3.2.2. Експертиза літературних творів

Під поняттям «літературні твори» слід розуміти всі твори, матеріалізовані в письмовій формі. Це можуть бути наукові, художні твори, що охоплюють і твори мистецтва, видані типографським способом.

Стрімкий розвиток технічних засобів відтворення, поширення й використання творів у сфері авторського права й суміжних прав сприяв зростанню кількості правопорушень [3, с. 272]. Це особливо стосується аудіовізуальних творів. Проблема захисту прав на аудіовізуальну продукцію є найгострішою в системі захисту права інтелектуальної власності. Проте сучасний стан із захистом права інтелектуальної власності не дає підстав заспокоюватися щодо інших об’єктів цієї власності. Адже ті ж самі технічні засоби відтворення, розповсюдження й використання об’єктів авторського права й суміжних прав стосуються всіх об’єктів авторського права й суміжних прав, а також інших об’єктів інтелектуальної власності.

Зростають масштаби контрафактного відтворення, розповсюдження й використання книжкової продукції. Піратство книжкової продукції характеризується її незаконним відтворенням і розповсюдженням. За останні роки піратство в цій сфері зросло на 50 відсотків. Водночас законне виробництво книжкової продукції скоротилося майже на 40 відсотків. Піратство книжкової продукції також носить надзвичайні збитки, що обчислюються мільйонами доларів США [143, с. 7].

Зростання піратства у сфері відтворення й розповсюдження книжкової продукції зумовлює необхідність рішучої боротьби із цим злом. За останні роки в Україні прийнято низку законодавчих та інших нормативних актів, спрямованих на посилення захисту права інтелектуальної власності.

Ще глибше ґрунтовно розкриває зміст порушення авторського права й суміжних прав Закон України «Про авторське право і суміжні права». Стаття 50 цього закону містить перелік дій, що визнаються цивільно-правовими правопорушеннями й тягнуть за собою цивільно-правову відповідальність. Зазначений Закон визнає цивільними правопорушеннями дії, що порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, а також майнові права зазначених осіб. Закон містить офіційне визначення піратства у сфері авторського права і (або) суміжних прав – опублікування, відтворення, увезення на митну територію України, вивезення з митної території України й розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних, фонограм, відеограм і програм мовлення).

Інколи (переважно в методичних матеріалах для органів внутрішніх справ) зустрічається визначення піратства як використання об’єктів інтелектуальної власності без згоди правоволодільця з метою одержання комерційної вигоди. З таким визначенням погодитися не можна, воно істотно звужує це поняття, проте містить суттєву ознаку, яку варто врахувати, – піратство має своєю метою вилучення комерційної вигоди із незаконного використання чужого об’єкта інтелектуальної власності.

Закон про авторське право до цивільно-правових порушень у сфері авторського права і (або) суміжних прав відносить плагіат. Таким чином плагіат дескриміналізований, вилучений із сфери Кримінального кодексу України.

Плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору [61, ст. 214]. Під плагіатом розуміють також опублікування твору одним із співавторів під своїм іменем, не зазначивши імені чи імен своїх співавторів [138, ст. 136].

Цивільним правопорушенням визначається також увезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення. Дії, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, також визнаються порушеннями. Правопорушеннями визнаються також дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, виготовлення, розповсюдження й застосування засобів для такого обходу.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» визнав також неправомірними дії, спрямовані на підроблення, зміну чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління.

Цей перелік дій (які за чинним законодавством України визнаються неправомірними – тобто правопорушеннями – і тягнуть за собою певну юридичну відповідальність) свідчить, що наведено для того, щоб показати, що кожна із цих дій для визнання її неправомірною може потребувати проведення відповідної експертизи об’єкта авторського права й (або) суміжних прав.

Крім наведених підстав для проведення експертизи об’єктів авторського права і (або) суміжних прав можуть бути питання про належність твору певному авторові. Так, М. Шолохов за свої твори одержав Нобелівську премію. Перед присудженням, якої Нобелівський комітет провів на найвищому рівні за останніми методами і використанням найновіших технічних засобів експертизу належності творів М.Шолохову й визнав його авторство, яке все ж піддається сумніву до цього часу [84].

Експертиза належності того чи іншого твору може бути зумовлена й іншими причинами. Наприклад, необхідно визначити автора твору, який з певних причин приховує своє авторство. Це можуть бути твори антидержавного, антисоціального чи антисуспільного характеру, твори незаконного змісту, в яких містяться заклики до повалення неконституційними методами державної влади. Це можуть бути різного роду листівки, прокламації, заклики до незаконних дій. У таких випадках також виникає необхідність встановлення автора.

