2.2 Загальна характеристика спрямованості норм Особливого положення для Одеського комерційного суду 1835 року

Аналіз практичної діяльності Одеського комерційного суду у першій чверті ХІХ ст. показує, що характерною особливістю останнього, у порівнянні з пануючими у загальних судах "паперовими" процесами, було застосування паралельно з письмовим судочинством усного, з його оперативністю, відсутністю формалізму.

Не менш важливими були і певні поступки у системі доказів, а саме: поряд з письмовими доказами, прийнятими у загальних судах, допускалося свідчення компетентних людей, перевірка рахунків і розписок, огляд і оцінка товарів, купецьких книг і описів, свідчення свідків і, особливо присяга. Цікавим і новим було те, що апеляційна заява подавалася безпосередньо до комерційного суду і вже з його відповіддю надсилався до Сенату, який був другою інстанцією з апеляційних справ по відношенню до комерційного суду.

Незважаючи на свою недосконалість, Устав комерційного суду для Одеси 1808 року значно покращив процедуру розгляду комерційних справ, у зв`язку з чим комерційний суд відразу ж завоював довіру і симпатії місцевого торгового населення. Це призвело до того, що деякі міські громади клопотали перед центральною владою про заснування подібних судів у інших великих торгових центрах.

До єдиної думки про необхідність створення особливих комерційних судів прийшов і Вексельний комітет, створений у 1827 р. під головуванням дійсного таємного радника М. Сперанського. Саме на цей комітет було покладено завдання по створенню проекту положення про комерційні суди.

Основними джерелами для складачів проекту послужило, з одного боку, російське законодавство (особливо, Устав Одеського комерційного суду 1808 року), а з іншого – іноземне, головним чином французьке (перш за все виданий в 1673 році Устав комерційний (Ordonnance de Commerce), перетворений пізніше у Code de commerce et organisation des tribunaux de commerce.

Запропонований цим комітетом проект складався з двох частин: 1) установи комерційних судів, де визначався склад суду, його повноваження і форма діловодства; 2) устав торгового судочинства, де визначались підсудність, виклик і явка до суду, види доказів і порядок провадження рішень, їх виконання і апеляцій.

Згідно з цим проектом, суд був поставлений на одну щабель з цивільними палатами і підпорядкований владі Сенату, як апеляційній інстанції. Його склад був змішаним: частина суду складалася з професійних суддів, а інша частина – з суддів-купців.

Судовий розгляд, як правило, був усним, письмове судочинство допускалось лише як виняток, або за бажанням позивача чи за розсудом суду, у випадку складності торгового спору.

Відповідно до цього, і судові засідання були двох видів: одні – для справ, які вимагали усного розгляду, інші – для справ, що проводилися у письмовій формі.

У проекті детально регламентувався інститут присяжних попечителів і присяжних стряпчих.

Компетенції комерційного суду, за проектом, підлягали спірні справи про торгівлю і справи про торгову неспроможність. Безперечні стягнення були підвідомчі поліції. Розгляд справ у суді здійснювався за законами і торговими звичаями, застосування останніх у якому було досить широким. Серед доказів, як і раніше, важливе місце займала присяга, яка могла бути додатковою (для закріплення позивачем своїх доказів), очисна (для відповідача) і оціночна (для визначення суми збитків, які не могли бути доведені з точністю). Виконання рішень комерційного суду покладалося на поліцію, оскільки суд, крім присяжних приставів, не мав інших виконавчих органів.

Після розгляду даного проекту у Державній Раді 21 і 22 січня, 4 і 11 лютого 1832 року, було вирішено всі існуючі на той час на теренах Російської імперії комерційні суди привести у відповідність з даними Установами.

Враховуючи зауваження, надані Новоросійським генерал-губернатором і приймаючи до уваги, як місцеві умови, так і особливе значення Одеси для економічного розвитку Новоросійського краю, Одеському комерційному суду були надані особливі повноваження щодо продажу майна і здійснення деяких актів.

