ВСТУПНЕ СЛОВО
Розвиток сучасної української юридичної науки зумовлює підвищений інтерес вчених-правознавців до проблематики історії національного державотворення. Особливу сторінку в цьому контексті займає Західноукраїнська Народна Республіка, якій присвячена Всеукраїнська наукова конференція «Західно-Українська Народна Республіка та її місце в історії українського державотворення, до 100-річчя проголошення».
Наукова конференція організована і проведена з ініціативи кафедри історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка та підтримана Міжнародною асоціацією істориків права. Вона є непересічною подією у науковому середовищі українських вчених- правників та має надзвичайно важливе значення, оскільки події столітньої давності безпосередньо пов'язані з споконвічним прагненням українського народу здобути свободу і побудувати національну державу. Тривалий час, перебуваючи під впливом і владою агресивних сусідніх держав й ведучи важку боротьбу за свою державну незалежність, українці на початку ХХ ст. отримали унікальний історичний шанс втілити у життя мрії про створення самостійної України. У той складний період український народ, об'єднавшись навколо ідеї національного визволення, проявив волю, героїзм і жертовність у боротьбі за державність і свободу. Українці вперше, за майже трьохсотлітню історію, використали сприятливу можливість реалізуватись як державна нація.
Конференція відбувається у рамках відзначення 100-літнього ювілею подій національно-визвольних змагань початку ХХ ст. відповідно до Указу Президента України №17/2016 від 22 січня 2016 р. «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років». Згідно згаданого Указу Президента України упродовж 2017-2021 рр. в Україні передбачено проведення заходів, метою яких є ознайомити громадськість з Українською революцією 1917-1921 років як одного із визначальних етапів у процесі національного державотворення.
Сьогодні важливо з'ясувати її значення для розбудови сучасної Української держави, вшанувати традиції боротьби за незалежність і соборність України та відзначити військову звитягу захисників рідної землі, творців національної державності, підтвердити тисячолітню історію державотворення нашого народу. Вагомим завданням сучасників є також вивчити і узагальнити історичний досвід, дати об'єктивну оцінку подіям, пов'язаних із визвольною боротьбою та становленням української державності на початку XX століття, врахувати історичні уроки під час розбудови сучасної Української держави, зміцнити національну єдність, сприяти консолідації українського суспільства в умовах європейської інтеграції та утвердити міжнародний авторитет сучасної України.В історії національного державотворення Українській революції 1917-1921 рр. належить одне з найвизначніших місць. Цей період в історії України характеризується значною політичною, військовою та дипломатичною діяльністю українських національних сил, спрямованою на відродження самостійної держави на українських етнічних землях у 1917-1921 рр. Революційні події в Україні 1917-1921 рр. привели до проголошення національної державності у формі Української Народної Республіки за Центральної Ради, Української Держави за Павла Скоропадського, Української Народної Республіки за Директорії і Західноукраїнської Народної Республіки, які мали важливе значення для відновлення Україною державної незалежності у 1991 р.
Важливе місце в історії Української революції займає ЗахідноУкраїнська Народна Республіка, яка була проголошена 1 листопада 1918 р. у Львові. Це була знакова подія у тисячолітній історії національного державотворення, яка свідчила про реалізацію українським народом права на створення своєї держави й відповідала тогочасним європейським і світовим стандартам та традиціям, які визнавали право народу на самовизначення. Вперше, з часів Київської Русі та Галицько- Волинської держави, корінне населення західноукраїнських земель, після 570-річного чужоземного панування стало знову господарем власної долі, проголосило державну незалежність.
ЗУНР була повноцінною державою, яка забезпечувала тогочасному українському народу можливість його функціонування та розвиток шляхом управління та координації інтересів різних соціальних груп. Ознаками відродженої Західно-Української Народної Республіки були: наявність власної території, на якій упродовж тисячоліть проживав український народ; було демократично сформовано і діяли органи публічної влади, які виконували свої функції і поширювали свою владу щодо громадян, які проживали на території ЗУНР; наявність суверенітету, права, мови, державних символів, власної назви. ЗУНР, як і інші європейські держави, створила власні законодавчі та виконавчі органи влади, правоохоронні органи та збройні сили. Вона стала прикладом можливого українського державного правопорядку, що ґрунтувався на справедливості, гуманізмі, толерантності та поступовому утвердженні демократичних засад у суспільстві. На території ЗУНР за весь час існування не було випадків виступів проти цивільного польського населення, чи представників інших національностей.В епіцентрі Листопадового чину столітньої давності перебувало головне місто Галичини - Львів і, зокрема, юридичний факультет Львівського університету. І не лише тому, що Львівський університет знаходився поблизу урядових установ ЗУНР, а й тому, що значна частина його викладачів, випускників, студентів стали активними учасниками Листопадового чину, керівниками інститутів державної влади ЗУНР, створених у процесі її розбудови. Лише серед членів Української Національної Ради та Державного Секретаріату ЗУНР значна частина - це колишні випускники юридичного факультету Львівського університету, вже не говорячи про президента ЗУНР Євгена Петрушевича та першого прем’єр-міністра ЗУНР Костя Левицького. Серед інших славних випускників юридичного факультету Львівського університету, які брали активну участь у діяльності ЗУНР, варто згадати Степана Барана - міністра земельних справ в першому уряді ЗУНР, Лонгина Цегельського - міністра внутрішніх справ та міністра закордонних справ урядів ЗУНР, Степана Федака - міністра продовольства уряду ЗУНР, Івана Макуха - міністра відбудови та міністра внутрішніх справ ЗУНР, Сидора Голубовича - міністра судівництва та другого прем’єр-міністра ЗУНР, Володимира Бачинського - члена Української Національної Ради, Володимира Старосольського - члена Українського генерального військового комітету, який підготував Листопадове повстання 1918 р. та інших.
Багато з них після поразки ЗУНР змушені були емігрувати за кордон, а ще більше - потрапило у жорна сталінських репресій.Як відомо, у зв'язку з багатьма несприятливими обставинами українцям у той період не вдалося відстояти своєї держави. Але всенародний чин 1918-1919 рр. не був даремним. Насамперед, він збагатив національну свідомість українського народу ідеями і цінностями свободи, гідності, єдності, держави, необхідності захисту рідної землі, утвердження соборності, потребу формування національного обов'язку і солідарності українців. Українська державницька ідея, утверджена збройною боротьбою, стала спільним надбанням усіх українських патріотів. Головним досягненням ЗУНР стала її рішучість боротися за національну свободу і державну незалежність власними силами, не піддатися чужоземним погрозам та насильствам, а прийняти виклик, вчинивши іноземній інтервенції героїчний опір.
Західноукраїнська Народна Республіка має важливе історичне значення. Це була чергова спроба українського народу відновити державу, спроба звільнитися від вікової влади чужинців, влади, яка різними способами нав'язувала своє панування, своє право, свою ідеологію, свою історію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР розбудовувалась як національна держава на демократичній основі: визнання народу джерелом влади, рівність всіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національним меншинам та ін. Українці заявили про себе всьому світові як окрема європейська нація, яка має право на власну державу. Значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу. Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам'ять і став надбанням наступних поколінь борців за сучасну Українську державу. Мільйони борців за волю України продовжували традицію визвольних змагань. Історичне значення ЗУНР також полягає в тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес українського державотворення.
Перше Листопада зайняло в національному календарі особливе місце. Його щорічно відзначала прогресивна українська громадськість. Як справедливо відзначав видатний український історик С. А. Макарчук - «окупаційні режими в Україні намагалися знищити або спотворити пам'ять про ЗУНР, а іноді вдавалися до кривавих акцій проти тих, хто її беріг». У період Другої Речі Посполитої символом беззастережної антиукраїнської політики став кривавий розгін демонстрації 1 листопада 1928 р. у Львові, присвяченої 10-річчю проголошення ЗУНР. З приходом у Західну Україну радянської влади практично більшість активних учасників боротьби за національне визволення, яких застав на місці радянський режим, були репресовані, а сама історія західноукраїнського визвольного руху поставлена поза законом. Найголовнішим засобом для спотворення національної пам'яті українців стало замовчування найвизначніших подій і діячів минулого. Особливо виявлялася «турбота» про вилучення з програм навіть спеціальної історичної освіти будь-яких відомостей стосовно ЗУНР. Як зазначав С. А. Макарчук, «можна було закінчити історичний факультет Львівського університету і не знати про Листопад 1918 р. Це була тема, негласно піддана анафемі»[1].
Цьогорічна конференція покликана утвердити історичну правду про ЗУНР, узагальнити історіографічні й історико-правові здобутки та розкрити методологічні аспекти вивчення історії держави і права ЗУНР, а також порівняльно-історичних та правових досліджень. У складних політичних умовах сьогодення варто акцентувати свою увагу на актуальності нових підходів до переосмислення й узагальнення історичного досвіду державотворення в ЗУНР, її внутрішньої і зовнішньої політики, національних процесів, місця у системі тогочасних міжнародних відносин. Потребують нового погляду й детальнішого історико-правового аналізу та висвітлення питання місця й ролі національно-державного відродження і соборності на початку ХХ ст. в історичній долі України та Центрально-Східної Європи. У сучасних умовах, як видається, необхідним є посилення історіософського, людського, гуманістичного і культурно-антропологічного аналізу історії держави і права ЗУНР, у контексті історії Української держави і права, що передбачає звернення більшої уваги на розвиток державно-правових інститутів ЗУНР, на персоналії, відомі та маловідомі постаті державних і політичних діячів ЗУНР.
У цьому сенсі наша конференція, присвячена 100-річчю проголошення ЗУНР, має практичне значення. Вона дає можливість спрогнозувати, в якому напрямі сьогодні повинно розвиватися національне державотворення; дозволяє відповісти на запитання, якими сьогодні нерідко спекулюють: чи маємо ми, українці, власний багатовіковий державотворчий досвід, політико-правові основи становлення і розвитку української державності, демократичні традиції державотворення, чи існує неперервність українського дережавотворчого процесу тощо.
З огляду на це, державність і право ЗУНР - не просто одна з славних сторінок української історії, а значний пласт історичної пам'яті народу, важливий період еволюції української держави як на ідеологічному, так і на інституційному рівні. У період ЗУНР відбувалися державотворчі процеси, які визначили особливості формування і розвитку сучасної української держави, яка сьогодні переживає складний період захисту територіальної цілісності та державного суверенітету.
Наукова конференція зорієнтована на те, щоб допомогти нам, українцям, зайняти патріотичну, активну і відповідальну громадянську й державницьку позицію у розбудові демократичної та правової держави. І звернення до історичного досвіду українського державотворення є запорукою гідного майбутнього.
Шановні учасники конференції, бажаю Вам доброго здоров'я, творчого натхнення, плідної праці, наукових здобутків і щиро сподіваюся, що більшість важливих питань, які сьогодні обговорюватимуться, будуть вельми актуальними і корисними для сучасного українського державотворення!
Ігор Йосипович Бойко Голова редакційної колегії