<<
>>

4.3.2. Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт

Зазначені договори регулюють відносити між замовником і виконавцем науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт [354, глава 62]. Результати цих робіт часто бувають такі, які виконані на рівні винаходів чи інших об’єктів промислової власності, і тому вони стають об’єктами правової охорони.

Одночасно договори на виконання названих робіт є також необхідною передумовою створення об’єктів промислової власності і формою своєрідного замовлення на створення об’єкта вказаної власності [6, c.19].

Зазначені договори, безперечно, за юридичною природою - цивільно-правові [46, c.7]. Вони близькі до підрядних договорів, але між ними є істотні відмінності. Так, наприклад, предметом договору підряду завжди є звичайні господарські, виробничі і тому подібні роботи. Іншими словами, виконання обумовлених договором підряду робіт належить за своїм характером до основного виду виробничої діяльності підрядчика. Він виконує лише ті роботи, для виконання яких створено дану підрядну організацію. Це має значення для чіткого визначення умов договору підряду, оскільки протягом тривалого часу вироблені певні стандарти щодо того чи іншого виду робіт, які постійно повторюються. У підрядних договорах про виконання звичайної роботи завжди мають бути чітко передбачені конкретні результати цих робіт, чого не може бути у договорах на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт та інших подібних робіт, результати яких не завжди можна передбачити [21, c.14]. Якщо у договорах про виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт цей результат можна ще певним чином передбачити, то у договорах на виконання науково-дослідних робіт напевне визначити, який результат можна очікувати внаслідок їх здійснення, сказати важко. Цей результат може бути абсолютно протилежний очікуваному. Але негативний результат також вважається виконанням договору, за що треба платити.

Якщо ж за договором підряду буде збудовано будинок, проживання в якому, наприклад, небезпечне для життя, то договір не можна вважати виконаним, оскільки не виконано умов договору.

Отже, у договорі про виконання науково-дослідних чи інших науково-технічних робіт предметом договору є творчий пошук, результат якого заздалегідь передбачити неможливо. Безумовно, сторони у зазначених договорах можуть і зобов’язані чітко формулювати основні вимоги, яким має відповідати наукова розробка, зразки чи технологія, що створюються відповідно до укладених договорів. Проте виконавці даних робіт напевне не можуть гарантувати досягнення очікуваних результатів. Як уже зазначалося, одержання в результаті здійснення обумовлених договором робіт не того результату, який був запрограмований, не є порушенням умов договору. Цей негативний результат має розглядатися як один з можливих варіантів виконання договору [293, c.98].

Наведені фактори зумовлюють різний зміст прав та обов’язків цих двох типів договорів, а також різну відповідальність сторін. У договорах про виконання науково-дослідних робіт ризик неможливості одержати очікуваний результат лежить на замовникові (ст. 899 ЦК). У підрядних договорах ризик випадкової неможливості передати замовникові готовий результат роботи лежить на підрядчикові: немає результату - немає оплати (ст. 837 ЦК).

Ще одна досить важлива особливість договорів про виконання науково-технічних робіт полягає у тому, що у процесі їх виконання можуть бути одержані результати, які мають ознаки об’єктів інтелектуальної власності. Це можуть бути наукові твори (об’єкти авторського права), винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо (об’єкти промислової власності), умови використання яких визначаються законодавством, а не договорами. Таких результатів одержати внаслідок виконання підрядних договорів не можна. Усі наведені особливості договорів про виконання науково-технічних робіт дають підставу визнати їх самостійним типом договорів.

Істотні умови договору про виконання науково-технічних робіт.

Такими умовами є предмет, сторони, ціна та строки. Безперечно, сторони можуть передбачати інші умови, аби лише вони не суперечили чинному законодавству. Такі умови можуть бути найрізноманітніші, але вони головним чином зумовлюються характером науково-технічних робіт. Так, у договорах про виконання дослідно-конструкторських робіт повинні бути передбачені технічні параметри, яким має відповідати та чи інша розробка.

Великі за обсягом роботи можуть виконуватися поетапно, що також повинно бути передбачено у договорі (ст. 892 ЦК).

Предметом договорів про виконання науково-технічних робіт є не сам процес роботи, а її результат. Мета зазначених договорів - досягти саме бажаного результату і передати його замовникові [354, cт.892]. Варто мати на увазі, що серед дослідників з цього приводу немає одностайної думки, все ж більшість схиляється до визнання предметом договору саме результату, а не роботи [255; 285].

Результатами виконання науково-технічних робіт є також звіти про виконання наукових досліджень, зразки нового виробу, нової техніки, конструкторська документація до них, створення нової технології та інші науково-технічні досягнення.

Сторони у договорі про виконання науково-технічних робіт. Ними, як уже зазначалося, є замовник і виконавець. Замовником може бути будь-яка фізична або юридична особа. Виконавцем також можуть бути будь-яка фізична чи юридична особа. За загальним правилом, виконавцями виступають науково-дослідні, проектно-конструкторські, конструкторські і технологічні організації, наукові центри, навчальні заклади, академічні наукові установи. Виконавцями можуть бути також будь-які підприємства будь-якої форми власності, які мають у своєму складі наукові, конструкторські та інші подібні підрозділи (ст. 893 ЦК).

Однією із істотних умов договору про виконання науково-технічних робіт є його ціна, яка визначається угодою сторін (ст. 894 ЦК). Найчастіше вона встановлюється шляхом складання кошторису, який, за загальним правилом, розробляє виконавець.

Кошторис має передбачати всі витрати виконавця на здійснення робіт (придбання матеріалів, устаткування, інструментів та інших засобів, необхідних для виконання договору), належну виконавцеві винагороду, передбачені чинним законодавством обов’язкові платежі та інші необхідні витрати [203, c.207].

Крім того, в ціну повинні бути включені певні суми у вигляді прибутку (доходу). Розмір цих сум може передбачатися у договорі в залежності від розміру економічного (чи будь-якого іншого) ефекту, який може одержати замовник при використанні результату виконаної роботи. Ціна в договорі визначається точно або лише приблизно, враховуючи невизначеність витрат при виконанні договору. Звідси й різні наслідки необхідності підвищення ціни у процесі виконання. Якщо виникла потреба істотно підвищити ціну в процесі виконання договору за умови її приблизного визначення, то виконавець зобов’язаний негайно сповістити про це замовника. Останній має право погодитися з новою ціною або відмовитися від договору. В такому випадку замовник зобов’язаний оплатити виконану частину роботи (ст. 899 ЦК).

Договір може передбачати підвищення ціни, якщо буде одержано кращий ефект від використання результату роботи, та винагороду за якісне чи дострокове (вчасне) виконання роботи або зменшення ціни у разі неякісного або несвоєчасного виконання робіт.

Важливим є положення, яке передбачає обов’язок замовника оплати вартість робіт у разі неможливості досягти передбачуваного результату. Якщо у процесі науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягти результату через обставини, що не залежать від виконавця, замовник зобов’язаний оплатити вартість робіт, виконаних до виявлення неможливості отримати очікувані результати. Однак оплата не може перевищувати відповідну частину ціни, передбаченої договором ( ч. 1 ст. 899 ЦК).

Проте дещо інша норма щодо дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Якщо в процесі виконання зазначених робіт виявляється неможливість досягти передбачуваного договором результату, що настала не з вини виконавця, замовник зобов’язаний оплатити лише витрати виконавця (ч.

2 ст.899 ЦК).

Виконання науково-технічних робіт не завжди буває бездоганним. Воно може мати певні недоліки, недоопрацювання, відхилення від визначених параметрів тощо. У такому разі виконавець зобов’язаний своїми силами та своїм коштом усувати допущені з його вини недоліки як у самій розробці, так і в технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника ( ч. 5 ст. 897 ЦК).

Проте такий обов’язок виконавця виникає лише за умови, коли зазначені недоліки, прорахунки та інші помилки сталися саме з вини виконавця [73, c.129-131].

Слід мати на увазі, що вина виконавця презюмується, тобто він вважається винним, поки не доведе, що його вини немає. Тому якщо виконавець доведе, що недоліки у роботі зумовлені діями замовника, зокрема поданням неякісного технічного завдання, його прорахунками або передачею неточної чи неповної інформації, необхідної для виконання робіт, то питання про усунення недоліків у роботі має розв’язуватися за погодженням сторін [4, c.91].

Якщо виявиться, що неможливо досягти очікуваного результату через об’єктивні обставини, виконавець зобов’язаний негайно повідомити замовника про це і про недоцільність подальшого продовження робіт. Із змісту цього положення випливає, що виконавець має припинити роботи до одержання від замовника відповідних вказівок. Тому в договорі бажано зазначити конкретний строк, необхідний для відповіді. Законодавець у таких випадках має виходити з того, що виконавець, розв’язуючи поставлене перед ним науково-технічне завдання, повинен на повну силу використати свій творчий потенціал, наукову кваліфікацію та інші ділові якості, необхідні для успішного виконання договору. Виконавець зобов’язаний виконати взяті на себе обов’язки сумлінно, якісно і в обумовлений строк (ст. 897 ЦК). Водночас він не може гарантувати одержання очікуваного результату. За таких умов договір вважається виконаним і тоді, коли буде теоретично чи експериментально доведено неможливість одержання передбачуваного договором результату, тобто коли буде одержано негативний результат (ст.

899 ЦК).

За загальним правилом, одержані у процесі виконання договору результати належать замовникові, в чому ці результати не полягали б (маються на увазі такі, що можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності) - ст. 896 ЦК. Але якщо договір не містить прямої заборони, то виконавець може використати результати для своїх потреб. Договір може також передбачати право виконавця реалізувати одержані результати третім особам (ч. 2 ст.896 ЦК). За згодою замовника виконавець має право патентувати результати робіт, які можуть бути визнані об’єктами інтелектуальної власності (973 ЦК). Проте поки що залишається відкритим питання, на чиє ім’я повинен бути запатентований даний результат. Оскільки, за загальним правилом, патентування зазначених результатів провадиться за згодою замовника, то звідси випливає, що мова йде про патентування на ім’я виконавця, тобто безпосереднього творця цього результату.

Важливим питанням, яке потребує чіткого визначення у договорі, є правовий режим одержаного у процесі виконання договору результату, особливо коли таким можуть стати об’єкти права інтелектуальної власності.

Слід мати на увазі, коли об’єкт інтелектуальної власності створює особа, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, питання розв’язується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність. Договори, які розглядаються, породжують не трудові, а цивільно-правові відносини. Тому загальні правила законодавства про інтелектуальну власність до них застосовуватися не можуть. Отже, питання про те, кому належить право на об’єкт інтелектуальної власності, створений у процесі виконання договору на науково-технічні роботи, залишається відкритим. Немає прямої відповіді на нього і у ЦК України.

Проблема досить складна, оскільки існує, колізія між інтересами сторін. Виконавець має право претендувати на результати, оскільки він є творцем їх. У замовника також є підстави для визнання за ним права на ці ж результати, оскільки вони створені на його кошти. Тому найкращий вихід із ситуації - взаємний розподіл прав та обов’язків з використання і розпорядження цими результатами. Так і вирішив дану проблему ЦК (ст. 430).

Відповідно до цієї статті ЦК України замовник має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених договором. Виконавець також має право використовувати ці результати для себе (ч. 2 ст. 896 ЦК). Зазначена стаття не розкриває, що означає «для себе». Більше того, у договорі може передбачатися право виконавця реалізувати дані результати третім особам. Проте в усіх наведених випадках не йдеться про результати робіт - об’єкти права інтелектуальної власності.

Беручи до уваги наведене, Цивільний кодекс України визначив правовий режим результатів робіт, які можуть бути визнані об’єктами права інтелектуальної власності, виходячи із збалансованих інтересів сторін договору, майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений на замовлення, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно.

Одним з важливих обов’язків сторін при використанні будь-яких результатів виконаних робіт є збереження їх конфіденційності. Так, відповідно до ст. 895 ЦК України сторони зобов’язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору, ходу його виконання та змісту одержаних результатів. Обсяг відомостей, що визнаються конфіденційними, визначається у договорі. У ньому ж можуть бути передбачені й інші умови конфіденційності про договір.

Відповідальність виконавця за порушення договору. Стаття 900 ЦК України встановлює відповідальність виконавця, оскільки замовник несе відповідальність за порушення договору за загальними правилами. Виконавець відповідає перед замовником за невиконання та неналежне виконання договору про науково-дослідні роботи, коли не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

З цієї норми випливає один важливий висновок. Виконавець несе відповідальність за порушення умов договору тільки за наявності в цьому його вини.

По-друге, відповідальність виконавця за обсягом обмежена, якщо інше не передбачено договором, оскільки він зобов’язаний відшкодувати замовникові лише реальну шкоду, а не втрачену вигоду. Реальна шкода визначається вартістю робіт, у яких виявлено недоліки (ч. 2 ст. 900). Більше того, у договорі може бути встановлено, що реальна шкода підлягає відшкодуванню тільки у межах загальної вартості робіт за договором.

Слід підкреслити, що наведені договори про виконання науково-технічних робіт є найпоширеним способом створення об’єктів промислової власності.

<< | >>
Источник: МЕЛЬНИК ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. ХАРКІВ - 2004. 2004

Еще по теме 4.3.2. Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -