ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Таким чином, на підставі вищезазначеного можна дійти наступних висновків.

Формально СРСР був федерацією. Україна втратила рештки державного суверенітету й перетворилася на звичайну адміністративну одиницю СРСР.

Неп відіграв важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація підприємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами. Під час непу було досягнуто високих темпів розвитку країни. У найкоротший термін відновлено господарство, різко зріс життєвий рівень населення. Однак неп не міг бути тривалим, оскільки базувався на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, у політиці — адміністративно-командна система, що прагнула підкорити економіку своїм політичним цілям.

Суть політичного курсу більшовиків полягала з насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Запровадження заходів у цьому напрямку входило до компетенції Української Ради народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої Ради Народного господарства Росії. Соціально-політичний курс більшовиків в Україні і 1919 р. мав назву «політика воєнного комунізму».

Голодомор в Україні в 1921 — середині 1923 р. був викликаний такими причинами:

· політика «воєнного комунізму» (зокрема продрозкладка — насильницьке вилучення хліба в селян);

· заборона реалізації хлібних лишків за ринковими цінами;

· падіння товарності -сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у виробництві сільгосппродукції;

· занепад сільського господарства внаслідок Пер-. шої світової та громадянської війн:

· руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що викликала неврожаї в 1921 і. 1922 pp.

Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932—1933 pp.

Він був спровокований радянським керівництвом І з метою масового вступу селян до колгоспів.

Голодомор став національною катастрофою. Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на мученицьку смерть. Голодомор 1932— 1933 pp. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинули від 3,5 до 9 млн осіб. Такими були наслідки колективізації в Україні.

Отже, політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії — голодомору 1932—1933 pp., який забрав життя мільйонів людей. Командно-бюрократична система керівництва призвела до того, що селянин перестав бути господарем на землі, було вбите його почуття власника.

Підсумки індустріалізації

Республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну.

Зміцнилась обороноздатність країни.

Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості.

Було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку). Монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки. Створено нову модель керівництва є кою — адміністративно-командну.

Саме завдання збереження політичної влади змусило більшовиків погодитись на своєрідний економічний експеримент : нову економічну політику, яка поєднувала плановий, соціалістичний спосіб ведення господарської діяльності із ринковим, капіталістичним. Тому абсолютно логічним був правовий дозвіл радянської держави на співіснування державної, кооперативної й приватної форм власності, хоча й останні дві дещо обмежувались.

Податкове законодавство чітко відобразило пріоритети політичної влади у сфері економіки : лояльність до державної власності та намагання перекласти на приватні господарства весь тягар податків. Але необхідність економічного пожвавлення потребувала підсилення приватного сектору, тому й оподаткування його дещо послабили у часи НЕПу.

У підсумку слід зазначити, що спадкове право 20-х - 30-х років у першій фазі свого розвитку повністю відображало усі характерні риси НЕПу, коли у спадщину могла переходити не тільки особиста власність громадян, але й дрібна трудова, приватна власність і навіть ще не ліквідована остаточно капіталістична власність. Остання була допущена в суворо окреслених межах, поряд з чим паралельно вживалися заходи недопущення її подальшого зростання та з наступним витісненням з економічного укладу радянського суспільства. У сфері спадкового права це виражалося :

- в обмеженні граничного розміру спадкового майна, яке могло передаватися у спадщину;

- у встановленні досить вузького кола потенційних спадкоємців;

- в обмеженні свободи заповідальних розпоряджень;

- в одночасності закликання всіх спадкоємців за законом, що призводило до сильного розпорошення майна, і попереджало його можливе накопичення та концентрацію в руках однієї особи.

У другій фазі свого розвитку(ліквідація капіталістичних елементів господарювання) - успадкування капіталістичної приватної власності було виключено.

На жаль, у 20-і роки лібералізація майже не торкнулась сфери політичних відносин, про що свідчить поширення практики кримінального покарання за дії громадян, направлені проти радянської влади.

"Українізація" західноукраїнських територій колишньої Польщі була здійснена в надзвичайно стислі терміни шляхом використання усіх наявних можливостей тоталітарної Радянської держави. Політичні міркування брали гору над економічними, а масштаби перетворень подекуди випереджали реальні потреби і можливості української громади;

"відновлення історичної справедливості" для українців стало черговою історичною несправедливістю щодо репресованих і депортованих поляків, євреїв, представників інших національностей;

для комуністичної влади СРСР українська культурна революція відігравала швидше роль засобу для досягнення мети. ніж самостійної цілі. Той факт, що кінцевим завданням здійснюваних перетворень мала стати інкорпорація Західної України в УРСР та СРСР, повна уніфікація спершу економіки та соціальної бази, а згодом - мови і культури із загальнорадянським стандартом, не викликає сумніву;

- якщо говорити про практичну цінність шляхів і методів "українізаційної" діяльності 1939-1941 рр.

У колах української політичної еміграції до початку Великої Вітчизняної війни переважала необгрунтована думка, що у воєнному зіткненні двох держав може з'явитися перспектива відновлення Української Народної Республіки або Української держави часів гетьмана П.Скоропадського.

Політика нацистів в Україні була надзвичайно жорстокою. Вона ставила за мету підкорення та колонізацію України, винищення її населення. Запроваджуючи на окупованих українських землях свій «новий порядок», гітлерівці сподівалися підірвати єдність, волю й силу народу до організованого опору, але реалії окупаційного режиму змусили багатьох громадян переосмислити як політику фашистської Німеччини, так і власну поведінку.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

При вивченні данної теми слід звернути увагу на великий обсяг матеріалу та необхідність його засвоєння двома частинами відповідно до двох лекцій.