4.3.1. Загальна характеристика договорів у сфері науково-технічної діяльності
Значення прискорення науково-технічного прогресу в сучасних умовах важко переоцінити. Образно кажучи, розвиток науки, літератури і мистецтва (гуманітарний прогрес), з одного боку, і науково-технічний - з іншого, ніби два потужних крила, які прискорюють соціально-економічний прогрес будь-якого суспільства, в тому числі й України.
Прискорення науково-технічного прогресу можливе лише за умови безперервного створення і раціонального використання об’єктів промислової власності. Зазначена діяльність, тобто науково-технічна діяльність, здійснюється переважно на договірних засадах. Адже значна більшість об’єктів промислової власності створюється також за договорами, тобто на підставі договорів замовлення. З усіх об’єктів промислової власності знову таки переважна більшість з них створюються в порядку виконання службових обов’язків їх авторами. Але створення об’єктів промислової власності в порядку виконання службових обов’язків - це і є створенням об’єктів промислової власності на замовлення. На підставі якого договору створюються зазначені об’єкти - трудового чи цивільно-правового: це питання ще потребує дослідження. Але створення об’єкта промислової власності в порядку виконання службового обов’язку чи завдання все ж слід визнати створенням на замовлення.
Значно менша частина названих об’єктів створюється за ініціативою винахідників та авторів інших науково-технічних досягнень.
Отже, особливістю договірних відносин у сфері науково-технічної діяльності є те, що переважна більшість об’єктів промислової власності створюється на підставі договірних відносин. Твори науки, літератури і мистецтва в значній частині створюються за ініціативою авторів.
Використання об’єктів промислової власності, так само як і творів науки, літератури і мистецтва, можливе лише на підставі відповідних договорів. Проте договори на використання творів науки, літератури і мистецтва відрізняються від подібних договорів у сфері науково-технічної діяльності.
Особливістю договірних відносин, змістом яких є саме використання зазначених об’єктів, є те, що договори на використання об’єктів промислової власності можуть укладатися лише за умови, що результати науково-технічної діяльності визнані в установленому порядку об’єктами промислової власності і, отже, об’єктами правової охорони. Іншими словами, предметом договору на використання того чи іншого об’єкта, може бути тільки той об’єкт, на який є правоохоронний документ - патент чи свідоцтво.Це не означає, що предметом договору на використання будь-якого іншого результату науково-технічної творчості, не захищеного правоохоронним документом, бути не може. Предметом договору на використання може бути будь-який результат науково-технічної творчості: захищений він правоохоронним документом чи ні. Але при цьому слід мати на увазі, що незахищений результат науково-технічної творчості може використовуватися і без договору з патентовласником, і без виплати йому належної винагороди. Такий результат правом інтелектуальної власності не захищається, але він захищається нормами цивільного права і моральними засадами. Користувач, який себе поважає, не дозволить використовувати результат чужої творчої праці без згоди автора цього результату. Користувач, не обтяжений нормами моралі, може собі дозволити таке використання.
Все ж видається, що результат творчої діяльності, не захищений правоохоронним документом, є об’єктом права власності його творця. Використання цього результату без дозволу його власника буде порушенням цивільного права.
Відмітною ознакою договорів у сфері науково-технічної діяльності, на відміну від авторських договорів, є те, що вони обов’язково мають укладатися у письмовій формі. Але мова йде лише про договори на створення і використання об’єктів промислової власності. Чинне законодавство про промислову власність не містить вимог щодо нотаріального засвідчення зазначених договорів (ст. 1107 ЦК).
Особливістю договорів на створення і використання об’єктів промислової власності слід визнати ще одну їх відмінність від авторських.
Останні в основному є договорами на створення і передачу творів для використання. Тобто, досить часто це може бути один і той же договір - договір на створення і передачу твору для використання. Подібні договори у сфері науково-технічної діяльності укладаються, як правило, окремо на створення об’єкта промислової власності і окремо на його використання. Результат науково-технічної творчості не може стати предметом договору на використання до його відповідної кваліфікації належним державним органом. Як уже підкреслювалося, договір на використання повинен спиратися на правоохоронний документ.Новим приписом чинного законодавства України про промислову власність є норма про визначення розміру; порядку обчислення та строків виплати винагороди за використання об’єкта промислової власності. За раніше чинним законодавством ці питання встановлювалися лише в нормативному порядку. Нормативні акти визначали, як обчислювати розмір цієї винагороди; за які об’єкти скільки платити; коли платити тощо. Чинне законодавство про промислову власність вказані питання віддало на розсуд сторонам у договорі. Вони самі мають визначати розмір винагороди, порядок її обчислення та строки виплати. Не можна стверджувати, що раніше існуючий порядок виплати винагороди був досконаліший. Але не можна погодитися з тим, що існуючий нині порядок простіший.
Досвіду визначення розміру винагороди за використання об’єктів промислової власності Україна накопичила ще мало. Правових підстав для цього також недостатньо. Тому важко у договорі визначити розмір винагороди. В момент укладення договору ще не відомо, який позитивний ефект принесе використання об’єкта промислової власності. А саме цей факт є визначальним для визначення розміру винагороди. Невідомо, який масштаб використання об’єкта та інші параметри використання, яких ще немає. Тому, вважаю, для визначення розміру винагороди за використання об’єкта промислової власності мають бути вироблені певні критерії.
Варто звернути увагу й на те, що за загальним визнанням договори про створення і використання об’єктів промислової власності, безперечно, є цивільно-правовими [4, c.32].
Проте, з приводу того, до якого типу цивільно-правових договорів належать договори на створення і договори на використання об’єктів промислової власності, у спеціальній літературі точиться дискусія до цього часу. Одні вчені їх розглядають як підрядні, інші - як авторські, треті - ліцензійні, а також як абсолютно новий тип договорів. Не заглиблюючись у цю дискусію, все ж слід визнати: договори на створення об’єкта промислової власності та супутні йому договори за своєю юридичною природою не є ліцензійними, також як і договори на використання цих же об’єктів не є підрядними.До особливостей договорів на створення об’єкта промислової власності слід віднести й те, що їм передують інші договори, які є необхідною передумовою укладення договорів на створення об’єкта промислової власності. До них слід віднести, наприклад, пошук необхідної науково-технічної інформації та деякі інші*.
Жоден розробник будь-якої науково-технічної проблеми, яку йому доручено розробити за договором чи за службовим завданням, не приступить до виконання цього завдання, поки не буде мати належної інформації, що стосується даної проблеми [171, c.7]. Мова, звичайно, йде не лише про одного розробника, а про групу чи колектив. Якщо ж виконання такого завдання почнеться без належного інформаційного забезпечення, то результатом може бути винайдення велосипедного колеса. Тому кожен розробник ніколи не починає на порожньому місці. Він, у першу чергу, має ознайомитися з тим, що було зроблено до нього у цій сфері, які досягнення є і чим вони не задовольняють замовника. Адже замовник на створення об’єкта промислової власності видає виконавцю завдання, в якому повинні бути сформульовані його сутність, параметри, яким має відповідати майбутній об’єкт, визначаються основні техніко-економічні характеристики останнього, очікувані результати від його використання, галузь і масштаби застосування тощо [42].
Від якості розроблення такого техніко-економічного завдання залежить успіх розробників, які мають чітко уявляти, чого від них чекають.
Виходячи з поставлених перед розробниками завдань, повинні сформулюватися цілі інформаційного забезпечення. Вони можуть бути різні - виявлення дійсного стану, технічного рівня, ефективності від використання, недоліки тощо; які науково-технічні досягнення є у цій галузі, захищені патентами чи іншими правоохоронними документами [5, c.12]. Інформаційне забезпечення може мати завданням й інші цілі [34; 36]. Головне у тому, щоб інформація повністю задовольняла розробника.
