Право США у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Розвиток делегуючого законодавства конституція США досить детально визначає предмет законодавчих повноважень Конгресу й докладно описує повноваження, що належать президентові. І хоча Конституція США прямо ніде не передбачає можливості делегованого законодавства, в жодній статті Конституції США немає норми, на підставі якої можна було б обґрунтувати підзаконне нормотворчество, виконавча влада такі функції здійснювала чи не з першого років.

По деяких підрахунках в 40-х рр. ХХ ст. більше 100 федеральних установ видавали свої акти на підставі приблизно тисячі делегувань, що містяться в актах Конгресу й 75 наказах Президента, причому останні також базувалися на актах Конгресу.

На думку вчених Конгрес вправі здійснювати таке делегування на підставі розділу 8 ст. 1 Конституції США, що надає йому право приймати будь-які закони. Американські вчені тому роблять висновок про те, що Конгрес має право видавати закони, що делегують адміністрації повноваження на видання нормативних актів не тільки з питань внутрішньої організації установ і порядку їхньої роботи, але й з питань, віднесених до його ведення, тобто з торгівлі, тарифів, податків і т.д.

Делегування адміністрації законодавчих повноважень суперечить доктрині поділу влади, а також іншій доктрині, якої дотепер дотримується американська система представницької демократії, «делегат не може делегувати». Стосовно повноважень Конгресу ця остання доктрина означає, що американський народ, що відповідно до преамбули Конституції є її творцем, не вповноважив Конгрес делегувати свої повноваження.

Таким чином, всупереч доктрині поділу влади й доктрині «делегат не може делегувати», а також незважаючи на точний зміст конституцій, легіслатури делегували адміністрації великі нормотворчі повноваження. Із властивою ним гнучкістю й прагматизмом американці наповнили свою конституцію змістом, що не випливає з її буквального значення. Такий процес був викликаний потребами часу й свідчив про неможливість здійснення влади суворо в рамках твердого поділу повноважень між законодавчою й виконавчою владою.

Бути або не бути адміністративному нормотворенню, багато в чому залежало від судів. І суди в цілому ряді рішень по справах, у яких оскаржувалась конституційність делегування адміністрації законодавчих повноважень, санкціонували подібну практику. Верховний суд тільки двічі визнав делегуючий закон неконституційним.

І в XX ст. Конгрес нерідко приймає делегуючі закони, що містять докладні інструкції для адміністрації у відношенні видаваних ними актів. Таким,зокрема, є трудове законодавство, що містить чіткі стандарти для Національної ради з трудових відносин як відносно вирішення окремих суперечок, так і з питань видання нормативних актів.

У другій пол. ХХ – на початку ХХІ ст. у США делеговане законодавство здійснюється як Президентом, так і главами виконавчих департаментів, і численних федеральних агентств. Видавані в цьому порядку укази, накази, прокламації, військові накази, директиви, регламенти й т.д. мають таку ж юридичну чинність, як й акти Конгресу. При цьому межі делегованого законодавства, не встановлені.

Джерела права і систематизація адміністративного права. З погляду американських юристів адміністративне право США регулює повноваження й порядок діяльності адміністративних установ, а також контроль судів над адміністрацією. Організація адміністративної системи й структура окремих установ не є, на їхню думку, об’єктом регулювання цієї галузі права.

Американці схильні розглядати своє адміністративне право як сукупність юридичних норм, покликаних захистити приватну особу від свавілля бюрократії. Американську юриспруденцію цікавлять в адміністративному процесі не установи, а головним чином приватна особа, насамперед його права на участь в цьому процесі й ті можливості, які надаються цій особі і його адвокатові для захисту його інтересів. Тому питання процедури в адміністративному праві США є домінуючими. Таке адміністративне право треба, скоріше, іменувати «адміністративно-процесуальним».

Джерелами адміністративного права США є: конституції (федеральна й штатів); закони федерації й штатів; судові рішення; акти адміністративних установ.

Надзвичайно важливе значення для адміністративного права, а особливо для його процесуальної частини, мають V й XІ виправлення до Конституції США. В V виправленні, що поширюється тільки на федеральні заклади, говориться, зокрема: «Ніхто... не повинен втрачати життя, волі або майна без належної правової процедури; ніяка приватна власність не повинна відбиратися для суспільного користування без справедливого відшкодування». В XІ виправленні також вказується на те, що «жоден штат не повинен лишати кого-небудь життя, волі або майна без належної правової процедури». Ці конституційні норми розглядаються з як підстава для участі зацікавлених осіб у процесі вироблення адміністративного рішення або для пред’явлення в суді позову до установи, співробітники якого своїми діями по службі нанесли приватній особі збиток.

З метою уніфікації адміністративної практики в 1946 р. був прийнятий Закон про адміністративну процедуру. Федеральний Закон про адміністративну процедуру будучи власне кажучи адміністративним кодексом, сформулював положення, що регулюють інформування громадян про діяльності адміністрації, адміністративне нормотворчество й квазисудебную діяльність, перевірку судом рішень установ.

В 1966 р. Конгрес кодифікував V розділ Зводу законів США, що отримав назву «Урядова організація й службовці». Він майже повністю присвячений установам у системі виконавчої влади, у тому числі й адміністративним.

Багато штатів мають власні закони про адміністративну процедуру. Зразком для них служить як федеральний Закон про адміністративну процедуру, так і Зразковий штатний закон про адміністративну процедуру, підготовлений уповноваженими штатів по уніфікації законодавства. Процедура адміністративних установ у системі місцевого самоврядування також в окремих випадках регулюється особливими актами про адміністративну процедуру.

Значну роль у створенні американського адміністративного права відіграли суди. Суди, широко тлумачачи конституції, санкціонували передачу закладам нормотворчіх і судових повноважень. Вони сформулювали також безліч нових матеріальних і процесуальних норм адміністративного права, які надалі були закріплені в законах або діяли самі по собі.

Важливе джерело адміністративного права становлять адміністративні нормативні акти. За своєю чисельністю й обсягом вони значно перевищують як закони, так і судові постанови.

Найбільш важливими нормативними актами, виданими президентом, є виконавчі накази й реорганізаційні плани. Федеральні департаменти й відомства видають свої нормативні акти у вигляді наказів, інструкцій, правил виробництв і процедури й т.д.

Загальна характеристика цивільного права в США У сфері цивільного права в більшості американських штатів діють не кодекси, а закони, що регулюють окремі правові інститути, або норми загального права. Виключення становить штат Луізіана, де діє Цивільний кодекс, що продовжує традиції французького права, і штати Джорджія, Каліфорнія, Монтана, Північна й Південна Дакота, де є цивільні кодекси, що регулюють лише вузьке коло проблем цивільного й сімейного права.

Норми про правовий статус фізичних осіб, крім тих що мають загальноконституційний характер, досить розрізняються. Зокрема, вік цивільного повноліття в штатах коливається від 18 до 21 року.

Однаковий закон про шлюб і розлучення, розроблений Національною конференцією уповноважених, повне схвалення одержав лише в 11 штатах, і в регулюванні цих питань відсутня єдність. Закони одних штатів вимагають цивільної форми реєстрації шлюбу, інших надають юридичну силу церковному одруженню, однак за умови, що йому передує подання ліцензії від муніципальних служб. Нарешті, в окремих штатах допускається визнання юридичних наслідків і за фактично установленими шлюбними відносинами. Майно чоловіка й жінки після висновку шлюбу найчастіше продовжує залишатися в їхній роздільній власності, хоча в декількох штатах зізнається режим спільності майна чоловіка й жінки.

Підставою для розлучення законодавство одних штатів визнає лише непоправний розпад шлюбу, інших – роздільне проживання чоловіка й жінки строком на півроку; у деяких штатах потрібно довести в суді провину одного із подружжя у грубому ставленні, невірності й т.п.

У самостійну галузь правового регулювання, здійснюваного головним чином федеральними законами, перетворилося так зване антитрестове законодавство, спрямоване на недопущення надмірної концентрації економічної могутності в руках окремих монополій на шкоду системі капіталістичної конкуренції. Першим федеральним актом у цій області став Закон Шермана, який був доповнений Законом Клейтона й Законом про федеральну торговельну комісію. Цими актами оголошувалися незаконними «нечесні методи конкуренції» у торгівлі, а також деякі види підприємницької практики, якщо вони спричиняли «істотне ослаблення конкуренції» або «тенденцію до створення монополій». У результаті антитрестовське законодавство має своїм наслідком аж ніяк не ліквідацію монополій, а створення досить гнучкої системи державно-монополістичного регулювання економіки.

У трудовому законодавстві в США на сьогодні склалася система нормативних актів, що регулюють трудові відносини, у якій вирішальна роль належить федеральним законам, хоча й у веденні штатів залишається досить широке коло питань. Федеральні закони, прийняті в 1960-х рр., багато в чому відбивали інтереси трудящих і гарантували рівну оплату за рівну працю, проголошували заборону дискримінації в області праці з міркувань расової приналежності, походження, кольору шкіри, релігії, й ін.

Чинні закони забороняють участь профспілок у політичній боротьбі й проведенні виборних кампаній, систему «закритих цехів», тобто прийому на роботу тільки членів профспілок, і містять ряд інших обмежень профспілкової діяльності. У той же час органи федерального Міністерства праці й відповідних установ у штатах наділені правом нагляду за дотриманням підприємцями законодавства про мінімальні ставки заробітної плати й максимальної тривалості робочого часу, правил техніки безпеки на підприємствах і т.п.

Діюча система соціального забезпечення (Федеральний Закон про соціальне забезпечення й інші акти) включає насамперед міри соціального страхування, пов'язані із трудовими відносинами й фінансовані за рахунок внесків працівників і підприємців: виплату пенсій по старості, інвалідності, з нагоди втрати годувальника, допомога з безробіття й у зв'язку з нещасними випадками на виробництві. У систему соціального забезпечення входять також міри соціальної допомоги, які надавались незаможним родинам, одиначкам з недостатнім доходом, особам, що бідують у тривалому лікуванні, індіанцям, особам що постраждали в наслідок стихійних лих й ін^[114].

У другій половині XX в. одержали значний розвиток нові галузі права, пов'язані з охороною навколишнього середовища й захистом інтересів споживачів. Під активним впливом громадськості й при опорі великих корпорацій Конгрес США прийняв закони про національну політику з питань навколишнього середовища 1969 р. і про поліпшення якості навколишнього середовища 1970 р., а на їхній основі – ряд більше приватних актів: про контроль над забрудненням вод, про чистоту повітря, про контроль над шкідливими шумами, про ліквідацію твердих відходів й ін. Спеціально створене Агентство по охороні навколишнього середовища вправі видавати підзаконні акти, якими регулюються критерії й стандарти якості води, атмосферного повітря, нормативи промислових відходів, стічних вод і т.п., а також вести карне переслідування корпорацій й інших порушників установлених правил.

З метою боротьби з «обманом споживачів» (помилкова реклама товарів, поставка фальсифікованих або неправильно маркірованих продуктів, вимога оплати незроблених послуг і т.п.) нині прийняті сотні правових актів на рівні законодавства федерації й штатів. Видання цих актів з'явилося реакцією законодавців на. рух споживачів проти обману й зловживань у сфері торгівлі й послуг. Національна адміністрація з питань продовольства й ліків видають переліки стандартних вимог, пропонованих до якості відповідних продуктів. Чинне законодавство дозволяє споживачам й їхнім асоціаціям, як і державним органам, вибирати між карним переслідуванням і пред'явленням цивільного позову до торговельних фірм і постачальників послуг, що займається обманом споживачів.

Загальна характеристика кримінального права в США. Карне право американських штатів сформувалось й довгий час розвивалося на основі системи англійського загального права, у свою чергу сформованої з величезного числа судових прецедентів, тобто рішень судів вищих інстанцій з певних правових питань.

З перших же десятиліть існування Сполучених Штатів важливу роль як джерела карного права (поряд з нормами загального права) стали грати статути – законодавчі акти Конгресу США й законодавчих зборів штатів. На початку XX в. у рамках загальної консолідації законодавства штатів у більшості з них були прийняті свої кримінальні кодекси, або, вірніше, розділи зводу законів штату, що регулюють відповідальність за карні злочини. Надалі вони, як правило, піддавалися численним змінам і доповненням,

В 1948 р. була сформована частина I розділу 18 Зводу законів США, що являє собою діючий федеральний Кримінальний кодекс. Починаючи з кінця 1960-х рр. спроби здійснити кардинальну реформу федерального карного законодавства, що виразилися в складанні декількох проектів нового кримінального кодексу, поки виявилися безрезультатними.

Важливим етапом на шляху реформи федерального карного законодавства, хоча й не в настільки широкому обсязі, як прийняття нового Кримінального кодексу, стало видання в жовтні 1984 р. Комплексного закону про контроль над злочинністю. У ньому регулюються питання призначення й виконання покарань, міри боротьби з небезпечними злочинцями й рецидивістами й інші аспекти діяльності федеральної судової системи.

