ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЗАКАРПАТТЯ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ 1920 Р.
Володимир Дмитрович Гончаренко
доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, академік Національної академії правових наук України (м.
Харків)У 1918 р. в історії українського державотворення відбулася знаменна подія. Після розпаду Австро-Угорської імперії в листопаді 1918 р. на західноукраїнських землях була утворена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). До складу ЗУНР входили Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Однак у січні 1919 р. західна частина Закарпаття, а у квітні цього ж року й інша його частина були приєднані до Чехословацької республіки, державна самостійність якої була проголошена 28 жовтня 1918 р. Приєднання Закарпаття до Чехословаччини було у травні 1919 р. юридично підтверджено Паризькою мирною конференцією [1, с. 152]. Статтями 10-13 Сен-Жерменського договору від 10 вересня 1919 р. було визнано правовий статус Закарпаття у складі Чехословацької республіки. У подальшому правовий статус Закарпаття, яке отримало офіційну назву «Підкарпатська Русь», був визначений у Конституції Чехосло- ваччини, прийнятої 29 лютого 1920 р.
В якості складових частин до Конституції входили: Загальний вступ, Вступний закон до Конституційної хартії Чехословацької республіки, Конституційна хартія Чехословацької республіки, Закон про принципи прав мов Чехословацької республіки [2, с. 68-93]. Конституційна хартія була основною складовою Конституції. Вона поділялась на 134 параграфа.
В сучасній юридичній літературі обґрунтовано висновок про те, що Конституція Чехословаччини 1920 р. була однією з демократичних конституцій тогочасної Європи [3, с. 403; 4, с. 12]. Цьому не в останню чергу сприяло те, що розробники Конституції Чехословаччини 1920 р. мали можливість користуватися текстами конституцій багатьох країн світу, які їх мали.
Це були країни як з монархічної, так і республіканської формою правління [5, 6]. Так, В.Н. Дурденевський, наприклад, зазначав, що Конституція Чехословаччини « з чисто юридичної точки зору... розроблена під сильним впливом, з одного боку, французьких зразків зі звичайними для демократичних конституцій розподілом влади, двопалатним народним представництвом, правами громадян; з іншого боку - під впливом німецької конституції з її формальним парламентаризмом, широкою організацією референдуму, визнанням міжнародно- правових норм частиною конституції» [7, с. 43].Дійсно демократичним за своїм змістом був вже § 1 Конституційної хартії, в якому наголошувалось: « § 1) Вся влада в Чехословацькій республіці повність виходить від народу. 2) Конституційна хартія визначає ті органи, за допомогою яких суверенний народ видає для себе закони, виконує їх і творить суд. Точно також вона встановлює ті межі, за які ці органи не повинні виходити, щоб не порушувати забезпечених конституцією громадянських свобод» [2, с.70]. У зв'язку з цим слід зазначити, що на момент прийняття Конституції Чехословаччини низка країн світу також мали конституції, котрі містили положення про суверенітет народу, та його монопольне право на владу в країні. Так, Конституція США 1787 р. розпочиналася з преамбули наступного змісту: « Ми народ Сполучених Штатів, в цілях утворення досконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту і забезпечення нам самим і нашому потомству благ свободи, видаємо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки» [2, с.13]. В статті 31 Конституції Румунії 1866 р. визначалося, що « вся державна влада виходить від народу» [5, с. 429]. Конституція визначала Чехословацьку державу як демократичну республіку з обраним президентом начолі (§ 2). Особливий інтерес з точки зору дослідження історії українського державотворення у ХХ столітті становить зміст § 3 Конституції, який наголошував, що «територія Чехословацької республіки становить єдине і неподільне ціле», однак зазначав, що «неподільну частину цього цілого утворює автономна територія Підкарпатської Русі...
і яка буде наділена найширшою автономією, яка сумісна з єдністю Чехословацької республіки» [2, с. 70]. Параграф 3 Конституції містив низку положень, якими визначались окремі складові автономного статусу Підкарпатської України. Так, нормативно встановлювалось, що територія Підкарпатської України мала свій сейм. Він наділявся правом здійснювати законодавчу владу, зокрема, в справах, які стосувалися мови, освіти, релігії, а також в питаннях місцевого самоврядування. Підкарпатська Русь мала право представлятися в Національних зборах Чехословацької республіки відповідним числом депутатів (сенаторів), визначеним в Чехословаччині виборчим законодавством. Конституцією передбачалась посада губернатора, як керівника Підкарпатської Русі, який призначався президентом республіки і був відповідальним також перед сеймом Підкарпатської Русі. Можна вважати розумною з точки зору ефективного управління краєм норму Конституції, згідно якої чиновники Підкарпатської Русі мали рекрутуватися «по можливості серед населення згаданої території» [ 2, с. 70 ].В основу побудови центральних державних органів Чехословацької республіки була покладена теорія розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, на якій в той час базувалися конституції багатьох держав світі. Відповідно до Конституції Чехословаччини законодавча влада в країні належала двопалатному парламенті - Національним зборам, які складалися з палати депутатів і сенату. Палата депутатів складалася з 300 членів палати, які обиралися строком на 6 років. Сенат складався зі 150 членів, які обиралися на 7 років. Депутати і сенатори обиралися на основі загального, рівного, прямого, таємного і пропорціонального виборчого права, що є ще одним свідченням демократичного характеру Конституції. Конституція містила § 54, відповідно до якого правом здійснювати законодавчу владу в період між засіданнями Національних зборів наділявся його Постійний комітет. Комітет мав право вирішувати невідкладні питання, у тому числі і шляхом прийняття законів.
У зв'язку з цим доречно зазначити, що Конституції УРСР 1937 і 1978 рр. передбачали функціонування в період між сесіями Верховної Ради Української РСР Президії Верховної Ради Української РСР, яка багато в чому підміняла нормотворчу діяльність Верховної Ради Української РСР. Виконавча влада поділялася між президентом як главою держави і урядом (радою міністрів). Президент обирався Національними зборами строком на 7 років. Після закінчення першої каденції він міг бути обраним вдруге. Конституція визначала повноваження президента. Він представляв державу у зовнішніх зносинах, мав право укладати міжнародні конвенції, заручившись при цьому згодою парламенту. Президент був головнокомандуючим збройних сил Чехословацької республіки. Він наділявся правом призначати і звільняти міністрів, скликати і розпускати Національні збори, повертати на перегляд схвалені ними закони зі своїми зауваженнями. Президент мав право бути присутнім на засіданнях уряду, вимагати від міністрів письмових доповідей. Президент наділявся Конституцією й деякими іншими повноваженнями, які забезпечували йому належне здійснення функцій глави держави. Судова влада в країні здійснювалась незалежними судами на чолі з Верховним судом. Конституція передбачала функціонування Конституційного суду, призначенням якого було прийняття рішення про відповідність законів Національних збрів Конституції Чехословацької республіки. Звертає на себе увагу відсутність в Конституції розділу про органи місцевого самоврядування.В дусі демократичних конституцій багатьох країн світу Основний Закон Чехословацької республіки включав дві глави, присвячені забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, у тому числі прав національних меншин. Глава 5 Конституції «Права, свободи та обов'язки громадян» складалася з параграфів 106-127. Нормами цієї глави Конституції громадянам Чехословацької республіки гарантувалась рівність усіх перед законом, незалежно від мови, раси, національності, віросповідання; свобода слова, думки, поглядів та переконань, свобода пересування та вільного вибору місця проживання; недоторканість особи; недоторканість житла; таємниця листування; право петицій.
Також громадяни мали право утворювати організації та об’єднання громадян, проводити збори, мітинги. Конституція гарантувала право приватної власності. Нормами глави 6 «Захист національних, релігійних та расових меншин» (§§ 128-134) забезпечувались права зазначених категорій громадян Чехословацької республіки. Так як офіційною мовою в Чехословацькій республіці вважалася чехословацька мова, то, виходячи з багатонаціонального складу населення республіки, необхідно було врегулювати питання мов національних меншин. Конституція гарантувала їм широке використання рідної мови. Достатньо ретельно питання використання мов національних меншин, у тому числі викладання мовою національних меншин, регламентувались «Законом про принципи права мов в Чехословацькій республіці», який був завершальною частиною Конституції. Забезпечення на конституційному рівні мовної свободи в Чехословацькій республіці закладало підґрунтя для комфортного життя українцям Підкарпатської Русі. Конституція позитивно вплинула на державницьке життя цього краю. Хоча і з запізненням, але все ж таки 22 жовтня 1938 р. Національні збори Чехословаччини ухвалили конституційний закон, відповідно до якого вносилися зміни до Конституції і з’явилися засади створення автономної Підкарпатської Русі.Література:
1. Тищик Б. Й. Західно Українська Народна Республіка (1918-1923). Історія держави і права. - Львів: Тріада плюс, 2004. - 392 с.
2. Конституції буржуазних країн. Конституції буржуазних держав і західних сусідів СРСР. - К.: Видавництво ЦВК «Радянське будівництво і право», 1936. - 384 с.
3. Шаповал В. М. Чехія //Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.». Т 6: Т-Я. - 2004. - С. 403-404.
4. Кушнир Н. Закріплення прав і основних свобод людини і громадянина в законодавстві першої Чехословацької республіки (19181938 рр.) // Юридична Україна. - 2005. - № 8. - С. 12-14.
5. Современныеконституции. Сборникдействующихконституционных актов. Том I-ый. Конституционные монархии. Перевод под редакцией и с вступительными очерками В. М. Гессена и Б. Э. Нольде. - С.-Петербург: Издание Юридического книжного склада «Право»,1905. - 596 с.
6. Современные конституции, Сборник действующих конституционных актов. Том ІІ-ой. Федерации и республики. Перевод под редакцией и с вступительными очерками В. М. Гессена и Б. Э. Нольде. - С.-Петербург: Издание Юридического книжного склада «Право», 1907. - 653 с.
7. Дурденевский В. Н. Послевоенные конституции Запада. Выпуск II. - Германия. - Чехия. - Австрия. - Сербо-Хорвато-Словения. - Румыния. - Ленинград: Государственное издательство, 1924. - 168 с.