3.2.2. Суб’єктивні особисті немайнові права на об’єкти промислової власності
Патентні закони України наділяють особистими немайновими правами творців об’єктів промислової власності. Так, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції від 21 грудня 2000 р.) у ст.
8 проголошує: винахіднику належить право авторства, яке є невід’ємним і безстроковим. Право авторства полягає у тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності [374, c.91]. Деякі патентні закони не згадують такого окремого суб’єктивного особистого немайнового права як право авторства [115]. Проте це не означає, що творці цих об’єктів промислової власності не визнаються авторами і не мають права авторства. Усі творці об’єктів промислової власності визнаються авторами, і чинним законодавством України про промислову власність наділяються правом авторства.Право авторства на об’єкти промислової власності не відрізняється від права авторства на твори науки, літератури і мистецтва. Зазначене право індивідуалізує творця науково-технічного досягнення, що має значення як для суспільної оцінки як самого автора, так і його творіння. Воно закріплює факт створення того чи іншого творчого результату даною конкретною особою.
Зазначення імені автора при використанні об’єкта промислової власності є обов’язковим [352, c.626].
Право авторства на об’єкт промислової власності можна визначити як забезпечену законом можливість вважати себе дійсним творцем будь-якого об’єкта промислової власності. У юридичній літературі тривалий час точилася дискусія з приводу того, коли виникає право авторства на об’єкт промислової власності [302, c.46]. Одні стверджували, що право авторства на об’єкти промислової власності виникає з моменту створення самого об’єкта - результату науково-технічної діяльності, і вираження його в об’єктивній формі, яка робить цей об’єкт придатним для сприйняття і відтворення [298, c.135; 377, c.177-178; 310, c.19; 216, c.52-54].
На думку інших фахівців, право авторства на об’єкти промислової власності виникає на підставі комплексу юридичних фактів - створення об’єкта, подання заявки, рішення відповідного державного органу - Державного департаменту інтелектуальної власності про визнання заявленої пропозиції об’єктом промислової власності [374, c.104-106; 324, c.64-65; 52, c.20]. Можна також пов’язувати виникнення права авторства на об’єкти промислової власності з моментом публікації рішення про видачу правоохоронного документа чи з часу його видачі.Проте сучасні дослідники проблем права інтелектуальної власності вважають моментом виникнення права авторства на об’єкт промислової власності факт створення результату інтелектуальної, творчої діяльності і втілення його в об’єктивну форму, придатну для сприйняття і відтворення [321, c.504]. Такий висновок ґрунтується на тому, що з цього моменту даний результат уже придатний для присвоєння іншими особами. Наведена аргументація видається недостатньою для обґрунтування цієї тези. Раз є можливість неправомірного присвоєння, то, очевидно, слід посилити захист такого результату.
Все ж визнання права авторства на результат науково-технічної діяльності з моменту його створення є найбільш доцільним. Правова охорона цьому результату буде надана пізніше, після визнання його об’єктом промислової власності. Все ж результат інтелектуальної, творчої діяльності об’єктивно існує, а раз має місце, то і право авторства на нього також має існувати. Отже, захист права авторства повинен надаватися у разі його порушення ще до визнання пропозиції об’єктом промислової власності [310, c.21].
Проте, мабуть, варто розрізняти право авторства на пропозицію і право авторства на об’єкт промислової власності. Перше виникає з моменту досягнення результату, друге - з часу визнання пропозиції об’єктом промислової власності. Між тим Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції від 21 грудня 2000 р.) у п. 1 ст. 28 передбачає: права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу.
Щодо моменту виникнення права авторства цей Закон спеціальних норм не містить. Слід погодитися з В.О. Рясенцевим, що право авторства на винахід та інші об’єкти промислової власності виникає все ж таки з часу надання цьому досягненню об’єктивної форми, придатної для сприйняття і відтворення [310, c.21].
Виникнення права авторства на об’єкт промислової власності не можна пов’язувати з моментом публікації в офіційному бюлетені інформації про видачу правоохоронного документа на цей об’єкт. Публікація як така не створює права авторства, вона лише є інформацією про створення такого-то об’єкта промислової власності та про його автора. Адже у передбачених Законом випадках публікація може бути відкладена або й зовсім не проводитися. То з цього факту не можна робити висновок, що у такому разі право авторства взагалі не виникає [329, c.11].
Рішення Державного департаменту про видачу правоохоронного документа на об’єкт промислової власності може бути відмінено у зв’язку з виявленою непатентоздатністю (наприклад, винаходу через втрату новизни).
Але ж саме рішення, при чому виконане на рівні винаходу, не перестало бути науково-технічним досягненням. Воно зберігає за собою інші ознаки інтелектуального продукту і є рішенням досить високого науково-технічного рівня. Але ж у такому разі було б нерозумно припиняти й право авторства на дане безперечне досягнення.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» проголосив ще одне суб’єктивне особисте немайнове право на винахід чи корисну модель. Винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі (п. 5 ст. 8) [115]. У наведеній нормі не йдеться про можливість присвоєння будь-якому об’єкту промислової власності спеціальної назви. Але ж чинне законодавство про промислову власність не містить і прямої заборони присвоювати об’єктам спеціальної назви. Більш того, Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» передбачає можливість, швидше обов’язок, у заявці про видачу патенту на сорт рослини зазначити його назву.
