Статут для генуезьких колоній у Чорному морі (Генуя, 28 лютого 1449 р.) (Витяги)

Книга 1. Щодо устрою м. Каффи

Гл. 1. Щодо консула м. Каффи, його утримання, його слуг і обов’язків

§ 1. Бажаючи розпочати Статут для Каффи і місць, що розташовані у Чорному морі, й встановити правила для консула Каффи як голови й очільника згаданого місця та усього Чорного моря у царстві Хазарському, постановляємо, засновуємо та затверджуємо, по-перше, що консул міста Каффи, котрий обійме посаду з часом, повинен отримувати гроші на рік [в обсязі] 500 соммо чинною у Каффі монетою, і що він аж ніяк не може, не намагається й думати, не повинен отримувати прямо чи непрямо іншого надходження, прибутку або користі, окладу для старих слуг, що перебувають на його утриманні, грошового утримання нічній варті, поліцейським служителям або аргузіям; натомість лише звільняється від мита з необхідних для життя припасів.

§ 2. Згаданий консул не має права також звільняти невільників або інших людей від податків, що стягуються у Каффі; у випадку, [якщо він] діятиме всупереч зазначеному вище, то мусить [гроші], як кару, повернути, що, не дивлячись на цю заборону й правила, отримав, а також додатково сплатити такий самий обсяг, тобто гроші, котрі не потрібно було брати, й штраф, зазначений вище, наказуємо стягати чиновникам скарбниці, тим, що нині обіймають посади, а також майбутнім, під загрозою сплатити, як покарання, власним коштом. Зазначене вище грошове утримання мусять одержувати консули наступним порядком, а саме четверту частину під час обіймання посади, а потім, за порядком, кожні три місяці.

§ 3. Постановляємо, що згаданий пан консул повинен і цим зобов’язується мати вже протягом першого місяця, рахуючи за дня обіймання посади, нижчезазначену хатню прислугу та утримувати її протягом свого правління, а саме: вершника - одного, служителів - 6, щитоносця - одного, кухаря - одного і коней - 6. Всі люди утримуються коштом пана консула і між ними не може бути жодного невільника.

§ 4. Постановляємо також, що згаданий консул повинен і цим зобов’язується протягом свого правління годувати й напувати свого вікарія, двох сурмачів і одного розсильного.

§ 5. Крім того, постановляємо і наказуємо, щоб згаданий пан консул не намагався й не думав брати на відкуп сам або за посередництва [інших осіб] ніяких податків і зборів, ні стягати їх, ані доручати стягати [їх] іншим [особам]; ні брати в них будь-яким чином чи навітом, прямо або опосередковано під загрозою сплатити кожного разу штраф у 100 соммо. Цього штрафу четверта частина належить особі, котра звинувачуватиме [консула].

§ 6. Постановляємо додатково й легітимізуємо, що згаданий пан консул не може, не наважуватиметься навіть думати, не повинен торгувати, ані доручати торгувати від свого імені протягом свого перебування на посаді, явно або таємно, самостійно чи за посередництва інших [осіб], у Каффі чи в іншому місці, підпорядкованому його відомству, під загрозою сплатити штраф 500 за 100 [соммо], за все те, чим і на скільки буде торгувати; цей штраф надходить на користь громади м. Каффи й стягується зазначеним вище чином з тим, що його четверта частина віддається особі, котра звинувачуватиме [консула], й ім’я якої потрібно тримати в таємниці.

§ 7. За виключенням, не зважаючи на зазначене вище, що наприкінці свого консульства, за [термін, що не перевершує] чотири місяці, [консул] може використати для торгівлі суму, що не перевершує його грошового утримання на купівлю товарів, для постачання їх на Захід, або може віддати її під відсоток, за власним розумінням; особи, котрі стягують мито, не мають права здійснювати ніякої комерції зі згаданими консулами, ні спокушати їх, ані навіть думати про це, під загрозою штрафу від 1 до 10 соммо сріблом, що повинен сплатити кожен раз той, хто вчинив це всупереч [наведеному].

§ 8. Постановляємо також, що згаданий консул, після закінчення терміну свого керівництва, коли синдики закінчать контроль його дій, зобов’язаний повернутися у Геную на тих самих кораблях, на яких прибуде його наступник, або з іншими, шляхом найзручнішим, найшвидшим і найкоротшим, під загрозою сплатити, як кару, грошовий штраф [в обсязі] від 100 до 200 соммо, котрий повинен бути стягнутий з нього негайно, за виключенням, якщо він залишиться через хворобу або за іншою законною причиною, за дозволом [нового] консула і генеральних синдиків, чи коли його затримує час зими, який вважається з 1-го жовтня по 1-е квітня. Штраф стягується скарбницею. Зазначене слід розуміти й щодо консульського вікарія, котрий, натомість, до того, як залишить Каффу та все Чорне море, має за власним розумінням залишатися в інших місцях на Сході.

§ 9. Постановляємо також, що консул Каффи, який закінчив перебування на посаді й повернувся додому в Геную, повинен мати при собі не менше двох слуг, але ніяк не рабів, під [загрозою] штрафу [обсягом] у 200 флоринів, котрі повинні бути стягнені негайно з кожного, котрий вчинив всупереч.

§ 10. Також постановляємо, що пан консул Каффи, котрий обійме посаду з часом, не може, не наважуватиметься й думати, не повинен брати або залишати у себе будь-який дар чи подарунок від якої б то не було особи, царственої чи васала, за виключенням, коли буде вимушений прийняти [дар чи подарунок] на честь громади, тому що іноді відбувається, що васалами іноді надсилаються коні й тому подібне; але випадку особистого характеру подарунку, [консул] повинен негайно це оголосити скарбниці, котра зобов’язана видати квитанцію на його отримання; гроші, які можна виручити за такий подарунок, йдуть на користь громаді.

§ 11. Заборонено, однак, згаданому консулу особисто або опосередковано придбати такий подарунок; але можна прийняти [як дар] їжу чи напої, котрі він спроможний вжити помірковано протягом доби.

