§ 4. Сукупні видатки та рівноважний рівень виробництва

Для аналізу впливу зміни сукупних видатків на стан національної економіки застосовують поняття «рівноважний рівень національного виробництва», або «рівноважний ВВП». Рівноважний рівень національного виробництва — це такий його обсяг, якому відповідають сукупні видатки, достатні для закупівлі усієї продукції, виготовленої у поточному періоді.

Умову досягнення рівноважного ВВП у національній економіці відбиває рівняння:

Y = C + I + G + X,

e              n’

де: Ye — рівноважний ВВП.

Дотримання цієї умови означає досягнення економічної рівноваги на товарних ринках країни. Згідно з кейнсіанським підходом, рівноважний обсяг виробництва може складатися і за неповної зайнятості ресурсів, наприклад, в умовах значного безробіття, тобто Ye буде меншим за рівноважний обсяг національного виробництва за

повної зайнятості ( Y\'e ).

У макроекономіці склалися два підходи до визначення економічної рівноваги: підхід «видатки — обсяг виробництва» (ґрунтується на зіставленні сукупних видатків і реального ВВП) та підхід «витікання — ін’єкції» (ґрунтується на зіставленні витікань із потоку «видатки — доходи» та ін’єкцій до цього потоку). Для простоти аналізу рівноважного ВВП у короткостроковому періоді робляться припущення: 1) в економіці наявні надлишкові виробничі потужності та вимушене безробіття. Тому зростання сукупних видатків збільшує обсяг виробництва, а не підвищує рівень цін; 2) усі заощадження здійснюють домогосподарства (реально ж заощаджують і ділові підприємства).

Тому джерелом інвестицій виступають лише особисті заощадження; 3) амортизація і чисті факторні доходи дорівнюють нулю. Тому валові інвестиції дорівнюють чистим інвестиціям; 4) економіка країни закрита, тобто немає експортно-імпортних операцій і відсутній державний сектор. Тому сукупні видатки охоплюють лише споживання та інвестиції, тобто АЕ = С + І.

Із припущень 3 та 4 випливає, що ВВП, національний дохід, особистий дохід і використовуваний дохід дорівнюють один одному. Це означає: якщо ВВП країни становить 200 млрд. грн, то домогосподарства отримують у своє розпорядження саме дохід у 200 млрд. грн, який використовують для споживання та заощадження.

Підхід «видатки — обсяг виробництва» ґрунтується на зіставленні сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Ye) дорівнює С + I. Незаплановані зміни інвестицій у запаси визначаються відніманням від заощаджень запланованих інвестицій. Коли ж сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП (С + І gt; Y), відбувається вилучення інвестицій із запасів (їхні зміни є від’ємною величиною). Інакше кажучи, коли запаси зменшуються, підприємства у короткостроковому періоді пристосовуються до відсутності рівноваги між сукупними видатками і обсягом виробництва шляхом збільшення виробництва й зайнятості. Коли сукупні видатки менші, ніж реальний ВВП (С + І lt; Y), інвестиції у запаси зростають (зміна у запасах є додатною величиною). Підприємства пристосовуються до зростання запасів (нерівноваги між сукупними видатками і обсягом національного виробництва) зменшенням виробництва й зайнятості. Лише тоді, коли сукупні видатки та реальний ВВП рівні між собою (C + I = Y), незаплановані зміни інвестицій у запаси дорівнюють нулю. Це простежується тоді, коли національна економіка досягає рівноважного ВВП, тобто досягається економічна рівновага. Національна економіка перебуватиме у стані рівноваги, коли фактичні видатки дорівнюють запланованим. ВВП дорівнює не лише сумі доходів, а й фактичним видаткам на товари і послуги. Тому умову економічної рівноваги можна записати у такому вигляді: фактичні видатки = заплановані видатки, або Y = C + I. На рисунку 21.7 лінія під кутом 45° відображає точки, в яких виконується умова економічної рівноваги. Рівновага досягається в точці Е2, де лінія запланованих видатків перетинає лінію 45°.

Підхід «витікання — ін’єкції» ґрунтується на зіставленні витікань із потоку «видатки — доходи» та ін’єкцій у цей потік. Витікання — це будь-яке витрачання доходу не для купівлі вироблених у країні кінцевих товарів і послуг. Витікання з потоку «видатки — доходи» відбуваються через заощадження, податки та імпорт. Ін’єкція — це будь-яке доповнення до споживчих видатків на купівлю продукції, вироблену всередині країни. Ін’єкціями є інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг та експорт.

У підході «видатки — обсяг виробництва» увагу акцентуємо на тому, що безпосереднім визначником рівноважного обсягу виробництва й зайнятості є сукупні видатки. Це — прямий підхід до визначення рівноважного ВВП. На відміну від нього підхід «витікання — ін’єкції» є непрямим. Проте він має свої переваги: вказує на нерівність сукупних видатків та реального ВВП за всіх обсягів виробництва, крім рівноважного. Нагадаємо, що згідно із нашими припущеннями ми розглядаємо закриту економіку, в якій відсутній державний сектор і є лише один вид ін’єкцій (інвестиції) та один вид витікань (заощадження).

Y - C+I

+

О

Рис. 21.7. «Кейнсіанський хрест». Метод «витрати — випуск»

Рис. 21.8. Визначення рівноважного ВВП. Метод «вилучення — ін’єкції»

Домогосподарства, як відомо, заощаджують частину доходу. Заощадження означають витікання (вилучення) з потоку «видатки — доходи», що зменшує реальний ВВП. Проте поряд зі споживчими благами економіка виробляє капітальні блага, які купують ділові підприємства за рахунок інвестиційних коштів. Інвестиції є ін’єкціями у потік «видатки — доходи». Отже, інвестиції нейтралізують витікання з потоку «видатки — доходи» у вигляді заощаджень. Однак заощадження та інвестиції можуть кількісно не збігатися. Якщо заощадження більші, ніж інвестиції (S gt; І), то сукупні видатки є меншими, ніж реальний ВВП. За цих умов реальний ВВП країни перевищує рівноважний. І навпаки, якщо заощадження менші за інвестиції (S lt; І), то сукупні видатки більші, ніж реальний ВВП, а реальний ВВП менший за рівноважний. Тільки коли заощадження та інвестиції дорівнюють одне одному (S - 1), витікання з потоку «видатки — доходи» у вигляді заощаджень нейтралізуються ін’єкціями у вигляді інвестицій у цей потік, а ВВП є рівноважним. Згідно з підходом «витікання — ін’єкції» економічна рівновага досягається тоді, коли витікання з потоку «видатки — доходи» дорівнюють ін’єкціям у цей потік (S - І) (рис. 21.8).

ч

а

a