Римське право ранньої республіки. Закони XII таблиць

Класична завершеність римського права пояснюється, по-перше, високим рівнем товарних відносин; по-друге,- всесвітнім характером самої імперії, що викликало необхідність примирення на певному рів­ні різноманітних правових систем (грецька демократія, східна деспо­тія тощо); по-третє, можливістю використання правового досвіду найбільш культурних іншонаціональних частин імперії (наприклад, Афін), а також діяльністю римських юристів, які користувалися могут­ньою підтримкою держави і авторитетом у населення.

Першою правовою пам'яткою Риму вважаються Закони XII таб­лиць (V ст. до н. е.), прийняття яких стало результатом вагомої пере­моги, здобутої плебеями у боротьбі з патриціями. Характерною озна­кою давнього квірітського права був формалізм. Недотримання обря­ду набуття т. зв. res mancipi (5-7 свідків, накладання руки на покупку, покладення суми на вагу), навіть якщо йшлося про несуттєві дрібниці, вело до визнання угоди недійсною, незалежно від сплати суми. До res mancipi належали земельні наділи, раби, робоча худоба, будівлі і сіль­ські сервітути. Усі інші товари складали т. зв. res пес mancipi, їх на­буття не вимагало специфічного обряду «накладання руки» в присут­ності свідків.

Земля була колективною власністю - ager publicus. У приватну власність сім'ям було роздано, за легендою ще Ромулом, лише по 2 юге-ри (0,5 га), у користування отримували поле 20 югерів (5 га). Після завоювань земля підлягала зрівняльному перерозподілу. Герої отри­мували додаткові наділи. Держава стежила, щоб не допускався неба­жаний перерозподіл землі, наприклад, від патриціїв до плебеїв.

Існувало боргове рабство (до 326 р. до н. е.), однак у разі виплати боргу такий раб повертав собі волю. Боргове рабство у Римі було ска­совано аж через 268 років після реформи Солона в Афінах.

Майно вважалося колективною власністю сім'ї, але розпоряджати­ся ним мав право лише pater familias (батько сім'ї), після його смерті майно ділилося між агнатами - кровними чи прийомними членами родини. Дочка переходила у сім'ю чоловіка без прав на спадок, це ж стосувалося її нащадків, онуків pater familias.

Шлюб укладався у різних формах - купівлі «накладанням руки» або sine manu (майно у роздільній власності подружжя, шлюб щороку поновлюється після 3-денного відлучення - інакше за терміном дав­ності (1 рік 1 день) дружина стає «власністю» чоловіка).

Закони XII таблиць найважчими злочинами, що каралися смерт­ною карою, вважали зраду держави, потраву чужого врожаю, підпал будинку чи поля, злісні наклепи та злісне кривосвідчення. За нічну крадіжку злодія можна було вбити на місці, за денну - він потрапляв у рабство до потерпілого.

Вищі магістрати самі вирішували, що є злочином або таким не ви­ступає. Тілесні покарання (крім смертної кари) не застосовувалися. Вільний за злочин міг відкупитися, раб відповідав життям. Крім того, для страти вільного громадянина вимагалося рішення центуріатних коміцій. За засудженими вільними зберігалося право апеляції до на­родних зборів.

Основною формою захисту порушених прав за законами XII таб­лиць була безпосередня розправа потерпілого з порушником. Спійма­ного на місці злочину потерпілий міг скалічити чи убити на місці. Пізніше ці функції перебере на себе держава.

Оригінали XII таблиць не збереглися (знищені у 387 р. до н. є. під час нападу галлів). Уявлення про них маємо з фрагментарних уривків із творів більш пізніх авторів. Закони XII таблиць були виставлені на головній площі міста. Отримання громадянських прав у 18-річному віці супроводжувалося перевіркою знання молодим римлянином цих законів.