принаймні, декілька висновків. Перший. Піратство за визначенням Закону про авторське право не охоплює всіх видів порушення авторського права і суміжних прав, є лише одним з видів цих порушень. Другий висновок - порушення авторського права і (або) суміжних прав за Кримінальним кодексом України і Законом України про авторське право трактується по різному. Третій. Не зрозуміло: піратство - це кримінальне правопорушення чи цивільне. Четвертий висновок. Тлумачення одного і того ж правового явища у зазначених законах різне, не узгоджене між собою. Ці проблеми потребують додаткового дослідження.

Плагіат як оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є його автором, в нині чинному Кримінальному кодексі України не згадується, тобто, порушення авторського права і (або) суміжних прав у формі плагіату декриміналізоване, не тягне кримінальної відповідальності.

Новелою Закону про авторське право у новій редакції є також норма, за якою порушенням визнаються дії, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав. Вважаємо, що будь-яка підготовка до неправомірного відтворення, опублікування, ввезення на митну територію України чи вивезення її митної території, розповсюдження контрафактних творів, фонограм, відеограм та програм мовлення є порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Ще однією новелою Закону про авторське право є норма про обхід технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, а також дії, спрямовані на вилучення будь-якої інформації, що стосується управління правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Таким чином, внесення до Закону про авторське право статті, яка визначає правопорушенням авторського права і (або) суміжних прав конкретні дії, є доцільним, виправданим і необхідним. На нашу думку конкретизація сприятиме удосконаленню захисту авторського права і (або) суміжних прав, що, безперечно буде сприяти активізації творчої діяльності в гуманітарній сфері. Закон України «Про авторське право і суміжні права» визначає: що права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав можуть захищатися в адміністративному, цивільно-правовому і кримінальному порядку, тобто в порядку, визначеному адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством України. Закон чітко передбачає способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав.

Способи цивільно-правового захисту можна поділити на два види: загальні способи, що стосуються будь-яких порушень цивільних прав, і спеціальні, які стосуються лише порушень авторського права і суміжних прав [208, c.31]. До загальних цивільно-правових способів захисту авторських і суміжних прав за Законом належить право позивача вимагати: визнання своїх авторських і суміжних прав; поновлення своїх авторських і суміжних прав; визнання правочину, що стосується об’єктів інтелектуальної власності, недійсним; виконання зобов’язань, які стосуються цих об’єктів, право на відшкодування заподіяних збитків у натурі; та інші способи, що застосовуються до захисту цивільних прав.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановив також спеціальні способи захисту прав суб’єктів авторського права і суміжних прав. До них належать:

1. Право звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушенню. Таким чином, наведена норма містить три види санкцій: а) поновлення порушених прав, що можна віднести й до загальних способів; б) припинення дій, які порушують авторське право і (або) суміжні права; в) припинення дій, що загрожують порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Специфічність цих санкцій полягає у тому, що вони стосуються саме авторського права і суміжних прав.

2. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати компенсації заподіяної йому моральної шкоди (ст. 16 ЦК). Закони України «Про авторське право і суміжні права» та «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» містять норми про компенсацію моральної шкоди. Інші закони про промислову власність таких норм не мають.

3. Подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплати компенсації. За цією нормою позивач має право обрати одну із встановлених трьох санкцій: а) вимагати відшкодування заподіяних порушенням збитків, в тому числі і втрачену вигоду; б) стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення авторського права і (або) суміжних прав; в) виплати компенсації. У цій нормі привертає увагу певна неув’язка поняття втраченої вигоди і доходу, одержаного порушником. На наш погляд, це одне і те ж. Втрачена вигода ― це ті доходи, які мав би одержати позивач, якби його право не було порушено, або це ті доходи, котрі отримав порушник внаслідок порушення права позивача [127, c.113-114]. За ст. 203 чинного Цивільного кодексу УРСР під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконане боржником [356, ст.463].

Вважаємо поняття «упущена вигода» або «неотримані доходи» поглинають і визначення доходів, одержаних порушником внаслідок порушення чужого авторського права і (або) суміжних прав.

Інколи суди допускають підміну понять. Прикладом такої підміни може бути справа № 12/108/2003, розглянута Господарським судом м. Києва. Позивач ТОВ „Наутілус-2” до ТОВ „Классік-Відео”, ПП Горчакова Л.В. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої порушенням виключних авторських прав в розмірі 35 347, 02 грн.

Фабула справи: вимоги заявлені про стягнення компенсації за спричинені матеріальні збитки, зобов’язання вилучити з продажу примірники незаконно розповсюджуваних примірників аудіовізуальних творів.

Рішенням суду від 08. 05. 03 р. позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ „Классік-Відео” 20 130 грн.

З наведеного рішення не зрозуміло, про що йдеться, про відшкодування спричинених збитків чи замість відшкодування збитків грошову компенсацію. Між тим це різні поняття, хоча сума стягнення може бути однакова.

4. Позивач має право вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав (п.1 ч.2 ст. 432 ЦК), у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України [213]. Наведена норма є новелою у новій редакції Закону. Вона передбачена також новим ЦК – п.2 ч.2 ст. 432 ЦК. Зазначена норма передбачає лише припинення дій до порушення авторського і (або) суміжних прав, а також відповідних митних процедур. Дії по підготовці до порушення авторського і (або) суміжних прав - це досить широке коло протиправних дій, яке може включати , наприклад, оренду приміщення для виробництва контрафактних об’єктів авторського права, фонограм, відеограм тощо.

5. Ще однією важливою новелою Закону є норма, якою передбачається участь позивача в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних з виготовленням примірників творів, фонограм, відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрози порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України [27, c.30].

На жаль, Закон не визначає: таке інспектування проводиться одноособово суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав, які порушені, чи у складі групи інспекторів. Адже інспектування позивачем одноособово пов’язане з низкою певних ускладнень, не виключаючи, навіть, небезпеки для його життя. Водночас слід визнати, що участь у такому інспектуванні позивача доцільна і виправдана, вона полегшить виявлення справжнього стану речей.

6. Позивач має право вимагати, в тому числі у судовому порядку, в засобах масової інформації публікації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та прийняті судові рішення щодо цих порушень (п. 6 ч. 2 ст. 432 ЦК).

Наведену норму також не можна визнати вдалою. Її ефективність була б набагато вищою, якби у такій інформації про порушення авторського права і (або) суміжних прав обов’язково називалося ім’я порушника (порушників) із зазначенням адреси проживання і адреси підпільного виробництва контрафактних творів, фонограм і відеограм. Таке зазначення імені порушника мало б більший ефект, ніж відшкодування збитків, про які ніхто не знає. Між тим п. «є» ст. 52 передбачає лише публікацію даних про допущені порушення прав та судові рішення щодо них. Зазначення імені порушника та інших даних про нього конкретно у санкції даної статті не згадується, що дає підставу судді не згадувати ім’я порушника, а лише обмежитися загальною інформацією про факт порушення. Між тим судове визнання тієї чи іншої особи порушником авторського права і (або) суміжних прав та публічне оголошення про це в засобах масової інформації у ділових відносинах було б відчутним покаранням порушника. Адже воно заподіяло б діловій репутації порушника можливо, навіть, непоправну шкоду. В ділових відносинах репутація контрагента котирується досить високо.

7. Новелою Закону останньої редакції є також норма, що передбачає можливість вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження.

У даній нормі мова йде про співучасників правопорушення, які брали участь у вчиненні неправомірних дій щодо авторського права і (або) суміжних прав. Як співучасники вказаних дій вони підлягають такій же відповідальності. Проте Закон не передбачає відповідальності порушників авторського права і (або) суміжних прав за приховання інформації про таких третіх осіб - співучасників правопорушення. Тому дана норма носить в певній мірі декларативний характер. Встановлення відповідальності порушника за приховання інформації про таких третіх осіб відчутно підняло б ефективність даної норми.

8. Позивач має право вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав. Зазначена норма відзначається неконкретністю. Якщо ці заходи передбачені чинним законодавством, то повинні бути чітко зазначені у даній статті чи, принаймні, у нормі. Тому не дуже зрозуміло: про які інші заходи йдеться мова. Якщо ці заходи пов’язані із захистом авторського права і суміжних прав, то вони повинні бути у Законі про авторське право і суміжні права.

Наведені норми Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначають способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав. При порушенні будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, при недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об’єктів суміжних прав, використання творів і об’єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав потерпілі особи мають право звертатися до суду чи інших уповноважених органів за захистом своїх прав. Право на позов виникає також і в усіх інших випадках порушення особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав [29, c.15].

Отже, підставою для звернення до суду чи інших уповноважених органів є порушення суб’єктивних прав авторів, виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення, що викладені у п. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Другий пункт цієї ж статті присвячений санкціям за вказані правопорушення. Суд може постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування. Іншими словами, розмір компенсації моральної шкоди визначається судом;

б) відшкодування збитків, заподіяних порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

в) стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

д) заборону опублікування творів, їх виконання чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскація) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо в ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав чи факт наявності дій, які створюють загрозу порушення цих прав;

е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засоби та про канали розповсюдження.

При визначенні розміру майнових і моральних збитків суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої позивачу, а також з можливого доходу, який мав би одержати останній.

У розмір збитків, завданих позивачу, можуть бути включені судові витрати, ним понесені, у тому числі й витрати на адвоката.

При визначенні розміру компенсації, яка за вибором позивача повинна бути йому виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов’язаний визначити її розмір з урахуванням обсягу порушення та (або) наміри відповідача.

Як покарання відповідача суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу в розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача, який стягується до Державного бюджету України.

Контрафактні примірники творів, фонограми, відеограми чи програми мовлення, а також засоби технічного захисту підлягають вилученню або конфіскації за рішенням суду. Проте останній має право винести таке рішення, але не зобов’язаний. Вилученню (конфіскації) підлягають також кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що використовуються для їх відтворення та для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.

Контрафактні примірники творів (у тому числі комп’ютерні програми, бази даних), фонограми, відеограми, програми мовлення на вимогу позивача за рішенням суду можуть бути передані йому. Якщо ж позивач цього не захоче, контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали й обладнання, що використовувались для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню з перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.

Аналіз ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» складає враження, що вона швидше спрямована на захист прав й інтересів порушників, а не суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. Передусім, привертає увагу нечіткість формулювання окремих положень. Так, п. 2 цієї статті містить перелік рішень чи ухвал, які може постановити суд з приводу порушення авторського права і (або) суміжних прав. З наведеного переліку можна зробити висновок, що суд може постановити рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди і разом з цим про відшкодування збитків, що не викликає будь-яких сумнівів. Далі у переліку йдеться про стягнення з порушника одержаного ним внаслідок порушення доходу і про виплату компенсації. Може скластися враження, що суд може винести рішення про відшкодування заподіяних збитків, про стягнення одержаного порушником доходу і про виплату компенсації, розмір якої визначається судом одночасно. Але ж це не так, що випливає з наступних норм.

Вважаємо невдалою норму про стягнення з порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, який він отримав внаслідок порушення останніх. Доход порушника - це той, який мав би одержати суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав, якби не було порушення. Іншими словами, це - упущена вигода суб’єкта порушених прав. Водночас у підп.«г» п. 1 ст. 52 Закону йдеться про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду. Отже, відшкодування збитків містить і відшкодування упущеної вигоди або одержаного порушником доходу. Адже останній є упущеною вигодою суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав.

Наведені норми про захист авторського права і (або) суміжних прав, складається враження, мають завданням, (не приведи Боже) не скривдити порушника. Як розуміти норму (абз. 2 п. 2 ст. 52 Закону), що при визначенні розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, мають бути враховані зміст порушення, майнова і моральна шкода, завдана особі, що має авторське право і (або) суміжні права. Така ж норма визначає розмір компенсації, яка приписує: при визначенні розміру компенсації мають бути враховані обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Фактично і практично це означає, що суди при визначенні розміру збитків чи моральної шкоди, які підлягають відшкодуванню, не повинні виходити за розміри фактичних збитків заподіяних суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав. Суди пов’язані цими нормами, вони не можуть постановити рішення, у яких розмір збитків чи компенсації виходив би за розміри заподіяної шкоди (майнової чи моральної).

Зазначеним обмеженням істотно знижується ефективність норми про виплату компенсації [28, c.61].

Взагалі санкції, встановлені Законом України «Про авторське право і суміжні права», за вказані порушення більше опікуються про інтереси порушників, ніж про суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. Усі санкції мають за мету лише відшкодування завданих збитків, у тому числі упущеної вигоди (одержаних порушником доходів). Виплата компенсації замість відшкодування заподіяних збитків і стягнення доходів також не може перевищувати завданих збитків. Цивільно-правова відповідальність у сфері авторського права носить суто компенсаційний характер. Лише одна санкція передбачає можливість стягнення штрафу, накладеного на порушника у розмірі 10 відсотків суми, присудженої позивачу, який перераховується до Державного бюджету України. Зазначена санкція має каральний характер.

Компенсаційний характер цивільно-правової відповідальності у сфері авторського права і суміжних прав (і права інтелектуальної власності в цілому) не досягає своєї мети в умовах ринкової економіки. Ця відповідальність зводиться лише до повернення того, що порушнику не належить або відшкодування завданих ним збитків. Жодних негативних майнових наслідків, які покладалися б на порушника у разі порушення ним чужих прав, він не несе. Ці негативні наслідки полягають тільки у тому, що заподіяв собі сам порушник. Іншими словами, цивільно-правова відповідальність каральної (штрафної) функцій не виконує. В умовах ринкової економіки у сфері інтелектуальної власності цього недостатньо. Порушник авторського права і суміжних прав повинен нести такі негативні майнові наслідки, які назавжди б відбили у нього бажання користуватися чужими правами [241, c.142].

