<<
>>

§ 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки

Схема Соціальна стратифікація радянського суспільства (модель Т. Заславської)Трансформація соціальної структури передбачає зміну, перетворення її істотних рис.

Для з\'ясування особливостей трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства. Без цього неможливо використовувати основні тенденції розвитку й елементи соціальної структури, що відіграють у ньому провідну воль.

Схема Соціальна стратифікація радянського суспільства (модель Т. Заславської)

У механізмі посткомуністичних трансформаційних процесів зміни соціальної структури грають двояку роль. З одного боку, вони відображають соціальні результати інституціональних реформ, а з іншою зумовлюють здатність суспільства до подальших соціальних змін. Таким чином, зміна соціальної структури одночасно відображає і підсумки що закінчився, і «стартові умови» майбутнього етапу перетворень. Соціально-трансформаційна структура являє собою якраз ту специфічну проекцію соціальної структури суспільства, яка безпосередньо відображає момент єдності минулої і майбутньої. Як її елементи виступають соціальна спільність, взаємодія  співпраця, конкуренція або боротьба яких служать рушійною силою трансформаційного процесу.

Трансформаційна структура відображає системну якість суспільства, особливо значущу в період крутих змін, а саме його здатність і готовність до саморозвитку, в тому числі шляхом радикального перетворення і оновлення своїх базових інститутів і соціальної структури. Ця найважливіша якість суспільства визначається співвідношенням, порівняльною впливовістю і активністю соціальних сил, зацікавлених в різних сценаріях суспільного розвитку і що додають істотні зусилля до того, щоб ці сценарії реалізовувалися на практиці.

Можна назвати чотири головні сфери їх соціально-інноваційної активності.

Першої служить господарське підприємництво від індивідуального бізнесу до діяльності гігантських корпорацій, другої перетворення інститутів соціальної сфери: охорони здоров\'я, утворення, науки, культури, соціального захисту тощо. Третя сфера оновлення ідеології і культури: це діяльність вчених, журналістів, працівників культури, пов\'язану з осмисленням виникаючих в суспільстві процесів, підтримкою і пропагандою нових соціальних цінностей, формуванням компетентної громадської думка але найважливішим проблемам розвитку суспільства тощо. Четвертою сферою служить випробування нових форм самоорганізації, формування структур громадянського суспільства.

Трансформаційна структура посткомуністичних товариств має два однаково важливих і відносно незалежних вимірювання соціальне (або вертикальне) і культурно-політичне (або горизонтальне). Перше відображає ієрархічну структуру суспільства. На його основі виділяються соціальні шари, що розрізнюються рівнем соціального статусу, масштабом і структурою ресурсів, що використовуються, механізмами впливу на трансформаційний процес. У основі ж груп, що утворюються за допомогою другого вимірювання, лежить спільність культури, переконань і інтересів, що виражається в схожій спрямованості індивідуальних, групових і колективних дій. Представляється, що в цей час основними соціально-політичними силами, що борються за різні шляхи розвитку України, є державницька, олігархічна, ліберально-демократична, соціал-демократична, націонал-патріотична, протиправна спільність. Крім того, існує вельми численна внеполітична спільність, що об\'єднує безліч людей, або абсолютно що не цікавляться політикою, або що мають про неї лише смутне і міфологізоване уявлення.

Соціальні прошарки України

Соціально-політичні сили

Державні Олігархічні Ліберально-демократич. Соціально-демократич. Націонал-патріотич.
Кримінальні
Еліта та верхній прошарок (фактори макрорівня) Владна політична еліта

Верхівка

Власники величезного капіталу (“олігархи”) Верхівка бюрократії та силових структур Лідери кримінал. світу та економічної злочинності
середній прошарок

(фактори мезорівня)

Середня ланка цивільної та воєнної бюрократії Периферія олігархічних імперій Масові представники бізнес-прошарку Соціально-демократич. частина професіоналів Націонал-патріотична частина середнього прошарку Корумпована бюрократія середнього рівня
Професіо-нали на службі влади Незалежні професіонали
базовий прошарок

(фактори мікрорівня)

Державна частина базового прошарку Ліберально-демократична частина базового прошарку Соціально-демократич. частина базового прошарку Націонал-патріотична частина базового прошарку Рядові учасники організованої злочинності

Схема Соціальна стратифікація сучасного Українського суспільства

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв\'язків у суспільстві. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб\'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих, у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації.

