Німецький конкурсний статут

Головним джерелом правового регулювання неплатіжоспро- можності (банкрутства) і в континентальній, і в англо­саксонській системах права є закон. Для звичаю це надзвичайно складна сфера.

Кодифікація конкурсного права в Німеччині розпочалася в 1870 р. 2 грудня 1877 р., за часів канцлера О. Бісмарка, було при­йнято Німецький конкурсний статут (Konkursordnung). Дослівний переклад з німецької означає «конкурсний порядок». Статут було опубліковано 10 лютого 1879 р. В його основу було покладено відповідний закон Пруссії. 214 параграфів Статуту зосереджува­лося в трьох його книгах:

1. »Матеріальне конкурсне право» (§ 1—63).

2. »Конкурсне провадження» (§ 64—208).

3. кримінальні постанови» (§ 209—214).

У зв’язку з тим, що 1 січня 1900 р. набрали чинності Німецьке цивільне укладення і Німецьке торговельне укладення (а до їх за­провадження Німеччина готувалася чотири роки), то в 1898 р. виникла потреба внести до Статуту певні зміни. Основні поло­ження першопочаткової редакції Статуту були збережені. Вна­слідок техніко-юридичного опрацювання тексту кількість параг­рафів збільшилася до 244.

Книга третя Статуту була відмінена в 1976 р. у зв’язку з при­йняттям спеціального закону, спрямованого на боротьбу з еконо­мічною злочинністю. Помітна модифікація Статуту відбулася в 1935 р. з огляду на прийняття закону про мирові угоди. Протягом XX ст. у Німеччині було прийнято понад два десятки законів про банкрутство.

Суб’єктами конкурсного права в Німеччині можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (незалежно від сфери їх діяльності та комерційного статусу), які виявилися неспроможними сплачу­вати борги (§ 102). Комерсант може бути оголошений банкрутом незалежно від правової форми його підприємницької діяльності. Цікаво, що дія Статуту поширюється і на ті торговельні товарис­тва, які не вважаються правосуб’єктними. Справи про банкрутст­во підвідомчі усім цивільним судам.

§ 102 передбачає, що конкурсне провадження може розпо­чинатися лише тоді, коли боржник виявляється нездатним оплачувати борги. Крім мирової угоди, право Німеччини знає одну на всі випадки процедуру конкурсного провадження, спрямовану на ліквідацію майна банкрута. Початок конкурсно­го провадження означає позбавлення боржника права розпоря­джатися його майном (§ 6,106). На майно поширюється конку­рсний імунітет. Не визнаються жодні арешти, стягнення, претензії на майно поза процедурою конкурсного проваджен­ня. Це провадження передбачає припинення нарахування від­сотків за грошовими вимогами кредиторів. Конкурсний управ­ляючий має право опротестовувати угоди боржника, укладені протягом встановленого законом «періоду підозрілості», який передує початку конкурсного провадження (§30—33). Конкур­сного управляючого призначає суд (§ 78). Суд має право (§ 87) до перших загальних зборів кредиторів призначити комісію з- поміж них чи їх представників.

Чільне місце серед органів конкурсного провадження нале­жить суду. Він, зокрема, має право затвердити чи відхилити ми­рову угоду між боржником і кредиторами. До конкурсної маси зараховується все майно боржника за станом на дату початку конкурсного провадження.

Право Німеччини передбачає «гласний арешт». Він означає, що особи, в яких знаходиться будь-яке майно боржника, зо­бов’язані повідомити про це конкурсному керуючому і не пере­давати майно боржникові. Якщо до конкурсної маси боржника потрапляє чуже майно, то його власники можуть вимагати на пі­дставі загальних норм цивільного права, вилучення відповідного майна з цієї маси (§ 43). Реалізація майна боржника (перетворен­ня його на гроші) відбувається шляхом публіч-них торгів (аукці­ону). Конкурсне провадження припиняється за клопотанням бо­ржника та згоди на це кредиторів (§ 202).

7.4.