Інформаційне забезпечення даної науково-технічної розробки може здійснюватися силами самого розробника. Проте, у більшості випадків такі роботи виконуються за договором із спеціальними установами. Інформаційне забезпечення на договірній основі регулюється спеціальним Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. [107]. Сторонами в договорі на інформаційне забезпечення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які виступають як виконавці, так і замовники - споживачі. На боці виконавця можуть бути фізичні та юридичні особи як творці і накопичувачі науково-технічної інформації, виробники, власники, зберігачі. На стороні замовника - споживачі (фізичні та юридичні особи) і посередники [5, c.186; 152, c.143].
Об’єктом договору на інформаційне забезпечення є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Поняття останньої охоплює отримувані у процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення [171, c.15]. Особливість науково-технічної інформації полягає у тому, що вона, з одного боку, є результатом науково-технічної творчої діяльності, а, з другого - забезпечує ту саму науково-технічну творчу діяльність необхідними відомостями, даними. Складається постійно діючий процес самовідтворення.
Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об’єктом права власності [106].
Підставою виникнення вказаного права власності є створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання договору про створення названої інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.Право власності на науково-технічну інформацію, створену на кошти державного бюджету, визначається державою як прийняттям загальних рішень, так і встановленням форм договорів між фінансуючим державним органом і виконавцем робіт по створенню такої інформації. Науково-технічна інформація, що є об’єктом права приватної власності або інших форм власності, може переходити в державну власність у разі передачі її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів на договірній основі [171, c.15].
Споживач за договором несе відповідальність за дотримання прав власності власника цієї інформації. Він немає права передачі одержаної науково-технічної інформації третім особам, якщо це не обумовлено договором між власником і споживачем даної інформації [337, c.15].
Якщо науково-технічна інформація не відповідає визначеним договором параметрам, технічному рівню або якості, споживач має право вимагати від власника або посередника безплатного усунення недоліків протягом погоджених строків.
До договору про інформаційне забезпечення розробників об’єктів промислової власності близько примикають договори на здійснення патентного пошуку [226, c.181]. Патентний пошук - це дослідження патентів чи інших правоохоронних документів, виданих до даного часу в тій чи іншій сфері. Цей пошук має охопити патенти, видані в усьому світі. Зрозуміло, такий пошук є досить складною і тривалою роботою, яка здійснюється на договірній основі і за визначену винагороду [231, c.46]. Сторонами в такому договорі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Як правило, виконавцем за цим договором можуть бути як окремі висококваліфіковані фахівці, так і спеціалізовані установи.
Патентний пошук також є необхідною стадією або, навіть, передумовою створення об’єкта промислової власності. Без названого пошуку починати розроблення будь-якої науково-технічної проблеми неприпустимо. Адже без такого пошуку можна не тільки винайти уже запатентований об’єкт промислової власності, а й порушити чужі патентні права, що тягне негативні наслідки. Тому, не зважаючи на дорожнечу і тривалість зазначеного пошуку, обійтися без нього ніяк не можна [305, c.33].
Предметом даного пошуку є не тільки патенти та інші правоохоронні документи, а й інші джерела інформації, які можуть містити відомості про той чи інший об’єкт. Це численні джерела - наукова та спеціальна література, дисертації, матеріали наукових конференцій, виставки тощо.
Замовник патентного пошуку в договорі має визначити його глибину, адже патенти повинні досліджуватися не за весь час існування патентної охорони об’єктів промислової власності. Такі дослідження мають бути здійснені тільки за визначений замовником період від дати укладення договору і 20-30 чи більше років назад. При цьому слід мати на увазі, що об’єкти промислової власності морально старіють дуже швидко - 7-10 років. Тому враховуючи досить високу ціну договору, період, який повинен бути охоплений патентним пошуком, не може бути невиправдано тривалим.
Ціна договору визначається угодою сторін. Вони несуть відповідальність за порушення умов договору відповідно до норм цивільного законодавства [179, c.34].
Патентний пошук обов’язковий і при проведенні експертизи заявок по суті на об’єкти промислової власності. Як відомо, кваліфікаційна експертиза заявок здійснюється на прохання заявника чи іншої заінтересованої особи і за їх рахунок [112]. Патентний пошук необхідний також при здійсненні будь-яких науково-дослідних, дослідно-конструкторських та інших подібних робіт.