Така потреба може бути викликана й іншими причинами. Наприклад, може постати необхідність встановити авторство певного твору або рукопису тощо.

Експертиза об’єктів авторського права і (або) суміжних прав може зумовлюватися й іншими факторами. У цьому плані є приклад справи, яку розглядав один із районних судів м. Києва [14]. Авторам (їх двоє) було видано підручник для вузів, який пізніше було перевидано іншим видавництвом, але вже у формі запитань і відповідей на них. Перше видавництво подало позов до суду з вимогою визнання видання посібника у формі запитань і відповідей порушенням своїх прав, вважаючи, що має виключні права на використання підручника. Воно вимагало відшкодування завданих збитків у значній сумі. Обидві книжки були направлені на експертизу, яка встановила, що схожість тексту має місце.

Проте суд відмовив у позові й не врахував висновку експертизи. У договорі на видання книжки першим видавництвом не було передбачено, що автори передають видавництву виключне право на видання (як одну із форм використання твору). Це давало право авторам видавати цю ж книжку в іншому видавництві. Слід звернути увагу на висновок експертизи, проведену одним із інститутів НАН України.

Експертний висновок містив твердження, що текстуальна відповідність має місце майже повністю і нове видання не є оригінальним. Суд не погодився з таким висновком з двох причин:

1) формування понад п’ятисот запитань і відповідей на них є творчою роботою;

2) у дозволі першого видавництва на це видання не було потреби.

Звертає на себе увагу те, що експертною організацією було вибрано установу, далеку від права й законодавства. Тому правильної правової кваліфікації зазначеним діям дана установа дати не могла.

Отже, вибір організації–установи чи фізичної особи для проведення експертизи певного об’єкта авторського права має суттєве значення.

Свою специфіку має експертиза об’єктів літературних наукових творів, що принципово відрізняються від творів художніх зумовлюючи певну специфіку експертиз. Мова йде не про наукову експертизу, яка має визначати відповідність даного наукового твору світовим стандартам, експертизу наукових творів не за їх науково-теоретичним рівнем, а як об’єктів авторського права. У цьому плані твори прирівнюються до інших творів. Підставами для експертизи будуть ті ж порушення авторських прав, що й на інші твори [3, с. 360].

Проте експертиза наукових творів має особливу специфіку, оскільки вони надзвичайно різні за змістом, визначеним багатогранністю самої науки [35, с. 30]. Тому, експертиза твору в разі порушення питання про його привласнення потребує для фахівців саме цього напряму науки. Адже фахівці інших напрямів не зможуть кваліфіковано судити про запозичення або привласнення.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що плагіат розуміють як опублікування повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є його автором. Іншими словами, плагіат – це текстуальне запозичення чужого твору, його привласнення повністю або частково. Отже, якщо будуть привласнені чужі думки, викладені у творі, то це плагіатом не вважається. Адже авторське право захищає тільки форму, але не зміст. П. 3 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що чинність цього закону не поширюється на будь-які теорії, ідеї, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творах. Це означає, що якщо в творі був описаний винахід і його хтось використав у своїх інтересах, то таке використання не визнається порушенням авторського права.

Відкрите привласнення чужого наукового твору трапляється рідко. Тому для виявлення такого привласнення необхідна відповідна експертиза, оскільки привласнення чужого наукового твору здійснюється як правило близько від буквального текстуального запозичення, але не повно і відповідності текстів, хоча це також не виключається. Але коли мова йде про повну текстуальну відповідність, то експертам легше встановити таке привласнення.

Складність експертизи наукового твору, полягає в тому, що запозичення (привласнення) чужих думок, ідей, міркувань тощо, у тому числі й наукових положень, чинним законодавством (і не тільки України) не визнається порушенням авторського права на науковий твір. Тому складно визначити лінію розмежування між плагіатом і запозиченням чужих ідей, міркувань тощо. Це проблема не тільки експертизи, а й правової охорони об’єктів авторського права в цілому [18, с. 225].

Привласнення (плагіат) чужого твору має місце порівняно рідко, принаймні таких справ у судах мало. Мова може йти лише про привласнення невеликого за обсягом твору – вірша, оповідання, уривку тощо. Привласнити великий за обсягом художній твір навіть складніше ніж науковий, який стає відомим вузькому колу осіб. Він може бути відомий в Україні, але про нього можуть не знати, наприклад, у Російській Федерації. Художній твір відомий ширшому колу людей, а тому видати його під іменем особи, яка не є його автором, важче.

Принцип охорони форми, а не змісту яскравіше виявляється саме в художній літературі. Адже певне, наприклад, соціальне явище можна викласти різними художніми прийомами.

