4.2.1. Загальні положення
У сфері гуманітарної творчості наукова, художньо-літературна і мистецька діяльність за своїми масштабами є чи не найбільшою. Розвиток науки, літератури і культури зумовлює виникнення все нових і нових видів творчості у цій сфері.
Вагомою в Україні як, між іншим, і в усьому світі, є наукова діяльність, яка, передусім, реалізується в друкованій продукції. Для того, щоб довести до громадськості найновіші наукові досягнення, їх треба оприлюднити [7, c.27]. Це можуть бути усні доповіді, інформації, повідомлення тощо. Але основною формою повідомлення наукових досягнень суспільству здійснюється шляхом їх публікації. Це може бути коротке інтерв’ю або інформація про певне наукове досягнення. Публікація може здійснюватися у формі наукових статей, брошур, монографій, узагальнень, збірників статей, підручників, навчальних посібників та багатьма іншими способами [59, c.30-33].
Але оприлюднення наукового твору може відбуватися не тільки шляхом публікації. Вказаним може бути будь-яка дія, що робить твір доступним для громадськості, якими засобами це не досягалося б [96, ст.1]. Це можуть бути сучасні засоби радіо - і телемовлення та інші технічні засоби фіксації. Науковий твір можна записати на фонограму і її розповсюджувати так, як і книжку. В останні роки поширився Інтернет, можливості якого важко переоцінити.
Зростає значення художньої літератури. Вона стала потужним засобом формування світогляду як окремої людини, так і суспільства в цілому. Держава повинна весь час піклуватися про розвиток художньої літератури, якщо хоче мати морально здорове покоління. Технічні засоби впливу на окремих людей і суспільство не можуть і не зможуть замінити художню літературу, принаймні, в оглядовому майбутньому. Художня література в гуманітарному значенні є найбільш цінним капіталом.
Розповсюдження досягнень художньої літератури, як і культури в цілому, реалізується тими ж способами, що і наукова література.
Це, передусім, публікація різноманітних художніх творів - прози, поезії, історичної літератури, драматичних творів тощо. Але знову таки обнародування художньої літератури може відбуватися не тільки у формі публікації. Художня література може реалізуватися також у радіо - і відеопередачах, спектаклях, постановках, п’єсах тощо. Тобто має місце переробка одного твору в інший. Це може бути виконання, декламація тощо. Використання творів художньої літератури може реалізуватися будь-якими способами. Можливості такого використання зростають з появою нових технічних засобів [360, c.29]. Але будь-яке використання може мати місце лише в межах закону.Велику роль у формуванні світогляду суспільства та його окремих членів відіграють різноманітні види мистецтва і культури в цілому [307, c.15-16]. Держава сприяє розвиткові науки, літератури і мистецтва. Про це проголошує ст. 54 Конституції. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої і технічної творчості. Зазначені види творчості для суспільства не менш вагомі, ніж науково-технічна творчість. Її значення у розвитку суспільства важко переоцінити. Тому розвиткові різних видів мистецтва в усі часи будь-яке суспільство приділяло належну увагу. І не тільки тому, що мистецтво є формою задоволення естетичних потреб людини. Мистецтво є також досить потужним засобом впливу на суспільство, формування шляхів його розвитку та світогляду.
Сукупність цих трьох складових, що утворює багатомістке поняття «авторське право», характеризується надзвичайно великим розмаїттям. Воно, у свою чергу, зумовлює різноманіття правового опосередкування цивільно-правових відносин, що складаються у процесі створення і використання численних об’єктів авторського права і суміжних прав.
Адже до трьох вище названих складових варто додати ще і суміжні права, об’єктами яких є численні види виконань, різноманітні фонограми, відеограми та різні програми теле- і радіомовлення.
Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення і використання численних об’єктів авторського права і суміжних прав, мають бути урегульовані такими ж численними договорами, які об’єднані одним поняттям - «авторські договори» [214].
Відразу слід підкреслити: не всі договори, які в тій чи іншій мірі стосуються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, наприклад, до авторських відносити договори з управління майновими правами авторів на колективній основі.За авторським договором автор передає або зобов’язується створити і в установлений строк передати свій твір замовнику для використання обумовленим договором способом, а замовник зобов’язується здійснити або почати використання твору.
Отже, численні авторські договори можна поділити на договори: на створення твору науки, літератури чи мистецтва; і на використання цих же творів [16, c.166]. Більшість творів художньої літератури та мистецтва створюються не за замовленням, а за велінням душі, натхненням. Проте значна частина творів створюються на замовлення.
Сторонами в авторському договорі можуть бути ті ж особи, що й в будь-якому іншому договорі у сфері інтелектуальної діяльності, про що йшлося вище.
