<<
>>

§ 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки

Із розвитком соціалізації ринкової економіки державне регулювання доповнилося механізмом саморегулювання суспільства, елементами якого стали співробітництво профспілок та організацій підприємців, зокрема, у 20 рр.

ХХ ст. у Голландії, причому держава часто допомагала соціальним партнерам самоорганізовуватися і створювала для них необхідні законодавчі структури, а за часи другої світової війни там виникла та зміцнилася нова форма співробітництва труда та капіталу, коли лідери двох сторін перебували в одних тюрмах та концтаборах, тобто по один бік боротьби з нацизмом, а після війни саме вони обговорювали напрями розвитку країни у відновний період після розпаду голландської колоніальної імперії, коли у країні виявилося необхідним створити нову економічну структуру з міцною обробною промисловістю. Трудові конфлікти і вимоги збільшення платні у цей час, що несли загрозу зірвати вихід на промислові ринки, вгамовувалися зусиллями приватної організації – Фонду праці, який об єднав всіх підприємців включно із фермерами та всі профспілки, а держава визнала цей орган головним у сфері трудових відносин та провідним щодо визначення державної політики у сфері заробітної плати (1945-1962 рр.). Досягнутий консенсус підприємців та профспілок мав надзвичайно позитивні наслідки і заклав основи суспільного діалогу і політики узгодження взаємних інтересів уже соціальних партнерів: праці і капіталу на основі тристороннього підходу: держава, підприємці, профспілки, у якому держава мала домінантну роль, оскільки взяла на себе право встановлювати всі види заробітної плати, роль профспілок та організацій підприємців мали важливе і все ж більше консультативне значення. Функціонування цієї системи здійснювалось у відповідності з очікуваннями її творців: у Голландії на базі харчової, хімічної, нафтової, суднобудівної галузей економіки була створена конкурентноздатна на світовому ринку обробна промисловість, уже в 50-х рр.
була досягнута повна зайнятість, створене новою галуззю національне багатство було розподілене і забезпечило підвищення реальної заробітної плати населення.

Проте з часом, зокрема після вступу країни до Спільного ринку, на тлі вільно встановлюваної заробітної плати Німеччини, Франції, Бельгії, політика централізованого регулювання заробітної плати в Голландії була скасована, хоча тристоронні дискусії з питань національних можливостей країни, бажаних змін економічної політики та рівня заробітної плати продовжувалися і стали прикметним явищем суспільного життя країни для досягнення консенсусу. Можна визнати, що створені у свій час у Голландії Фонд праці та Рада із соціально-економічних проблем діють як активні політичні органи, які здійснюють політичний діалог між соціальними партнерами - профспілками і підприємцями, інтереси яких узгоджує держава.

Таким чином, властиві ринковій економіці вади змушують приймати на державному рівні певні політичні, економічні і соціальні обмеження, які відповідають у кожній країні поглядам більшості населення або найважливіших його груп, що за домінуванням національної своєрідності створює багатоманіття форм організації підприємств та національних економічних моделей.

Після другої світової війни економічний розвиток Німеччини був настільки вражаючим, що одержав назву “німецького чуда”, і ґрунтувався він не в останню чергу на соціальному партнерстві, яке виникло у країні на початку 20-х рр. З часом розвинулися такі форми участі в управлінні підприємствами, як ради фірм, що мали широкі повноваження заслуховувати скарги працівників, обговорювати соціальні питання (оплату праці, тривалість робочого дня, умови праці, здоров’я тощо), економічну діяльність компанії, спрямування інвестицій, можливості злиття з іншими фірмами, модернізацію виробництва тощо. Нині у країні працюють схеми участі трудівників в управлінні підприємствами, що доповнюються чисельним представництвом працівників у наглядових радах компаній, яке іноді досягає половини їх складу, тобто наймані працівники постають як співвласники компаній і поділяють соціальну та виробничу відповідальність перед своєю фірмою.

Цю систему можна вважати народною з погляду прав власності (переважно сімейна форма), ринок акцій грає в ній порівняно невелику роль, скуповування акцій з метою здіснення контролю над фірмою нормативно обмежено, держава здійснює посередницькі функції щодо координації та досягнення згуртованості суспільства та соціальної справедливості, підвищення ефективності ринкової системи. Особливістю цієї моделі є те, що за певних умов прибуток германської фірми може виявитися нульовим, а частина витрат на заробітну плату та соціальні виплати вищою, ніж в інших моделях економіки, це спонукає менеджмент фірми (підприємства) раціоналізувати процес виробництва для поліпшення загальних економічних показників. Отже, компромісні рішення щодо розвитку фірм приймаються з врахуванням балансу інтересів найманих працівників, профспілок, банків, окремих регіонів країни, уряду і не завжди на користь ефективності, проте спільними зусиллями сторін досягається баланс інтересів у процесі виробничого циклу.

Народною моделлю економіки можна вважати і англосаксонський тип ринкової економіки, підприємства якої створені власниками на акціонерній основі, на таких підприємствах розподілені права власності та управління, здійснювані найманими менеджерами, працівники підприємства теж наймані і не мають права голосу з питань прийняття рішень керівництвом компанії. Акціонери мають своїх представників у радах директорів, наймані працівники – у наглядових радах, що слідкують за дотриманням відповідних інтересів. Банки не беруть участі у керівництві сталих підприємств, хоча надають їм різні послуги, вони й страхові компанії володіють більшими чи меншими пакетами акцій, приймають на депонування пакети акцій співвласників підприємств разом з правом голосу, мають представництво у наглядових радах, іноді їх очолюють, здійснюють кредитування дочірніх компаній.

Особливе місце серед розвинутих країн із соціалізованою моделлю ринкової економіки належить Швеції щодо організації економічного та політичного життя, які створили можливість забезпечувати високий рівень життя і соціальної захищеності населення, що стало можливим завдяки налагодженню коопераційного характеру відносин між різними соціальними прошарками суспільства, політичними партіями, що спирався на високий рівень політичної культури, взаєморозуміння, визнання законності інтересів різних груп населення, готовності вирішувати найгостріші проблеми на основі соціально прийнятних компромісів та наукової експертизи.

Таким чином духовно (на основі досягнутої злагоди) та політично були забезпечені успіхи в економічній сфері завдяки створенню промисловості, що базується на поєднанні зусиль державних інститутів і приватного бізнесу та інтеграції науки, освіти і виробництва за напрямом від створення нових знань до їх засвоєння інноваційним підприємництвом і подальшого масового тиражування розроблених зразків виробів.

Шведський тип організації життя суспільства забезпечив високий рівень економічної ефективності зростанням якісних параметрів соціальної сфери за концепцією “людського капіталу” завдяки проведенню наполегливої політики      1) вирівнювання доходів; 2) високої частини перерозподілу національного продукту через державний бюджет; 3) відпрацювання курсу на створення суспільства загального добробуту; 4) організації соціального діалогу; 5) заперечення політики споживацького ставлення до природи за рахунок удосконалення стандартів щодо збереження довкілля, заборони спорудження АЄС і здійснення  екологічно заощаджувальної політики.

Економічне регулювання у Швеції має широкий характер, оскільки держава контролює не тільки доходи та прибутки, але й використання капіталу, робочої сили, ціни через антимонопольне законодавство та спеціальні відомства: Відомство у справах цін і картелів, Суд у справах антикартельного регулювання, спеціальний юридичний інститут – омбудсмен, що здійснює контроль за дотриманням правил вільної конкуренції. Щоправда, із вступом до ЄС контроль над цінами став зайвим з огляду на контроль, введений правилами ЄС.

