Розвідувальні органи Державної варти.
В Українській Державі розвідувальні функції за кордоном здійснювалися переважно відповідними органами Міністерства військових справ і окремими агентами особливого відділу гетьманського Штабу.
Проте й МВС мало певні надбання в цій галузі.10 серпня 1918 р. П. Аккерман доповів міністрові військових справ, що «на сьогодні Українська Держава не може опертися на внутрішній свій стан, оскільки знаходиться у стадії перебудови, і будучи сторіччями нерозривно з’єднаною з суспільними і політичними течіями Російської держави, їй поки тяжко від них відмежуватися». Тому для успішної протидії представникам течій, які підривають підвалини державного ладу України, він пропонував за кордоном, в центральних пунктах, де діють їх осередки, заснувати «особливі цілком таємні відділення, на обов’язки яких покласти ознайомлення з зазначеними течіями і доповідати важливі для України відомості в департамент Державної Варти».
Серед таких пунктів називалися Москва, Петроград, Кишинів, Варшава, Вільно, Ростов, Ясси, Львів і Чернівці. Конспіративність праці агентів цих відділень належало забезпечити за рахунок Міністерства закордонних справ, в дипломатичні установи якого вони зараховуватимуться на посади канцеляристів або інших нижчих службовців. Формально підкоряючись посадовим особам МЗС, агенти ДВ мали діяти самостійно і при необхідності отримувати допомогу від урядовців МЗС. Кошти на таємні відділення за кордоном надходили з бюджету Державної варти 37.
У більшості з запропонованих міст при дипломатичних установах Української Держави такі пункти було відкрито. Так, у Петербургу і Москві діяли Генеральні консульства, очолювані відповідно С. Веселовським і О. Кривцовим. У Вільні консульське представництво України очолював І. Красовський, у Ростові-на-Дону – міністр-резидент генерал К. Середин. Замість Варшави відкрили консульство в Лодзі на чолі з С. Нілусом, у Румунії надзвичайну дипломатичну місію очолював В. Дашкевич-Горбацький 38. У Чернівцях і Львові, на жаль, дипломатичних представництв Українська Держава не мала. Але після революції в Австро-Угорщині в листопаді 1918 р. їх там започаткували.
Таким чином, Державна варта МВС за функціональним призначенням складалася з органів шести різновидів: загальних, залізничних, карно-розшукових, освідомчих, кордонних, розвідувальних, які загалом нараховували приблизно 60 тис. службовців. Наведені документальні матеріали дозволяють дійти висновку, що система побудови української Державної варти мала чітку організацію з центральною і місцевою підлеглістю, її підрозділи виконували всебічні функції із захисту державного ладу і громадської безпеки. Для розроблення штатної структури вартових органів використовувалася організація поліцейських підрозділів Російської імперії, розвинута з урахуванням національних умов і особливостей часу.