Українське козацтво.
Деякі охоронні функції покладалися гетьманським урядом на добровольчі збройні формування, організацію і діяльність яких визначали окремі нормативні акти. 2 червня 1918 р. гетьман наказав військовому міністру до вироблення загального статусу козацтва скасувати «всі приватні і вільно-козачі організації», відібрати в них печатки й оголосити недійсними всі їхні посвідчення.
Але Генеральна Козацька Рада, заснована на Всеукраїнському з’їзді в Чигирині 3-7 жовтня 1917 р., продовжувала діяти. 10 серпня 1918 р. було затверджено закон про відновлення українського козацтва, що визначив умови вступу до козацьких громад. А відредагований статут Генеральної Козацької Ради окреслював її головне завдання – поновлення згідно з традиціями української державності історичного козацтва на чолі з гетьманом. Козацтво мало стати основою для створення збройних формувань «для боротьби з анархічними виступами проти порядку в Україні» 167.Крім того, 26 серпня 1918 р. П. Скоропадський затвердив положення про Чорноморський козацький кіш. Це спеціальне військове формування утворювалось для боротьби з ворогами Української Держави і формувалося в Бердичеві. В подальшому планувалося направити його на допомогу кубанським козакам. Кіш також комплектувався старшинами і козаками – добровольцями, але за «круговою порукою й по рекомендації старших муштрових начальників». Особовий склад був на повному державному утриманні, а за злочинні дії козаки були підсудні військовим судам. Командир коша мав військове звання генерального хорунжого 168.