Економічна система Швеції орієнтована на досягнення соціальних цілей: забезпечення 1) відносної рівності у суспільстві за рахунок податків, які запобігають різкому диференціюванню доходів; 2) повної зайнятості, оскільки держава у Швеції є найбільшим наймачем робочої сили і забезпечує робочі місця приблизно для третини економічно активного населення; 3) розгалуженої соціальної інфраструктури. Більше половини ВВП країни проходить перерозподіл через державний бюджет, і більше ніж 2/3 цієї частини ВВП витрачається на безоплатні охорону здоров’я, освіту тощо.

Майже 65% населення Швеції отримують всі свої доходи із суспільних фондів як наймані працівники урядових і муніципальних установ або як одержувачі соціальних допомог і пенсій з державних пенсійних фондів, тобто у приватному секторі економіки зайнято 35% населення. Соціальна політики держави доповнюється тим, що працедавці відраховують у фонди пенсійного страхування 43% фонду заробітної плати.

Система державного регулювання економіки країни ґрунтується на ідеях раціональної централізованої економіки та соціального планування Г. Мюрдаля з використанням системи соціального партнерства, що дало змогу досягти у країні компромісу глобального характеру між економічною й політичною елітою та трудівниками без війн і революцій: шведські підприємці визнали за соціал-демократами право на проведення реформ з трансформації Швеції на державу загального добробуту, робітничий рух відмовився від тотальної націоналізації.

Утворення узгоджувальної економіки, яка забезпечує випередження гострих соціальних конфліктів, супроводжувалося формуванням політичної культури на основі консенсусу, що виключав підпорядкування однієї сторони іншою.

Специфікою шведської моделі є максимальний ступінь державного регулювання основних макроекономічних показників економіки, який продовжує зберігатися тривалий час впродовж останніх 50 років, коли у влади майже незмінно  перебували соціал-демократи.

Основою високої економічної ефективності та високого рівня добробуту населення є інноваційний напрям розвитку економіки з виробництва наукомісткої продукції. У країні існує майже 500 тис. малих підприємств, які роблять найбільший внесок у науково-технічні розробки та впровадження, створюють нові види товарів, послуг та технологій. Крім того, державні інвестиції доповнюють приватні вкладення капіталу, іноземні інвестиції, венчурних капітал.

Ефективність ринкової системи господарювання збільшується здатністю приватних господарських одиниць утворювати такі системи та мережі, що практично діють як суспільний капітал і спираються на пряму державну допомогу и підтримку, завдяки чому Швеція перетворилася на лідера ЄС за кількістю науково-технологічних та інноваційних зв’язків.

За концепцією національної інноваційної системи Б. Лундваля підкреслюється, що потенціал економічного зростання постіндустріального суспільства стає функцією від здатності інституційної системи країни створювати, виробляти та широко застосовувати науково-технологічні досягнення та від рівня фінансування науково-технологічної та інноваційної сфери економіки, яка стає головним джерелом  економічного зростання постіндустріального суспільства.

Концепція Б. Лундваля підкреслює також нові функції національних освітніх систем, які сприяють підвищенню цінності  національного “людського капіталу”, здійснювані вкладення у який за рахунок удосконалення освіти та охорони здоров’я стають  не менш важливим фактором виробництва, ніж технологічний та фінансовий капітал.

І хоча Швеція першою із західних країн розпочала реформи щодо соціалізації  ринкового господарства, проте в ній не відбулося формування якоїсь унікальної соціально-економічної моделі, її варто розглядати лише як шведську модель суспільства загального добробуту, що за соціальними стандартами, як й інші скандинавські країни, перевершує країни Євросоюзу.

Складовою економічної системи є організації, що функціонують у межах прав діяльності у різних сферах економіки, де відбуваються господарські процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання. Сама економічна діяльність здійснюється на основі сформованої системи організаційних дій, традицій, що пов’язані з відносно тривалим явищем існування групи суспільних звичаїв, які називають інститутами, що визначають традиційний для якоїсь соціальної групи або народу спосіб мислення або дій, зокрема інститути власності, інститути права тощо. Інституційними формами є виконавчі структури державної влади тощо.

Важливими елементами ринку є механізми його впорядкування і ті інститути, що забезпечують цей порядок. У кожній державі існують власні механізми впорядкування, що спираються на певні інституційні засади.

Людське суспільство та економіка невіддільні одне від одного: стан економіки багато в чому залежить від стану суспільства в цілому. Сучасна ринкова економіка значно відрізняється від моделі досконалої конкуренції. Якщо розглядати ринкові системи економічно розвинутих країн, то для них характерні панування великих корпорацій і значна роль профспілок, які монополізують ринки товарів і праці, а  ціни роблять жорсткими і стабільними, тобто існує певний порядок, який  уособлює комплекс норм і правил щодо регулювання структури та функціонування відповідної сфери суспільного життя. Йдеться про громадський, політичний, правовий, економічний порядок. У концептуальному аспекті — про сформовану модель, організаційну структуру економічних інститутів і відносин. Залежно від потреби, рівня і масштабів упорядкування та організації цей порядок може знайти відображення у будь-якому документі, наприклад конституції, договорі, законі, постанові. Отже, економічний порядок постає у сукупності всіх правил, що стосуються організаційної будови народного господарства і процесів, які відбуваються в ньому, а також у сукупності установ, відповідальних за управління економікою і надання їй визначеної організаційної форми.

Теорія порядку взаємопов’язана із теорією прав власності, за якою господарська поведінка людей визначається відповідною системою прав власності, розпорядження і користування, що обмежують простір прийняття рішень і дії господарюючих суб’єктів. Теорія прав власності стверджує, що економічна система може ефективно і стабільно розвиватися, якщо індивідуальні вигоди від економічної діяльності відповідатимуть суспільним, тобто не виникатиме ніяких зовнішніх ефектів.

Подальший розвиток прав власності призвів до виокремлення поняття прав діяльності, до яких належать права власності та організаційні права. Останні об’єднують сукупність прав на створення або зміну організацій і на встановлення обов’язкових норм поведінки. Виокремлення організаційних прав має велике значення при аналізі ролі держави у сучасних господарських системах. Теорія прав власності слугує основою для цілого ряду теоретичних підходів до аналізу господарства, серед яких — згадані системна теорія аналізу економіки, теорія прийняття рішень, новий інституціональний напрям.

У теорії прийняття рішень економічна система визначається як суспільно визнаний механізм, завдяки якому можливе прийняття рішень у процесі виробництва, споживання і розподілу товарів. Цей механізм визначає, хто, коли, де і для кого має приймати економічні рішення.

У системній теорії порядку, яка є сучасним варіантом теорії господарського порядку, існують два варіанти до розкриття змісту поняття “економічна система”. У межах першого вона розглядається як сукупність таких елементів: природні і матеріальні ресурси; люди як виробники і споживачі; економічні відносини (тобто процеси виробництва, розподілу і споживання), що відбуваються всередині господарських одиниць і між ними; господарський порядок, що конституюється правовими та інституціональними правилами, обов’язковими для господарського процесу.

Другий підхід ґрунтується на розумінні господарської системи, існуючої в теорії прийняття рішень: економічні системи — це механізми, які роблять можливим прийняття і здійснення господарських рішень у процесі виробництва, споживання і розподілу товарів. Таким чином, за першого підходу економічна система трактується набагато ширше, ніж за другого.

Оскільки економічна система, або сфера, є матеріальним підґрунтям функціонування всіх інших сфер життєдіяльності суспільства включно із соціальною, їх спільною функцією постає задоволення матеріальних потреб як окремих членів, так і суспільства в цілому. За цим критерієм найдосконалішою можна назвати економічну систему, спроможну максимально забезпечити людей тими благами, в яких вони мають потребу, і  як свідчить історичний досвід, з усіх відомих досі типів економічної системи такою є соціальна ринкова економіка, що сполучає принцип свободи, ринкового господарювання із соціальним порядком та соціальним прогресом. Вона дала змогу здійснити стрибок у матеріальному прогресі людства, створити умови для безпрецедентного підвищення матеріального добробуту найширших верств населення.