Особливість авторських договорів полягає у тому, що їх предметом є твори науки, літератури і мистецтва. Очевидно, поняттям «авторський договір» мають опосередковуватися і цивільно-правові відносини, що складаються у процесі виконання творів, виробництва фонограм і відеограм та програм мовлення.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» авторським договорам приділяє недостатню увагу. Останнім зазначений Закон присвячує чотири статті. Серед них немає договорів на створення об’єкта авторського права. Між тим, це досить значна група договорів. Закон передбачає договори: на передачу майнових прав суб’єктом авторського права іншим особам; на виключну і невиключну ліцензію; договори на право використання творів. При цьому важко збагнути, в чому відмінність договорів на право використання творів від ліцензійних договорів. Одна стаття (33) присвячена укладанню та змісту авторського договору.
Виходячи з важливості цивільно-правового регулювання відносин, що складаються у процесі створення і використання творів та кількості авторських договорів, тієї уваги, що приділена авторським договорам чинним законодавством, явно недостатньо.
При цьому слід зауважити, що інші нормативні акти з авторського права також не регулюють договірні відносини в даній галузі. ЦК, що правда, передбачає можливість розроблення відомствами разом з творчими спілками примірних авторських договорів (п. 4 ст. 33 Закону; ст. 1111 ЦК). Проте останніх поки що немає. Принаймні, вони не опубліковані.З тих норм, що містяться у Законі, можна зробити наступний висновок. Авторські договори - це консенсуальні угоди, що мають взаємний характер і є оплатними. У даний час панує думка, за якою авторські договори за своєю юридичною природою є цивільно-правовими. Тому норми цивільного права, що стосуються договірних відносин, поширюються також і на них [179, c.246]. Серед цивільно-правових договорів авторські договори складають окрему самостійну групу. Вони близько примикають до деяких цивільно-правових договорів, але мають свої власні, характерні для них, ознаки.
Закон про авторське право не передбачає існування спеціальних типових авторських договорів.
За радянських часів такі договори мали силу підзаконних актів [314, c.306]. Принцип свободи договорів витіснив типові авторські договори, але Закон допускає існування примірних авторських договорів.
Чинний Закон чітко і однозначно допускає можливість відчуження авторських майнових прав як самим автором, так і його правонаступниками. Стаття 31 Закону містить припис, за яким майнові права автора можуть бути передані (відступлені) ним або іншою особою, що має авторське право, іншій особі. В даному разі передачу авторських прав слід розуміти як будь-яке цивільно-правове відчуження. Це може бути, передусім, купівля-продаж, дарування, обмін та інші способи відчуження у межах закону. Зрозуміло, мова йде лише про майнові права, адже особисті немайнові права будь-якому відчуженню не підлягають [ст. 427 ЦК; Глава 75 ЦК; 7, п.п. 7 ч. 1 ст.441; ч.4 ст.423].
Майнові права можуть бути відчужені повністю або частково.
Авторський договір слід чітко відрізняти від інших форм договірного регулювання відносин, що виникають у процесі створення і використання творів.
У зв’язку з наділенням певними правами роботодавця може постати питання про природу договірних відносин між автором і ним. Якщо йдеться про створення твору в порядку виконання службових обов’язків, у такому разі право на використання твору належить роботодавцю. Тому останні часто бувають заінтересовані в тому, щоб їх відносини з автором розглядалися як трудові. В такому випадку їм належить право на використання твору, оскільки він визнається службовим, створеним в порядку виконання службових обов’язків (ст. 1 Закону).Трудовий характер відносин між автором і роботодавцем може бути визнаний лише за наявності певних умов - створення твору входить в трудові обов’язки автора, воно передбачено трудовим договором тощо (контрактом) або службовим завданням.
Близькі між собою авторські договори і договори підряду на створення твору образотворчого мистецтва. Права сторін за ними не збігаються. Підрядник виконує роботу на свій ризик, а результат роботи переходить у власність замовника. За авторським договором, якщо за його умовами образотворчий твір переходить у власність замовника, за автором залишаються певні права. Розмежування цих договорів провадиться, передусім, за предметом. Предметом договору підряду є результат звичайної роботи, тоді коли предметом авторського договору є твори науки, літератури і мистецтва.
Для розмежування названих договорів має значення, хто виступає сторонами в такому договорі. У спеціальній літературі давно прийнято вважати, що в авторському договорі однією із сторін завжди є фізична особа - автор або його правонаступник чи інша особа, яка має авторське право [375, ст.46]. З цього загального правила є один виняток - суб’єктом авторського права може виступати юридична особа, яка стала правонаступником автора за спадкоємством. Якщо ж обидві сторони в договорі є юридичними особами, то такий договір слід вважати підрядним, а не авторським. Проте в умовах ринкової економіки вказаний підхід до цієї проблеми видається сумнівним.