... ОД СЛОВА ДО СЛОВА

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова.

Не минайте ані титли,

H і же тії коми,

Все розберіть... та й спитайте Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

Тарас Шевченко

Універсали. При згадці цього латинського за своїм поход­женням слова в нашій уяві зринає образ вершника, який чимдуж летить степами України з пергаментними сувоями державних велінь гетьмана Богдана Хмельницького.

Написані вільним складом, величаві звучанням, з любов’ю випестовані сумлінною писарською рукою, ці маніфести ко­зацьких гетьманів були в нашій історії здебільшого єдиними державними документами — гарантами прав і вольностей народу.

Не випадково це урочисте слово відродилося весною 1917 року, коли трьохсотлітня Російська імперія захиталася і поневолені віками народи Росії почали вимагати соціальних свобод і національної незалежності.

Не випадково саме біля пам’ятника Богданові Хмель­ницькому на Софійській площі в Києві під церковні дзвони притишений святковою хвилиною народ вслухався в слова першого Універсалу Української Центральної Ради, який оповіщав: «од нині самі будемо творити наше життя».

Мабуть, дехто із присутніх на Софійській площі ще раз вчитувався в карбовані на пам’ятникові славному гетьманові України слова: «Богдану Хмельницкому єдиная неделимая Россія» і мимоволі звіряв їхній зміст з основними засадами першого державного документа відродженої України. Ні, не відділялася Україна від Росії! Прагнула лиш автономії, прав вільно порядкувати на своїй землі, дотримуючись спільних для всіх народів Росії законів, які прийме Всеросійський Пар­ламент. Так повеліла Українська Центральна Рада — перший в історії України виборний орган парламентського типу. Бо постала Центральна Рада з волі не лише буржуазії, а пере­дусім з волі робітників, селян і солдатів. їх у Центральній Раді була переважна більшість і обиралися вони до її складу від Рад робітничих і селянських депутатів, від різних загаль- норосійських партій, від національних меншостей України.

Започаткувала Центральна Рада свою діяльність 19 бе­резня 1917 року, маючи на меті розробляти програми україн­ського руху, тактику, вести підготовку до Українського На­ціонального Конгресу.

Березень і квітень 1917 року на Україні були переповнені маніфестаціями, з’їздами, конференціями... Перший коопе­ративний з’їзд Київщини, конференції українського студент­ства, перший з’їзд українського учительства, відкриття пер­шої української гімназії в Києві, з’їзди різних політичних партій: української соціал-демократичної робітничої партії, української партії соціалістів-революціонерів, української радикально-демократичної партії... У калейдоскопі різно­манітних подій поволі вирізнялася, формувалася головна по­літична орієнтація народу на виборення мирними — парла­ментськими — методами національно-територіальної авто­номії України шляхом федеративної перебудови всієї Росії, програму якої мали розробити і затвердити Всеросійські Установчі Збори.

Це ухвалив Український Національний Конгрес у квітні 1917 року під головуванням Михайла Грушевського. Там же було обрано Центральну Раду на чолі з її головою Михайлом Грушевським, його заступниками — відомим українським письменником Володимиром Винниченком і авторитетним літературознавцем Сергієм Єфремовим. Саме перу Володи­мира Винниченка й належить перший і наступні три Універ­сали Української Центральної Ради.

Кожен із цих політичних документів має свою історію. Народжувалися вони в складній соціально-політичній атмос­фері, яка буквально чи не щоденно змінювалася. Увібрали вони в себе і віковічні сподівання українського народу на со­ціальну справедливість, національну незалежність, і компро­місні позиції творців цих маніфестів, котрі не наважувалися впроваджувати в життя ті соціальні програми, що їх нетерпе­ливо і принципово вимагав народ, і зволікання з проголошен­ням суверенітету України в надії на ласку Тимчасовою уряду Росії, який продовжував національну політику царського самодержавства... Не випадково Володимир Ленін підтри­мав Україну в її домаганнях автономного устрою.

Революційні події наростали, ширилися, змушували дина­мічно реагувати на зміну суспільних настроїв. Тимчасовий уряд поспішив відступити від своєї непримиренної позиції щодо України і після довгих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але відступила під тиском Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів і сама Центральна Рада. У Другому Універсалі, схваленому 3 липня 1917 року, стверджува­лося: «ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійснювання автономії України до всеросійських Установчих Зборів».

Саме цей політичний компроміс ослабив авторитет Цент­ральної Ради, заронив у свідомість широких мас недовір’я до свого парламенту, який так догідливо схилився в покорі до ніг Тимчасового уряду. Важливі соціальні проблеми, від яких залежало щоденне життя селянства і робітників, не розв’язувалися Радою, революційні настрої підсилювалися, контрреволюція міцніла, наступала...

У Петрограді вибухнула Жовтнева революція. Проголо­шено Декрети про мир і землю. Більшовики здобувають ав­торитет серед народних мас. Й Центральна Рада 20 листопада 1917 року приймає Третій Універсал, який пролунає у святко­вій атмосфері біля пам’ятника Богданові Хмельницькому і буде освячений молебнем у Софійському соборі.

Україну проголошено Українською Народною Республі­кою у складі Російської Республіки, яка має стати федера­цією рівних і вільних народів. Та хвилі революційних виступів поширюються по Україні, підсилені економічною кризою, війною, невирішенням земельного питання, політичною ак­тивністю більшовиків України. 25 грудня 1917 року І Все­український з’їзд Рад у Харкові оголошує Україну Радян­ською Республікою.

В умовах громадянської війни, наростаючої політичної і воєнної конфронтації з урядом Радянської Росії Центральна Рада робить останню спробу втримати владу, своїм Четвер­тим Універсалом проголошує 22 січня 1918 року незалеж­ність Української Народної Республіки: «Віднині Україн­ська Народня Республіка стає самостійною, від нікого неза­лежною, вільною, суверенною Державою Українського На­роду».

Як пише автор Універсалів Володимир Винниченко у ви­даній за гарячими слідами тих подій книзі «Відродження на­ції» (Київ-Відень, 1920), «історія захотіла перевірити, чи зрозуміли її науку» (Ч. П.— С. 327). «І виявилося, що ук­раїнці не зрозуміли наглядної лекції історії: вони розщепили свою суцільну зброю на дві половини, на соціальну й націо­нальну, вибрали останню й почали нею боротися проти со­ціальної. Через це вони зразу ж одірвалися від своїх працю­ючих мас і були до щенту розбиті» (там же, с. 328).

* * *

Вперше за роки існування Радянської України прихо­дять до читача окремим виданням ці чотири важливих по­літичних документи національної історії. Завдяки революцій­ній перебудові в країні стало можливим видрукувати Універ­сали Центральної Ради. їх будуть аналізувати, коментувати політологи та історики — дослідники драматичної історії XX століття.

ЦІ документи належать Історії. Належать вони Україні, її народові, який має право на те, щоб прочитати сторінки свого історичного буття без ідеологічних пересторог і про­пусків — не минаючи «ані титли, ніже тії коми».

Микола Жулинський