4.Зовнішньоекономічна політика держави з ринковою економікою.

Однією з основних складових економічної політик: і є зовніш­ньоекономічна політика.

Зовнішньоекономічна політика — це су­купність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації еко­номічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

Оскільки зовнішньоекономічна політика є складовою еконо­мічної політики, то від загальної концепції побудови економічної системи залежить напрямок руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економі­чних зв\'язків. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні, оскільки, зовнішньоекономічна політика є частиною зовнішньої політики.

Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин — це водночас і еволюція розвитку та вдосконалення системи державного регулювання даного виду взаємовідносин, оскільки в суку­пності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємо­пов\'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із ос­новних суб\'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

При визначенні зовнішньоекономічної політики як економіч­ної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному. Ефективність функціонування зов­нішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функ­ціональних завдань. Неможлива реалізація наступальної функції без чіткого відпрацювання захисної. На наш погляд, це глибоко взаємопов\'язані процеси.

Наступальна функція спрямована передусім на отримання країною порівняльних та абсолютних переваг у результаті участі у світогосподарських відносинах, тобто на реалізацію економіч­ного потенціалу країни на світовому ринку.

З великого спектра проблем, які розв\'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету.

Захисна функція реалізується з метою формування народно­господарської структури у відповідності з національними інтере­сами і цілями зовнішньоекономічної політики. Основними при­чинами введення і підтримання захисних заходів є:

• створення системи регулювання імпорту з метою захисту ві­тчизняного ринку від іноземної конкуренції;

• необхідність захисту певних галузей і підприємств у період становлення нових, структурної перебудови і подо­лання кризових явищ. Такий протекціоністський захист зазвичай носить вибірковий, і тимчасовий характер і є результатом комп­ромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з одного боку, і місцевими імпортерами і споживачами — з іншого, відпо­відно до ступеня їхнього впливу на структури влади, які визна­чають зовнішньоекономічну політику;

• необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегі­чних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв\'язок і т. ін.) або обороноздатність країни. Через міжнародні домовленості такий державний контроль покриває також оборот продукції і техноло­гій подвійного призначення;

• необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для ві­тчизняного експорту. Потреба в цьому є особливо нагальною при вступі до Світової організації торгівлі (СОТ) та приєднанні до п правової системи, основу якої становить Генеральна угода з тариф торгівлі (ГАТТ), і проведенні періодичних раундів пере­говорів про лібералізацію умов торгівлі. Тому імпортний режим більшості країн світу диктується, як правило, розумним протек­ціонізмом. Цей самий резерв використовується також і у внутрі­шній політиці з метою залучення ділових кіл, які зацікавлені в

протекціонізмі, як союзників партій і рухів, що знаходяться при владі;

• сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом прове­дення вибіркової структурної політики, ніж джерелом поповнен­ня державного бюджету, хоча безперечно дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, які розвиваються;

• необхідна реалізація даної функції при розв\'язанні проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні госпо­дарські системи своїх проблем, витрат, складнощів. Це проявля­ється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати шляхом розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції і капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на те­риторію інших країн, переважно тих, які знаходяться на світогосподарській периферії.

Основні складові зовнішньоекономічної політики держави:

- Зовнішньоторговельна політика;

- Валютна політика;

- Політика у сфері залучення іноземних інвестицій; ^ Митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика — це державна політика, яка впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі

обмеження експортних та імпортних операцій. Об\'єктом регулю­вання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між краї­нами. Залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зов­нішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні пе­реваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних під­приємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розши­рення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зо­внішніх ринках.

При цьому під експортним потенціалом розуміють певний об­сяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.

Вибираючи експортноорієнтовану модель економічного роз­витку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конку­ренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів інозем­ного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи сто­совно товарів іноземного виробництва. При цьому основними ін­струментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар\'єрів.

Валютна політика — це сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності і створення основних засад розвитку міжнародних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та організаційних заходів, які використовуються при застосуван­ні дисконтної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов\'язань. Дана політика орієнтована передусім на коригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію короткотермінових активів.

Політика у сфері стимулювання іноземних інвестицій — це комплекс заходів держави для залучення й використання іноземних інвестицій і території країни та регулювання вивозу інвестиції за кордон. Зазначена політика передбачає реалізацію таких цілей:

• створення конкурентного середовища;

• привнесення в країну передової технології і досвіду ринко­вого господарювання;

• додатковий інвестиційний капітал;

• розширення масштабів вітчизняного накопичення за раху­нок зовнішніх джерел фінансування; ,

• збільшення національного виробництва за рахунок інозем­них вкладень;

• збільшення зайнятості населення і скорочення рівня безро­біття;

• сприяння структурній перебудові економіки;

• створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.

Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного су­веренітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зов­нішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.