3.3.1. Поняття і види майнових прав суб’єктів інтелектуальної власності
Майнові права суб’єктів інтелектуальної власності - це найбільш вагомі права авторів, винахідників та інших творців результатів творчої діяльності. Можна без перебільшення сказати, що саме майнові права є основним стимулом розвитку інтелектуальної, творчої діяльності.
Адже у переважній більшості випадків люди створюють ті чи інші результати своєї творчості не заради власного задоволення (хоча є й такі), а для одержання певної вигоди від використання останніх. Це може бути полегшення своєї власної виснажливої фізичної праці, посилення своєї особистої та близьких безпеки [319, c.322]. Твір, за загальним правилом, створюється з метою продати його і за рахунок виручених коштів забезпечити пристойне життя собі і своїм близьким [322, c.139; 330, c.42]. Може бути багато способів використання результатів творчої діяльності, але їх основна мета - одержати від використання того чи іншого результату певної вигоди. Саме з цією метою розроблена система правової охорони інтелектуальної власності, яка стала плодом прагнення закріпити за собою той чи інший результат своєї творчості.Охорона майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності складає серцевину, основний стержень права інтелектуальної власності. Останнє тому й охороняється, оскільки ця власність може приносити її суб’єкту певні прибутки. Тому, вважаємо, для забезпечення належної інтенсивності, активізації інтелектуальної, творчої діяльності, без якої суспільство нормально розвиватися в сучасних умовах не зможе, необхідно, передусім, забезпечити належну і ефективну охорону майнових прав.
Для створення такої охорони слід чітко визначити, що таке майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, порядок їх виникнення, зміст, порядок використання тощо.
Майнові права суб’єктів інтелектуальної власності виконують низку функцій. Насамперед, саме майнові права породжують у творців заінтересованість у створенні тих чи інших об’єктів інтелектуальної власності.
Як уже зазначалося, майнові права є рушійною силою розвитку інтелектуальної, творчої діяльності. Цю функцію так і можна назвати «стимулююча», адже вона стимулює розвиток творчості.Важливою функцією майнових прав є закріплення за творцем того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності права власності або виключного права на використання. Патентні закони України чітко і однозначно проголошують на будь-який об’єкт промислової власності саме право власності, а не розпливчате виключне право на використання. Творець будь-якого науково-технічного досягнення впевнений у тому, що цей результат його власність, яка надає йому право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому результатом на свій розсуд.
Авторам творів науки, літератури і мистецтва належить лише виключне право на використання. Творець скульптури, живопису ніяк не може зрозуміти, чому він не має права власності на своє творіння. Столяр, який зробив собі стільця, має право власності на нього, а поет, котрий написав вірші, права власності на останні не має. Але якби не склалася правова ситуація з правовим режимом об’єкта інтелектуальної власності, все ж той чи інший закон певною мірою закріплює за творцем його виключне право, оскільки право власності також є виключним [86, c.502].
Майнові права виконують ще одну важливу функцію - охоронну. Закон визначає межі користування або чинності майнових прав, що означає рамки дозволеної поведінки суб’єкта права інтелектуальної власності і межі обов’язків, яких повинні дотримуватися треті особи [354]. Вихід за встановлені законом межі чи суб’єктів права інтелектуальної власності, чи зобов’язаних осіб тягне встановлену відповідальність. Вихід за рамки визначеної законом поведінки є не що інше як порушення права інтелектуальної власності.
Ще однією важливою функцією майнових права суб’єкта інтелектуальної власності є те, що майнові права служать досить вагомим джерелом доходів від використання об’єктів інтелектуальної власності. Використання зазначених об’єктів, за винятком випадків, визначених чинним законодавством, може мати місце лише на підставі договору із суб’єктом цих прав.
За загальним правилом, таке використання здійснюється за обумовлену винагороду. Способи використання не обмежені законом, якщо вони йому не суперечать. За кожний спосіб використання користувач має сплачувати обумовлену винагороду.Як уже зазначалося, активність творчої діяльності прямо пропорційна ефективності майнових прав. Чим вища буде ефективність майнових прав, закріплених за суб’єктом інтелектуальної власності, тим більша буде активність творчої діяльності. Це добре розуміють у країнах з розвинутою ринковою економікою. Там створюють сприятливі умови для розвитку творчості. Іншими словами, заняття інтелектуальною, творчою діяльністю є вигідним бізнесом. Колись у часи СРСР до Держкомвинаходів надходило щорічно близько 200 тис. заявок на винаходи [221, c.2-4]. У Японії щорічно до патентного відомства надходило біля 400-450 тисяч заявок. У СРСР, вважалось, була висока винахідницька активність. Але ж Японія за територією і за кількістю населення істотно поступалася СРСР, а заявок було в два рази більше. У Японії більше платили за використання винаходів.