Маргіналізація — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Це процес зміни суб\'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов\'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п\'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров\'я Україна посідала 40-ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).

8.

Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верст ви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні декласовані елементи.

Правлячою політичною і економічною силою в Україні є олігархія. Класичне визначення цього соціального феномена було дане ще в древній Греції Платоном і Аристотелем, які визначили її як деформацію державної влади; як невелику групу багатих людей, яка в своїй діяльності керується суто корисливими мотивами.

У сучасному розумінні під «олігархією» розуміють зрощення приватного капіталу з державою і насамперед з управлінською бюрократією в чисто корисливих цілях.

У сучасних умовах в Україні олігархія набуває інституційного статусу.

Економічною основою її панування є:

  • процес тіньової приватизації;
  • банківсько-кредитна діяльність;
  • тіньова економіка;
  • політична влада як головний економічний ресурс, що дає можливість витягувати надлишковий прибуток.

Генетичною основою нашої олігархії є, в основному, колишня партійно-радянська номенклатура, яка змогла на початку процесу трансформації мати доступ до фінансових ресурсів і здійснювати контроль за ключовими сферами економічної діяльності.

Морально-психологічна основа олігархії це, по-перше: зарозуміле ставлення до людей, вседозволеність і нехтування законами; по-друге: прагнення збагачення як головний смисл життя.

Панування олігархії в соціально-економічному житті суспільства веде:

  • до зниження ефективності економіки так як немає стимулів, до зростання;
  • втрати конкурентноздатності нашої економіки;
  • несумлінної конкуренції, ліквідації фірм що не співробітничають з владою;
  • стримування розвитку середнього і малого бізнесу;
  • консерватизму в економіці — збереження становища «статус-кво».

Тим самим, олігархія виступає як сама консервативна частка суспільства.

Вона «приватизувала» не тільки економіку і політику, але і наша свідомість, через монополізацію засобів інформації і маніпулювання суспільною свідомістю, а формую суспільної свідомості бюрократії є демагогія (абсурду).

Засобами боротьби з олігархією можуть бути:

  • детінізація і легалізація економіки;
  • проведення адміністративної реформи;
  • податкова реформа з метою зведення фіскальної функції податків до мінімуму, а стимулюючої до максимуму.
  • демонополізація економіки і розвиток конкуренції;
  • прозора приватизація із залученням іноземного капіталу;
  • усунення адміністративного свавілля в економіці;
  • а також формування середнього класу як основи громадянського суспільства і передумови до організації соціально-політичної і економічної стабільності суспільства.

Результатом панування олігархії також є відсутність політичної і управлінської економічної еліти, яка повинна грати визначну роль в розвитку держави, розробляючи основні напрями розвитку країни, втілювати вищі цінності суспільства, бути культурною і науковою.

Головна задача еліти — це зробити владу ефективною, але для реалізації своїх функцій необхідно забезпечити конкуренцію, постійну циркуляцію кадрів, а також спадкоємність вищих шарів державного управління. Керуюча еліта не відповідає цим вимогам, вона формується тільки на основі особистої відданості.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв, М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. 2003

Еще по теме § 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки:

  1. Соціальна політика держави і розподіл доходів
  2. ЗМІСТ
  3. § 1. Предмет курсу “Соціальна економіка”
  4. § 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.
  5. § 3. Інституційні зміни та соціальні функції держави в умовах соціалізації економіки
  6. § 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем
  7. § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
  8. § 4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства
  9. § 1. Інституційні основи координації соціальної економіки
  10. § 2. Діалектика економічного і соціального та суперечності ринкової економіки
  11. §4. Механізм соціальної координації
  12. § 1. Соціальна структура суспільства. Соціально-економічна стратифікація
  13. § 2 Трансформація соціальної структури в умовах перхідної економіки
  14. § 1. Соціальна політика: суть, основні принципи
  15. § 1. Сутність соціальної безпеки держави
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -