3.3.3. Майнові права інтелектуальної власності суб’єктів суміжних прав
Ст. 452 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав визнає: 1) право на використання об’єкта суміжних прав; 2) виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав; 3) право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Таким законом на сьогодні є Закон України „Про авторське право і суміжні права”, статті 39-41 якого містять перелік майнових прав інтелектуальної власності суб’єктів суміжних прав.Суб’єкти суміжних прав наділяються низкою майнових прав, які в більшості збігаються з такими ж майновими правами суб’єктів авторського права. Проте є майнові права, зміст і характер яких визначається специфікою об’єктів суміжних прав. Наприклад, виконавець твору має такі майнові права, яких не мають інші суб’єкти інтелектуальної власності [335, c.12].
Деякі майнові права властиві тільки суб’єктам суміжних прав, одні з них на всі об’єкти суміжних права, інші — лише на деякі. Так, право на публічне сповіщення належить виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мовлення. Нагадаємо, що публічне сповіщення творів, виконань, фонограм і відеограм, а також програм мовлення є їх доведенням до відома публіки через ефір або по проводах. Проте публічне сповіщення виконання має особливість. Таким визнається лише сповіщення незафіксованих виконань, тобто прямий ефір. Публічне сповіщення фонограм і відеограм та їх примірників характеризується тим, що воно здійснюється через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором. Публічне сповіщення програм мовлення не відрізняється від публічного сповіщення творів [112, ст.1].
До майнових прав виконавців відносять право на фіксацію свого виконання.
Таке ж право належить організаціям мовлення. Будь-яка фіксація виконання чи програми (передачі) може мати місце лише за дозволом виконавця або організації мовлення. Звичайно, мова йде про фіксацію виконання чи програми на будь-якому матеріальному носії. При цьому дозвіл на фіксацію програми мовлення водночас означає дозвіл на їх відтворення [50, c.16].Виконання твору і, отже, його фіксація на певний матеріальний носій може мати місце при колективному виконанні. У такому разі відносини, що складаються між виконавцями, подібні до відносин між співавторами. При виконанні твору великими колективами їх права здійснюють керівники останніх [50, c.15].
Фіксацією прийнято вважати запис звуків або зображень за допомогою технічних засобів у будь-якій матеріальній формі, що дозволяє їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення. Іншими словами, запис це і є фонограма або відеограма. Право на фіксацію виконання чи програм мовлення є одним з найважливіших майнових прав суб’єктів суміжних прав. Адже виконання як таке, будь-яким чином не зафіксоване, нерозривно пов’язане із самим виконавцем. Без фіксації воно може бути сповіщено публіці лише самим виконавцем, що в сучасних умовах є неможливим, оскільки можливості виконавця досить обмежені. За допомогою фіксації можливості виконавців та організацій мовлення стають набагато ширшими [60, c.27].
Наступним майновим правом суб’єктів суміжних прав є право на відтворення. Виконавці мають право на відтворення своїх виконань, але за умови, що фіксація їх виконань зроблена без їх згоди, оскільки остання на фіксацію є водночас і згодою на відтворення. Проте виконавець має право забороняти відтворення і у разі його згоди на фіксацію, якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку дав згоду виконавець. Таке право мають виробники фонограм і відеограм [112, п.п «в» п.1 ст.39].
Право на відтворення належить до основних майнових прав суб’єктів суміжних прав. Будь-яка фіксація виконань, має передусім, за мету наступне відтворення цієї фіксації (запису) з метою розповсюдження [112, п.п.
«в» п.1 ст.39].Таким чином, право на відтворення тісно пов’язане з правом на розповсюдження. Виконавці мають право на розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (відеограми) на її подальше відтворення. Розповсюдженням виконань визнається також через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором. Але за умови, що виконання зафіксоване у фонограмах чи відеограмах і при цій фіксації виконання не було згоди виконавців на такий вид розповсюдження [112, п.п. «е» п.1 ст.39].
Виробники фонограм і відеограм мають право на розповсюдження серед публіки своїх фонограм і відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності [112, п.п. «б» п.1 ст.39 Закону]. Закон не передбачає окремого майнового права організацій мовлення як право на розповсюдження своїх програм (передач), але таке право випливає із смислу Закону.
Виконавці і виробники фонограм і відеограм мають право здавати свої зафіксовані фонограми і відеограми у майновий найм і комерційний прокат, але за умови, що при фіксації не було їх згоди на такі види використання виконання. Виробники фонограм і відеограм зберігають за собою право на комерційний прокат фонограм, відеограм та їх примірників, навіть, після їх розповсюдження за дозволом чи самим виробником фонограми і відеограми. Проте, якщо виконання зафіксоване на фонограмі чи відеограмі зі згоди виконавця, то право її здавання у комерційний прокат належить виробнику фонограми або відеограми [112, п.п. «в» п.1 ст.40].
При цьому слід мати на увазі, якщо виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передав організації, яка здійснює його виробництво, або продюсеру останнього всі майнові права на виконання. Але у договорі допускається передбачати інше.
Спеціальні правила встановлені щодо першої фіксації виконання. Якщо під час даної фіксації виконавець безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи відеограми подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми або відеограми виключне право на розпорядження фонограмами, відеограмами та їх примірниками способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий, комерційний найм.Стосовно майнових прав виробників фонограм і відеограм діє загальновизнаний принцип вичерпання прав. Відповідно до п. 3 ст. 40 Закону, якщо фонограма, відеограма чи їх примірники введені виробником або за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то їх наступне розповсюдження способом продажу, дарування тощо допускається без згоди виробників фонограм чи відеограм та їх правонаступників та без виплати винагороди. Проте й у цьому випадку права здавання у майновий найм чи комерційний прокат залишаються виключно правом виробників фонограм і відеограм [112, ст.40].
Крім наведених правил, виробники фонограм і відеограм мають також право на будь-яку їх видозміну. Іншими словами, без дозволу виробника фонограми чи відеограми ніхто не може вносити до них будь-яких видозмін. Фонограми і відеограми користуються, так би мовити, імунітетом, тобто, мають право на недоторканність своїх фонограм і відеограм. Виробникам фонограм і відеограм належить також право на імпорт своїх фонограм і відеограм. Останні не можуть бути завезені на митну територію України без дозволу їх виробників, навіть, якщо їх виробництво здійснене за кордоном за дозволом виробників фонограм чи відеограм.
Основним майновим правом суб’єктів суміжних прав є право на винагороду. Всі суб’єкти суміжних прав мають право на винагороду за використання зафіксованих виконань, фонограм, відеограм та їх примірників, а також програм мовлення. Розмір, порядок обчислення та строки виплати встановлюються у договорі між суб’єктами суміжних прав (їх правонаступниками) та користувачами. Розмір винагороди не може бути нижчим від ставок, визначених Кабінетом Міністрів України відповідною постановою.
У договорах на право використання об’єктів суміжних прав можуть бути визначені й інші майнові права суб’єктів за умови, що вони не суперечать чинному законодавству.