Тому, вважаємо, що крім відшкодування завданих збитків, у тому числі стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення, з нього має бути стягнена компенсація у розмірі, визначеному судом. Але останній не повинен обмежуватися обсягом заподіяних збитків.

Не досягає мети також і публікація у засобах масової інформації факту вчинення порушення авторського права і (або) суміжних прав без зазначення імені порушника. Вище уже зазначалося, що така знеособлена публікація нічого не дає. Публікація про порушення буде мати належну ефективність лише у разі зазначення конкретних імен порушників авторського права і (або) суміжних прав. У діловому світі це має більше значення, ніж майнова відповідальність.

У новій редакції Закону України «Про авторське право і суміжні права» міститься ще одна істотна комплексна новела про способи забезпечення позову в справах про порушення авторського права і (або) суміжних прав, якої не було у редакції Закону від 23 грудня 1993 р. Зазначена новела викладена у ст. 53 Закону.

Новим і досить ефективним способом захисту авторського права і (або) суміжних прав є вжиття судом превентивних заходів. Тимчасові (превентивні) заходи вживаються судом або одноособово суддею на підставі заяви заявника до пред’явлення позову чи до початку розгляду справи і обов’язково за участю іншої сторони (відповідача). Така ж норма передбачена ЦК – п.1 ч.2 ст. 432 ЦК.

Заява про застосування тимчасових заходів розглядається судом за участю заявника у 2-денний строк від дня її подання. Новим є також й те, що така заява має бути забезпечена відповідною заставою. Суд у разі визнання необхідної застави доцільності приймає спеціальну ухвалу про забезпечення заяви про вжиття тимчасових заходів. Застава полягає у внесенні на депозит суду заявником чи іншими особами грошей або передачі інших матеріальних цінностей. Розмір застави (гарантії) визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути меншим від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більшим від розміру заявленої шкоди.

Ще до прийняття ухвали суду про застосування тимчасових заходів він має право вимагати від заявника надання доказів свого авторського права чи суміжних прав і що ці права порушені або невідворотно будуть порушені. Такі вимоги суду виправдані, оскільки мають за мету захистити відповідача від безпідставних позовів до нього. Закон також передбачає й інші заходи для захисту прав відповідача. При відміні тимчасових заходів як безпідставних або за відсутності факту порушення чи загрози порушення авторського права і (або) суміжних прав суд має право на клопотання відповідача прийняти рішення про надання останньому належної компенсації позивачем за будь-яку шкоду, завдану цими заходами. У разі застосування тимчасових заходів відповідач має право на їх зміну або скасування, а заявник зобов’язаний подати позов до суду про захист порушених авторського права чи суміжних прав не пізніше 15 календарних днів від дня застосування такого заходу.

Ухвала про застосування тимчасового заходу приймається судом за умов:

коли відповідач у справі про порушення авторського права і (або) суміжних прав відмовляє у доступі до необхідної інформації чи не забезпечує її надання у прийнятий строк;

чинить перешкоди у здійсненні судових процедур або з метою приховання відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадках, коли будь-яке відстрочення може завдати непоправної шкоди особі, що має авторське право і (або) суміжні права;

коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено.

Тимчасові заходи полягають у:

а) винесенні ухвали про огляд приміщень, у яких, як припускається, відбуваються дії, пов’язані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

б) накладенні арешту і вилученні всіх примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходу технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, які використовуються для їх виготовлення і відтворення;

в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права і (або) суміжних прав.

Закон про авторське право передбачає й інші превентивні заходи із захисту прав позивачів у справах порушення авторського права і (або) суміжних прав [28, c.30]. Суддя одноособово може винести ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії: виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найм, прокат, ввезення на митну територію України та інше, передбачене цим Законом, використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення у цивільний оборот примірників творів, у тому числі комп’ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.

У разі вчинення порушень авторського права і (або) суміжних прав, які тягнуть кримінальну відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов’язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на:

а) примірники творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також засобів обходу технічних засобів захисту;

б) матеріали і обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення;

в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення протиправних дій.

Слід мати на увазі, що наведені заходи застосовуються лише у тих випадках, коли неправомірні дії особи (відповідача) можуть бути кваліфіковані як кримінальні.