Особливістю книжкової продукції є також те, що в її формі можуть видаватися твори мистецтва. При такому тиражуванні «підпільники» також одержують прибуток, оскільки у формі листівок, репродукцій, плакатів тощо можуть тиражуватися твори образотворчого мистецтва, відтворення яких поліграфічним способом є одним із найбільш поширених способів їх використання. Це можуть бути твори художнього замовлення, коли видавництво замовляє художнику, наприклад, листівки до святкового дня, а може бути копія скульптури, фотографія архітектурного твору, твір садового-паркового мистецтва тощо.

При виданні творів образотворчого мистецтва можуть виникати спори між видавцем і виконавцем щодо якості поданої роботи, її художнього рівня, відповідності оригіналу, якщо мова йде про копію [89, с. 68]. В усіх цих випадках може виникати необхідність у проведенні відповідної експертизи об’єкта твору образотворчого мистецтва.

Постає питання, хто має проводити таку експертизу, за якими правилами, яка процедура її проведення, на чиє замовлення і безліч інших питань. Розроблених і прийнятих відповідними органом правил проведення таких експертиз сьогодні немає. Між тим коло об’єктів таких експертиз досить широке. Адже поняттям «твори образотворчого мистецтва» охоплюється такі результати художньої творчості, як малюнки, живопис, скульптура й графіка. Проте в сучасних умовах цей ряд поповнюється новими видами образотворчого мистецтва [3, с. 245][223, с. 50].

Може постати питання, а чи взагалі той чи інший об’єкт є твором образотворчого мистецтва. У сфері художнього мистецтва для справедливого розв’язання будь якого майнового спору необхідні спеціальні знання фахівців-експертів. Із розвитком мистецтва збільшується кількість спорів із цього приводу, а там, де спір, там часто необхідна експертиза [225, с. 345].

«Піратство» поширилось і в копіюванні творів образотворчого мистецтва. Копіювання творів образотворчого мистецтва набуло за останні роки широких масштабів і в цьому. Якщо копіювання здійснюється самим автором твору або з його дозволу на підставі договору, протиправних дій немає [24, с. 15], оскільки ці твори тиражуються й розповсюджуються саме з комерційною метою. Копіювання може бути невдалим, що спотворює оригінальний твір. У таких випадках постає питання про порушення особистого немайнового права автора, який має право вимагати збереження цілісності твору й протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора. (ст. 14) Закону України «Про авторське право і суміжні права».

При виникненні спору з приводу порушення особистого немайнового права про цілісність твору часто постає питання, а чи мало місце порушення права автора на так звану недоторканність твору. Чи спричинила та чи інша зміна твору (або інше посягання на твір) шкоду честі і репутації автора? [191, с. 208].

У п. 4 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» немає достатньої чіткості, що зумовлює проведення кількох експертиз. Наприклад, що слід розуміти під поняттям «цілісність твору», чи є порушенням цілісності твору опублікування уривку твору, що слід розуміти під «перекрученням і спотворенням твору». Не зрозуміло, що означає «інша зміна твору або будь-яке інше посягання на твір» тощо.

Один лише невдало сформульований пункт викликає додаткові запитання, тому необхідно (якщо не в усіх випадках, то в більшості) провести експертизу на предмет того, чи мала місце дія, що може бути визнана порушенням особистого немайнового права автора. Отже, ще один суттєвий висновок – чітко, зрозуміло, ясно й однозначно виписані норми того чи іншого закону менше викликають майнових і немайнових спорів, а відтак і судових справ, що зумовлюють необхідність у проведенні експертизи.

Таке розмаїття видів творчості у сфері наукової і літературно-художньої діяльності викликають потребу в значній кількості експертиз у цій сфері [135, с. 220]. Сучасні тенденції розвитку культури, наукової і художньої діяльності свідчать про зростання правопорушень у цій діяльності, що у свою чергу зумовлює зростання проведення кваліфікованих фахових експертиз на вищому рівні. Між тим правова база таких експертиз відсутня, недостатньо спеціалістів вищого рівня, здатних до їх проведення. Тому одним із першочергових завдань з удосконалення правової охорони права інтелектуальної власності в цілому та авторського права й суміжних прав зокрема, постає удосконалення експертизи об’єктів авторського права [182, с. 150].

Слід зазначити, що експертиза об’єктів літературної діяльності є одним із засобів і способів поліпшення правової охорони цих об’єктів. Виходячи з практичних аспектів життя можна зробити висновок, чим вищий рівень експертизи, тим вищий рівень правової охорони об’єктів.