§ 12. Також постановляємо і легітимізуємо, що згаданий пан консул повинен тримати печатку громади у себе, а ні в іншої особи, й що згаданий пан консул, а також ніяка інша особа, не може за зазначену печатку нічого прохати, вимагати або стягати, за листи, паспорти та інші папери, до яких вона додана, під [загрозою] штрафу в п’ять соммо кожного разу, котрі слід стягати чиновникам скарбниці з консула або іншої особи, котра вчинила всупереч [зазначеному], та використати ці гроші, як зазначено вище.

§ 13. Також постановляємо, що будь-коли згаданий пан консул продаватиме з публічного торгу прибутки й збори, призначені для скарбниці, цим зобов’язується й мусить скликати керуючих фінансами і чиновників скарбниці та, після приведення цих чиновників передусім до присяги, вивідати у них, щоб зізналися, чи мають вони або хто-небудь з них наміри взяти участь у яких-небудь митах, що віддаються на відкуп. Якщо ж після згаданої присяги [консул] з’ясує, що вони цікавляться яким-небудь зі згаданих податків, то мусить їх усунути та не дозволяти [їм] засідати разом з ним та з іншими чиновниками, котрі не зацікавлені, а, напроти, обрати іншого або інших на місце колишнього або колишніх. Коли ж буде продавати збори з публічного торгу через попечителів, то повинен бути присутнім лише означений консул, керуючі фінансами й попечителі, які повинні присягати та умовлятися, як зазначено вище.

§ 14. Також постановляємо й наказуємо, що відання [на відкуп] грошових зборів може відбуватися наступним чином: тобто дозволяється стороні, що продає збори, коли вона вважатиме, що будь який збір може бути проданим за оптимальну ціну, віддати відкуп правильний, котрий вважається правильним лише тоді, коли його сплачено, за тієї саме умови, що після сплати згаданого відкупу, зазначений збір продаватиметься й зросте до значнішого обсягу, порівняно з тим, який призначив той, хто має тоді відкуп; у такому випадку той, хто матиме означений відкуп, отримуватиме четверту частину вартості, доданої до колишнього відкупу.

§ 15. Також постановляємо й наказуємо, щоб збори Чембало й Солдайї продавились у Каффі паном консулом та іншими чиновниками, за правилами, що встановлено вище, й не в означених місцях, тобто у Чембало й Солдайї.

§ 16. Понад це постановляємо й легітимізуємо, що згаданий пан консул цим зобов’язується й повинен ходити у суд в звичайні дні, а саме кожні понеділок, четвер і суботу зранку й там залишатися, і бути присутнім зі своїм вікарієм для того, що судити та здійснювати нагляд за правосуддям.

§ 17. Понад це постановляємо й легітимізуємо, що згаданий пан консул цим зобов’язується мати постійно вогонь [у каміні] в зимовий час, у великій залі консульського палацу, за власний рахунок, а не коштом скарбниці.

§ 18. Постановляємо при тому й підтверджуємо, що згаданий пан консул не може нікому видати паспорт через борги приватних осіб, без відому обох чиновників за фінансовою частиною або одного з них і ради, понад те, без письмового занотовування до актів канцелярій і лише після триденного оприлюднення, кожен день один раз, у час відповідний, якщо не відшукається протягом триденного терміну ніхто, хто б заперечив видання паспорту, й не буде визнано обґрунтованим його заперечення. Може, водночас, однак, згаданий пан консул, чиновники за фінансовою частиною, рада й чиновники скарбниці в усіх випадках, за виключенням боргів приватних, видавати паспорти і без триденного оприлюднення, бо можуть відбутися інші справи, котрі не можуть бути відкладеними на триденний термін.

§ 19. Крім того, постановляємо й легітимізуємо, щоб згаданий пан консул після закінчення свого перебування на посаді відсилав у дар в арсенал Каффи до осіб, споряджених для його варти, дві пари озброєння повного та гарного; воєначальник же міста й пристав, який наглядає за продажем на ринку, кожний після закінчення свого перебування на посаді, відсилали по одній парі озброєння повного та гарного, а також по одному мечу.

§ 20.

§ 21. Він же, пан консул присягатиме й повинен присягати під час обіймання своєї посади перед генеральними синдиками Каффи, що буде дотримуватися цих правил і Статуту м. Генуї, а синдики зобов’язуються прочитати ці правила пану консулу або дати йому для прочитання, щоб він міг їх дотримуватися.

Гл. 2. Стосовно вибору старійшин

§ 1. Встановлюємо й занотовуємо у правило, що пан консул Каффи, лише як втупить на виконання своєї посади, зобов’язується обрати раду з восьми старійшин Каффи наступним чином: чотири з них повинні бути громадянами генуезькими, а чотири - міста Каффи, дотримуючись, щоб половина з них була шляхетного роду; сам пан з керуючими фінансами і колишньою радою старійшин повинні обрати двох між ними старійшин і двох з будь-якого присутственого нижчепойменованого місця, тобто з комітету опікунського, з чотирьох генеральних синдиків і комітету торговельного, дотримуючись завжди різниці між шляхтою та не шляхтою. Ці вісім чиновників спільно з паном консулом і керуючими фінансовою частиною повинні обрати нову раду старійшин за посередництва балотування «за» і «проти», оголосивши перед цим присягу, що будуть обирати добре і за совістю. Не може, однак, ніхто бути залученим у вищезгадану раду старійшин, якщо під час його вибору не виявилося, тим не менш, двох третин голосів «за». Старійшини перебувають на посаді лише шість місяців. Старійшини, обрані за вищезгаданою процедурою, зобов’язані на початку перебування на своїй посаді присягати на Св. Євангелії, поклавши руку на Св. Писання, що будуть згадані й ті, хто підписався нижче, правил [цих] дотримуватися та споглядати за їх виконанням, скільки це буде залежати від них, наказавши прочитати для себе всі правила під час обіймання посади.

Гл. 4. Щодо порядку при обранні генеральних синдиків (контролерів) та їх обов’язків

§ 1. Постановляємо й легітимізуємо, що пан консул Каффи, сучасний та майбутні, під час обіймання посади та й в подальшому, обравши старійшин і керуючих фінансами, зобов’язаний обрати генеральних синдиків Каффи нижчезазначеним порядком: саме особисто пан консул спільно з керуючими фінансами, радою старійшин та колишнім комітетом опіки, оголосивши попередньо присягу, що обрання здійснюватиметься за совістю, зобов’язаний обрати шістнадцять з громадян генуезьких і мешканців Каффи навпіл, дотримуючись, щоб половина була зі шляхти, і з цими шістнадцятьма повинен обрати синдиків генеральних і постійних Каффи. З них два повинні бути громадяни генуезькі, а два - мешканці Каффи, також зі шляхти та не шляхти навпіл. Обирання їх повинен відбуватися за балотуванням і ніхто не може бути допущений до згаданої посади, якщо при обранні його не виявиться, принаймні, двох третин електоральних бюлетенів.

§ 2. Ці синдики зобов’язані засідати у своєму звичайному судовому місці та судити, кожного дня по два з них, почергово, а всі чотири - два рази на тиждень, у дні, які [вони] оберуть самі; і мають право здійснювати слідство та передати до суду всіх чиновників Каффи та інших місць, що підпорядковуються її [Каффи] відомству, котрі будуть погано вести себе на службі та будуть звинувачені у зловживаннях, протиправних діях, злочинах і насильствах, здійснених ними, як на посаді синдиків, так саме й при інших синдиках, або декількома спільно, або одним із них; а також і тих, котрі не виконали того, що за службою мусили би виконувати щодо найманців, підпорядкованих їм чиновників чи когось іншого. Мають також право здійснювати слідство й судити всі зловживання, в здійсненні яких звинувачуватиметься вікарій пана й всі вище пойменовані, й покарати кожного грошовим штрафом за власним розумінням. Можуть також, якщо вважатимуть за потрібне, закликати та наказати покликати всіх консулів і чиновників Чорного моря, окрім пана консула Каффи, щоб ті прибували до ним, навіть під час свого консульства або перебування а посаді, й покарати їх та присудити за розміром їх провини та зловживань; але у випадку, якщо виявлять бажання призвати консулів або одного з них, повинні звернутися до пана консула Каффи, а [у випадку] якщо він на це не погодиться, то справа щодо виклику надається для вирішення згаданого пана консула, керуючих фінансами та ради, до того ж пан консул має лише один свій голос.

§ 3. Також постановляємо та наказуємо, що у випадку, коли проти одного або декількох зі згаданих синдиків висловлене буде заперечення, що один чи декілька з них є пристрасні друзі або прихильники іншого або навпаки ненависні чи вороги, то розгляд такого виключного випадку та рішення щодо усунення від посади синдика належить пану консулу, керуючим фінансами і чиновникам скарбниці міста Каффи, котрі на місце такого або таких відсторонених оберуть інших.

§ 4. Для того ж, щоб виявити оману, протизаконні вчинки або зловживання, в яких звинувачуватимуться вищезгадані чиновники, або один з них, можуть згадані синдики вести справу, залишивши звичайний порядок судочинства і без будь-якої урочистості, з формальним виказом, слідством чи звинуваченням або без них, і маючи право або карати та звинувачувати винних, або їх виправдати, а власний розсуд і за совістю.

§ 5. Не можуть згадані синдики нікого судити, хто не буде закликаний до суду особисто один раз, або за місцем свого мешкання тричі, або словами глашатая, принаймні, один раз, щоб вирок їх, виправдання і весь процес вважалися законними, і щоб вироки, винесені їм, можуть застосовуватися без будь-якого порушення.

§ 6. І пан консул Каффи, і його вікарій, якщо до них звернуться, зобов’язані, для виконання та у всій іншій справі, надавати синдикам своє сприяння, допомогу та покровительство.

Синдики не можна примушувати прийняти жодного платежу або іншої повинності. Вони підлягають контролю і суду наступних синдиків, за свої погані дії на службі, так що, за порядком, попередників своїх судять наступні за ними синдики.

§ 8. Штрафи, що присуджуються згаданими синдиками, повинні бути записані за порядком як згаданим нотарієм, і якщо будуть у залишку які-небудь гроші після закінчення його служби, то [ці] гроші повинні бути передані до ради скарбниці й обліковуватися за книгами.

Маючи також владу й право, згадані синдики опікуються судовим порядком і [мають право] карати суддів, адвокатів і повірених за оману та інші здійснені ними правопорушення [у справах], які вони [синдики] вважатимуть потрібними й забажають їх вести; вони ж рівним чином є прямими суддями в усіх зловживаннях і справах, стосовно грошового утримання нотаріїв і писців кафрської скарбниці, сенату, пана консула та інших присутствених місць.

§ 9. Вони ж є прямими суддями у тому, що стосується грошового утримання вищезгаданих чиновників, визначеного правилами і статутами громади генуезької, а також і стосовно іншої особи, котра вчинила оману на службі, або котра поводить себе на ній проти чинних правил. Але, однак, відбувається часто, що інші особи, створюючи наклеп, несправедливо й злобно звинувачують і виказують на будь-якого правителя або чиновника, переважно з помсти, ніж із завзяття до справедливості, що передбачає цей Статут, що згадані синдики повинні розслідувати справу та опікуватися судовим порядком з кожною особою, котра робить звинувачення і буде ініціатором слідства, судового процесу або справи з яким-небудь чиновником, діловодом або приватною особою, щодо будь-якого злочину, беззаконня або зловживань, і якщо особа, котра звинувачує, не доведе достатньо або хоча би на половину згаданого беззаконня, злочину або зловживань, котрі інкримінуються правителю, писцю або іншій особі, їм самим або за посередництва інших, то синдики мають право засудити його й покарати на власний розсуд, проаналізувавши всі наведені особою, котра звинувачує або виказує, випадки й засоби, та понад це самі факти, причини й обставини.

§10. Мають також право й зобов’язані згадані синдики всіх і кожного з пойменованих чиновників та інших осіб за протиправні вчинки карати за справедливістю або виправдати, не лише після закінчення служби цих чиновників, але й протягом її.