14 травня 1832 року було затверджено загальне "учреждение коммерческих судов и устав их судопроизводства" [114, № 5360]. В іменному указі Сенату мотивація створення комерційних судів подавалася так: "по особому свойству спорных торговых дел признано было еще в 1727 г. полезным для производства их особое постановление под именем Устава суда таможеннаго. В последствии времени действие сего Устава изменилось и тяжбы сего рода, быв отнесены частью к ведомству магистратов, частью же надворных судов, вместо прежней, особенно свойственной им формы, подчинены стали правилам судопроизводства общаго. Хотя изменение сие в обыкновенном движении торговых дел не произвело важных и повсеместных неудобств, но опыт показал, что в городах, обширную торговлю отправляющих, многосложные торговые споры, по мере ея распространения возрастая ежегодно, от слияния их в одних местах со множеством других дел, часто подвергались значительным затруднениям. Неудобства, от сего проистекающия, частно были отвращаемы учреждением особенных судов под именем коммерческих, в некоторых городах торговых, как-то: в Одессе, Таганроге, Архангельське и других. Пользы сего учреждения, как в прежнее время, так и вновь опытом удостоверенныя, желания, многократно изъявляемыя от торговых людей, и намерение наше твердыми установлениями и законами всемерно способствовать успешному движению сей важной части государственнаго благоустройства, представили необходимым учредить коммерческие суды везде, где важность и пространство спорных торговых дел требовать могут. В сем намерении признали Мы за благо поручить особому комитету, составленному из чиновников и из почетных лиц торговаго сословия, сделать для сих судов общее начертание.

На підставі цього Уставу у 1832 р. був затверджений Санкт-Петербузький комерційний суд, у 1833 р. – Московський, у 1834 р. – Новочеркаський. У 1835 р. був реформований Одеський комерційний суд, у 1836 р. – Таганрогзький, у 1841 р. – Керченський, у 1853 р. засновується Тифліський, у 1857 р. – Бессарабський комерційні суди.

Комерційні суди діяли на підставі власного Уставу судочинства, який складався з 16 розділів, що включали 470 статей та Тимчасових правил провадження справ про неспроможність(28 статей).

Головною причиною, яка дала поштовх створенню комерційних судів був бурхливий розвиток торгівлі в окремих регіонах Російської імперії, які і потребували більш досконалих процесуальних форм. Характерною рисою комерційних судів було те, що вони отримували територіальну компетенцію, оскільки округ комерційного суду обмежувався кордонами міста, в якому він створювався.

Відповідно до Уставу про судочинство торгове до підсудності комерційних судів відносилися: всі спори і позови з торгових обігів, угод і зобов'язань, усних і письмових, для торгівлі характерних, як між приватними особами всіх станів взаємно, так і з позовів державних кредитних установ до приватних осіб; всі справи про торгову неспроможність; спори і позови по векселям на суму , що перевищувала 500 рублів [115, с.9].

Зупинимося більш детально на реформуванні Одеського комерційного суду. 29 травня 1835 р. за поданням М. Воронцова було затверджене Положення про Одеський комерційний суд [116, № 8186]. У відповідності з цим Положенням територія, підвідомча Одеському комерційному суду, обмежувалась Одеським градоначальством. Справа в тому, що формально залишаючись у адміністративній ієрархії Новоросії повітовим містом, Одеса ще в 1802 р. за її виключне значення для всього краю була виділена в окреме градоначальство, яке включало до себе два передмістя – Пересип і Молдаванку і 12 сіл: Дальник, Татарку, Сухолиманські хутори, Усатові хутори, Куяльник, Нерубайські хутори, Фомині хутори, Холодні хутори, Гнилякове, Криві хутори, Бурлацькі хутори і Великий Фонтан.

Згідно Положення, Одеський комерційний суд формувався на загальних засадах з врахуванням місцевих особливостей. До складу суду входили голова, старший член, кандидатури яких надавалися з чиновників і три члени, які обирались від купецтва. Голова і старший член призначались і звільнялись указами Сенату за наданням міністра юстиції. Кандидати на посади голови і старшого члена обирались міською думою під наглядом Одеського відділення Комерційної ради. Кандидати надавались Одеським градоначальником місцевому генерал-губернатору, а від нього міністру юстиції. Члени від купецтва обирались на тих же зібраннях де обирали і голову, вони затверджувались на посадах генерал-губернатором. Члени від купецтва і кандидати, які займали їх місце у випадку їх відсутності на законних підставах, обирались на два роки і половина їх змінювались щорічно новообраними.

Секретар, його помічники і присяжний пристав комерційного суду затверджувались на посадах і звільнялись з них градоначальником, з подання комерційного суду. При реформуванні суду до його функцій по обслуговуванню зобов`язань характерних для торгівлі були віднесені всі договори з найму крамниць, комор і інших будівель, які обслуговували потреби торгівлі (Ст. 9). Підсудності Одеського комерційного суду підлягали справи, як тих, хто постійно проживав у Одеському градоначальстві, так і тих, хто знаходився тут тимчасово.

Місцевими особливостями, які враховувались при визначенні компетенції Одеського комерційного суду, були наступні: розгляд справ про продаж усіх маєтків, окрім сіл, і здійснення всіляких актів, які розглядались у цивільних палатах; нагляд за маклерами, нотаріусами, бракувальниками і аукціоністами (Ст. 12).

Нерухомі маєтки, які знаходились у Одеському градоначальстві і морехідні судна, які стояли у порту продавались у комерційному суді з публічних торгів, або за власним рішенням суду. На об`єкти, що продавались, суд мав надавати своєчасну інформацію. Комерційний суд міг здійснювати купчі на необмежену суму. Крім цього, він видавав також, на підставі діючих правил, оціночні свідоцтва на будівлі і інші маєтки жителів міста, для надання їх під заставу кредитним установам; здійснював введення у володіння маєтком, затверджував акти, які здійснювали маклери з морехідними суднами. Комерційний суд збирав мито з усіх торгових операція, які здійснювали маклери, а кошти отриманні від цих зборів звертав на користь Одеського приказу громадського призріння.

Нотаріуси, маклери, біржові і корабельні бракувальники і аукціоністи призначались і звільнялись комерційним судом (Ст. 20). Від нього ж вони отримували інструкції і маклерські книги, які по закінченню календарного року здавалися до архіву Одеського комерційного суду для зберігання. Крім цього, нотаріуси, маклери, біржові і корабельні бракувальники і аукціоністи про здійснені ними акти мали щомісячно надавати відомості до суду.

Комерційний суд за здійснені правопорушення мав право накладати на вищеозначених осіб стягнення у вигляді зауважень, догани, штрафу, а за злочини – усував їх від посади і віддавав до суду з дозволу градоначальника. За відсутності голови його місце займав старший член, а за старшого члена, у подібних випадках, - обов`язки виконував наступний старший з інших, присутніх за списком обрання. Рішення Одеського комерційного суду виконувались поліцією (Ст. 28).

Пізніше, указом Державної Ради від 18 листопада 1836 р. були значно доповнені і розширені статті Особливого положення про торгову неспроможність, про створення адміністрації і обов`язках конкурсних управлінь, рівно як і контролю за тими і іншими з боку суду. Ці доповнення були викликані численними зловживаннями, які часто допускалися конкурсними управліннями при веденні торгових справ. Таким чином, Устав 1832 р. разом з Особливим положенням для Одеського комерційного суду 1835 р., Указом від 18 листопада 1836 р. послужили головною нормативною базою для діяльності Одеського комерційного суду.

Коли виникали випадки, не передбачені Уставом торгового судочинства, комерційні суди застосовували нормативні акти, загальні для всіх дореформених судових установ. Перш за все, це Закони про судочинство і стягненнях цивільних [117] і Загальна губернська установа [118]. Всі наступні зміни відбувалися, головним чином, після проведення судової реформи 1864 року. Так, з введенням в дію Судових уставів у окрузі Одеської судової палати, діючі раніше Закони про судочинство і стягнення цивільні були замінені Уставом цивільного судочинства [119], який вніс в процес судочинства якісно нові зміни. Так, по-перше, був ліквідований третейський суд при розгляді спорів з торгового товариства (додаток до ст. 1367 Уставу цивільного судочинства; по-друге, на підставі думки Державної ради, яка увійшла до ст. 2138, ч.І, т. Х і ст. 1572, ч.ІІ, т. ХІ Уставу торгового судочинства - всі без винятку спори акціонерних компаній стали розглядатися і вирішуватися виключно на підставі Уставу цивільного судочинства; нарешті, зазнали змін: а) система доказів, які можуть застосовуватися у комерційному суді, і б) порядок виконання рішень: у відповідності зі ст. 1747, ч.2, т. XI (видання 1857 року) виконання останніх здійснювалося поліцією; між тим, на підставі ст. 83, затвердженого 19 жовтня 1865 року Положення про введення в дію Судових уставів від 20 листопада 1864 року, рішення дореформених судів, у тому числі і комерційних, передписано приводити у виконання за правилами Уставу цивільного судочинства, на підставі виконавчого листа, про що Правительствуючий Сенат і повідомив своїм указом від 24 червня 1875 року Одеський комерційний суд. Указ було оголошено на загальних зборах Одеського комерційного суду 30 червня і він відразу ж набрав чинності.

Проте, незабаром з'ясувалось, що при виконанні рішень по векселям, які втратили силу вексельного права, за встановленим цим указом порядком, виникали непорозуміння відносно розміру штрафів, що мали стягуватись до державної казни і розміру судового збору, у зв'язку з чим за ухвалою Одеського комерційного суду від 24 березня 1876 року видача виконавчих листів надалі до отримання з Сенату пояснень з цих спірних питань припинялась; рішення суду по векселям, які зберегли силу вексельного права виконувати за правилами, що діяли до указу. Така практика існувала до 1877 року, до отримання пояснень з 4-го департаменту Правительствуючого Сенату. Заслухані на загальних зборах Одеського комерційного суду 7 грудня 1877 року, ці пояснення стали чинними: з цього часу, ухвали суду виконувались, як і в інших судових місцях, на підставі правил, викладених у ст.ст. 924-969 Уставу цивільного судочинства.

Потреба у змінах комерційного судочинства, особливо його юрисдикції, виникала ще до судової реформи. Після її проведення була створена цілком нова система судочинства і тільки комерційні суди діяли на підставі попередніх законів. Але час висовував свої вимоги, та й саме життя і практика діяльності комерційних судів вказували на необхідність внесення суттєвих змін до Уставу судочинства в комерційних судах 1832 року. Ось чому, у 1871 році була створена комісія для перегляду Уставу і приведення його у відповідність з нормами Судових уставів.

Комісія, яку по черзі очолювали сенатор В. Фріш, міністр юстиції граф Пален і, нарешті, сенатор Мотовілов, закінчила свою роботу у 1877 році. Вона визнала, перш з все, необхідним існування і в майбутньому особливих торгових судів, а також рекомендувала застосовувати в них Судові устави від 20 листопада 1864 року, з деякими змінами, враховуючи при цьому особливий характер підсудних комерційному суду справ. В результаті цього був змінений: а) порядок забезпечення позовів з боргових зобов'язань, у тому розумінні, що стали застосовуватися ст. ст. 590-595, 598, 600, 602-608, 613, 615, 641-650 і 652 Уставу цивільного судочинства; б) порядок розгляду справ про підлог: замість раніше застосовуваного на підставі ст. 1615 Уставу судочинства торгового порядку розгляду подібних справ кримінальним судом, з 1878 року, на підставі затвердженої імператором думки Державної Ради, сумніви у дійсності і спори про підлоги актів у справах, які розглядалися комерційним судом ї їх вексельними відділеннями, відтепер мали розглядатися судовими відділеннями цих судів у порядку, визначеному ст. ст. 541-565 Уставу цивільного судочинства, з тими тільки змінами, що ухвали у разі спору про підлог актів приймаються без висновку прокурора; в) нарешті, з 1882 року, відповідно до указу 4-го департаменту Правительствуючого Сенату від 27 травня, був змінений також порядок оголошення резолюцій, які стали оприлюднювати безпосередньо після дебатів сторін і наради суддів.

З наступних нормативних втручань у компетенцію комерційних судів слід відзначити: а) поширення на Одеський комерційний суд дії правил, викладених у ст. 5-8, затвердженої 15 травня 1876 року думки Державної Ради про покладення на Московський комерційний суд провадження стягнень за опротестованими векселями; б) поширення на Одеський комерційний суд з 1 жовтня 1891 року, затвердженої 3 червня 1891 року думки Державної Ради про спрощений порядок судочинства по векселям, борговим зобов'язанням та договорам найму, і про скорочення термінів судочинства, з покладанням на суд зобов'язання використовувати при розгляді справ норми, що містяться у ст.ст. 3651-36520 Уставу цивільного судочинства, а також спеціально встановлені для комерційних судів правила, викладені в додатках до ст.82 Уставу судочинства торгового (видання 1893 року); в) нарешті, видання правил про нагляд комерційного суду за діяльністю присяжних диспашерів. У відповідності з інструкцією, складеною на підставі ухвали Одеського комерційного суду від 23 вересня 1894 року, затвердженої згодом управляючим Міністерства фінансів, - диспашери щорічно забезпечувались особливою, засвідченою і скріпленою полистово комерційним судом книгою, до якої вони мали заносити всі заяви судовласників, їх агентів, шкіперів про складання диспаші, перелік усіх документів, представлених в обґрунтування диспаші, усі заяви, що надходили від учасників аварій, вимоги, протести і розпорядження відносно них, а також усі постанови і розпорядження диспашера по складанню дорученої йому диспаші.