<<
>>

4.2. Створення ДАІ МВС України, її організація та завдання

У сучасних умовах, коли активно розпочався процес створення інститутів державної влади, необхідно було вирішити питання про створення законодавчої бази, яка б стала підгрунтям будівництва незалежної Української Держави.

Керівництво країни встало на шлях поступових економічних змін зі збереженням регулюючих функцій держави. Заявляючи про приналежність до ринкових регуляторів, уряд зберігав колишню вертикальну систему управління народним господарством, систему державного замовлення, централізованого розподілу важливих ресурсів.

Невдачі України на початковій стадії державних перетворень у певній мірі були пов’язані з вихідними умовами реформ. Деякі з них були характерними для багатьох колишніх республік СРСР. Це перш за все спадщина адміністративно-командної системи, зношеність виробничих фондів, ірраціональна виробнича структура. Негативну роль відіграв розрив господарських зв’язків з сусідніми країнами і стрибок цін на імпортовані енергоносії.

Та поступово український народ вступав на шлях національно-державницького відродження. Як бачимо, перед державою, що відродилася внаслідок розпаду СРСР, відразу ж постало безліч складних проблем: політичних, економічних, міжнародних, адміністративних, тощо. Потрібно було вирішувати також питання управління в системі внутрішніх справ та органів Державної автомобільної служби зокрема. Тому зусилля Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів України були спрямовані на вирішення цих нагальних проблем /109/ [124]).

У цій широкомасштабній державотворчій роботі було чимало успіхів, невдач, помилок, гірких розчарувань і нездійснених намірів. Одним з таких намірів було створення єдиного органу, який контролював би ситуацію на дорогах, проводив всі невідкладні дії щодо подій, які настали (дорожньо-транспортні пригоди), розслідував їх та приймав відповідні рішення. Як наслідок проведеного експерименту, було створення у 1993 р.

дорожньої (шляхової) міліції. На жаль, складні реалії сьогодення не дозволили в повній мірі реалізувати ці наміри.

Рішення про необхідність власних органів Державтоінспекції базувалося на з’ясуванні реальної ситуації (розпад Радянського Союзу), урахуванні політичних обставин та глибокому розумінні ролі Державтоінспекції в системі МВС.

Передусім необхідно було вирішити питання про створення законодавчої бази, яка б стала правовим підгрунтям будівництва органів контролю за безпекою дорожнього руху.

Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність Державтоінспекції, дає підставу віднести її до числа тих органів, основним призначенням яких є спостереження та нагляд за відповідністю стану закріплених за нею об’єктів тому положенню, що зазначене у правових нормах. Для ДАІ характерне організаційне уособлення, наявність надвідомчих повноважень, владний характер приписів, володіння особливими повноваженнями, пов’язаними з широким діапазоном засобів адміністративного примусу, а також право та обов’язок участі у визначенні правового режиму піднаглядних об’єктів. На характеристику ДАІ значний вплив має й той факт, що в результаті історичних умов вона організаційно закріпилась у системі управління в галузі внутрішніх справ.

Так, Державтоінспекція, поряд з повноваженнями, властивими більшості державних інспекцій (нагляд за станом піднаглядного чи закріпленого об’єкта; обов’язкові до виконання приписи; застосування адміністративного примусу та ін.), виконує й функції охорони громадського порядку, здійснює й деякі дії, передбачені кримінально-процесуальним законодавством, а також виконує інші завдання, які випливають з правового статусу її як складової частини української міліції. Хоч безпека дорожнього руху, забезпечення якої є основною метою наглядової діяльності Державтоінспекції, і охоплюється більш загальним поняттям громадського порядку, проте аспекти компетенції ДАІ та інших підрозділів міліції істотно різняться. Усе це, як здається, дає підстави для висновку, що Державтоінспекція поряд з наглядом за власне дорожнім рухом виконує й нагляд за станом громадського порядку.

Ообливе становище ДАІ серед державних інспекцій пояснюється ще й надзвичайно складним об’єктом нагляду. Тут важливо підкреслити особливості дорожнього руху як соціального явища: в результаті автомобілізації країни кількість суб’єктів дорожнього руху настільки зросла, що можна говорити про нагляд у дорожньому русі як соціальну функцію, діяльність, що торкається інтересів усіх громадян – як України, так й іноземців та осіб без громадянства – учасників дорожнього руху в нашій державі, а також громадських та державних організацій.