§ 11. А якщо би відбулося, що будь-який вікарій аби хто інший зі слуг пана консула здійснив злочин або беззаконня протягом своєї служби, за яку довелося би його карати тілесно, судом синдиків, або переважної частини їх, то можуть і повинні згадані [синдики] у такому випадку покарати й навіть лише спільно з паном консулом присудити до тілесного покарання згаданого вікарія і будь-кого зі слуг із оточення пана консула; у цьому випадку пан консул має виключно один голос.

§ 12. Постановляємо також, що згадані синдики можуть і повинні примусити всіх і кожного з чиновників Каффи, й самих старійшин, судити, у межах влади, присвоєній за їх посадою, зберігати форму, що передбачена статутом громади генуезької та цими правилами для тих, хто опікується судовими справами перед ними; повинні примушувати їх дотримуватися Статуту й правил, засідати й вирішувати справи у дні та час, призначені для суду, а тих, хто діє проти сенсу згаданого Статуту й правил, присуджувати й карати за власним розумінням. Вони ж повинні, протягом одного місяця після закінчення терміну перебування на посаді, завершити всі справи, котрі у них розглядаються, під штрафом від одного до десяти соммо, до сплати яких вони присуджуються наступними після них синдиками.

§ 13. Постановляємо понад це й наказуємо, що згадані синдики, є та вважаються справжніми суддями у справах про відпущення на волю рабів і супровідних питаннях, чи є [їх клієнти] рабами або вільними.

Також постановляємо й наказуємо, що згадані синдики, відразу після обіймання посади, повинні відбути до пана консула Каффи та витребувати, щоб він показав їм своїх слуг і коней. Вони зобов’язані також приводити до присяги чиновників Каффи, що [ті] служитимуть гідно й чесно. До цієї присяги вони повинні приводити всіх чиновників, котрі розпочинають службу в їх [синдиків] час.

§ 14. Зобов’язані також наказати показати собі й оглянути аргузіїв і служителів пристава поліцейського, та кого забажають з чиновників у Каффі й поза Каффи. Вони ж зобов’язані, коли будь-який корабель або судно прийде в Каффу протягом трьох днів витребувати від шкіперів означених кораблів або суден, щоб [ці шкіпери] дали поручників на суму за власним розумінням, від 25 до 200 соммо.

§ 15. Згадані синдики також зобов’язані здійснити ревізію або огляд на самих кораблях, здійснити ревізію їх належно й оглянути, щоб на них не відбули будь-чиї люди, або вільні громадяни під виглядом слуг. Без цієї ревізії не може ніяким чином згаданий шкіпер відбути з окремими слугами або цілими дворнями, під загрозою штрафу, на розсуд синдиків, від 25 до 100 соммо.

§ 16. Не можуть також згадані синдики дозволити ніяким панським людям цього міста відбути з нього, яким би справедливим не був привід, під загрозою штрафу від 10 до 100 соммо за кожного; [цей] штраф стягується кожного разу з синдиків за вироком їх наступників. Не може дозволи [цих протиправих дій] і пан консул Каффи, під загрозою штрафу від 25 до 100 соммо.

§ 17. Також зобов’язані згадані синдики, принаймні, щосуботи давати приставу, котрий спостерігає за продажем, таксу м’яса, таксу ж хліба давати належний час, з погляду на зміну ціни [харчових] припасів; і спостерігати, щоб згаданий пристав стосовно хлібу й такси вчиняв так, як цього вимагають закон і справедливість.

§ 18. Також постановляємо й наказуємо, щоб шкіпер будь-якого корабля, великого чи малого, або будь-якого судна, не наважувався ніяким чином, ніяким вивертом і не через будь-який привід, виводити панських людей і слуг з усього Босфору і царства Хазарського, під загрозою сплати від 25 до 200 соммо штрафу, й понад це під загрозою втрати та спалення судна, чи будь-якого іншого покарання за розумінням синдиків. Третя частина цього штрафу належить особі, котра звинувачує.

§ 19. Постановляємо понад це й легітимізуємо, що на рішення пана консула, чинного або майбутнього, чи його вікарія, від соммо п’яти та менше, неможна апелювати та прохати про його зміну або скасування; напроти, таке рішення, не дивлячись на все, які б не були правила та розпорядження, повинно виконуватися, начебто на нього не було жодної апеляції; натомість особі, котра програла справу, заборонено апелювати, скаржитися синдикам на пана консула і вікарія. У випадку, якщо визнають синдики, що вони винесли рішення образливе, то вони [синдики] повинні бути покараними належним чином понад призначеного ними штрафу, для позбавлення від шкоди того, хто через несправедливе рішення, мав збитки та був ображеним.

§ 20. На рішення ж пана консула і вікарія, виголошене у справах між громадянином Генуї та громадянином Каффи, також і в справах громадян Каффи, або генуезців між собою, від п’яти соммо й вище, можуть подаватися апеляції лише до чинних синдиків м. Каффи, котрі зобов’язані закінчити такі апеляції терміном у три місяці, відлік яких починається зі дня подання апеляції. Апеляції мусять подаватися публічно й за законною формою до закінчення 10 днів, інакше вважатимуться простроченими. І навіть тоді, коли синдики завершуватимуть своє перебування на посаді, вони мають згаданий тримісячний термін, який обчислюється як згадано вище, й перебування [синдиків] на посаді щодо апеляцій триває три місяці.

§ 21. Постановляємо понад це й легітимізуємо, що ті, хто апелюють, у наведених випадках згаданим синдикам повинні внести протягом трьох днів чотири відсотки у суд за цією справою, а якщо протягом трьох [днів] не внесуть, то їх апеляція, або апеляція того, хто не вніс, вважається втраченою. Ці чотири відсотки повертаються у випадку, коли особа, котра апелює, виграла справу, якщо ж ні - внесені гроші надходять до скарбниці. До того ж, встановлюємо, що синдики нікого з апелюючих [осіб] не може звільнити від такого внеску і що діловод синдиків повинен до закінчення терміну в три дні, зі дня, в який відбулося рішення, повідомити про те, що відбулося, раду скарбниці, під загрозою заплатити покарання в один соммо, за кожний раз і за кожну людину.

§ 23. На їхнє рішення і декларації щодо виконання вищезгаданого, неможна ні в якому разі апелювати або подавати скарги.

§ 24. На рішення підготовче, зроблене паном консулом і його вікарієм за яким-небудь питанням, не може бути подана апеляція, якою би великою не була сума, а вся сила апеляції зберігається, якщо сторона апеляції забажає апелювати на рішення кінцеве.

§ 25. Крім того, постановляємо, що згадані синдики ніяким чином або вивертом, які лише можна назвати або вигадати, не намагаються і не можуть перевершити свою владу і прав, цими правилами, що дані їм або присуджені, під загрозою сплати від 35 до 100 соммо з кожного, за вироком пана консула, керуючих фінансами, ради та скарбниці, котрі повинні вирішити балотуванням, чи перевершили свою владу згадані синдики.

§ 26. Постановляємо понад те й наказуємо, що генеральні синдики зобов’язані, всі чотири, особисто, або два з них, зі своїм діловодом відвідувати старійшин і дивитися, чи присутні вони на раді у відповідні дні й час, а якщо виявлять, що один або декілька відсутні в належний час, то повинні стягнути з винного і за кожний раз по 25 аспрів. Якщо ж синдики не виконують всього цього, то вони підлягають сплаті такого ж самого штрафу, котрий стягується з них паном консулом; а якщо пан консул не стягне з них [штраф], то сам зобов’язаний сплатити означений штраф власним коштом, списуючи його за рахунок свого грошового утримання.

§ 27. Також постановляємо, що згадані синдики зобов’язані посилати свого розсильного для того, щоб подивитися, чи перебувають на службових місцях у належний час рада скарбниці, комітет опіки і торговельний; якщо ж хто-небудь з чиновників відсутній, то зобов’язані стягнути штраф з кожного відсутнього та за кожний раз по 25 аспрів, який мусять сплатити й самі, якщо не стягнуть [згаданого вище штрафу].

Гл. 13. Щодо контролю над чиновниками чорноморськими

§ 1. Постановляємо, легітимізуємо й затверджуємо, що після закінчення перебування на посаді консулів в Солдайї, Чембало, Трапезунді, Тані та Савастополі, негайно повинні обрати консулами їх наступники радою старійшин та іншими відповідними відомствами, два аудитори, дотримуючись, якщо можливо, різниці станів; ці аудитори повинні опублікувати щоб кожний, хто бажає подати скаргу на таких чиновників, прибув до них до закінчення 10 днів.

§ 2. Вони ж повинні прийняти та розглянути всі справи, звинувачення, розшуки та докази, надані кимось, а після закінчення десяти днів розпочати генеральне слідство над такими чиновниками, дотримуючись легітимного порядку і допускаючи свідків за чинним у тих місцях звичаєм.

§ 3. Документи, справи і все вищепойменоване вони зобов’язані переслати, додавши і привісивши печатки, в Каффу, до генеральних синдиків, котрі, негайно після отримання [цих документальних матеріалів], повинні під загрозою штрафу звернутися до пана консула і ради старійшин, й також прохати стосовно призначення синдиків для таких чиновників, коли ж синдики будуть обрані, повинні передати їм вищезгадані папери й справи.

Гл. 14. Стосовно обрання синдиків для контролю чорноморських чиновників

§ 1. Постановляємо і легітимізуємо, що пан консул Каффи, керуючі фінансами і рада старійшин зобов’язані, щойно згадані чиновники, тобто консули в Солдайї, Чембало, Тані, Трапезунді, Копарії та Савастополі; воєнний керівник; пристав, який наглядає за продажем, і пристав поліцейський прибудуть до Каффи, після закінчення свого перебування на посаді, обрати для контролю цих чиновників трьох синдиків: двох громадян генуезьких того ж звання і одного громадянина каффського, який повинен бути зовсім іншого звання і стану з чиновником, який підлягає контролю. Обирає таких чиновників консул зі згаданими чиновниками через балотування, спостерігаючи до того ж, щоб [за кандидата] виявилось дві третини електоральних бюлетенів.

§ 2. Синдики, обрані таким чином, зобов’язані розіслати оголошення, щоб кожний, хто забажає скаржитися на таких чиновників, прибув до них протягом п’ятнадцяти днів. Після закінчення цього терміну вони повинні опікуватися справою таких чиновників і закінчити його протягом одного місяця. Синдики мають таку саму владу, права й значення, які мають синдики консула Каффи; і на рахунок цієї влади ми тут згадане занотовуємо. Рішення їх повинні мати силу, і неможна подавати на них ні скаргу, ані апеляції; таким самим чином штрафи, ними накладені, не можуть і не повинні зменшуватися.

Гл. 19. Щодо поліцейського пристава

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що поліцейський пристав пана консула Каффи не може і не наважується понад грошове утримання, що виплачується йому консулом, ніяким чином, який лише вигадати можна, отримувати від ради скарбниці чи будь-якої іншої особи з грошей громади, окрім нижчеподаних доходів, а саме:

§ 2. За кожну людину, січену лозами за певний злочин, - 25 аспрів.

§ 3. Також за кожну особу повішену, позбавлену голови або покарану [іншим чином] на смерть, - 50 аспрів.

§ 4. Також за кожну людину затавровану - 30 аспрів.

§ 5. Також за кожного чоловіка або жінку, покараних тілесно, але не до смерті, а саме за відрізання якогось члену, - 35 аспрів.

§ 6. Також за кожну особу, виявлену вночі після дзвонів, всупереч чинним порядкам і звичаям, яких дотримуються купці, - не більше 12 аспрів.

§ 7. Також від кожного закладу для вживання алкогольних напоїв, виявленого вночі, після дзвонів, відкритим і освітленим, - від 15 до 20 аспрів, не більше, які стягуються з утримувача для вживання алкогольних напоїв, під загрозою штрафу.

§ 8. Також не можна вимагати, витребувати або отримувати нічого від людини, яку піддали тортурам, за згадані тортури, або від громади.

§ 9. Також постановляємо, що згаданий пристав не може і не наважується ніколи вночі, після пізніх дзвонів, коли брами фортеці Каффи будуть зачиненими, вийти за них зі своїми служителями або без них; не може також вийти ніхто з його служителів у місто або передмістя Каффи, для звичайної в них сторожі, під загрозою штрафу, що призначається за вироком синдиків.