В силу історично сформованого на базі Конституції США розподілу повноважень федерації й штатів у сфері карного законодавства федеральний КК, а також кримінально-правові норми, що знаходяться в інших розділах Зводу законів США, мають досить обмежену галузь регулювання. Ними встановлюється відповідальність за злочини федеральних службовців, а також у випадках, коли скоєний злочин сполучений з перетинанням кордону між штатами (наприклад, при збуті викрадених автомобілів).

У свою чергу, кримінальні кодекси 50 американських штатів, згодом стали усе більше виявляти значні й нічим не виправдані розходження у визначенні кола карних діянь, ознак окремих злочинів, у покараннях і т.п. Ці обставини й застарілий характер багатьох положень більшості кодексів нерідко ставали серйозною перешкодою в боротьбі зі злочинністю, особливо організованої.

Тому в середині XX в. почався рух за реформу карного законодавства штатів, у якій вирішальну роль зіграв підготовлений Інститутом американського права Зразковий кримінальний кодекс (1962 р.). До середини 1980-х рр. у більш ніж 40 штатах були прийняті нові КК, що привело й до відновлення, і до зближення карного законодавства штатів. Між знову прийнятими КК зберігаються чималі розходження, однак всі вони відтепер представляють систематизовані збірники карних законів й у принципі дають однакове трактування найважливіших інститутів карного права.

Діюче, у тому числі й реформоване за останні роки законодавство американських штатів дотримується традиційного розподілу злочинних діянь на дві основні категорії – фелоніі й місдімінори. До фелоніїв відносяться більше тяжкі діяння, які караються позбавленням волі на строк понад один рік, а до місдімінорів – менш тяжкі. Розходження між ними грають досить істотну роль при кваліфікації злочинів, у сфері карного процесу, в умовах відбування покарання й у правових наслідках осуду. Так, фелонія або одна тільки ціль її здійснення нерідко служить обтяжуючою обставиною, прямо передбаченим законом (наприклад, при вбивстві й проникненні в чуже приміщення). Можливості арешту поліцейським людини, підозрюваного в місдімінорі, значно обмежені. Карно-процесуальне законодавство деяких штатів вважає необов'язковим участь захисника, а іноді й обвинувачуваного в судовому розгляді справ про місдімінорах. Засуджені за фелонию, як правило, відбувають покарання в каральних установах більш суворого режиму, а після його виходу втрачають права займати публічні посади.

Основними елементами системи покарань, що склалася в США, є страта, позбавлення волі, пробація й штраф. Як додаткові покарання застосовуються конфіскація майна, покладання обов’язку відшкодувати заподіяний збиток, позбавлення прав, трудові послуги у суспільних інтересах й ін.

Активність супротивників страти привела до її скасування в ряді штатів, хоча в деяких з них (шт. Орегон) вона по декілька разів заборонялася й знову відновлювалася.

Інша істотна ланка американської системи карних покарань пробація (буквально: випробування), тобто направлення на певний строк засудженого, залишеного на волі, під спостереження чиновника спеціальної служби. Порушення встановлених судом пробації може спричинити винесення вироку до тюремного ув’язнення. Пробація альтернативна позбавленню волі санкція, що звичайно передбачається в Кримінальному кодексі штатів за більшість злочинів, крім найбільш тяжких, і широко застосовується американськими судами.

Штраф – основна, а часто і єдина міра покарання, що передбачає американськими законами за більшість малозначних злочинів й інших правопорушень, особливо автодорожніх. Останнім часом карні закони все частіше допускають одночасне призначення у вироку – позбавлення волі, пробаций і штрафу.

З метою боротьби з організованою злочинністю з кінця 1960-х рр. виданий ряд законодавчих актів, головним чином на федеральному рівні. Особливе значення серед них має Закон про контроль над організованою злочинністю, у якому передбачені суворі покарання для рекетирів й інших учасників злочинних об'єднань, особливо у випадках, коли вони намагаються вкладати гроші в «законний бізнес». Ціла серія законодавчих актів останнього часу, прийнятих Конгресом США й владою штатів, спрямована на боротьбу з торгівлею наркотиками.

За останні десятиліття в системі карного законодавства на рівні й федеральному, і штатів всі частіше з’являються близькі за своїм змістом закони, спрямовані на боротьбу з новими формами злочинності, що вимагає координації зусиль різних правоохоронних органів. У їхньому числі федеральний Закон про шахрайство й зловживання, пов’язаних з комп’ютерами, і аналогічні закони переважної більшості штатів, докладно регламентуюча відповідальність за широке коло так званих комп’ютерних злочинів.

У наш час не території США функціонують п’ятдесят правових систем штатів та єдина федеральна правова система.