Тому громадські відносини, що виникають у практично безперервному процесі дорожнього руху, являють собою не просто специфічну частину громадських відносин урегульованих правом, а надзвичайно складний та множинний їх комплекс. Соціальна гострота проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху ставить ДАІ в ряд важливих державних інспекцій, що діють в Україні. Цим пояснюється і ускладнена (порівнюючи з іншими державними інспекціями) функціональна структура ДАІ, значна у кількісному відношенні адміністративна практика.

3 часу проголошення державного суверенітету України фактично почалася розбудова Державтоінспекції України. Безперечно, ця розбудова не починалася на порожньому місці – державне регулювання дорожнього руху існувало й проводилося відповідно до законів та підзаконних актів ще в колишньому СРСР.

Першим законодавчим актом незалежної України, який торкався функціонування Державтоінспекції, був Закон України “Про правонаступництво України” /17/ [125]). Прийнятий 12 вересня 1991 р. Закон встановив, що з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади в Україні є Верховна Рада України (ст.1), а до ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР (ст.2). Встановлено, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення державної незалежності.

Органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, також діятимуть в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України (ст.3-4).

Нині в Україні створена правова база діяльності Державної автомобільної інспекції. Ця база ґрунтується на Конституції України [1], 3аконах України “Про міліцію” [9], “Про дорожній рух” [2], на Постанові Кабінету міністрів України “Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ” [53], а також прийнятих у розвиток цих документів, галузевих та міжгалузевих наказів, що дає підставу говорити про певну сформованість правових засад діяльності ДАІ в Україні.

Державтоінспекція являє собою розгалужений механізм, куди входять Управління Державтоінспекції МВС, управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управлінь МВС в областях, м. Севастополі, відділи (відділення) Державтоінспекції районних і міських органів внутрішніх справ (ст.1 Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ). Поряд з тим у систему Державтоінспекції входять стройові підрозділи дорожньо-патрульної служби, міжрайонні реєстраційно-екзаменаційні та спеціальні монтажно-експлуатаційні підрозділи.

Безперечно, питання вдосконалення структури Державтоінспекції полягає аж ніяк не в тому, щоб вивести її з системи МВС України. Йдеться про обрання конкретного структурного варіанта на підставі глибокого дослідження проблеми.

Передусім необхідно відповісти на запитання, яким вимогам повинна відповідати система Державтоінспекції?

Головне, на наш погляд, це те, що розбудова усіх її ланок, а відповідно й організація діяльності, повинні забезпечувати умови для прийняття оптимальних управлінських рішень. Ними, як відомо, є:

· компетентність суб’єктів управління;

· забезпеченість рішення інформацією;

· обгрунтований вибір проблеми, мети й засобів її досягнення;

· своєчасність, циклічність та співпідпорядкованість рішень.

Цілком очевидно, що поняття компетентності визначає не тільки кваліфікацію та підготовленість кадрів Державтоінспекції, але й сферу її діяльності і правоздатності. Саме у закріпленій за ДАІ компетенції приховані деякі суперечливості, усунення яких могло б не тільки забезпечити певну чіткість структури її апарату, але й найперше підвищити ефективність нагляду за дорожнім рухом. Суть суперечностей в тому, що в процесі реалізації нагляду за дорожнім рухом Державтоінспекція діє владно тільки стосовно учасників дорожнього руху та власників автомототранспортних засобів, а також різних проектних та виробничих організацій та підприємств, які беруть участь у проектуванні та виготовленні автотранспорту. У цьому випадку гарантією владності виступає досить широкий набір засобів адміністративного примусу. Щодо відносин влади-підпорядкованості між органами Державтоінспекції, то вони практично відсутні. Лише зазначимо, що становище, коли центральний орган нагляду – Управління Держ­автоінспекції МВС України не вирішує питань підбору та розстановки кадрів, підпорядкованих ланок Державтоінспекції, а може тільки побічно впливати на них, не можна визнати правильним – таким, що сприяє підвищенню компетентності суб’єктів дорожнього руху. Це не сприяє й єдиному підходу у вирішенні кадрових питань, а вони, безумовно, для наглядових органів, що реалізують свої повноваження поза своєю системою, є дуже важливими. Для ДАІ це актуально тим більше, оскільки виконувана її співробітниками робота головно має характер правоохоронної діяльності, яка часто завершується застосуванням правових санкцій. І якщо стосовно органів управління допускається оцінка їх компетенції як функціональної структури, у якій повноваження нормотворення та правозастосування є тільки однією з її складових, то для ДАІ ці групи прав домінують. Сама по собі функція нагляду має правоохоронний характер та забезпечує законність у галузі дорожнього руху.