Нічна ж варта у місті належить воєнному керівнику міста, без якого вночі не має права втручатися в неї згаданий пристав чи дехто з його служителів. Пристав зобов’язаний лише, коли брами Каффи будуть зачинені, вартувати належно у фортеці з половиною людей своїх до півночі, а с другої половини до зорі, як це існує, і не може змінити цього порядку без дозволу і розпорядження консула.

§ 10. Також постановляємо, що іноземці, які мешкають на постоялих дворах у фортеці каффський, можуть тримати світло до чотирьох годин від 1-го жовтня до 1-го березня, влітку ж - від 1-го березня до 1-го жовтня до двох часів, не більше [того]. І якщо виявлено буде, що дехто з них тримає світло, то пристав має право вимагати з постоялого двору чи від його утримувача 25 аспрів сріблом, не більше [того]. Постановляємо спільно, що пристав не наважується дозволяти таким утримувачам тримати світло і вогонь довше означеного часу, під загрозою штрафу в 500 аспрів кожного разу.

§ 11. Також, що при згаданому приставі повинен бути підпристав, який призначається паном консулом, котрий зобов’язаний виконувати всіляке доручення і наказ пана консула й отримує грошове утримання щомісячно сто п’ятдесят аспрів за рахунок скарбниці.

Гл. 20. Щодо поліцейських служителів

§ 1. Постановляємо також, що при згаданому сенаті пана консула і під керівництвом його пристава повинно бути 20 служителів, з яких кожний отримує 50 аспрів на місяць за рахунок громади. Між ними не може бути жодного невільника.

Гл. 21. Стосовно військового керівника аргузіїв

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що у згаданому місті Каффі повинен бути один воєнний керівник аргузіїв, котрий повинен отримувати на свою особу й на одного коня, доброго й надійного, 150 аспрів на місяць. Цей керівник зобов’язаний з аргузіями перебувати при пані консулі й виїжджати з ним кожного разу, коли отримає від нього наказ.

Гл. 22. Щодо аргузіїв

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що при згаданому пані консулі Каффи для супроводження його і служби при ньому, повинно бути 20 аргузіїв гарних, спритних і надійних, з яких кожний повинен мати, за чинним звичаєм, коня, щит, плащ і свою зброю. Вони отримують від громади м. Каффи грошове утримання кожний по 120 аспрів на місяць, і ніхто з них не може бути невільником або чиїмось підданим.

Гл. 23. Щодо військового наглядача брами Кайгадорської та його грошового утримання

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, щоб при брамі Кайгадорської був один військовий наглядач і сторож, котрий повинен постійно стояти при згаданій брамі та вартувати належно, маючи при собі особисту зброю та балісту. Він отримує щомісячно 150 аспрів. Крім того, при згаданій брамі потрібно утримувати одного прибрамника чи ключника для того, щоб він зачиняв і відчиняв, і також постійно вартував зі згаданим наглядачем. Цей [прибрамник чи ключник] повинен мати по 50 аспрів на місяць. Обидва вони не мають права брати нічого з речей, які привозяться в Каффу, під загрозою штрафу у 25 аспрів з кожного та за кожен раз.

Гл. 24. Щодо військового наглядача вежі Св. Константина

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що для сторожі вежі Св. Константина потрібно тримати одного наглядача, котрий повинен мати при собі одного солдата спритного і вірного. Обидва вони зобов’язані мати в згаданій вежі особисту зброю і балісти у порядку, й один з них не може ніколи залишати вежу. Вони отримують 250 аспрів на місяць. Постановляємо спільно, що згаданий наглядач зобов’язаний презентувати взятих їм осіб під час війни пану консулу і синдикам, і не має права впускати ні людей у вежу, ані їх майно, під загрозою штрафу в 1 000 аспрів за кожен такий випадок.

Гл. 25. Щодо військового наглядача брам на передмістях

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що при брамах на передмістях Каффи потрібно тримати одного військового наглядача і вартового, котрий повинен стояти і вартувати постійно при згаданих брамах, маючи при собі особисту зброю, балісту й луки для їх захисту. Він повинен отримувати на місяць 150 аспрів. Крім того, повинні стояти на варті при згаданих брамах чотири аргузія почергово. Постановляємо спільно, що згаданий наглядач не може ніколи ні судити, ані втручатися у рішення суперечок, під загрозою штрафу від 500 до 1 000 аспрів, за кожний раз, за вироком пана консула і синдиків.

Гл. 26. Як не вчиняти утискань мешканцям передмістя

§ 1. Постановляємо та легітимізуємо, що військовий наглядач брам на передмістях не повинен мати ніяких справ з мешканцями тих місць і не наважується утискати їх, вимагаючи грошей або повинностей, крім однієї лише нічної сторожі, за яку, від тих, хто її не виконує, може взяти лише один аспр.

§ 2. Також не має права брати згаданий наглядач з предметів, що ввозяться через згадані брами, ні речей, ні припасів, ні пожитків, ані чого б то не було, крім однієї деревини, котра береться для опалення аргузіїв у зимовий час. Він же зобов’язаний відчиняти та зачиняти згадані брами в певні часи, за виключенням ночі.

Гл. 29. Щодо воєначальника міста Каффи, його обов’язків і прибутків

§ 1. Бажаючи встановити лад і запровадити правила щодо посади воєнного керівника (воєначальника) міста Каффи, постановляємо і наказуємо, що згаданий керівник може отримувати з кожної лавки, що знаходиться у місті Каффі, поза фортеці між мурами та ровом, що тягнеться від будинку, який належав колись Вікентію де Камалія, до льоху, що має назву льоху Фоми, не більше одного аспру на місяць, який повинен сплатити той, кому належить лавка.

§ 2. З кожної лавки, що знаходиться між погребами, [воєнний керівник] може отримати не більше половини аспру.

Також може згаданий керівник вимагати й взяти з кожної особи старше 15 років, виявленої у місті, після того, як віддзвонять у дзвони заради безпеки Каффи, без ліхтаря, через вісім будинків від свого житла, 18 аспрів, за те, що посадить її під арешт. Виявлену таким чином особу, зобов’язаний згаданий воєнний керівник, щойно настане світанок, негайно презентувати або відправити з кимось до консула або вікарія; за це презентування він не може отримувати нічого під загрозою штрафу в 100 аспрів. Такому ж штрафу він підлягатиме кожного разу, коли вчинить що-небудь всупереч вищезазначеному, той, хто звинувачує, отримує третину штрафу.

§ 3. Також має право згаданий воєнний керівник вимагати та отримувати від кожного вартового або сторожа, зобов’язаного вночі вартувати, коли знайде його сплячим, 6 аспрів.

Також має право згаданий воєнний керівник вимагати та отримувати по 12 аспрів з тих, хто будуть призначені для варти і не будуть знаходитися на місцях своїх у визначений час і годину.

§ 4. Також має право згаданий воєнний керівник взяти з кожного утримувача постоялого двору, в якому буде виявлено світло або вогонь, влітку після вечірнього дзвону задля безпеки міста, взимку ж після 3 годин ночі, рахуючи літній час від 1-го березня до 1-го жовтня, а зимовий - від 1-го жовтня до 1-го березня, не більше 25 аспрів, навіть і у такому випадку, коли при світлі чи вогні буде виявлено велика чисельність людей.

§ 5. Також має право згаданий воєнний керівник отримати з кожного виявленого у будинку або помешканні повії, після дзвонів влітку, взимку ж після 3 годин, при світлі або вогні, 12 аспрів, коли будинок знаходиться поза фортецею між мурами і ровом, з утримувачів закладів для вживання алкоголю, що знаходяться за згаданим ровом, він може брати за порушення правила по 25 аспрів; він не має права вимагати нічого від виявленого у цих будинках під загрозою штрафу у 100 аспрів за кожний раз, коли діятиме всупереч, якому підлягатиме само собою, і від якого [штрафу] третина належить особі, котра звинувачуватиме [воєнного керівника].

§ 6. Також може отримати з пана кожного раба або рабині, що втекли, якщо відшукає їх сам або його служителі за мурами власного міста на відстані однієї милі, не більше 50 аспрів.

§ 7. Також може згаданий воєнний керівник і має право тримати чи дозволити тримати відкритими, у власному місті вночі, навіть після дзвонів, два заклади для вживання алкоголю і продавати або дозволити продавати в них скільки потрібно вина; крім же цих двох закладів не може тримати відкритим жодного, ні сам воєнний керівник, ані інша особа, і не має права продавати вина, під загрозою штрафу в 100 аспрів, який стягується з воєнного керівника, і 25 аспрів, котрі сплачують так, як зазначено вище, утримувачі закладів для вживання алкоголю, коли вчинять всупереч.

§ 8. Крім того, тому що до [повноважень] згаданого воєнного керівника належить нагляд за цілістю і безпекою міста і головний його обов’язок - спостерігати, щоб не було в ньому пожежі, а, не дивлячись на те, що колишні військові керівники, діючи безчесно і порушуючи свої обов’язки, брали гроші та дозволяли тримати світло або вогонь, то цим постановляємо та легітимізуємо, що у майбутньому ніхто не може ніяким чином дати дозволу будь-якого стану особам тримати світло у постоялому дворі, погребі, трактирі або будинку, що заходяться у згаданому місті, без письмового дозволу пана консула Каффи, під загрозою штрафу в 2 соммо, за кожний раз, з воєнного керівника, коли [той] діятиме всупереч. Цей штраф надходить на користь громади, а третина його належить особі, котра звинувачуватиме [воєнного керівника].

§ 9. Також, тому що циркулюють погані чутки, що деякі з колишніх воєнних керівників і їх служителів, загрозливими і влесливими словами мирили тих, хто сварився, і взявши з них гроші, відпускали додому, не доводячи цього до відому пана консула або його вікарію, до сорому й на шкоду громади, тому що брали у власну кишеню те, що належить громаді, і давали, таким чином, можливість сваритися, то, бажаючи застосувати проти цього заходи, постановляємо й наказуємо, щоб кожний воєнний керівник і кожний його розсильний, або служитель утримувався від сказаного вище, та виявивши тих, хто свариться, негайно або зранку, або вночі, презентували їх пану консулу або його вікарію, доповідаючи їм про сварку й правопорушення. Якщо ж хто вчинятиме всупереч, то воєнний керівник підлягає кожного разу штрафу в 2 соммо, служителі ж його сплачують кожний та кожного разу 100 аспрів і відсторонюються від служби. Третина цього штрафу належить особі, котра звинувачуватиме [воєнного керівника]. Все занотоване стосується також пристава пана консула та його служителів чинних і майбутніх.

§ 10. Також, що згаданий воєнний керівник не має права присудити ніяку особу, незалежно від стану, до покарання щодо якого-небудь злочину або провини, якщо їх буде хто інкримінувати цій особі, або стосовно якої-небудь сварки або суперечки, але повинен, як зазначено вище, презентувати вірно пану консулу або його вікарію та доповідати йому щодо провини й злочину, справедливо або несправедливо буде хто інкримінувати їх згаданій особі, під загрозою штрафу в 10 соммо, за кожний раз, коли вчинить всупереч. Штраф стягується з нього занотованим вище порядком, з переданням третини особі, котра звинувачуватиме [воєнного керівника].

§ 11. Також, що згаданий воєнний керівник не може здійснювати суд і розправу особам, незалежно від стану, ані бути третейським суддею за будь- яких грошей або речей, котрі перевершуватимуть обсяг у 100 аспрів, під загрозою штрафу в 10 соммо за кожний раз, коли вчинить всупереч; а цього штрафу третина належить особі, котра звинувачуватиме [воєнного керівника].

§ 12. Також постановляємо та легітимізуємо, що згаданий воєнний керівник зобов’язаний завжди, коли пан консул Каффи виїжджатиме верхи, їхати при ньому і на знак пошани супроводжувати його до церкви та з церкви у святкові дні, під загрозою штрафу в 50 аспрів за кожний раз [коли вчинятиме всупереч занотованому].

