Франція в кінці XVIII ст. Причини буржуазної революції
Франція у другій пол. XVIII ст. представляла собою абсолютну монархію, яка знаходилась у стані глибокої соціально-політичної та економічної кризи. Населення країни складало приблизно 26 млн.
чоловік, з яких 1% (270 тис. чол. – дворянство та духовенство) належало до привілейованого стану і не сплачувало ніяких податків. Основна маса населення було обкладена приблизно 7 тис. загальнодержавних та місцевих повинностей і податків. Нестерпно важко було селянам (23 млн. чол.), які тікали із сіл у міста, поповнюючи там армію бродяг.Влада короля була безмежна. Король за власним розсудом розпоряджався скарбницею і майном підданих, призначав і зміщав міністрів і чиновників. Генеральні штати не скликалися з 1614 р., а управління державою здійснювалося за допомогою величезної бюрократичної машини, що підпорядковувалося лише королю. Все це потребувало величезних коштів, яких було обмаль. Саме в цей час королівська політика та марнотратство поставили Францію перед загрозою фінансового банкрутства.
Фінансове банкрутство була не єдиною причиною революції, їх було доволі багато – сваволя королівської влади, привілеї дворянства і духовенства, феодальні побори і непосильні податки, феодальна власність на землю, обмеження купівлі-продажу землі, численні внутрішні митниці і зростання незліченних митних зборів, цеховий лад і пов’язана з ним регламентація виробництва, королівські монополії в галузі торгівлі й мануфактур, політичне безправ’я, феодально-абсолютистська політика і діяльність церкви.
Прошарки буржуазії, підприємців зазнавали утисків внаслідок станово-корпоративних обмежень, свавілля і корупції у судово-адміністративній галузі. Саме буржуазія стала суспільною силою, яка була спроможна очолити боротьбу проти феодальної системи.
Готовність до політичних дій поєднувалася у буржуазії з її ідеологічною платформою, якою стали ідеї просвітителів XVIII ст.
(Руссо, Монтеск’є, Вольтера та ін.) Французькі революціонери не тільки набули досвіду англійської та американської революції, але й володіли досить чіткою програмою боротьби за демократію, а політичні лозунги революції («свобода», «рівність», «братерство») були зрозумілими і доступними простому народу[72].Початок революції. В 1789 р., щоб поповнити скарбницю і запобігти банкротству, король Людовик XVI звернувся до Генеральних штатів в надії дістати від них згоду на введення нових податків. Кількість делегатів від третього стану була подвоєна, однак ця обставина не мала істотного значення, оскільки за старовинним звичаєм кожний стан мав один голос. У травні 1789 р. після відкриття генеральних штатів делегати третього стану, до яких приєдналася частина делегатів від інших станів, виявили непокору королю. Розглядаючи себе як представників всієї нації. Бунтівні депутати організувалися спочатку в Національні (червень 1789 р.), а потім (липень 1789 р.) в Установчі збори, тим самим взявши на себе місію створювати нові політичні й державно-правові інститути, розробляти й затверджувати Конституцію.
Спроба короля розігнати депутатів обернулася повстанням парижан. 14 липня 1789 р. вони штурмували символ королівського абсолютизму фортецю-тюрму Бастилію. Революція охопила всю Францію.
2.