4. Особливості абсолютизму Німеччини.
На протязі XVII ст., тобто пізніше, ніж в Англії і Франції, в німецьких державах затвердилася абсолютна монархія. У Німеччині абсолютизм склався як абсолютизм обласний, князівський, а не загальнодержавний.
Влада імператора була надто розхитана Селянською війною (1524–1525) та антипапістським рухом, що вилився у Реформацію. Це привело до подальшого посилення курфюрстів – глав найбільших німецьких князівств. Спроби імператора Карла V (1516–1556 рр.) насаджувати свій, загальноімперський, абсолютизм з допомогою папського престолу зіткнулися з могутнім протестантським рухом. Саме він став опорою князівської могутності і непокірності. Розпочалася Тридцятилітня війна (1618–1648 рр.), у яку в тій чи інший мірі були втягнуті усі європейські країни і яка завершилася Вестфальським миром, в результаті якого німецькі князівства перетворилися на фактично незалежні державні утворення. Імператор був відсторонений від будь-якого втручання у внутрішні справи князівств.Курфюрсти зуміли добитися того, що кожний імператор при обранні повинен був приймати розроблені ними умови: не передавати імператорський престол у спадшину, не втручатися в справи князів, регулярно скликати їх з’їзди. Це був так званий князівський абсолютизм. Його відрізняли від централізованих абсолютних монархій Заходу наступні риси. По-перше, як і станово представницька монархія, він склався не в рамках всієї імперії, яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих князівських володінь. По-друге, його затвердження не є результатом тимчасової рівноваги сил дворянства і буржуазії. Навпаки, він був вираженням торжества феодальної реакції, її перемоги над буржуазним рухом і підпорядкуванням слабкої німецької буржуазії князям. Не випадково абсолютизм затвердився раніше усього у Баварії (в першій третині XVII ст.), яка відрізнялася економічною відсталістю та відсутністю великих міст.
Суспільний устрій Німеччини періоду абсолютизму можна схематично змалювати таким чином: князі – курфюрсти, дворяни і духовенство, міське населення, селяни.
З феодальної ієрархії майже повністю зникає середнє дворянство, частина якого переходить на положення князів, а друга частина перейшла до лав нижчого дворянства. У свою чергу нижче дворянство – основна маса лицарства, – з появою вогнепальної зброї втрачає набуте раніше значення.У містах існувало три соціальних групи населення. Міська верхівка (патриціат) тримала у руках усі міські посади, які передавались у спадщину. В опозиції до патриціату стояли дві інші групи: бюргерство (середня частина населення міст, повноправні майстри) та міські плебс (підмайстри, найбідніщі мешканці міста).
У більшості князівств кріпацтво стало загальним явищем. Пожиттєві і спадкові наділи селян були перетворені на короткотермінові утримання (це дозволяло довільно збільшувати повинності), общинні землі суттєво урізані. Однак, у 1781 р. в Австрії кріпацтво було замінено відносинами підданства. Піддані повинні були і надалі коритися поміщикам, але дістали особисту свободу. Піддані звільнялися від служби при панському дворі, але мусили відбувати панщину та інші повинності на користь землевласників.
По мірі складання князівського управління судова влада імператора скасовувалась на користь князів – курфюрстів, а судова система ставали все більш складного і багатоступеневою. Князі – курфюрсти розповсюджували свою юрисдикцію на все населення свого князівства. Також існували станові суди «суди рівних»: князівські, графські та інші.
Князівський абсолютизм зіграв винятково реакційну роль, надовго закріпив стан економічної та політичної роздробленості Німеччини. Імперія остаточно перетворилася на конгломерат з приблизно 300 держав і державок, де були не тільки різні політичні режими, а й різні релігії, закони, мита.
Найбільш великими абсолютистськими державами імперії були Прусія та Австрія, між якими вже починалося суперництво в імперії.
Бранденбурзько-Пруська держава була створена на початку XVII ст. на землях колишнього Тевтонського ордену, колонізаторська діяльність і ідеологія якого заклала початок великопруського мілітаризму в Німеччині.
Засновником нової держави вважається Фрідріх Вільгельм, курфюрст Бранденбурзький (1640–1688 рр.). Остаточне оформлення держави відбулося у 1701 р., коли Бранденбурзький курфюрст добився титула короля Прусії.Прусія була централізованим королівством з населенням протестантського віросповідання. Державний лад Прусії був прикладом найреакційнішого і найагресивнішого німецького абсолютизму.
Державний устрій. Голова держави – король Прусії – входив до імперської колегії курфюрстів. Вищим органом державного управління була Таємна рада при королі. Їй підкорялися три директорії: фінансова, військова та королівських доменів. Особливого значення набула директорія військових справ.
Основними тенденціями розвитку державного ладу Прусії у XVIII ст. стали подальша централізація і мілітаризація державного апарату, піднесення військово-управлінських органів над громадянськими. Значна частина повноважень Таємної ради переходить до генерального військового комісаріату. Відбувається злиття всіх директорій в єдиний військово-фінансовий орган на чолі з президентом – королем. На місцях земські радники (ландрати), що призначалися королем за рекомендацією дворянських зібрань, підпадають під жорсткий контроль центральної влади і наділяються широкими військово-політичними функціями. Ліквідується міське самоврядування. Міські ради були замінені колегіями магістратів, які призначалися королем. На весь державний апарат були розповсюджені військові звання, військова субординація і дисципліна.
Пруська армія була однією з найбільших в Європі і славилась своєю муштрою та паличною дисципліною. Армія зросла удвоє – до 85 тис. солдатів, що становило 4 відсотки загальної кількості населення. Це була четверта за величиною армія Європи. З державних доходів, які становили близько 7 млн. талерів, більше половини – 3,6 млн. – йшло на армію.
За своїм політичним режимом Пруська монархія характеризувалася як «військово-поліцейська держава». Засновником цієї системи вважають короля Фрідріха Вільгельма І (1713–1740 рр.).
В ній отримали розвиток свавілля влад: цензура і дріб’язкова регламентація державного і приватного життя підданих. Мілітаризація Прусії визначила і її загарбницьку зовнішню політику.Австрія, на відміну від Прусії, не являла собою централізованої держави. Вона була багатонаціональною країною, в якій німці проводили політику національного пригнічення слов’янських та інших народів. До її складу, крім німецькомовних (Верхньої і Нижньої Австрії, Тіролю, Швабських земель), входили слов’янські – Карінтія та Крайна, Чехія, Моравія, Сілезія та частини колишнього Угорського королівства.
В Австрії панувало католицьке віросповідання. З XV ст. королі Австрії ставали германськими імператорами, і Австрія вважалася їх доменіальним володарем.
Державний устрій. Система централізованих органів Австрії не була строго упорядкованою і постійно перебудовувалася, зберігалися місцеві представницькі установи – ландтаги та сейми. Вищим органом влади і управління разом з монархом була Таємна рада. В подальшому вона була замінена Конференцією, яка на початку XVIII століття перетворилася на постійний орган. Військовими справами відала Військова рада. З 1760 р. з метою об’єднання всіх галузей управління була заснована Державна рада. Зросло значення центральних установ, ослабла роль місцевих сеймів. Найважливішими центральними установами стали: державна рада (дорадчий орган при государі), «придворна австрійська канцелярія» на чолі с канцлером (виконавчий орган) та придворна військова рада.
На чолі провінцій Австрійської монархії стояли намісники, які обиралися з місцевих дворян становими сеймами (в останніх були представлені 4 стани: духовенство, пани, рицарі, імперські міста) і затверджувались королем. В державах, що входили до складу Австрії, були сейми – станові зібрання. В містах управління знаходилось в руках королівських чиновників, виборних міських управ і бургомістрів. Натомість місцеві сейми і ландтаги поступово перетворилися на земські зібрання з дуже обмеженою компетенцією.
Заплутаною була судова система. Компетенція численних судів (міські, земські, гофмаршальський та ін.), не мала належної впорядкованості, справи часто пересилалися з одного суду в інший. Сам суд продовжував залишатися становим, тобто дворяни судилися дворянами, жителі міст – міськими судами, а селян судив їх поміщик.
В 1749 р. розпочалася військова реформа за пруським зразком: упорядковано рекрутські набори і комплектування офіцерського корпусу, введена категорію запасу. Здійснювана у цей час політика проводилася у дусі освіченого абсолютизму, який свою назву дістав від того, що государі цих монархій нібито керувалися ідеями французьких буржуазних просвітителів. Освічений абсолютизм формально здійснювався, виходячи з надкласових загальнонаціональних інтересів, а насправді служив зміцненню цього же режиму. Він став дійовим засобом боротьби проти місцевих, станових і корпоративних привілеїв. Так у 1749 р. при ерцгерцогині Марії-Терезії (1740–1780 рр.) найважливіші повноваження зосереджуються в руках королівських чиновників, виборні органи ставляться під контроль уряду, для утримання армії були встановлені щорічні податки. У 1751 р. видано указ, що забороняв зганяти селян-платників цього податку із землі.
Католицтво залишалось державною релігією, але церква і школа підпорядковувалися державі. Марія-Терезія вилучила з кас церковних рад 3 млн. гульденів та закрила 80 монастирів, Йосип ІІ закрив 738 монастирів. Завершенням релігійної реформи стало підпорядкування з 1781 р. кліриків контролю світських чиновників.