§ 13. Також, що не може згаданий воєнний керівник прийняти ні від кого коня, під приводом верхової їзди або позики, у Каффі та в інших місцях, як це робилося часто до найсуттєвішого приниження та на шкоду добрих людей, громадян кафрських та іноземців, під загрозою штрафу в 50 аспрів за кожний раз, котрий розподіляється так, як занотовано вище.

§ 14. Також, крім вищезазначеного, виправляючи колишній порядок, постановляємо та легітимізуємо, що згаданий воєнний керівник зобов’язаний кожний рік змінювати перекладача; що згаданий перекладач повинен призначатися та затверджуватися високогідний паном консулом і старійшинами, чинними та майбутніми, і що перекладач не може призначатися знову на цю посаду до закінчення п’ятирічного терміну, під загрозою штрафу в 10 соммо з кожного воєнного керівника і з кожного перекладача, котрий мусить стягатися негайно кожного разу, коли вчинятиметься всупереч [занотованому]. Ця постанова стосується і чинних воєнного керівника, перекладача та їх наступників.

§ 15. Також, крім вищенаведеного, постановляємо та легітимізуємо, що згаданий воєнний керівник не повинен ні віднімати, ні брати у будь-кого сіна, трави, дров та інших предметів, під загрозою штрафу в 50 аспрів за кожний раз і кожну особу.

§ 16. Також, крім вищенаведеного, постановляємо, визначаємо і наказуємо, що ні згаданий воєнний керівник, ні його служитель, ані хто-небудь інший замість нього, не може і не наважується, ніяким чином, ані вивертом, брати грошей або речей, чи втручатися та перешкоджати будь-якій поганій поведінці або іншій жінці, окрім повій, котрі опікуються своїм ремеслом публічно, вдень і явно, у будинок яких приходять як до повій. Від таких жінок він може отримувати на рік не більше одного турецького дуката. Все це під загрозою штрафу в 1 000 аспрів, котрий стягується з воєнного керівника, котрий не виконує попередню постанову, і 200 аспрів, котрі сплачують служителі кожного разу, коли воєнний керівник і його служителі вчинятимуть всупереч. Згадані служителі не мають права входити у будинок жодної жінки, хоча б вона була відомою як повія, але би лише не була такою.

§ 17. Хоча, незважаючи на вищевстановлену заборону, дозволяється сторожам погребів і постоялих дворів тримати в них світло, як це досі відбувалося; але сторож не може і не наважуються давати вогню нікому під загрозою штрафу, вище встановленого.

§ 18. Кожен воєнний керівник напередодні обіймання посади, зобов’язаний у присутності пана консула Каффи, поклавши руку на Св. Євангеліє, котре повинен тримати перед ним один з писців сенатських, поклястися, що вищезгаданих правил, всіх взагалі й кожного зокрема, буде дотримуватися вірно й непорушно.

§ 19. Про все вищезанотоване зобов’язаний пан консул чинний та майбутні посилати публічне оголошення до ратуші, на базар і визначені для оголошень місця, на мовах латинській та татарській, щоб ніхто не відмовлявся незнанням. Якщо ж пан консул не виконає цього, то повинні виконати у кожному році синдики.

§ 20. Також постановляємо і наказуємо, що, хоча би згаданому воєнному керівнику міста в рахунок платні на утримання одного коня, котрого тримає переважно для того, щоб супроводжувати консула, було дано що-небудь в інший час скарбницею Каффи, він повинен, незважаючи на те, отримувати половину тої платні, котру отримував раніше, щоб бути спроможним витрачати на згаданого коня, не обтяжуючи нікого, за допомогою згаданого прибутку, що отримується зі скарбниці.

§ 21. Постановляємо понад те, керуючись деякими ґрунтовними міркуваннями, що в жодному випадку і не через будь-який привід, не можна громадянину міста Каффи виконувати посаду воєнного керівника, під загрозою штрафу в 200 флоринів, котрий стягується негайно кожного разу з кожного, хто вчинить всупереч.

Гл. 63. Стосовно того, щоб жоден консул не робив витрат, котрі перевершують прибутки його консульства

§ 1. Прийнявши до уваги те, що декретом від 21-го квітня 1441 р., що складено за всією формою в Генуї, написаному рукою секретаря Матео де Баргаліо та оприлюдненому найясновельможнішим дожем генуезьким, радою старійшин і комітетом опіки Романським, спільно з 8-ма громадянами, було визначене, постановлене і вирішене, й цілком ухвалюючи згаданий декрет і постанову як згоду зі справедливістю й моральністю, постановляємо і наказуємо, щоб жоден з майбутніх консулів, включаючи сюди і чинного, не наважувався і не думав, ані будь-яким чином, і під яким виглядом, ні за яких умов і ні з яких-небудь уявленим умовам, прямо чи не прямо, таємно чи явно, витратити або використати а що-небудь, або дозволити витратити і використати, а також закласти або дати облігацію на суму більшу чи меншу з прибутків від податків і мита, й інших прибутків громади та каффської скарбниці, що належатимуть часу наступних консулів; але лише дозволяється їм завжди, в силу правил і постанов, виданих нещодавно, асигнувати і розпоряджуватися прибутками, внесками, асигнованими сумами і зборами, що належать часу їх перебування на консульській посаді - під загрозою сплатити штраф, що дорівнює подвійній сумі проти тої, котру вони, всупереч цій постанові та правилам, витратять, закладуть, використають та дозволять закласти й витратити. Штраф цей стягується негайно, у випадку порушення правил, синдиками, обраними для повірки дій консулів, на користь громаді, без будь- якої апеляції та виправдовування. Постановляємо спільно, що генеральні синдики зобов’язані завжди при обійманні посади консулами та, у їх присутності, наказати прочитати це правило, і привести їх до присяги, що [консули] будуть дотримуватися цього [правила] без будь-якого виключення.

Гавриленко О. А. Генуезька спадщина на теренах України: етнодержавознавчий вимір / О. А. Гавриленко, О. М. Сівальньов, В. В. Цибулькін / Ред. О. М. Парфенюк. - Харків: Точка, 2017. - С. 153-250.