Слід визнати однією з найбільш важливих функцій майнових прав суб’єкта інтелектуальної власності не тільки визнання їх джерелом одержання доходу цими суб’єктами, а й джерелом поповнення державної казни. Адже зі своїх прибутків суб’єкти інтелектуальної власності сплачують відповідні податки. Знову ж таки: чим більша буде активність творчої діяльності, тим більше буде поповнюватися державний бюджет.
Безперечно, майнові права суб’єктів інтелектуальної власності не обмежуються наведеними функціями, вони значно ширші. Названими функціями лише підкреслюється, що майнові права не зводяться тільки до задоволення особистих потреб самого суб’єкта права інтелектуальної власності. Істотне їх суспільне значення. Тому не варто було б майнові права суб’єктів інтелектуальної власності дуже обмежувати. Не можна шкодувати коштів на розвиток інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі і на стимулювання творців.
Між тим майнові права творців об’єктів інтелектуальної власності в чинному законодавстві України інколи істотно обмежуються. Багато обмежень містить Закон України «Про авторське право і суміжні права» [96], хоча частина з них і виправдана. Але особливо обмежені майнові права в патентному законодавстві України. Крім випадків вільного використання об’єктів промислової власності, передбачених законом, є обмеження на користь роботодавця. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» право власності на винахід чи корисну модель належить роботодавцеві. Він зобов’язаний лише укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому винагороди відповідно до економічної цінності винаходу чи корисної моделі і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем [116].
Мова йде про службові винаходи, які складають біля 90 відсотків [217, c.265] від загальної кількості виданих патентів. Отже, 90 відсотків заявників обмежуються у праві на одержання патентів і у наданні їм майнових прав. При видачі патенту роботодавцеві винахідник взагалі майнових прав не одержує, вони належать лише роботодавцеві. Останній повинен укласти відповідний договір з винахідником. А якщо роботодавець такого договору укладати не хоче, тоді винахідник звертається до суду. Це - час, кошти, нерви, тяганина тощо. То чи можна сказати, що держава створила творцям сприятливі умови для творчості. Такі створені, швидше, для роботодавця.
Проте зазначену проблему, вважаємо, краще розв’язує Цивільний кодекс України. У статті 429 передбачено, що майнові права на об’єкт інтелектуальної власності, створений у порядку виконання службових обов’язків чи завдання, належать творцеві (працівникові) і роботодавцеві спільно. Однак сторони можуть домовитися й про інший правовий режим службового об’єкта інтелектуальної власності. При цьому Цивільний кодекс України цілком слушно визначає: особливості здійснення майнових прав щодо об’єкта інтелектуальної власності, створеного у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені лише законом.
Змінити цей правовий режим об’єкта інтелектуальної власності сторони у договорі між собою не можуть [354].Такий же правовий режим об’єкта інтелектуальної власності встановлено і щодо тих об’єктів, які створені за договором замовлення. І в цьому випадку майнові права на об’єкт інтелектуальної власності, створений за договором замовлення, належать сторонам спільно. Проте вони можуть домовитися й про інше [354].
Не зважаючи на наведені новели, все ж обмеження майнових прав суб’єктів інтелектуальної власності в чинному законодавстві має місце в досить широких масштабах.
Таким чином, майнові права суб’єкта інтелектуальної власності є таким правовим інструментарієм, який дозволяє вилучати останньому із створеного ним об’єкта ті його корисні якості, які з нього можна вилучити будь-яким способом, не забороненим законом. В чинному законодавстві про інтелектуальну власність мова йде про майнові права, тобто про права у множині. Це - комплекс майнових прав, все ж основним з майнових прав є право на використання об’єкта будь-яким способом, не забороненим законом.
Характер і зміст майнових прав суб’єктів інтелектуальної власності певною мірою визначається змістом і характером інтелектуальної, творчої діяльності. Це у більшій мірі стосується саме використання зазначеного об’єкта. Одні способи для творів науки, літератури і мистецтва, інші способи використання для об’єктів промислової власності. Тому майнові права суб’єктів інтелектуальної власності прийнято поділяти на майнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва та суб’єктів суміжних прав і патентовласників на об’єкти промислової власності.