Зрозуміло, що система органів нагляду за дорожнім рухом повинна являти собою єдиний організм, який реалізує відповідні рішення водночас на всій території України.

15 липня 1993 р. був виданий наказ МВС України № 488 “Про створення дорожньої міліції на автомагістралях” [54]. Як зазначено у вступі, в Україні залишається складною обстановка у сфері попередження та розкриття злочинів, пов’язаних із використанням автомототранспорту, припинення незаконного вивозу товарів за межі країни, інших правопорушень. Уже із формулювання цієї посилки видно, що підхід до вирішення складних питань, що поставали у державі, яка щойно здобула незалежність, та виникали внаслідок трансформаційних процесів, ще й далі спирається на вироблені у минулому принципи. Наприклад, у наказі йшла мова не про боротьбу із контрабандою (визнана злочином у всіх країнах світу), а про “незаконний вивіз товарів за межі країни” – дефініція порушення, що виникло з часу появи відцентрових тенденцій у колишньому СРСР. Боротьба з цим “порушенням” та реальними злочинами, які виникали внаслідок зростання товаропотоків автошляхами, кількості автотранспорту на дорогах (у тому числі, що прямував через Державний кордон України, колишні адміністративні кордони України, які набули статусу Державного, але належної інфраструктури у пунктах перепусток через них не було) велася без належного науково-теоретичного та практичного обгрунтування. Як зазначалось у цьому наказі, створені для припинення правопорушень на автошляхах та кордонах Української держави різноманітні підрозділи міліції (відділення оперативного обслуговування прикордонних автомобільних переходів; відділення спеціальної служби міліції на автомагістралях; спеціальні стаціонарні пункти та оперативні групи міліції захисту споживчого ринку), до яких входили працівники різних служб, за браком єдиного керівництва працювали неузгоджено, охороною громадського порядку та оперативно-розшуковою діяльністю займалися незадовільно. Працівники цих підрозділів допускали численні випадки порушень дисципліни та Закону, хабарництва та грубощів стосовно громадян.

Цим наказом передбачалося створення відділів дорожньої міліції на автомагістралях на базі відділень спеціальної служби міліції, відділень міліції на контрольно-перепускних пунктах, спеціальних стаціонарних пунктів міліції та стройових підрозділів дорожньо-патрульної служби, що обслуговують дороги державного значення. Новостворені відділи планували розмістити в місцях, де раніше дислокувалися підрозділи дорожньо-патрульної служби (п.3.4 Наказу), а в структурі апаратів ДАІ УВС створювали відділи керівництва дорожньою міліцією (п.3.7). У той же час спеціальні стаціонарні пункти та оперативно-пошукові групи міліції захисту споживчого ринку, які підпорядковувались Управлінню внутрішніх справ на транспорті, продовжували виконувати свою роботу (п.4).

Основними завданнями новостворюваної Дорожньої міліції були:

· забезпечення особистої безпеки учасників дорожнього руху;

· охорона громадського порядку на закріплених автомобільних дорогах;

· запобігання і припинення правопорушень на них;

· забезпечення безпеки дорожнього руху;

· захист власності учасників дорожнього руху, транспортних засобів і вантажів від злочинних посягань;

· виявлення заборонених для перевезення вантажів, у першу чергу – наркотичних речовин, зброї та боєприпасів;

· розкриття злочинів, пов’язаних з використанням транспортних засобів;

· виявлення та затримання осіб, які вчинили злочини;

· затримання угнаних та викрадених транспортних засобів;

· здійснення контролю за вивозом товарів за межі України;

· забезпечення у встановленому порядку реєстрації та обліку транспорту і його власників, що виїжджають за кордон, на автодорогах у місцях розташування контрольних пунктів (п.6 Положення про дорожню міліцію Державної автомобільної інспекції МВС України – Додатку № 1 до Наказу МВС України від 15 липня 1993 р. № 488; далі – “Положення”).

Відповідно до цих завдань були визначені й функції Дорожньої міліції (п.7 Положення), які полягали:

· у забезпеченні безпеки учасників дорожнього руху та громадського порядку на автомобільній дорозі в сфері обслуговування;

· виявленні, запобіганні, припиненні та розкритті злочинів;

· здійсненні контролю за вивозом товарів за межі України;

· здійсненні відповідних реєстрацій та обліку автотранспортних засобів та їхніх власників, що виїжджають за кордон;

· припиненні адміністративних порушень та здійсненні проваджень у них;

· виявленні причин та умов, що сприяють учиненню злочинів;

· виконанні у межах своєї компетенції адміністративних стягнень;

· виявленні та затриманні осіб, які вчинили злочини;

· запобіганні забруднення повітря, водоймищ транспортними засобами та сільгосптехнікою;

· контролі за виконанням правил перебування і транзитного проїзду по дорогах України іноземних громадян та осіб без громадянства;

· забезпеченні збереження вилучених у затриманих осіб транспортних засобів, документів, речей, цінностей та іншого майна на час проведення перевірки;

· наданні невідкладної медичної допомоги особам, що постраждали внаслідок дорожньо-транспортних пригод, правопорушень та нещасних випадків;

· наданні інформації про умови руху та іншої допомоги учасникам дорожнього руху;

· здійсненні невідкладних дій у місцях учинення дорожньо-транспортних пригод, пожеж, стихійного лиха тощо;

· виявленні та обліку криміногенно- та аварійно небезпечних ділянок доріг і проведенні дізнання відповідно до чинного законодавства.

Водночас була й розроблена Інструкція щодо особливостей організації служби Дорожньої міліції Державтоінспекції МВС України.

Слід зазначити, що це перша спроба створення й організації відповідної структури нагляду за безпекою дорожнього руху. Це був час проб та помилок, коли ще не були прийняті в Україні ані Правила дорожнього руху, ані Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, хоч проекти їх наприкінці 1992 р. були вже розроблені. У цей період в Україні ще діяли норми СРСР, що регулювали означені правовідносини.

У той же час встановлено, що фактично у запропонованому вигляді дорожня міліція та дорожньо-патрульна служба дублювали одна одну, що ускладнювало управління нагляду за дорожнім рухом з боку Державтоінспекції. Тобто запропонована схема не забезпечувала умов для оптимізації управлінських рішень.

Разом з тим важливо мати на увазі тодішню складну суспільно-політичну обстановку, фактично – конфліктну ситуацію між реаліями, у яких діяла тоді Державтоінспекція, та нормативно-правовим забезпеченням її функціонування.

Так, розроблені у 1992 р. проекти Правил дорожнього руху, а також Положення про ДАІ потребували докладного, а головне – їх фахового вивчення, широкого обговорення та прийняття зважених рішень. Проект Правил дорожнього руху, увібравши у себе всі недоліки діючих на той час Правил, значно відрізнявся від них у гірший бік. Численні недоробки та логічні суперечності свідчили про неопрацьованість, а неоднозначні тлумачення багатьох пунктів тим самим об’єктивно створювали передумови до зловживань як з боку учасників руху, так і працівниками міліції. Були також спроби покласти на Державтоінспекцію не властиві їй функції. Скажімо, стежити за правильністю проведення заправки пальним автотранспорту на автозаправних станціях, або ж не допускати перевантаження тваринами та вимагати документи на них /94/ [126]).

Існуючий у той період організаційний варіант побудови ДАІ не міг забезпечити виконання покладених Законом України “Про міліцію” вимог у повному обсязі. Факти свідчили, що функціональний обсяг роботи районної ланки ДАІ (головної ланки реалізації функцій Державтоінспекції) не відповідав її штатним та матеріальним можливостями (значно їх перевищував). Це відбивалося на стані безпеки дорожнього руху на державних автомагістралях, біля кордонів та у сільській місцевості, де нагляд на дорогах практично відсутній, а аварійність (та її наслідки) має досить високі показники.

Постановою Кабінету міністрів України від 31 грудня І993 р. № 1094 були затверджені Правила дорожнього руху в Україні і введені у дію з 1 травня 1994 р. [22] Ці перші в історії України національні Правила розроблені на підставі світового досвіду та історичних традицій організації та безпеки дорожнього руху.

Як визначено у ст.41 Закону України “Про дорожній рух”, в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів. Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибір швидкості руху та дистанції, обгін та стоянки, проїзд перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом міністрів України. Відповідно до вказаних вимог Закону й були розроблені та прийняті ці Правила дорожнього руху. Місце та роль Державтоінспекції МВС України щодо контролю за виконанням цих Правил визначені в самій Постанові Кабінету міністрів, де зазначено, що видання Правил дорожнього руху, коментарів до них, а також відповідних навчальних посібників може здійснюватися лише за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України – відповідно через Головне управління ДАІ.

Правила дорожнього руху є єдиним документом, що встановлює порядок руху автомототранспорту, пішоходів, велосипедистів та інших учасників дорожнього руху на всій території України.

Вимоги означених Правил є обов’язковими для усіх учасників дорожнього руху, основні права та обов’язки яких визначені у цьому нормативному документі. Безперечно, як відомо, до прийняття цих Правил в Україні існували раніше діючі Правила дорожнього руху, прийняті ще в Радянському Союзі. Хоч “Правила дорожнього руху України” є нормативним документом незалежної держави, вони докорінно не відрізняються від тих, що існували в колишньому СРСР, оскільки існує потреба в уніфікації правил руху автомототранспорту в різних країнах світу. Тому, як показала практика застосування цих Правил, різниця полягає, передусім (якщо не брати до уваги питання право- чи лівостороннього руху) у суворості дотримання вимог та покарання за допущені порушення.

Правила дорожнього руху України дають перш за все дефініції, що є дуже важливим з огляду одностайного їх трактування. Хоч прийняттю цих Правил передувала кропітка робота, їх застосування показало необхідність деяких уточнень. Тому Постановою Кабінету міністрів України від 8 серпня 1995 р. № 619 були внесені зміни й доповнення, зумовлені практикою застосування Правил, необхідністю усунення розбіжностей у тлумаченні різних положень, а також їх деталізацією чи більш чітким визначенням /64/ [127]).

Нагляд у галузі дорожнього руху, як і будь-який інший нагляд – це процес, що передбачає взаємну підпорядкованість усіх однотипних за обсягом функцій ланок та наявність центрального керівного органу. Усі підпорядковані ланки ДАІ стосовно нього необхідно оцінювати як об’єкти управління в системі органів. А те, що відбулося з дорожньою міліцією, суперечило цьому принципові: районні відділи (відділення) ДАІ були вилучені з процесу управління дорожньою міліцією, яка, як уже зазначалося, замикалася на управлінні ДАІ. Цілком очевидно, що для Державтоінспекції, яка здійснює контроль за додержанням законів, інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, надзвичайно важливе значення має наділення управляючого суб’єкта владно-вольовим розпорядництвом щодо низових ланок системи. Такий шлях раціональний і відповідає тенденціям розвитку та вдосконаленню інспекційних структур в Україні. Як було показано на прикладі створення дорожньої міліції, інші організаційні варіанти знижують ефективність адміністративного нагляду.

Іншою важливою умовою оптимальності управління безпекою дорожнього руху є забезпеченість інформацією. Окрім загального інформаційного потоку, що зосереджується в структурах МВС, для ДАІ необхідна інформація спеціального характеру, яка торкається не тільки, скажімо, рівня безпеки дорожнього руху, але й діяльності усіх ланок нагляду. Центральний її орган повинен володіти спеціальним банком інформації, який задовольняв би потреби оперативного управління службою в цілому та доступу (оперативного) до необхідної інформації з боку відповідних підрозділів. У вказаному наказі у цьому напрямі були зроблені відповідні кроки. Вже у наш час створені банки даних ДАІ, об’єднані у одну систему, тоді як у 1997 р. був запропонований проект концепції розвитку системи інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ України до 2000 р.

3 прийняттям у 1997 р. Кабінетом міністрів України Постанови про затвердження Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ України можна говорити про завершення процесу структуризації ДАІ [23]. Головно був визначений статус ДАІ. Основою визначення правового статусу будь-якого органу управління є правові акти, видані компетентними органами. Для ДАІ такими актами є назване положення, а також положення про її структурні підрозділи, ланки, які затверджуються МВС України. Справедливо зауважити, що хоч на сьогодні й завершене в основному правове регулювання усіх ланок ДАІ, його належить розглядати тільки як етап фіксації практики, що склалася. Статус та організаційна побудова органів нагляду за безпекою дорожнього руху, на наш погляд, ще далекі від досконалості /65/ [128]).

Головним елементом правового статусу ДАІ, який визначає її роль та місце в системі органів державного управління, є ті повноваження, які у сукупності створюють компетенцію її ланок. Це ж стосується правових засад діяльності ДАІ. Згідно з Законом України “Про міліцію”, основними завданнями ДАІ як структурного підрозділу міліції є:

· забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

· запобігання правопорушенням та їх припинення;

· охорона і забезпечення громадського порядку;

· виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

· забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань;

· виконання адміністративних стягнень (у межах своєї компетенції);

· участь у наданні спеціальної правової допомоги громадянам (ст.2 Закону).

Особливості функціонування ДАІ зумовлені існуванням багатьох об’єктивних та суб’єктивних чинників соціального, організаційного та технічного характеру. Так, сама назва “Державна автомобільна інспекція” свідчить про загальнодержавне значення її діяльності в галузі дорожнього руху та розпорядчий характер повноважень, про обов’язки під час виконання своїх завдань керуватися інтересами держави, суспільства в цілому. За своїм правовим становищем вона належить до спеціальних контролюючих органів державного управління, які наділені повноваженнями, що мають державний та надвідомчий характер. Специфіка цих повноважень полягає у тому, що вони поширюються на підприємства та організації, організаційно не підпорядковані ДАІ. У цьому випадку стосунки між Державтоінспекцією та підприємствами, установами та організаціями, водіями та пішоходами в галузі дорожнього руху будуються на засадах влади – підпорядкованості.

Із зростанням у країні кількості транспортних засобів, інтенсивності руху транспорту та пішоходів, збільшенням у цілому роботи у справі забезпечення безпеки дорожнього руху прийняте Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ значно підвищує роль її підрозділів у системі МВС України на всіх рівнях.

У зв’язку із значним ускладненням завдань, що постали перед Державтоінспекцією, зокрема – “реалізація в межах своєї компетенції державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху” (ч.1 ст.3 Положення про ДАІ МВС України), цим Положенням значно розширюється компетенція ДАІ шляхом надання певних обов’язків та прав /65/ [129]).

3 прийняттям Закону України “Про дорожній рух” у 1993 р. (з відповідними змінами у 1994 та 1999 рр.) на Державтоінспекцію прямо був покладений обов’язок здійснювати контроль за дотриманням власниками транспортних засобів, а також громадянами, посадовими і службовими особами вимог цього закону, а також правил, норм та стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до вимог цього ж закону Державтоінспекція зобов’язана погоджувати проекти на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, а також автозаправних станцій, станцій технічного обслуговування автомобілів, автостоянок, комплексів дорожнього сервісу та інших споруд у межах відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг, проекти детального планування та забудови окремих територій населених пунктів, генеральних планів окремих забудов у населених пунктах; проекти комплексних транспортних схем та спорудження ліній міського електричного транспорту; а також брати участь в експертній оцінці проектів генеральних планів населених пунктів.

Разом з прискореним розвитком автомобільного транспорту зростає і автомобільний парк країни, що в свою чергу призводить до забруднення повітряного басейну. Викиди автотранспорту забруднюють атмосферу і створюють реальну небезпеку як для здоров’я людини, так і для навколишнього природного середовища. В таких умовах цілком закономірно на Державтоінспекцію покладаються обов’язки контролю за виконанням заходів щодо охорони довкілля від шкідливого впливу транспортних засобів.

Державтоінспекція, безперечно, зобов’язана контролювати виконання вимог Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України 31 грудня 1993 р. та введених у дію з 1 травня 1994 р. [22]. Згідно з ними Державтоінспекція виявляє та вживає відповідних заходів, щоб попередити і припинити адміністративні порушення Правил дорожнього руху, розглядає справи, віднесені до її відання, у встановленому порядку видає дозволи на рух транспортних засобів з надгабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами та рух в колоні, параметри і перелік яких встановлений Правилами дорожнього руху, Державними стандартами, угодами про міждержавне перевезення небезпечних вантажів. При цьому вона контролює дотримання відповідними посадовими й службовими особами та громадянами норм, правил і стандартів забезпечення безпеки дорожнього руху. До цієї групи слід також віднести обов’язки щодо регулювання дорожнього руху [22].

В галузі контролю за підготовкою водіїв автотранспортних засобів Державтоінспекція здійснює контроль за виконанням Закону України “Про дорожній рух”, за дотриманням вимог правил, норм і стандартів з питань забезпечення безпеки дорожнього руху, які регламентують вимоги щодо допуску громадян до керування транспортними засобами, підготовки та підвищення кваліфікації учасників дорожнього руху; приймає державні іспити на отримання права керування транспортними засобами; видає посвідчення на право керування цими засобами (ст.4 п.4; 19).

Пропагуючи безпеку дорожнього руху, Державтоінспекція роз’яснює серед населення закони, інші нормативні документи, акти з питань забезпечення безпеки дорожнього руху; використовує з цією метою засоби масової інформації, а також власні видання, кіно- відео- і друковану продукцію, проводить огляди, конкурси, змагання, сприяє організації вивчення громадянами, особливо неповнолітніми, Правил дорожнього руху (ст. 4 п.28).

Боротьба із дитячим автотравматизмом – одне з найвідповідальніших завдань Державтоінспекції. Так, у п.18 ст.4 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України зроблено чіткий наголос на обов’язку ДАІ вживати разом з відповідними центральними і місцевими органами виконавчої влади та організаціями заходів щодо запобігання дитячого дорожньо-транспортного травматизму, а також стежити за дотриманням Правил дорожнього руху неповнолітніми. ДАІ надає правову допомогу і необхідну інформацію про умови дорожнього руху його учасникам, особливо неповнолітнім, інвалідам, громадянам похилого віку; бере участь у розробці нормативів щодо створення безпечних умов для пересування найбільш незахищених учасників дорожнього руху – дітей, інвалідів, велосипедистів і людей похилого віку (ст. 4 п. 26; 27 Положення).

Певного відтінку обов’язкам та повноваженням Державтоінспекції надало її входження в систему Міністерства внутрішніх справ України – галузевого органу управління. Оскільки ДАІ є однією із служб МВС України, то поряд з функціями забезпечення безпеки дорожнього руху вона (разом з іншими службами органів внутрішніх справ) бере участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю відповідно до вимог Закону України “Про міліцію” (ст.1; 2). Безперечно, Державтоінспекція вирішує покладені на неї завдання, спираючись на допомогу інших служб органів внутрішніх справ, взаємодіє з ними.

Так, Державтоінспекція забезпечує безпеку учасників дорожнього руху, захищає їхні права та законні інтереси; здійснює профілактику правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та серед його учасників, вносить до центральних і місцевих органів виконавчої влади та організацій подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють учиненню таких правопорушень; бере участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, в тому числі пов’язаною із використанням транспортних засобів; забезпечує захист власності учасників дорожнього руху, транспортних засобів і вантажів від злочинних посягань; виявляє і припиняє перевезення з порушенням законодавства вантажів, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, зброї, боєприпасів, тощо; здійснює в межах своєї компетенції відповідно до законодавства заходи, спрямовані на розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; проводить невідкладні дії на місцях дорожньо-транспортних пригод, вживає у разі потреби заходів для евакуації людей, надає їм першу медичну допомогу, а також сприяє транспортуванню пошкоджених транспортних засобів та охороні майна, що залишилося без нагляду; бере участь у розгляді клопотань та підготовці висновків про помилування засуджених за фактами дорожньо-транспортних пригод (ст.4 п.5, 7, 8, 9, 10, 11, 22, 41 Положення про ДАІ МВС України).

Державтоінспекція відповідно до законодавства проводить дізнання за фактами дорожньо-транспортних пригод та вчинення інших злочинів (ст.4 п.З6 Положення), оскільки органи міліції є органами дізнання (п.1 ст.101 Кримінально-процесуального кодексу України та п.4 ст.10 Закону України “Про міліцію”).

З метою подальшого вдосконалення форм і методів роботи Державтоінспекції 6 серпня 1997 р. був виданий Наказ МВС України № 520 “Про заходи щодо вдосконалення діяльності міліції з нагляду за дорожнім рухом та взаємовідносин із власниками транспортних засобів.”. Цим Наказом, як було зазначено: “… з метою зміцнення законності в діяльності органів внутрішніх справ, особливо Державтоінспекції, забезпечення охорони прав і законних інтересів громадян, посилення впливу на стан дисципліни серед учасників руху”, були встановлені Типові правила взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів /23/ [130]).

Типові правила були розроблені відповідно до Законів України “Про міліцію”, “Про дорожній рух”, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Постанов Кабінету міністрів України № 1094 від 31.12.1993 р. “Про затвердження Правил дорожнього руху” та № 541 від 14.04.1997 р. “Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ”, а також Наказів МВС України № 45-1992 р. “Про заходи по удосконаленню діяльності дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України”, № 91 від 25.02.1994 р. “Про виконання Закону України від 25 грудня 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху”.

Слід зазначити, що прийняттю типових правил, а також їх розробці передувала велика та кропітка робота як співробітників Державтоінспекції, так і працівників міліції. Аналізу була піддана практика діяльності працівників органів внутрішніх справ на вулично-шляховій мережі, а також – реєстраційно-екзаменаційних підрозділів ДАІ /84/ [131]).

У Типових правилах, що, як вже зазначалося, розроблені у відповідності до вимог нормативно-правової бази, що регулює правові відносини на вулично-шляховій мережі, визначений порядок роботи підрозділів ДАІ, перелік документів, які повинен мати при собі водій, та випадки, при яких дозволено зупинку транспортних засобів. Також визначена відповідальність працівників міліції за перевищення своїх повноважень. Ці Правила грунтуються на встановлених законодавством України правах учасників дорожнього руху, а також повноваженнях міліції, і вони не обмежують прав і свобод учасників дорожнього руху.

Типові правила взаємовідносин міліції з учасниками дорожнього руху та власниками транспортних засобів є відомчим нормативним документом. Його прийняття було покликане не потребою врегульовувати ще не врегульовані відносини, що виникають у системі водій-автомобіль-дорога-пішохід, а намаганням вдосконалити діяльність міліції в дорожній обстановці. У той час прийняття цього документу було зумовлене загальною потребою зібрати в одному правовому документі норми, що стосуються порядку дій працівників міліції під час контролю за ситуацією на дорогах, вулицях, а також наглядом за дорожнім рухом. Ці дії включають в себе зупинку, огляд та затримання автомототранспорних засобів, перевірку й вилучення посвідчень водіїв та номерних знаків. Систематизація в одному нормативному документі встановлених у різних юридичних нормах прав учасників дорожнього руху, а також повноважень міліції та відповідальності її працівників за порушення вимог Закону є важливим кроком у вдосконаленні правових засад діяльності Державтоінспекції МВС України, покращанні форм і методів її роботи.

В сучасній Україні до забезпечення безпеки дорожнього руху має відношення велика кількість різних міністерств та відомств, кожне з яких практично здійснює найрізноманітніші заходи з профілактики дорожньо-транспортних пригод, розробляє пов’язані з вирішенням цієї проблеми внутрівідомчі нормативи та контролює їх виконання. Проте процес дорожнього руху єдиний, його неможливо організувати, якщо не буде забезпечена одноманітність достатньо високих вимог до стану транспортних засобів (незалежно від форми власності на них чи відомчої приналежності, а також територіального розміщення) та до учасників дорожнього руху. Звідси система забезпечення безпеки дорожнього руху отримує загальнодержавний характер. Сутність цієї проблеми полягає в тому, щоб всі державні та громадські організації і посадові особи, які мають певні обов’язки в галузі дорожнього руху, забезпечували в результаті своєї діяльності дотримання загальнодержавних нормативів, спрямованих на запобігання аварійності та її наслідків, а громадяни, які виступають в якості водіїв та пішоходів, дотримувалися визначених для них спеціальних правил.

<< | >>
Источник: Хом’як Ярослав Іванович. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ІНСПЕКЦІЇ МВС УКРАЇНИ (1936–2000 рр.). Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Львів –2002. 2002

Еще по теме 4.2. Створення ДАІ МВС України, її організація та завдання:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -