РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ІНСПЕКЦІЇ МВС УКРАЇНИ (1936–2000 рр.): ПРОБЛЕМИ ІСТОРІОГРАФІЇ

Тема даного дисертаційного дослідження в історико-правовій літературі висвітлена ще недостатньо.

У процесі роботи над дисертацією було використано значну кількість тих публікацій, які мають пряме та опосередковане відношення до теми дослідження чи окремих його аспектів.

Вагомим джерелом дослідження стали праці вчених, у яких розкрито широку панораму історії державності українського народу, його боротьбу за право на самовизначення; проаналізовано процеси зародження і формування тоталітарного радянського режиму, його антиукраїнську шовіністичну суть. Це праці М.Брайчевського, М.Грушевського, Я.Дашкевича, Д.Донцова, Д.Дорошенка, С.Єфремова, Є.Коновальця, І.Крип’якевича, К.Левицького, А.Лотоцького, Н.Полонської-Василенко та інших.

Проблемам пострадянських республік, зокрема України, процесу державотворчості, його протиріччям, проблемам формування української правової держави, її внутрішньої і зовнішньої політики присвятили свої праці Б.Вол, А.Жуковський, В.Кульчицький, С.Кульчицький, М.Коваль, В.Малик, М.Настюк, В.Сергійчук, О.Субтельний, Б.Тищик, В.Чуприна, Ю.Шаповал та інші вчені, які в своїх працях фрагментарно наголошували про важливість державної інспекції в сучасних умовах.

Положення та висновки дисертації грунтуються на аналізі чинної Конституції України, діючого адміністративного законодавства України, Постанов Кабінету Міністрів України, відомчих нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України, адміністративної практики Державної автомобільної інспекції МВС України, на узагальненому досвіді розробки комплексних цільових програм підвищення безпеки дорожнього руху в інших державах. Емпіричну базу дослідження складають вивчені автором матеріали про адміністративні правопорушення у сфері дорожнього руху.

Проблеми підвищення безпеки дорожнього руху привертали увагу дослідників різного наукового профілю. До теперішнього часу досліджувалися або технічні проблеми забезпечення безпеки руху, або правові питання діяльності ДАІ.

Значне місце у наукових розробках цієї проблематики займають праці галузевого скерування – автомобілебудування, організації дорожнього руху, підготовки водіїв, перевезення вантажів тощо. Значно менше є праць, у яких проводяться дослідження з позиції соціального управління, його історико-правового та профілактичного змісту. Ці питання побіжно відображалися в працях М.Афанасьєва, Д.Бахраха, В.Голосніченка, М.Долгіх, Є.Додіна, М.Дорогих, М.Єропкіна, Л.Ігнатенкова, А.Клінковштейна, А.Клюшніченка, В.Опришка, О.Остапенка, І.Пахомова, Л.Попова, В.Ремньова, О.Фріцького, І.Шахріманьяна, О.Якуби та інших.

Як вже зазначалося, в повному обсязі не досліджувалася проблема адміністративно-правового впливу на правопорушення у сфері дорожнього руху задля її профілактики, не повністю розкривалися причини таких адміністративних проступків і умови, що детермінують їх здійснення. Винятком є дисертаційне дослідження В.Новікова “Адміністративно-правові основи профілактики порушень Правил дорожнього руху”, де дається оцінка існуючих тенденцій застосування органами внутрішніх справ адміністративного примусу як заходу профілактики у сфері дорожнього руху, розробки обгрунтованої цільової комплексної програми профілактики безпеки дорожнього руху. Можна ще назвати наукову працю О.Міленіна “Правосвідомість учасників дорожнього руху”, де обгрунтовується значення безпеки людини як базової та провідної ідеї, що повинна спрямовувати формування правової свідомості громадян у галузі дорожнього руху, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над суто інструментальними засобами регулювання дорожнього руху. На основі аналізу впливу нормативно-правової бази на правосвідомість учасників дорожнього руху обгрунтовується доцільність її кодифікації.

Комплексного аналізу причин, які зберігають високий рівень аварійності з позиції різних наук, в тому числі і з позиції деліктології правопорушення і розробки на цій основі відповідних положень, донедавна не було.

У дисертації використовувалися теоретичні положення та рекомендації вчених, які працюють у сфері теорії та історії держави і права, державного (конституційного) та адміністративного права, теорії державного управління. Використовувалися також праці фахівців інших суспільних наук.

Історіографічний аналіз історико-правових досліджень у контексті досліджуваної теми надає можливість простежити два основних їх етапи – радянський та сучасний. Кожному з них притаманні відповідні характерні риси й особливості. Зокрема, для першого – це, власне, упередженість та необ’єктивність історіографії, присвяченій безпосередньо питанням, що розглядаються. Виняток у цьому випадку становить лише праця Л.Кузнєцова, А.Соколова “Служба государственной автомобильной инспекции”, що опублікована у Москві в 1960 р. Дане дослідження розкриває лише частково становлення та розвиток органів нагляду за дорожнім рухом, зокрема питання становлення органів ДАІ розглядаються лише до середини 50–х ро­ків, без урахування входження до складу Радянського Союзу Західної України та прибалтійських республік і формування відповідних органів нагляду за дорожнім рухом на цих територіях. Працям радянського періоду притаманне ідеологічне, класове спрямування.

Початок відкритих публікацій з розглядуваної проблеми було покладено у 50-х роках. Основна їх вада полягала в публіцистичності видань та відсутності наукового підгрунтя, а також у загальній заполітизованості.

Загалом вивчення джерельної бази, у першу чергу, з позиції державно-юридичних аспектів, при наявності значної кількості архівних матеріалів свідчить про вкрай недостатню наукову розробку даної проблематики. Слід зазначити, що питання становлення та розвитку органів нагляду за дорожнім рухом в Західній Україні взагалі не розглядалися, хоч у Центральному історичному архіві у м.Львові є достатня кількість архівних матеріалів. Також процес становлення радянської системи в післявоєнний період у плані формування органів ДАІ залишався поза увагою радянських науковців.

Важливу інформацію про ДАІ МВС Української РСР несуть у собі публікації наукового та науково-популярного характеру. Головним їх недоліком було обмежене введення до наукового обігу нових архівних матеріалів, необ’єктивне ставлення до існуючих праць, відсутність пошуку правових передумов формування безпеки дорожнього руху, правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху. Зокрема, можна назвати такі роботи, як праці В.Лук’янова “ГАИ на посту”, О.Фоменка “Товарищ инспектор, спасибо” тощо.

У 70-х роках ХХ ст. було опубліковано ряд праць з пропаганди безпеки руху. Зокрема, слід зазначити такі праці як “Организация, формы и методы пропаганды безопасности дорожного движения” М.Попова, де розкриваються завдання Державтоінспекції з підвищення безпеки дорожнього руху, форми та методи проведення роз’яснювальної роботи по забезпеченню безпеки дорожнього руху, принципи підготовки та використання агітаційних матеріалів, а також організації масових заходів; “Деятельность органов внутренних дел по пропаганде безопасности дорожного движения” І.Шахриманьяна, де визначаються основні напрямки пропагандистської діяльності щодо забезпечення безпеки руху; “Пропаганда безопасности дорожного движения в летний оздоровительный период.

Як проаналізовано вище, у працях радянського періоду загалом досліджувалися або технічні проблеми забезпечення безпеки руху (як наприклад, праця О.Анісімова, В.Чумаєвського “Надзор за техническим состоянием автомототранспорта”), або частково правові питання діяльності ДАІ, як наприклад, праці І.Самощенка, В.Нікітинського „К методике изучения эффективности отраслевых правовых норм”. Питання повноважень ДАІ та форм їх реалізації розглядалися лише фрагментарно в працях професорів І.Веремеєнка, Р.Денісова “Основы взаимодействия милиции и общественности”, В.Жульова “Общественность в борьбе с дорожно-транспортными проишествиями.” Окремо слід виділити працю Р.Денісова, М.Попова ”Государственная система обеспечения безопасности дорожного движения”, де дається загальна характеристика державної системи забезпечення безпеки дорожнього руху, а також визначається місце та роль Державтоінспекції в державній системі забезпечення безпеки дорожнього руху. Аналізуючи в цілому стан розробки радянської історіографії досліджуваної проблеми, треба звернути увагу на певні характерні ознаки. Найголовнішою з них є те, що питання функціонування ДАІ в науковій літературі не знайшло певного відображення. Щодо процесів поза цим часом, то вони взагалі не досліджувалися. Державно-правові аспекти не розглядалися або ж висвітлювалися лише через програму діяльності комуністичної партії.

Аналіз історико-правової літератури у сучасних умовах свідчить про відсутність комплексних робіт щодо питань становлення та розвитку органів ДАІ України. Є окремі публікації, що фрагментарно стосуються теми дисертації. Зокрема, це індивідуальні та колективні монографії, збірники документів та матеріалів, статті, дисертації, а саме: дослідження І.Біласа “ВВС в механізмі української держави”, З.Сочавського “Фактори безпеки руху”, В.Колягіна “Водитель и ГАИ”, М.Романова, В.Киреєва “Диференціація ролі порушень правил безпеки дорожнього руху при дослідженні причини ДТП”, Матеюк О.

У процесі роботи над дисертацією використано праці вчених- правознавців з адміністративного права. Це, зокрема, стаття А.Гавриляка “Удосконалювати управління у системі органів МВС” [50], де характеризуються окремі питання удосконалення діяльності організаційних та функціональних структур системи органів МВС та їх правового і соціального захисту, а також економіко-правові відносини з суб’єктами господарської діяльності. Зазначається, що організація системи МВС, як і будь-якої складної соціальної системи, включає різноманітні відносини, зв’язки, залежність і тому вирішенню проблем має передувати ретельне теоретичне опрацювання намічених перетворень, моделювання запропонованих організаційних та функціональних змін, форм та методів управління. Необхідно назвати також праці Б.Масловського “Дорогу здолає обережний: розмова з начальником ДАІ України” [51], “Безпечні шляхи – проблема держави? (Бесіда з посадовими особами ГУДАІ)” [41], В.Корніюка “Закон треба знати і поважати” [45], В.Розвадовського “Деятельность милиции по обеспечению безопасности дорожного движения” [55], І.Куяна “Адміністративна відповідальність як інструмент правової держави” [49], М.Романова, В.Киреєва “Диференціація ролі порушень правил безпеки руху при дослідженні причини дорожньо-транспортної пригоди” [48], де були зроблені спроби диференціювати “ступінь спричинення” кожного складового елементу інтегративної причини на основі процентного обчислення.

Автор даного дослідження проаналізував український автомобільний журнал “Сигнал”, який висвітлює складні економічні, соціальні, правові та морально-етичні проблеми, що пов’язані з автомобілізацією та безпекою дорожнього руху, зокрема, питання взаємин представників ДАІ та водіїв, статистичні дані, позитивний зарубіжний досвід. Крім цього, автор використав матеріали всеукраїнської інформаційно-аналітичної газети “Автомобіль”, де аналізується діяльність органів нагляду за дорожнім рухом. Окрім того, були опрацьовані відомчі журнали і газети МВС України, зокрема, журнали “Вісник Державтоінспекції МВС України”, “Форпост” та газета “Міліцейський кур’єр” .

Під час написання даного дисертаційного дослідження автор також використав довідкові матеріали. Це – “На допомогу працівникам ДАІ: збірник нормативних матеріалів / За редак. Дагаєва Ю.О./”, “Довідник працівника ДАІ”, “Нормативні акти України щодо охорони правопорядку”, “Збірник законодавчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств автотранспорту всіх форм власності”.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали документальних фондів вітчизняних архівів, які, зокрема, зберігаються в Центральному державному історичному архіві у Львові (фонд 205 “Накази Міністерства юстиції за 1933-1938 роки”; фонд 146 “Галицьке намісництво”; фонд 859 “Народні збори Західної України”; фонд 309 “Покажчик законів та розпоряджень”); у Державному архіві Львівської області (фонд 59 “Накази та постанови Тимчасового управління в Західній Україні”); в архіві МВС України (фонд 905 “Покажчик наказів та розпоряджень”); у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (фонд 2208).

Наявність вказаних та інших джерел дала змогу розглянути в історико-юридичному аспекті обрану тему, проаналізувати відповідні нормативно-правові акти з 1936 по 2000 рр., визначити основні напрямки й засади створення й функціонування органів нагляду за дорожнім рухом, дати характеристику їх діяльності.

В цілому аналіз історико-правової літератури з 1936 по 2000 рр. з досліджуваної проблеми свідчить про відсутність узагальнюючої праці, що стосується насамперед історико-правових аспектів створення та функціонування в Україні у розглядуваний період як Державтоінспекції взагалі, так і її складових зокрема, а також нормативно-правових актів узагальненого характеру (типу “Дорожнього (шляхового) кодексу”).