<<
>>

Висновки

Таким чином, з утворенням племінних союзів пряма демократія (влада народних зборів) доповнилась елементами виборної представницької (рада старійшин племен, знаті) та одноосібним правлінням вождів (князів) племен.

З об’єднанням руських земель під владою великого князя київського в ІХ ст. політична роль віча за літописами проявляється мало - князівська влада заглушила орган прямого народовладдя. Лише в ХІ-ХІІ ст. Київ і міста Русі стають гідними суперниками князівської могутності, відбувається розквіт вічової демократії. Аналіз діяльності віча, його повноважень і функцій переконує: воно справді виступало формою верховної влади в моменти кризи великокнязівської влади. Саме в цей період феодальної роздробленості Русі його роль як стабілізуючого чинника збереження державного ладу, порядку зайняття “столів”, єдності земель в їх обороні значно посилюється. Вивищується роль віча і в порівнянні з “отчинним” правом зайняття столів задля припинення міжусобиць, захисту від зовнішніх загроз.

У Галицько-Волинському князівстві ХІІ-ХІІІ ст. віче не набуло подальшого розвитку. Якщо в середині ХІІ ст. ще мали місце народні зібрання галичан і звенигородців за їх ініціативою чи бояр, то згодом вони скликались час від часу князями та боярами для потвердження їх рішень.

Аналіз літописних джерел, ретельне і критичне вивчення спеціальної літератури дозволяє скорегувати наші знання про віче, боярську раду, їх сучасні оцінки. 1) Не можна погодитись з авторами тритомної “Давньої історії України”, що інститут віча “ніколи не був органом народовладдя, широкої участі демократичних верств населення у державному управлінні” (59.–Т.3, с.471). Автори не вбачають протиріччя цього висновку з наступним: “на Русі у Х-ХІІІ ст. існували, доповнюючи один одного, а нерідко вступаючи у протиріччя, орган феодальної демократії (віче) і представник монархічної влади (князь)” (Там само).

З останнім висновком можна погодитись (хоч і з деякими обмовками щодо представництва “верхів суспільства” та “монархічної влади”).

Як свідчать літописи, віче виступало в суспільно-політичному житті Київської Русі і окремих князівств з середини ХІ ст..як справжній орган феодальної демократії, що мав необмежену компетенцію і проявляв її за надзвичайних політичних або соціально-економічних умов, у вирішенні загальнодержавних справ, у питаннях війни і миру, які примушували князів шукати підтримки народу і скликати віче, чи за кризи самої князівської влади. Опубліковані літописні джерела підтверджують висновок М.С.Грушевського: політична організація землі–князівства полягала на двох самостійних чинниках, в певній мірі – на діархії. Перший чинник – громада з суверенними правами, чинник найвищий, але без постійної діяльності, її орган – віче. Другий – князь, що хоч стояв під контролем громади і віча, одначе в своїх руках мав усю звичайну, щоденну політичну й адміністративну владу і на практиці дуже часто був повновласним господарем в своїй волості (41.-Т.3, с.209). Юрисдикція віча поширювалась на постійних і правоздатних членів громади – міста, волості, верві. За давнім правовим звичаєм воно втілювало їх суверенні права. Народні зібрання сприяли конструктивному виходу з соціально-політичної кризи, прогресивним змінам в суспільстві, розумній і єдиній альтернативі цій кризі.

Деякі сучасні молоді дослідники піддають сумніву висновки в спеціальній літературі щодо ролі віча у політичному житті Київської Русі і формулюють свої: “З утворенням Давньоруської держави практика вічових зборів при вирішенні державних питань припинилась, ... щезли й обласні органи народного самоуправління” (357, с.64). Такі висновки можна пояснити лише одним – незнанням першоджерел.

2. Віче у Київській Русі вповні проявляло свою правотворчу роль у державному житті – у виробленні й закріпленні “ряду” з князями, встановленні меж їх прав і обов’язків, умов миру, розмірів податків, мита тощо хоч і не приймало систематичної участі у законодавстві і управлінні.

Народні збори лише у виключних випадках втручались у юрисдикцію князів, але таке право, як і контролю з боку віча, визнавалось ними. “Сі суверенні права громади, - підкреслював М.С.Грушевський, - визнавались князями” (41.-Т.3.-с.217). Як видно з наведених літописних свідчень волевиявлення народного зібрання не завжди співпадало з княжим і залишалось зверхнім.

3. Видний радянський історик Л.В.Черепнін і деякі сучасні його послідовники вважають віче лише “органом міської демократії”, “вищим органом міського управління в добу раннього феодалізму” (48, с.386-387; 59.-Т.3, с.469). Літописи не підтверджують обмеження юрисдикції князя і віча межами вічових міст. Віче діяло як верховний орган держави чи окремої землі (у бурхливих подіях у Києві 1068-1068 рр., коли “придоша иноплеменници на Руську землю”; 1113 р. зі смертю великого князя Святополка, 1146-1147 рр. та ін.; у Новгороді 1069-1071, 1136, 1209 та ін.; у Ростово-Суздальській землі 1070-1071, 1175, в Галичі 1097, 1144, 1159, 1231 рр. та ін.). Літописець дуже виразно зафіксував формулу юрисдикції віча: “И все власти яко же на думу на вече сходятся, на что же старейшины сдумають, на том и пригороды стануть” (Лавр., 1176 р.). Рішення віча були обов’язковою нормою для князів і бояр, що було б навряд чи можливо, якби віче було лише надзвичайним органом міського самоврядування, “вищим органом міського управління”.

4. Літописи не підтверджують наявність будь-яких елементів представництва на вічових зборах. Але можна все ж припустити: 1) таким представництвом за звичаєвим правом володіли волості і «пригороди», які згадує літописець і яких легше було зібрати за короткий час; 2) у Новгородській республіці, як стверджують дослідники, віче перетворилось в сословний представницький орган (346, с.89). Археологічні дослідження у Новгороді довели – на вічовій площі збирались 300, а згодом 400-500 представників трьох, а потім чотирьох і п’яти «кінців» міста. Крім загальноміського віча існували ще й «кончанські» і вуличні вічові зібрання, генетично поєднані з давніми народними зборами (358, с.153-154).

Безперечно, татаро-монгольська навала на землі Київської Русі перервала подібний процес трансформації віча у сословний представницький орган на цих землях. У Новгородській республіці всі органи влади і управління стануть похідними від віча.

5. Своєрідним представницьким органом віча була міська рада головних міст земель-князівств. Як свідчать літописи, їй належить чільне (після князя) місце у народному зібранні, веденні переговорів з князем, участі у боярській раді, організації оборони міста чи землі, ополчення тощо. Л.В.Черепнін слушно зазначав, що рада у повсякденному житті підмінює, а не просто представляє віче (48, с.386). Саме віче і міська рада стали головними інститутами феодальної демократії, з якими доводилось рахуватись великим і земським князям Київської Русі.

6. Боярська рада в Київській Русі виросла з давніх демократичних (ради старійшин), а потім дружинних традицій воєнної демократії і стала реально функціонуючим політичним інститутом. Серед реформ великого князя Володимира було й розширення складу княжої ради за рахунок посадників, тисяцьких, представників верхівки міст (“старцев”, “старейшин градских”), духовної знаті. Отже, рада бояр при князеві як дорадчий орган стала поступово органом адміністративного управління, поєднувала в собі риси станового представницького органу. В.Т.Пашуто навіть вважав: “феодальна рада при князеві – однопалатний становий орган, давній сталий інститут політичного ладу Давньої Русі” (47, с.19 ). Хоч рада бояр у широкому складі не була постійно діючою інституцією, проте її компетенція була досить широкою: ініціатива покликання князя і укладання ряду з ним, участь у підготовці законодавчих актів, дипломатії, управлінні державою чи окремими землями. Знатні бояри та ієрархи церкви приймали участь у феодальних з’їздах, виробленні їх рішень з питань нового законодавства, розподілу ленів, війни і миру, охорони торгівельних шляхів тощо. В умовах послаблення великокнязівської влади між князем і боярами іноді точилася запекла боротьба за владу і рада підтримувала то князя, то віче, ініціюючи його рішення.

Поза межами татаро-монгольського панування з ХІІІ ст. боярство у Новгороді і Пскові утвердило боярсько-вічові республіки.

Згуртоване і сильне боярство, особливо галицьке, в Галицько-Волинській землі перешкоджало великим князям зосередити всю державну владу у своїх руках, прагнуло обмежити її в своїх інтересах. Як постійний державний інститут боярська рада діяла тут вже з початку ХІІІ ст. На відміну від Київської Русі в Галицько-Волинській Русі боярська рада скликалась в більшості з ініціативи самого боярства, очолювалась найвпливовішими боярами, керувала розгалуженою системою місцевого управління, часто поєднувала адміністративну, військову та судову владу в руках знатних бояр. Формально не будучи вищим органом в князівстві, боярська рада фактично стала основним органом державного управління. Князь не міг видати жодного законодавчого акту без згоди ради бояр. Елементи народовладдя були витіснені сильними олігархічними тенденціями місцевого боярства.

Внаслідок золотоординського іга політично роз’єднані руські землі підпали під владу сусідніх держав, було перервано процес формування станових представницьких органів, перетворення їх в парламентські установи. Проте досвід, традиції народовладдя й елементів представницької влади (боярські ради, міські ради) доби Давньоруської держави, їх позитивні і негативні складові збережуться в народній пам’яті і будуть використані в наступні століття.

<< | >>
Источник: ЄРМОЛАЄВ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ. ВИЩІ ПРЕДСТАВНИЦЬКІ ОРГАНИ ВЛАДИ В УКРАЇНІ (ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ). Дисертація на забуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків - 2006. 2006

Еще по теме Висновки:

  1. Висновки
  2. ВИСНОВКИ
  3. ВИСНОВКИ
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. 2.1.11. Проміжні висновки
  8. ВИСНОВКИ
  9. Висновки до першого розділу
  10. Висновки до РОЗДІЛУ ІІ
  11. ВИСНОВКИ
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -