3.2.1. Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва та суміжні права

Серед суб’єктивних прав суб’єктів інтелектуальної власності вагоме місце займають особисті немайнові права. Вони є значними, але не настільки, щоб відокремлювати право інтелектуальної власності від права власності.

Особисті немайнові права належать тільки творцеві і невіддільні від нього. Суб’єктами цих прав можуть бути лише фізичні особи незалежно від їх дієздатності. Особисті немайнові права - це нова категорія в цивільному праві України, хоча деякі з них визнавалися й раніше. Їх особливістю є те, що вони для творця мають тільки морально-етичне значення. Жодної майнової вигоди дані права не приносять, хоча інколи тісно пов’язані з майновими правами.

Частина 1 ст. 423 нового Цивільного кодексу України особистими немайновими правами інтелектуальної власності визнає право на визнання людини творцем об’єкта права інтелектуальної власності; право на недоторканність твору (право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності); інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Тому виникає необхідність проаналізувати особисті немайнові права, встановлені Законом України „Про авторське право і суміжні права” та іншими законами про інтелектуальну власність.

Першим особистим немайновим правом на твори науки, літератури і мистецтва є право вимагати визнання свого авторства шляхом позначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного виконання, якщо це практично можливо [57, c.138]. Правом авторства прийнято вважати юридично забезпечену можливість особи вважати себе автором твору і вимагати цього визнання від інших. Право авторства є не що інше як юридична можливість індивідуалізації як самого твору, так і його автора. Така індивідуалізація необхідна для суспільної оцінки творчої діяльності автора та її результатів, вона важлива, передусім, для автора твору [370, c.331].

Право авторства невіддільне від самого творця. Автором може вважатися, визнаватися тільки творець твору, яким може бути лише людина. Як уже зазначалося, право авторства є невідчужуваним і не може передаватися іншим особам, навіть, за бажанням самого автора [69, c.440]. Право авторства, разом з тим, означає, що автор не може відмовитися від свого авторства на той чи інший твір, навіть, якщо він цього дуже хотів би. У минулі часи інколи автора примушували до відмови від авторства на твір. За чинним законодавством України автор не може відмовитися від свого авторства за будь-яких умов. Він не може відмовитися й від тієї суспільної оцінки, яку дало суспільство останньому і його твору. Право авторства, як і саме авторство, дійсно не можуть бути відділені від особистості автора. Проте судова практика знає випадки, коли певні особи відмовлялися від авторства на тій підставі, що вони дійсно не є авторами того чи іншого твору [217, c.50].

Право авторства є абсолютним, оскільки йому кореспондують юридичні обов’язки кожного [352, c.587]. Воно захищається від будь-якого порушення незалежно від того: чи знав порушник про те, що він порушує чуже право авторства.

У спеціальній літературі дискутувалося питання про момент виникнення права авторства. Одні стверджували, що право авторства виникає з моменту надання твору об’єктивної форми, придатної для відтворення [298, c.135]. Інші висловлювали думку, що право авторства може виникати і до створення твору [374, c.104-106]. Але дана дискусія стосувалася лише права авторства на об’єкти промислової власності. Що стосується моменту права авторства на твори літератури, науки і мистецтва, то будь-яке суб’єктивне право виникає на об’єкт, який існує у природі. На об’єкт, якого ще немає, суб’єктивне право виникати не може [136, c.113].

У 50-60 рр. точилася жвава дискусія з приводу права авторства і права на авторське ім’я. М.В. Гордон стверджував, що це одне і те ж поняття [62, c.120], Є.Л. Торкановський писав, що є право на ім’я, права на авторство немає [343, c.8].

Підстави для такої дискусії відпали у зв’язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції 11 липня 2001 р.), у п. 1 ст. 14 якого прямо проголошено право вимагати визнання свого авторства, зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо.

Ще одна дискусія стосується права авторства. Інколи зустрічаються твердження, що право авторства безстрокове [223, c.7]. Воно немає під собою підстав. Слід мати на увазі, що право авторства і авторство - це не одне і те ж. Право авторства конкретне суб’єктивне право, авторство лише юридичний факт, з якого виникає дане суб’єктивне право. Авторство як соціальний феномен є об’єктивним явищем, так як і сам об’єкт творчості. Тому, виникнувши у певний період життя автора і одержавши суспільне визнання, авторство на твір продовжує жити уже незалежно від автора і після його смерті [181, c.42]. Воно визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб’єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту [321, c.201].

З правом авторства, власне кажучи, пов’язані всі інші особисті немайнові і майнові права. Оскільки той, хто має право, щоб його визнавали автором, для нього виникають й інші суб’єктивні права на твір [158, c.25].