При цьому вживання назви сорту при будь-якому його використанні є обов’язковим (ст. 13).У винахідницькому законодавстві колишнього СРСР (п. 136 Положення) передбачалося присвоєння винаходам імені винахідника або спеціальної назви [129, c.152]. Тому, вважаємо, така спеціальна назва винаходові чи будь-якому іншому об’єкту промислової власності може бути присвоєна. Зрозуміло, прохання про присвоєння свого імені чи спеціальної назви об’єкту промислової власності повинно відповідати морально-етичним, правовим і діловим міркуванням. Департамент інтелектуальної власності може і відмовити у присвоєнні об’єкту промислової власності імені автора або спеціальної назви, якщо таке прохання суперечить суспільному інтересу або порушує права й інтереси інших винахідників [112].
Суб’єкт права на об’єкт промислової власності має право вимагати, щоб його ім’я згадувалося при будь-якому використанні об’єкта. Право виступати під псевдонімом чинним патентним законодавством України не передбачається. Практика присвоєння об’єктам промислової власності імені автора або спеціальної назви існує досить стабільно [159, c.41-42].
Суб’єктивним особистим немайновим правом на об’єкти промислової власності є право на пріоритет. Відповідно до чинного Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» пріоритетом заявки (пріоритет) визнається першість у її поданні. Дата пріоритету - дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності, за якою заявлено пріоритет (ст. 1 Закону).
Наведені визначення пріоритету вдалими не видаються. Винахідницьке право колишнього СРСР пріоритетом визнавало дату подання заявки до Держкомвинаходів СРСР [269]. Заявку, подану у патентне відомство, держави-учасниці Паризької конвенції тоді називали конвенційним пріоритетом [26, c.89; 372, c.30]. Такі визначення поняття пріоритету і конвенційного пріоритету збереглися у Патентному законі Російської Федерації, п. 1 ст.
19 якого проголошує: пріоритет винаходу встановлюється за датою надходження заявки до Патентного відомства [95].Український законодавець вирішив терміном «пріоритет» визначати дату подання заявки до патентного відомства зарубіжної держави-учасниці Паризької конвенції, а дату надходження заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності - датою подання заявки до Установи або пріоритетом. Нові визначення конвенційного пріоритету і національного пріоритету не є вдалими, вони вносять плутанину. За російським Законом пріоритет може бути встановлений за датою подання заявки в державі - учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет) - п. 2 ст. 19 Патентного закону РФ. Визначення пріоритету за датою надходження заявки до патентного відомства знайшло загальне визнання [84, c.7] і тому не було підстав його змінювати. Тим більше, що визначення пріоритету може бути не тільки за датою надходження заявки до Установи. Фактично визначення дати подання заявки носить формальний характер, оскільки воно втрачає будь-який смисл, якщо заявлена пропозиція виявиться непатентоздатною. У такому разі дата подання заявки не має ніякого правового значення. Отже, мова має йти не про дату надходження заявки, а про дату визнання пропозиції об’єктом промислової власності [310, c.22]. До цього моменту може йтися лише про дату надходження до Установи заявки, а не про першість подання пропозиції.
Щодо пріоритету в спеціальній літературі немає одностайної думки про його значення. Одні вважають, що права на пріоритет взагалі не існує: воно охоплюється поняттям авторства. Інші пріоритет розглядають як елемент новизни. На думку третіх, це просто юридичний факт [85, c.48; 365, c.3-5]. Зазначена дискусія в сучасних умовах втратила свій смисл, оскільки у ст. 15 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» прямо йдеться про право на пріоритет.
Заявник має право на пріоритет попередньої заявки (конвенційний пріоритет) на такий винахід чи корисну модель протягом 12 місяців від дати подання заявки до Установи чи відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності.
Світова практика знає різні способи встановлення пріоритету: за датою створення об’єкта промислової власності або за датою заявочних дій [178, c.21]. Але найбільш усталеним є дата надходження заявки до патентного Відомства.
Дата подання заявки (національний пріоритет) може бути встановлена не тільки за датою надходження заявки до Установи, а й за датою внесення необхідних змін і доповнень до заявки відповідно до п. 2 ст. 13. Ця ж дата може бути встановлена і відповідно до п. 7 ст. 15 [116].
Спірним є суб’єктивне особисте немайнове право на об’єкт промислової власності на його недоторканність. У авторському праві колишнього СРСР правом на недоторканність наділялися автори творів науки, літератури і мистецтва. В чинному законодавстві це право називається правом на захист репутації автора (право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора).
Чи стосується це право на недоторканність твору об’єктів промислової власності? З цього приводу в спеціальній літературі дискусія точиться й до нині. Висловлювалися категоричні думки, що право на недоторканність твору абсолютно не стосується об’єктів промислової власності [17, c.11]. Якби існувала категорична заборона вносити будь-які зміни і доповнення до будь-якого науково-технічного досягнення, то це істотно стримувало б прискорення науково-технічного прогресу, розвитку науки і техніки. Тому наведена точка зору має багато прихильників. Але не всі її поділяють. Деякі дослідники вважають, що автору пропозиції, внесеної як винахід, належить право на недоторканність запропонованого ним технічного рішення. Проте дане право на недоторканість істотно відрізняється від права на недоторканість творів. Це право полягає у тому, що без дозволу автора пропозиції не можна змінити формулу винаходу, тобто його суть. Проте у випадках, передбачених законом, формула може бути змінена і без згоди винахідника.
На погляд цих дослідників, у винахідників існує самостійне право на недоторканність, суть якого полягає у тому, що воно захищає автора від можливих перекручень його заявочних матеріалів у документації або у літературі, тобто воно є авторським [54, c.25; 210, c.58-63; 364, c.67-70].
На нашу думку, більш аргументована позиція тих авторів, які допускають можливість вносити зміни, поліпшення і доповнення до самого об’єкта промислової власності. Адже мова йде саме про рішення, а не формулу чи заявочні матеріали.