РЕФЕРЕНДУМ ТА ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ 1991 р. В УКРАЇНІ
1 грудня 1991 р. в Україні відбулися референдум і вибори Президента України. До списків було внесено 37 млн 886 тис. громадян. Бюлетень референдуму містив текст «Акта проголошення незалежності України», прийнятого Верховною Радою України 24 серпня 1991 р., і питання: «Чи підтверджуєте Ви «Акт проголошення незалежності України?».
У голосуванні взяли участь 31 млн 891,7 тис. громадян. Це становило 84,2 % від загальної кількості виборців, внесених до списків. За відповідь: «Так, підтверджую» було подано 28 млн 804,1 тис. голосів, що становило 90,3 % виборців, які взяли участь у голосуванні. Проти проголосували 7,58 % виборців, а 2,1 % бюлетенів визнані недійсними.Кандидатами на посаду Президента України були такі діячі:
1. Леонід Макарович Кравчук — голова Верховної Ради України.
Народився 10 січня 1934 р. в селі Великий Житин Рівненської області. 1953 р. закінчив Рівненський кооперативний технікум, а 1958 р. — економічний факультет Київського університету. Працював викладачем політекономії Чернівецького фінансового технікуму протягом 1958— 1960 років. З 1960 р. — на партійній роботі в Чернівецькому обкомі Компартії України. Протягом 1967—1970 рр. навчався в аспірантурі Академії суспільних наук (Москва). З 1970 р. працював в апараті ЦК Компартії України і пройшов шлях від завідувача сектором до другого секретаря ЦК і члена Політбюро ЦК. Протягом 1989—1990 рр. був секретарем ЦК з ідеологічної роботи. З липня 1990 р. — член ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11 скликань. З 23 липня 1990 р. до 5 грудня 1991 р. був Головою Верховної Ради УРСР/України. Президент України з 5 грудня 1991 р. по 19 липня 1994 р. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук захистив 1970 р.
2. В’ячеслав Максимович Чорновіл — голова Львівської обласної ради.
Народився 1 січня 1938 р. у Звенигородському районі Черкаської області в родині вчителів.
Закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював редактором молодіжних передач на Львівській телестудії. Потім — комсоргом будівництва Київської ГЕС, редактором багатотиражки, завідувачем відділу газети «Молода гвардія».1965 р. звільнено з роботи за участь у правозахисному русі. У серпні 1967 р. заарештовано і засуджено на 3 роки. 12 січня 1972 р. заарештовано вдруге і засуджено до 6 років заслання в Якутії за антирадянську пропаганду. У квітні 1980 р. заарештовано і засуджено за фальшивим звинуваченням. Звільнено 1983 р. достроково за протестом прокурора
Якутії. З 1988 р. — голова Української Гельсінської спілки, а з квітня 1990 р. — голова Львівської облради.
Після обрання співголовою народного руху України подав у квітні
1992 р. у відставку з посад голови Львівської облради та облвиконкому і зосередився на політичній діяльності у Верховній Раді України. Був депутатом Верховної Ради 12-го (1-го) і 13-го (2-го) скликань.
3. Левко Григорович Лук’яненко — голова Української республіканської партії.
Народився 24 серпня 1928 р. в селі Хрипівка Городнянського району на Чернігівщині. Протягом 1944—1953 рр. служив в Радянській армії на території Австрії та Азербайджану. 1953—1958 рр. — студент юридичного факультету Московського університету. 1958—1961 рр. — адвокатська діяльність на Львівщині. Заснував 1958 р. підпільну націоналістичну організацію — Українську робітничо-селянську спілку. 1961 р. його заарештовано і засуджено до страти. Покарання було пом’якшено — 15-річне ув’язнення. Після звільнення оселився 1976 р. в Чернігові. Був одним із засновників Української Гельсинської групи. Знову заарештовано в грудні 1977 р. і в червні 1978 р. засуджено до 10 років тюремного ув’язнення та 5 років заслання. Протягом 1992—
1993 рр. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді. Народний депутат України трьох скликань. Автор книг: «Сповідь у камері смертників», «Вірю в бога й Україну», «Не дам загинуть Україні», «На землі кленового листа» та ін.
4. Ігор Рафаїлович Юхновський — керівник Народної Ради в парламенті України.
Народився 1 вересня 1925 р. в селі Княгинине Рівненської області в сім’ї службовців. Закінчив 1951 р. Львівський університет. За фахом фізик. Кандидатську дисертацію захистив 1954 р. у Львові, а докторську — 1965 р. у Києві. Займався науковою діяльністю.
З травня 1990 р. по грудень 1991 р. очолював Народну Раду України у Верховній Раді України. У 1992 р. — державний радник України з питан науково-технічної політики. Протягом 1992 — березня 1993 р. — перший віце-прем’єр-міністр України.
5. Л. Табурянський — Голова Української народної партії.
Народився 1940 р. у Кривому Розі. Закінчив Криворізький гірничорудний інститут та Київський інститут народного господарства. 4 березня 1990 р. в першому турі обрано депутатом Верховної Ради України 12-го (1-го) скликання. Голова Української народої партії.
6. Олександр Миколайович Ткаченко — міністр сільського господарства України (на останньому етапі виборчої кампанії зняв свою кандидатуру і закликав лояльних йому виборців голосувати за Л. М. Кравчука (див. біографічну нотатку в Додатку 32). Біографічна нотатка про О. М. Ткаченка міститься в шостому томі «Юридичної енциклопедії». Її авторами є доктор політичних наук професор Володимир Павлович Горбатенко та Юрій Якович Касяненко (м. Київ).
7. Володимир Борисович Гриньов — заступник Голови Верховної Ради України.
Народився 26 липня 1945 р. в с. Велика Трійця Шебекінського району Бєлгородської області. Закінчив 1968 р. Харківський політехнічний інститут. Кандидатську дисертацію захистив 1972 р., а докторську — 1981 р. Протягом 1981—1990 рр. був членом КПРС. Протягом травня 1990 — червня 1993 р. — депутат Верховної Ради України 12-го скликання, член Президії Верховної Ради України, заступник голови Верховної Ради України.
Розподіл голосів виборців:
— Л. Кравчук — 61,56 % (19 млн 643,6 тис. виборців);
— В. Чорновіл — 23,27 % ;
— Л. Лук’яненко — 4,49 %;
— В. Гриньов — 4,17 %;
— І. Юхновський — 1,74 %;
— Л. Табурянський — 0,57 %.
Першим Президентом України в 1991 р. став Л. М. Кравчук.