Другим особистим немайновим правом Закон «Про авторське право і суміжні права» проголосив право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор бажає залишитися анонімом. Формулювання цього особистого немайнового суб’єктивного права відрізняється від формулювання, яке містилося у Законі України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., хоча сутність залишилася та сама.

Право на авторство тісно пов’язано з правом на ім’я. Отже, автор має право видавати свій твір чи інше його публічне використання під своїм власним ім’ям, під псевдонімом або анонімно. Це безперечне право автора. У спеціальній літературі раніше спір виникав з приводу того, як вважати твір, підписаний лише ініціалами - це псевдонім чи анонім. Все ж перемогла точка зору, що твір, підписаний тільки ініціалами автора, свідчить про його намір приховати своє справжнє ім’я. Тому такий твір слід вважати виданим анонімно [322, c.112].

Висловлювалися думки і з приводу того, що слід взагалі заборонити публічне використання твору під псевдонімом [37]. Проти цієї точки зору є багато противників [323]. В результаті цієї дискусії визнано право автора на вибір свого імені [321, c.204].

Псевдонім як анонім за певних умов можуть бути розкриті.

Вносити будь-які зміни у позначення імені автора належить тільки йому самому. Це право також невідчужуване і не може передаватися іншим особам. Проте, бувають випадки, коли ім’я двох авторів збігаються. У такому разі, очевидно, потрібно знайти можливість певним чином відрізнити одне ім’я від іншого.

Важливим суб’єктивним особистим немайновим правом на твір науки, літератури і мистецтва є право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на нього, що може зашкодити честі і репутації автора. (п. 4 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Наведена норма спрямована на захист самого твору - автор має право на захист останнього від порушень самого твору. Такі порушення можуть полягати в:

а) у перекрученні змісту твору;

б) спотворенні твору;

в) зміні твору;

г) в будь-якому іншому посяганні на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Передусім варто зазначити, що дана норма у новій редакції Закону уточнена, до неї додана фраза «вимагати збереження цілісності твору», якої не було у попередній редакції. Вважаємо, що це доцільне уточнення, воно в узагальненій формі викладає сутність самої норми - ніхто, крім самого автора, не вправі вносити до твору будь-які зміни, доповнення, скорочення тощо. В Типовому законі ВОІВ про авторське право і суміжні права це право названо правом на захист репутації автора [340]. Зміст даного права полягає у тому, що при виданні, публічному виконанні чи будь-якому іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви, а також у позначенні імені автора. Забороняється також без згоди автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями та будь-якими іншими поясненнями. Не можна також без згоди автора скорочувати твір^*, змінювати чи замінювати окремі глави, порушувати цілісність твору, навіть якщо такі зміни, на думку користувача, поліпшували б твір. Без згоди автора з твору не можна виключати будь-які його елементи, — посвяти, епіграфи, анотації [321, c.207].

Проте право на захист репутації автора має межі, як і будь-яке суб’єктивне право воно не може бути безмежним. Чинний Закон України про авторське право допускає випадки, коли цілісність твору при його користуванні може бути порушена без згоди автора. Найпоширенішим таким випадком може бути цитування окремих уривків твору з науковою, інформаційною, полемічною метою з правомірно оприлюднених творів. У такому разі твір використовується в тому обсязі, який зумовлюється метою його використання. Не вважається порушенням права на захист репутації автора інтерпретація твору його виконавцем або режисером-постановником, якщо при цьому до твору не вносяться зміни у його форму і зміст. Не вважається порушенням права на захист репутації автора створення іншими особами відповідних пародій і стилізацій, а також критичні огляди та коментарі.

Право на захист репутації автора належить також його спадкоємцям, до яких воно не переходить у спадщину, а спадкоємці цим правом наділені законом (п. 2 ст. 29 Закону). Проте обсяг прав спадкоємців на захист репутації автора вужчий від такого ж права самого автора [370, c.331]. Спадкоємці, як випливає із ст. 29 Закону, мають лише право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій його зміні, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Тобто, спадкоємці можуть лише протидіяти будь-яким змінам твору, але вони не можуть вносити будь-які зміни до останнього.

Порушенням права на захист репутації автора вважаються будь-які зміни до твору або його руйнування власником матеріального носія цього твору. Більш того, будь-які дії власника, що не забезпечують збереження твору, можна розцінювати як порушення права на захист репутації автора. До такого порушення прирівнюється використання твору не за призначенням [321, c.211].

Закон України «Про авторське право і суміжні права» наділяє суб’єктивними особистими немайновими правами також і суб’єктів суміжних прав. Поняття суміжних прав нове для нашого законодавства. До суб’єктів цих прав належать виконавці, виробники фонограм і відеограм та організації мовлення. Цим Законом вперше в Україні введена правова охорона суміжних прав.

Наданню правової охорони суміжним правам передувала тривала дискусія з цього приводу. Окремі радянські вчені уже давно висловлювалися за надання правової охорони виконанням артистів-виконавців [362, c.98 і наступні]. Проте, в якій формі має здійснюватися така охорона, одностайної думки не було.

Одні вважали, що в результаті виконавської діяльності створюється новий об’єкт авторського права - твір виконавського мистецтва [153, c.82-83]. Інші вчені з цим не погоджувалися і пропонували створити спеціальний інститут суміжних прав [189, c.69]. Саме вказаний підхід і обрав законодавець, включивши до Закону України «Про авторське право і суміжні права» спеціальний розділ III «Суміжні права».

Специфічною особливістю суміжних прав є те, що вони, за загальним правилом, похідні від авторських прав. Можна сказати, що здійснення діяльності артистів-виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення є реалізацією авторських прав. Слова пісні не дійдуть до слухачів, якщо її не будуть виконувати шляхом співу чи звукозапису і передачі в ефір. Це, безперечно, творча робота. Тому не можна погодитися з твердженням О.П. Сергеєва про те, що виробники фонограм та організації мовлення виконують лише технічну роботу [321, c.329]. Вважаємо, що ця точка зору не знайде прихильників.

Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права: а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; б) вимагати, щоб його ім’я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації [96].

Отже, виконавець наділений трьома групами особистих немайнових прав. Перша з них полягає у тому, що виконавець має право вимагати від усіх інших, щоб вони визнавали його виконавцем того чи іншого твору. Другу можна назвати правом авторства. Виконавець має право виступати під своїм власним іменем або під псевдонімом. При цьому йому належить право вимагати, щоб його ім’я чи псевдонім згадувалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним виконанням або записом. Безперечно, ім’я чи псевдонім виконавця має бути повідомлене без будь-якого перекручення, чітко і зрозуміло [332, c.322]. Дозволяється не зазначати чи не повідомляти ім’я чи псевдонім виконавця, якщо це неможливо з технічних причин.

Третю групу особистих немайнових прав виконавця складають ті, які в узагальненій формі сформульовані як право вимагати належної якості запису його виконання. Це право включає комплекс прав. Передусім, право вимагати якості самого запису виконання, його належного звучання, чистоти звуку без будь-яких перешкод тощо. Виконавець має право вимагати усунення будь-яких перекручень, спотворення чи будь-якої іншої суттєвої зміни твору. Проте це право виникає лише за умови, що перекручення, спотворення чи інша суттєва зміна твору шкодять честі і репутації виконавця. З наведеним важко погодитися.

Фраза «що може завдати шкоди честі і репутації автора» стосується усіх протиправних дій, зазначених у цій нормі, чи тільки слів «іншої суттєвої зміни» викликає запитання. Якщо це застереження стосується лише „іншої суттєвої зміни”, то з таким тлумаченням можна погодитися. Адже саме перекручення чи спотворення виконання уже заподіюють шкоду честі і репутації виконавця [330, c.24-25].

Виробникам фонограм і відеограм належать такі суб’єктивні особисті немайнові права: а) зазначати своє ім’я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням імені авторів, виконавців і назв творів; б) вимагати повідомлення ім’я (назви) виробника фонографи і відеограми при їх використанні [96].

Виробник фонограми чи відеограми має право на кожному примірнику позначати своє ім’я чи назву виробника або на упаковці фонограми чи відеограми. Постає питання: чи може виробник фонограми або відеограми проставляти не власне ім’я, а псевдонім. Вважаємо, хоча Закон і не передбачає такого позначення, але й не забороняє. Раз виробник має право позначати своє ім’я на кожному носії запису, то, очевидно, він має право і на псевдонім, якщо виробництвом фонограм і відеограм займається одноособово [251, c.16].

Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв’язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

У Законі нічого не йдеться про недоторканність програм (передач) мовлення [379, c.11]. Чи можуть інші організації мовлення, яким програма (передача) мовлення передана правомірно, вносити будь-які корективи до останньої при її публічному сповіщенні, відтворенні і розповсюдженні. Такого застереження Закон не містить. Проте, видається, оскільки сама програма (передача) є об’єктом правової охорони, то це само собою включає і право на недоторканність, тобто право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи будь-якій іншій зміні або будь-якому іншому посяганню, що може зашкодити честі і репутації організації мовлення.