Саме поняття “соціальна ринкова економіка” з’явилося у Німеччині і там же були розроблені основні концепції соціальної ринкової економіки, проте його слід вважати продуктом природного розвитку світового суспільства. Х. Ламберт стосовно сутності соціальної ринкової економіки визнав її як синтез гарантованої державою свободи, економічної свободи та ідеалів соціальної держави, пов’язаних із соціальною захищеністю та соціальною справедливістю. Отже, соціалізація означає орієнтацію ринкової економіки на вирішення як економічних, так соціальних цілей, з відповідним обмеженням ринку за умов, якщо втрачається суспільна ефективність, або існує загроза небажаних соціальних результатів.

Загальну тенденцію соціалізації можна простежити за змінами між соціалізацією і капіталізацією: у сучасному світі чим вищий ступінь економічного розвитку суспільства, тим більше зростає питома вага соціалізації, тобто використання переважної частини або все більшої частини валового грошового доходу без тієї його частини, що витрачається на відшкодування матеріальних і трудових витрат, на потреби соціального і соціально-духовного розвитку суспільства. На різних етапах історико-економічного розвитку суспільних систем співвідношення між соціалізацією та капіталізацією у різних типах і моделях економічних систем змінюється, найбільшою соціалізація є у постіндустріальних суспільних економічних системах.

Соціальна ринкова економіка функціонує на основі економічного та соціального порядків, перший із яких – економічний залучає правила регулювання організаційної побудови економіки та її  процесів (регулювання прав власності, грошовий та валютний порядок, конкурентний порядок, порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності), а також сукупність інститутів, що надають економіці відповідної організаційної форми і забезпечують умови управління нею.

Соціальний порядок визначається сукупністю інститутів і норм щодо соціального стану громадян та окремих груп населення, а також і соціальні відносини між членами суспільства: порядок у сфері праці; системі соціального страхування та соціальної допомоги; майновий порядок; житловий; екологічний тощо.

Соціальна ринкова економіка внаслідок існування національної специфіки сформувалася у різних країнах за різними моделями, які розрізняють відповідно до умов формування: шведська,  голландська, англо-саксонська, німецька, французька, японська та інші моделі соціальної ринкової економіки.

У структурному відношенні соціальна система включає всі без винятку прості і складні суб’єкти та їх підрозділи з погляду правової, галузевої та просторової організації.  Що ж до елементів галузевої і територіальної організації, до їх числа слід віднести, по-перше, такі великі сфери народного господарства, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, оптова і роздрібна торгівля, фінанси і кредит; великі галузеві утворення (машинобудування, легка і харчова промисловість, радіоелектронна промисловість); окремі спеціалізовані галузі, підгалузі і виробництва, які їх утворюють. По-друге, це такі елементи просторової організації народного господарства, як економічні регіони (наприклад, промислові вузли і зони), територіально-економічні утворення обласного рівня тощо.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв, М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. 2003

Еще по теме § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки:

  1. 23. Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки.
  2. ЗМІСТ
  3. Теорії функціонування фінансів домашнього господарства: вітчизняний аспект
  4. 4.2. Суть держави загального добробуту та зміни в ній у сучасних умовах
  5. Фінансова нестабільність суб’єктів підприємництва як головна загроза їх фінансовій безпеці
  6. Глава 2. Фінансова система
  7. Глава 6. Фінанси підприємницьких структур У чому полягає зміст фінансової категорії «фінанси підприємств» ?
  8. Розділ VІ Міжнародні фінанси
  9. Історія готівкового обігу України
  10. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО CЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Модуль I. Вивчення теоретичного курсу дисципліни ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ГРОШОВИХ ВІДНОСИН
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -